земельний кодекс

Що в Україні є головним? Звісно люди – народ, який є джерелом Влади і за прихильність якого на чергових чи позачергових виборах змагаються партії і політики. Те, що він ніяк не навчиться керувати цією Владою і ніяк не створить громадське суспільство – його біда. Але можновладці розуміють, що якщо буде знищений народ України, то буде знищена як сама Україна так і їхня влада – бо ніким буде керувати. Тому, так-сяк, хоча більше на словах чим на ділі влада щось робить для людей. Але є ще один чинник знищення або зубожіння України, реалізація якого приведе до того ж самого – загибелі України. Цей чинник в спрощеному розумінні – земля України, а в більш об’ємному – простір України, що включає землю, ландшафти, ріки, озера, мальовничі краєвиди, намолені місця, публічний простір в містах і т. ін. Зараз намітилися і реалізуються дуже негативні тенденції нищення українського простору. Сільськогосподарські землі, охоронювані зони, річкові прибережні смуги, парки і сквери правдами і неправдами забудовуються. Денно і нощно чиновники всіх рівнів, депутати, забудовники, судді, прокуратура відводять, переводять, захищають вже відведене і, в кінці кінцем, забудовують ті землі України, які не можна забудовувати ні в якому разі. До чого це призведе в дуже недалекій перспективі? 1. Буде втрачена можливість створення повноцінних екологічних коридорів і перш за все, вздовж річок, що приведе до деградації тваринного і рослинного світів України. 2. Україну в найближчі десятиріччя чекає криза якісної питної води – оскільки басейни річок і, перш за все, Дніпра і Десни забудовуються, що різко погіршує стан питної води. 3. Більшість людей втратить можливість отримувати позитивні емоції, оскільки втратять змогу відвідувати і відпочивати в лісах і луках біля озер і на берегах річок. Як результат – ріст пияцтва, наркоманія, асоціальної поведінки. 4. Селяни, отримавши паї землі сільськогосподарського призначення перш за все думають як їх продати, а не використовувати за призначенням. Тому великі земельні угіддя будуть виведені із сільгоспвиробництва. На перший погляд, якщо проаналізувати Водний, Земельний, Лісовий кодекси України, Закони, які вводять мораторії на продаж і зміну цільового призначення земель, то здається, що земля захищена. Але, насправді, при відсутності політичної волі все проходить навпаки. Проаналізуємо декілька розповсюджених способів нищення простору України в сакральному розумінні цього слова. І. Здача берегів і захисних смуг в оренду. Закон забороняє забудовувати прибережні захисні смуги, але не забороняє здавати їх в оренду, наприклад, під пасовська та сінокоси. Тоді схема захоплення берегів річок досить проста. Ділянки захисних смуг беруться в оренду і, напевно, від чужих корів захищаються залізобетонними парканами, а щоб ці корови не припливли річкою, паркани будують прямо в воді. ІІ. Підміна понять. Коли розробляли закони, то заплави річок дозволялося використовувати тільки для реакриації, що мало на увазі прості речі: влітку люди могли покупатися і відпочивати, влаштовувати тимчасові табори, а для потреб масового відпочинку будувалися бази відпочинку, риболовецькі бази, тощо. От і все. Але чиновники подумали і вирішили, що рекреація в вигляді сезонного масового відпочинку громадян нічим не відрізняється від приватизації цих земель для будування садових товариств та індивідуальних будівель для постійної рекреації. А олігархи, скуповуючи бази відпочинку і риболовецькі бази, перетворюють їх на персональні маєтки, до яких, звісно, масовий відпочинок відношення не має. ІІІ. Зміна цільового призначення. Закон забороняє продавати землі сільськогосподарського призначення, але не забороняє здавати їх в оренду, брати під їх заставу запозичення, обмінювати і т.ін. Тоді схема перетворення такої землі в землю, яку можна забудовувати – доволі проста: Перший крок: Здача землі в оренду, під заставу, взяття кредиту, оформлення якихось договорів, де ця земля фігурує як забезпечення. Другий крок: Неможливість виконання своїх обов’язків і судове оформлення цієї землі на нового власника з судовою вимогою видачі необхідних документів на права власності. Третій крок: Новий володар через суди оформляє зміну цільового призначення, оскільки порушуються його права на бізнес. Все – земля у нового власника в новому статусі. ІV. Зміна цільового призначення і статусу через розробку генплану населених пунктів. Оскільки через паювання всю землю, яка належить сільським радам «роздерибанити» неможливо (обмежена кількість мешканців), то іншу землю сільхозпризначення, чи заплавні землі, чи землі інших категорій можна спочатку ввести в межі забудови, затвердивши генплан, а потім вже з легкою душею продавати. Так, до речі, були знищені землі заплави Дніпра в Конча-Заспі, де гідротехнічну споруду – захисну дамбу – назвали вулицею. А згідно з Водним кодексом захисні смуги в населених пунктах визначаються за принципом «як склалося». А склалося так, що коли будували захисні дамби Канівського водосховища, то будували насправді вулиці для Козинської сільради. V. Продаж землі, яка є в довгостроковій оренді. Якщо якесь підприємство не має власності на землю, але має довгострокову оренду, то її продати теж можна. Для цього на частині орендованої території будуються будинки, приміщення тощо. Потім вони продаються (законом дозволяється), а земля біля будинку здається в суборенду. Новий власник подає на приватизацію. Закон звісно відмовити не може. Ми перелічили не всі можливості захоплення землі. Ще є такі перли, як організація приватних заповідників, брання в довгострокову оренду пам’ятників культури і природи, і перетворення їх в приватні маєтки, простий самозахват з подальшим формулюванням: «А що робити? Не руйнувати ж вже збудований палац» і т.ін. Можна стверджувати однозначно: доки в законах і постановах не пропишуть в простих формулах неможливість знищення українського простору і не ухвалять суцільний мораторій на будь-які дії з особливо цінними землями, до яких, безумовно відносяться заплави річок, доки не будуть покарані ті, що порушили вже існуючі закони – захоплення будуть продовжуватися. А оскільки в цьому зацікавлені всі гілки влади і, що дуже прикро, на даному етапі і самі мешканці, то для збереження України для майбутніх поколінь потрібна могутня політична воля. От тільки чия? Володимир Колінько, Київська ландшафтна ініціатива

П’ять відносно чесних способів нищення України.