Зозулині черевички

Журналістка нашої газети провела один день з науковцями Національного природного парку «Прип'ять-Стохід». Це була добра нагода, прилучившись до їх дослідницької роботи, ближче познайомитись із унікальною заповідною територією у Любешівському районі. На "Сваловичівській дачі" цвітуть зозулині черевички - Ви хочете побачити, як цвітуть зозулині черевички? - запитує заступник директора з науково-дослідної роботи Національного природного парку «Прип'ять-Стохід» Михайло Химин. - Звичайно,- відповідаю, не задумуючись... Бо хоч і добре знаю цю червонокнижну квітку, згадувала її торік у репортажі з Черемського заповідника, що в Маневицькому районі, але краса її мені відкрилась лише з інтернетівського знімка. Адже тоді, коли я була у заповіднику (це припало на другу половину літа), ці квіти уже відцвіли. Отож, користуючись нагодою, підключаюсь до групи науковців, яка того дня вирушала на «Сваловичівську дачу», де ще торік були помічені зозулині черевички, щоб закласти дослідну ділянку. Зозулині черевички - один з найдекоративніших представників флори України. Ця квітка, на жаль, зникає, тому й була занесена до Червоної книги. Вона справді нагадує старовинний черевичок. Цвітіння, яке починається з першої половини травня, триває до трьох тижнів. Основною причиною зменшення популяції зозулиних черевичок стало те, що напрочуд гарні квіти у свій час комусь хотілося зірвати на букет. А хтось, натрапивши в лісі на ці декоративні рослини, викопував їх з тим, щоб пересадити і культивувати на присадибній ділянці. Суцільні рубки лісу, заміна природних деревостанів хвойними породами і особливо меліорація призвели до того, що загалом в Україні ця квітка стала рідкісною. І тепер вчені вважають, що необхідно навіть вдатись до штучного розведення зозулиних черевичок, щоб згодом «розселити» їх. Судячи із характеристики, яка наводиться в Червоній книзі України, найчисельніші групи зростання цих квітів (до триста рослин на площі п'ять-шість гектарів) зафіксовані в урочищі Громош, що у Сокальському районі Львівської області. Понад сто рослин - на околицях міста Кам'янець-Подільський, що на Хмельниччині. Зозулині черевички охороняються в заповідниках Криму і Карпат, у заказнику загальнодержавного значення «Совий Яр» (Хмельницька область). Цілком ймовірно, що у новому виданні Червоної книги України, яке в стадії підготовки, перелік місць зростання зозулиних черевичок, що перебувають під охороною, поповняться і волинськими адресами. Зокрема, Черемським природним заповідником і Національним природним парком «Прип'ять-Стохід»... До лісу, поки можна проїхати, добираємось автомобілем. А далі - пішки. Ось коли довелось пошкодувати, що газета не може передати звуків, якими виповнений у цю травневу пору ліс. Нас супроводжують своїм співом солов'ї, то зблизька, то десь здалеку доноситься зозулине «ку-ку». А ще ж тут квітне все! Виглядають з-поміж розкішного листя дзвіночки конвалії, рясніє білим цвітом суничник. Науковий співробітник Національного парку, ботанік за спеціальністю, Мирослава Савчук попутно показує і маловідомі квіти -вороняче око, копитник. Ну, а зозулині черевички я, звичайно, впізнаю без підказки. Бо хоч лише на фотознімку бачила, як вони цвітуть, квітки оригінальної форми не сплутаєш ні з чим. Дослідну ділянку площею сто квадратних метрів було закладено того дня в одному з кварталів «Сваловичівської дачі» (а зростає ця квітка в чотирьох кварталах). Мирослава Савчук нарахувала на цих ста метрах 81 рослину: в бутонах - одинадцять, з одною квіткою - двадцять п'ять, з двома - три, без квіток і бутонів - сорок дві. Торік, за її ж підрахунками, цих квітів тут було вдвоє менше. Отже, можна сказати, що вони розмножуються. - У минулому році, - розповідає Михайло Химин,- ми почали закладати постійні пробні площі на види рослин, занесені до Червоної книги України. І скільки існуватиме Національний парк, на цих площах будуть проводитись щорічні