В останнє десятиліття безоглядно і безкарно винищуються сотні, а то й тисячі кілометрів лісосмуг. Це призводить до масового опустошення сільськогосподарських угідь. І головне, за це ніхто не був всерйоз покараний.
Десять тисяч гектарів випадають з обробітку
Щороку Україна втрачає 10-12 мільйонів тонн зерна через ерозію ґрунтів. Одна із причин вітрової ерозії - цілковита занедбаність полезахисних лісосмуг. Нині через очікувану земельну реформу полезахисні лісосмуги взагалі залишилися без уваги. В державі фактично відсутня нормативно-правова база, яка регулювала б їх поновлення.
Зауважимо, кожен другий гектар лісу в Україні - рукотворний. Упродовж останніх 50-ти років радянської влади в Україні було висаджено 440 тисяч гектарів полезахисних смуг, а під захистом штучних насаджень у найкращі роки було 13 мільйонів гектарів сільськогосподарських угідь. Так, один гектар лісосмуги захищає 20-30 гектарів ріллі, збільшення врожаю при цьому становить близько 15%. Що ж ми маємо сьогодні?
Почнемо з лісів. Незважаючи на хорошу природну складову, в Україні залишилось дуже мало лісів. Вони покривають тільки 17% нашої території, тоді як середньосві-товий показник лісистості становить 31%, а середньоєвропейський - 33%. В Румунії ліси складають 26%, у Словаччині - 41%, в Польщі - 28%, в Німеччині - 30%, в Білорусі - 35%, в Росії - 46%. На одного жителя Європи припадає 1,3 гектара лісу, на українця - 20 соток.
А зараз переходимо до лісосмуг. Щоб не втомлювати читача сухими статистичними показниками, наведемо лише декілька із них. Нині в Україні налічується близько 350 тисяч гектарів полезахисних і 90 тисяч гектарів водорегулюючих лісових смуг. Під їхнім захистом перебуває 13 мільйонів гектарів угідь, що дорівнює 40% ріллі. Не варто зайвий раз нагадувати, що існування таких лісових насаджень має важливе народногосподарське значення.
Що ж до Нашого краю, то сьогодні на географічній карті Чернігівщини 739 гектарів вкрито лісами. Вони - наша гордість, наш скарб і візитівка нашого регіону. Близько 400 тисяч гектарів із них у підпорядкуванні лісового фонду Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства. Фактично лісами зайнято 21% загальної території області .^Майже 10 тисяч гектарів на Чернігівщині займають лісосмуги. Чому майже? Та через те, що зараз ніхто не може сказати точно, яку саме територію вони займають, оскільки їхнього обліку нині ніхто не веде.
Роль лісів у захисті ґрунту від процесів ерозії неможливо переоцінити. Лісосмуги - один із найефективніших засобів боротьби з опустелюванням і посухою. А от ліси - ті, що неграмотно (не у тому місці, не ті породи тощо) висаджені, можуть тільки посилювати посуху, висмоктуючи із землі забагато вологи.
Інвентаризація замість захаращення
Як вже зазначалось, інвентаризація лісосмуг у країні не здійснювалась, а отже, дані про їхню кількість різняться між собою. Необхідно зазначити, що через невизначений правовий статус більшість полезахисних смуг у ході земельної реформи залишилась без реального догляду та охорони. Фактично відповідальності за них ніхто не несе, що вкрай негативно позначається на їхньому стані.
Як показує світовий досвід, догляд за полезахисними смугами здійснити на практиці неможливо, навіть за великого бажання. Кому про це краще знати, як не аграріям, в оренді яких знаходиться більшість земельних паїв? Уздовж більшості полів розташовані полезахисні лісосмуги, які часто розростаються та займають частину орендованих ділянок. У них багато сухостійних та хворих де,рев, вражених омелою. Але чи може простий агровиробник без лісорубного квитка розчистити лісосмуги від хворих дерев або вирубати дерева, що заважають йому обробляти поля?
Згідно з Лісовим кодексом, полезахисні лісосмуги належать до лісів. Тому для проведення будь-якої рубки у лісі необхідно отримати спеціальний дозвіл - лісорубний квиток. Такий дозвіл видається власниками лісів або постійними лісокористува-чами також на проведення інших рубок та робіт, пов'язаних і не пов'язаних із веденням лісового господарства. Тому оскільки лісосмуги не перебувають у користуванні чи власності аграріїв, правових підстав на вирубку вони не мають.
Для початку вони мусять з'ясувати в сільській раді правовий статус лісосмуг, потім направити на адресу цього підприємства чи відомства письмове звернення з проханням провести рубку або особисто зустрітися з його відповідальними особами. І лише потім на їх прохання лісгосп повинен вирішити питання про організацію рубки на відповідних ділянках. Уся ця затяжна процедура може тривати досить довго, і як показує практика - не всі лісгоспи хочуть цим займатись.
