Після десятигодинних перегонів у лісах залишається розвернута земля, пом'ятий підлісок і повалені дерева
«Згідно з президентським указом від 2005 року, територія Самарського лісу зарезервована для створення національного парку, — повідомив на прес-конференції доцент кафедри фізичної географії Дніпропетровського національного університету Вадим Манюк. — На даний момент тут діє суворий режим відвідування й особливі вимоги до візитерів лісу. Більш того — частина місцевості вже є заповідником. Але це не заважає проводити гонки на позашляховиках, згубні для природи». За словами вченого, Самарський ліс стоїть на першому місці серед найважливіших складових Програми формування і розвитку національної екологічної мережі у Дніпропетровській області. Тут широко представлена флора й фауна, занесені в Червону книгу. Присамарський лісовий комплекс — це справжній пташиний рай. Практично цілий рік на мілководді чути голоси куликів, диких качок, журавлів, лебедів і чапель. Серед пернатих мешкають і такі зникаючі види, як орел-могильник і орлан-білохвіст. Не менш унікальний ландшафт Присамар’я — живописні озера і стариці, сфагнові болота і заплавні луги, солончаки і піщані дюни. Хоч як це дивно, саме це і спокушає любителів автоперегонів по перехрещеній місцевості, які шукають екстрим. «Виходячи з того, що проведення гонок у заповідних місцях є прямим порушенням закону, ми зверталися до організаторів змагань із вимогою відмінити ралі, але нічого не добилися, — говорить В. Манюк. — У Дніпропетровській обласній прокуратурі нам відповіли, що ця справа знаходиться не в їхній юрисдикції, й цим має займатися районна прокуратура. В обласному управлінні екології теж нічого не зробили. Щороку гонки на позашляховиках завдають непоправних збитків флорі та фауні Самарського лісу. Учасники змагань ревом своїх автомобілів зганяють птахів із насиджених місць, нівечать землю, наїжджають на первоцвіти, прив’язують троси до вікових дубів». «Цьому беззаконню колись необхідно покласти край», — вважає В. Манюк.
Думку вченого поділяє вчитель біології з села Васильківка Олена Волощенко. «Змагання в наших лісах проходять уже вп’яте, і з кожним роком їхній масштаб зростає, — розповідає вона, — а значить, зростає і збиток, який завдається природі». Вірогідно, поставити заслін змаганням позашляховиків у Самарському лісі повинні лісівники, проте місцеві жителі підозрюють, що відбувається все якраз навпаки. Зупинити машини намагалися юні натуралісти, але «джипери» їх просто об’їжджають. Більш того, за змаганнями на позашляховиках із задоволенням спостерігає міліція й місцеве начальство. «Зараз у Самарські ліси, — говорить учителька, — повертаються птахи з півдня. Неможливо передати всю красу польоту і клекіт журавлів у весняному небі! В пернатих починається шлюбний період, але в місцях їхнього гніздування чується немислимий рев машин, поширюються хмари вихлопних газів, живописні місця перетворюються на місиво». Але ж у Самарському лісі ще поки є сотні реліктових дерев, вік яких перевищує триста років! Унікальність цих місць, відзначають екологи, помітили ще наші предки. В історичному минулому Самарський ліс був основним постачальником деревини для Запорозької Січі. З тутешнього дерева будувалися курені, козацькі чайки та церкви. У лісових нетрях ховався Самарський Пустинно-Миколаївський монастир, а саме Присамар’я козаки називали «святою Палестиною» за його родючість і первозданну красу. «Якщо ми не зможемо вберегти цей куточок української природи, — говорить Олена Волощенко, — то дуже скоро нам нічого буде показати дітям, а нашим нащадкам залишаться лише картинки в Червоній книзі».
Вадим Рижков, day.kiev.ua