дослідження. Науковці слідкуватимуть за станом мікропопуляції, зокрема зозулиних черевичок, і застосовуватимуть природоохоронні заходи для того, щоб зберегти цю популяцію. До речі, на таку еталонну ділянку для наукових досліджень співробітники парку навідуються один - максимум два рази на рік, щоб не витоптувати рослин. І ділянку закладають так, щоб не привертати увагу людей, які тут проходитимуть. Навіть для гербарію, виявляється, не можна зірвати бодай одну квітку без дозволу Міністерства охорони навколишнього природного середовища. Це передбачено Законом про Червону книгу України. Процедура складна: перш за все, науковцям потрібно одержати висновок науково-дослідної незалежної установи, і лише після цього за відповідну плату міністерство може дати дозвіл на використання окремого екземпляру рослини з науковою метою. - На жаль,- говорить Михайло Химин,- теорія - одне, а практика - інше. Є прецеденти, що на території України збирають червонокнижні рослини без таких дозволів. Але, принаймні, поки я буду працювати у Національному природному парку «Прип'ять-Стохід», то буду старатись, щоб у нас цього не було. Інакше для чого приймаються закони, якщо ними нехтувати? Вся Європа за таким принципом працює. Більше того, в деяких європейських державах потрібний дозвіл навіть на зйомки. Михайло Химин з похвалою відгукується про лісівників, які ще у 1979 році створили заповідне урочище «Сваловичівська дача». Тому так і збереглась територія, бо тут впродовж тридцяти років були обмеження в лісокористуванні. ... Місцеві жителі розповідають, що колись зозулині черевички «вимахували» до півметра висотою. Їх на «Сваловичівській дачі» було так багато, що перед випускним вечором учні оберемками рвали і дарували букети вчителям. Сьогодні зозулиних черевичок мало, але, на щастя, минули ті часи, коли вони були під загрозою зникнення. І це значною мірою завдяки обізнаності людей, що ця квітка занесена до Червоної книги України. І навряд чи можливе зараз таке невігластво, щоб хтось, натрапивши на зозулині черевички, рвав їх, аби подарувати комусь букет чи прикрасити оселю. На таку обізнаність спрямована еколого-освітня робота, яку проводять співробітники Національного природного парку «Прип'ять-Стохід». Пташине братство урочища "Бровець" Національний природний парк «Прип'ять-Стохід», який взяв назву від двох річок, що протікають на його території, створений для збереження унікальних природних багатств Волинського Полісся. Як визнають самі іноземні науковці, котрі бувають тут, таких боліт, як у Любешівському районі, в Європі вже нема. Не випадково цю місцевість облюбували двадцять три види рослин, які занесені до Червоної книги України. Велика цінність регіону - рідкісна фауна: тридцять видів хребетних теж є червонокнижними. На Волині у заплаві Прип'яті гніздиться п'ятнадцять-двадцять відсотків від загальної світової популяції очеретянки прудкої. Можна тільки подивуватися постійності цієї дивної істоти. Відлітає зимувати прудка очеретянка в Африку, зокрема, в Сенегал. І хоч там завжди тепло, ця пташка долає тисячі кілометрів, щоб таки у нас вивести потомство. Уже не є рідкістю в цьому регіоні журавель сірий. За поживою прилітає на болото лелека чорний, який називається ще самітником. Адже він справді зазвичай усамітнюється в глухих місцях, будуючи гніздо на розлогому старому дереві. Пугач, сорокопуд, скопа - це лише декілька червонокнижних птахів, які зустрічаються на території Національного природного парку «Прип'ять -Стохід». А травневого дня мені пощастило побачити те, чого не бачила ніколи, хоч і не раз бувала на території парку. Разом з науковими співробітниками ми висадились на острів в урочищі «Бровець», де знаходиться одна з найбагатших колоній гніздування птахів у межах цієї заповідної території. На околиці села Хоцунь, за дамбою, яка захищає населений пункт від підтоплення повеневими водами,- залишки весняних розливів. Ми долаємо водну перепону на човні, щоб