Дикі українські ведмеді водяться, звичайно ж, у Карпатах. Саме тут живуть етнічні групи населення, які великою мірою зберегли приязний для природи гір спосіб господарювання. Тут зберігаються випробувані віками культури землеробства і скотарства, художніх промислів і архітектури.
Проте наступ агресивних факторів цивілізації на Карпати наростає. Він виявляється у дестабілізації потоків гірських річок, в ерозії ґрунтів, виснаженні лісів, в зростанні сили і частоти катастрофічних стихійних явищ. А також – у зменшенні числа тварин та зникненні цілих їх видів. Особливо непереливки стає великим хижакам, які потребують для свого існування найбільшу площу незайманих угідь. Власне, вони зникають першими. Власне, вони, при відновленні природних екосистем, відновлюються останніми, або ніколи. В Карпатах це в першу чергу стосується якраз ведмедя.
Ведмідь бурий є найбільшим хижим ссавцем на території України. Ця велетенська тварина досягає 700 кг ваги та довжини тіла 2,5 м. Його унікальний колорит, відсутність навіть віддалено подібних тварин промовляє за особливе піклування про збереження цього виду.
Незважаючи на свої розміри (важко такого не помітити, га?) ведмідь все ще лишається мало вивченими. Сама поінформованість про наявність у лісі ведмедів, навіть за відсутності умов для спостережень, притягає більше природниче налаштованих туристів, ніж ліс без цих звірів. Створення умов для безпечних спостережень – це невикористаний резерв екотуризму. Втрата ведмедя значно зменшила би пізнавальну і туристичну привабливість наших лісів.
Ведмідь тісно пов'язаний з фольклором, культурою і традицією українців. Він постійний герой народних казок, частіше добрий і сильний. Він улюблена дитяча іграшка. В народі його називають почесними іменами і титулами: Михайло, хазяїн, а в Карпатах – займенником "тот". Його ім’я ототожнено із співзвучним ім'ям чоловіка – Михайло. Він представлений у костюмах ряджених на народних релігійних містеріях. Втрата його була би втратою і для української культурної традиції.
В Карпатах до середини XIX ст. чисельність ведмедів була значна, але згодом внаслідок перепромислу, нерегульованого відстрілювання, скорочення місць існування у зв'язку з вирубуванням лісів вона стала швидко зменшуватись. В Українських Карпатах найбільша чисельність цього виду спостерігалася в 70-х роках (близько 1300 особин). У наступних десятиліттях поголів'я зменшувалося. Вже у 1991 року їх обліковано 597 особин, 1995-го – 474, а 1998-го – 396. На кінець другого тисячоліття залишилося 360 тварин.
Загалом, за останні 30 років чисельність ведмедів скоротилась у три рази, тобто щороку популяція зменшується приблизно на 30 особин. Нижньою межею чисельності звірів, після якої неможливе природне збереження місцевого загалу ведмедів (зокрема, й в Українських Карпатах) вважається 35 особин (бажано не допустити спаду нижче 70 голів).
Треба враховувати й те, що вимоги до розміру території, кількості на ній доступних кормів, вимоги до захисних властивостей цієї території у ведмедя вищі, ніж у дрібних ссавців.
Існуванню ведмедя як виду загрожує чимало факторів, зокрема – браконьєрство. Саме браконьєрство і руйнування природного середовища існування є основними причинами катастрофічного падіння чисельності диких великих ссавців. Стосовно ведмедя тиск браконьєрства особливо жорстокий. Ведмедя вбивають заради скаженої спокуси завзятого мисливця здобути перемогу над великим звіром. Ведмедя вбивають також для добування товарів з частин його тіла і продуктів з них (шкіра, сало, жовч та ін.), хоча медицина ставить цілющість тих же ведмежих сала та жовчі під величезний сумнів.
Ведмедя вбивають також (нелегально) з мотивів захисту худоби на пасовищах. Крім того ведмедя відловлюють для задоволення викривлених потреб "нових українців", що хизуються незаконним утримуванням тварини у неволі. Про величину браконьєрського тиску на карпатську популяцію промовляють наступні дані. За 1990-2000 роки легально було відстріляно 6 ведмедів. Щодо відстрілу браконьєрського, то це разів у 15 більше.
Ведмедю потрібно десь ховатися, особливо на час вигодовування малечі. Він живе у глухих недоступних ділянках лісу, захищених буреломами і непролазними гущавинами, що перемежовуються з галявинами. Та й їжи йому треба чимало. І, нарешті, територія існування ведмедя повинна бути нерозчленованою і мати великі розміри. Кожному Михайлу треба близько 1000 га. Територія Карпат – остання твердиня ведмедів в Україні. Але з карпатських гектарів все менше залишається площ, які б відповідали умовам ведмежої "садиби". Грабіжницькі рубки спричиняють скорочення кормової бази для копитних що, разом із браконьєрським полюванням на оленів та кабанів, призводить до значного спаду їх чисельності. Так браконьєри виривають харч просто у ведмедів з рота.
Що ж робити, щоб зберегти ведмедів? Перше – це боротьба із браконьєрством, Друге – створити спеціальні резервати. Чому спеціальні? Бо заповідні об'єкти в Українських Карпатах створювались, виходячи насамперед із ботанічних та лісівничих передумов, і жодна заповідна територія регіону з огляду на потреби ведмедя за площею не є достатньо придатною для ведмежого життя. А ще дуже важливо врегульовати право громадян на гарантоване державою відшкодування збитків, нанесених дикими тваринами.
Джерело: Блог Олега Листопада