На практиці сільська рада може звернутись до райдержадміністрації з клопотанням про видачу лісорубного квитка на проведення рубок одразу в декількох лісосмугах. Оскільки районна адміністрація не має фахівців із лісового господарства, то й обстеження і відведення лісової ділянки у рубку може виконати держлісгосп, у зоні діяльності якого розташовані лісосмуги. В цьому випадку з лісгоспом укладається договір про надання послуг. Якщо в штаті райдержадміністрації є агролісомеліоратор, вимітку дерев у рубку проводить він. У процесі відводу лісосмуг повинен брати участь фахівець державного управління з охорони навколишнього природного середовища. Матеріальну оцінку лісосіки та заповнення лісорубного квитка здійснює лісгосп. Квиток видається, як правило, на відповідну сільську раду.
Скажемо більше, зараз орендарі не можуть навіть самостійно розчистити орендовану ділянку ріллі, що перебуває у сільгоспобігу і заросла самосівом уздовж лісосмуги. За це можуть спокійно притягнути до адміністративної чи кримінальної відповідальності та нарахувати відшкодування заподіяної шкоди.
Пилом на палицях посадовців
У радянські часи ця система була налагодженою, оскільки існували колгоспи та радгоспи. Саме їм було передано майже четверту частину лісів України. І хоча не все було так ідеально, як і скрізь, проте у них були своя охорона, свої лісники, які займались доглядом і впорядкуванням тих-таки лісосмуг. Кому вони зараз потрібні? Ані орендарі, ані місцева влада ними фактично не займаються. Перші - не мають на те повноважень, другі - не мають належного фінансування.
Щодо перших, то із прийняттям Земельного та Лісового кодексів полезахисні смуги законотворці вирішили оформити як землі лісового державного фонду. Зокрема, у Лісовому кодексі вони вказали і тих, хто має право надавати землі сільськогосподарського призначення. Згідно з ним, лісосмуги, тобто лінійні насадження, які мають площу більше 10 соток, є землями сільськогосподарського призначення. На Чернігівщині таких - майже 100%! Згодом виявилося, що для лісівників, окрім клопоту, полезахисні смуги нічого не принесуть. Той самий Держлісгосп, якому останнім часом суттєво урізали повноваження, приймати їх у своє підпорядкування не хоче. Зробити це для державних лісівників - те саме, що взяти на себе додаткове непосильне навантаження, оскільки належним чином обробити та доглянути їх вони не в змозі. Свого часу законом відсторонили від цих земель і сільські ради, які віднедавна розпоряджаються землями лише в межах села, і надали цю преференцію місцевим райдержадміністраціям. Раніше всі ці процедури носили хоча б якийсь характер гласності й узгоджувалися з районними представницькими органами... Втім, і районну владу не надто цікавлять лісосмуги. В здебільшого дотаційних бюджетах районів Чернігівщини важко знайти додаткові витрати на облік, утримання та догляд полезахисних смуг.
Їх готові прийняти у своє підпорядкування комунальні агролісгоспи, але для того щоб зробити цю передачу, потрібно провести роботи з їх розмежування, розробити правовий механізм передачі цієї землі від колишніх колгоспів лісівникам. Проте, схоже, наразі це нікому не потрібно. Пропозиції, які вже п'ятий рік поспіль подаються управліннями Дежкомзему до Кабміну, Верховної Ради та Президенту, припадають пилом на полицях високих державних чиновників.
Нічийне майно
Фактично ці насадження залишаються нічийним майном, бо їхні балансоутримувачі невідомі. Це - території, що фактично випали з обробітку, бо коли проводились робити з розпаювання, ці землі не включались у пай.
Нині полезахисні лісосмуги, що не підлягали паюванню, переважно рахуються як землі запасу, резервного фонду та загального користування на балансі селищних рад, які не мають ані коштів, ні засобів, ні бажання доглядати за цим добром. Правова колізія полягає і в тому, що полезахисні лісонасадження потенційно є землями сільськогосподарського призначення, але не є сільськогосподарськими угіддями.
Значна їх частка на Чернігівщині розташована серед масивів орної землі, тож найбільш ефективним і найменш конфліктним шляхом забезпечення належного утримання лісосмуг було б закріплення їх за орендарями орних земель. І якщо сьогодні не знайти їм господарів, завтра може бути вже пізно.
Необхідно терміново взятись за інвентаризацію та лісовпорядкування лісосмуг, закріпити їх за постійними користувачами, розробити нормативну базу користування ними. Пригадується, два з половиною роки тому під головуванням Мінприроди проходила низка міжвідомчих нарад щодо долі лісосмуг, захисного лісорозведення. Було озвучено чимало розумних пропозицій, толкових обіцянок. Але тих зобов'язань так ніхто й не виконав.
Очевидно, що потрібно негайно переглянути державні пріоритети щодо утримання та догляду за лісосмугами. Треба знайти справжнього господаря, удосконалити нормативно-правову базу, активно розгорнути роботи зі створення нових полезахисних насаджень, направляючи саме на це державні та комунальні кошти.
Джерело: gorod.cn.ua