потрапити на острів, обрамлений з протилежних сторін озером Люб'язь та річкою Прип'ять. Тут закладена постійна пробна площа для гніздування куликів і водоплавних птахів. Торік були проведені перші дослідження, в цьому році вони продовжені. - На цьому острові,- розповідає заступник директора з науково-дослідної роботи Національного природного парку «Прип'ять-Стохід» Михайло Химин,- раніше сіяли пшеницю, хоч на бідних грунтах врожаю особливого не було. І ясно, що такого роздолля птахи не мали. За новим Водним кодексом України - це прибережна захисна смуга, де заборонене розорювання. І випасати худобу тут не можна. Правда, торік доводилось, як кажуть, з'ясовувати стосунки з місцевим населенням. Тоді, коли вже можна перейти водойму за дамбою вбрід, деколи в урочищі ходила худоба, і частина пташенят загинула під її ногами. І нам треба йти дуже обережно, щоб, бува, не наступити на гніздо... У тому, що це застереження не є перебільшенням, довелось пересвідчитись, пройшовши лише декілька метрів на острові. Якщо гніздо качки-широконіски старанно замасковане, то кулики, а також різновиди чайок відкладають яйця на благенькій підстилці прямо на низькорослій траві. І цих гнізд так багато (до того ж колір яєць зливається з барвами місцевості), що їх справді можна не помітити і розтоптати. Уявіть на мить таку вражаючу картину: ми йдемо, переступаючи через гнізда, а над нами кружляють дорослі птахи, яких ми потривожили своїм візитом. Вони покинули гнізда, як тільки помітили нас. Не випадково для обстеження колонії гніздування було вибрано по можливості погожий день, щоб кладка яєць не захолонула, поки птахи у вимушеному польоті. Група наукових співробітників тут не заради банальної цікавості, а з метою обстеження гнізд, порівняння даних із попередніми спостереженнями. В окремих гніздах куликів уже є маленькі пташенята. Михайло Химин (він ще й очолює Волинське відділення Українського товариства охорони птахів) їх кільцює. Кільцювання проводиться з метою вивчення міграційних процесів, а також тривалості життя птахів. Адже в кожній країні є центр кільцювання. І якщо хтось знаходить такого «міченого» птаха, то через центри кільцювання тих територій, де птах знайдений, інформуються держави, які проводили кільцювання. Йде обмін інформацією між орнітологами. На острові гніздяться і качки, тобто водоплавні птахи, і навколоводні - великі й малі крячки, що є різновидом чайок, грицики - різновид кулика. Білокрилі крячки кладуть яйця в досить вологих місцях - там, де тільки-но відступила вода. А то і на воді, вимостивши із різнотрав'я гніздо. Коли співробітники парку були тут 22 квітня, то нарахували шістдесят гнізд, тепер їх ще більше. Ми покидаємо острів, і птахи буквально за нашою спиною сідають на гнізда. До речі, качка до гнізда не прилетить, а прийде. І ніколи, за спостереженнями орнітологів, не можна побачити, як вона з гнізда злітає, зачувши якусь тривогу. Бо вона потихеньку відходить, а вже потім, на відстані, злітає, щоб не показати, де її гніздо. Злітає прямо з гнізда - лише заскочена зненацька. - Різновид кулика пісочник великий, або «галстучник», - каже Михайло Химин, - кандидат до Червоної книги України. Цей птах уперше почав гніздитися на території нашої держави саме в цих місцях. Перше гніздо у 1995 році ми побачили біля Люб'язя. Згодом одне таке гніздо я знайшов і на території Шацького Національного природного парку. Загалом в урочищі «Бровець», за підрахунками співробітників Національного природного парку «Прип'ять-Стохід», є приблизно 150 пар птахів, які гніздяться. А на воді - до 250 пар. За міжнародними критеріями, ця територія важлива для збереження кількісного та видового багатства пернатих. Зокрема, крячки за своєю кількістю в заплаві Прип'яті мають світове значення. Саме тут пролягають міграційні шляхи, якими пролітає до тридцяти тисяч птахів лише крячків білокрилих. Катерина ЗУБЧУК, "Волинь"

Тут не просто природа, а райський куточок…