Віктор Скаржинський

Про нього написано не так уже й багато: ватажок дворянства, камергер, відомий новоросійський сільський господар і лісівник. Народився у жовтні 1787 року в маєтку Трикрати Херсонської губернії. Після закінчення Морського штурманського училища в Миколаєві, університетського пансіону в Москві перед молодим Скаржинським відкрилося блискуче майбутнє. А він, прослуживши шість років у Петербурзькому департаменті народної освіти, раптом подав у відставку і повернувся в родовий маєток, у сільську глушину. У Трикратах донині вважають: до цього кроку Віктора підштовхнула велика любов. Кузина Наталя, залишившись сиротою, часто гостювала в затишному маєтку Скаржинських. У гарну й освічену дівчину закохалися і Віктор, і його старший брат Микола. Розставила крапки в цьому трикутнику війна 1812 року. Віктор повернувся додому з битв із орденом Святого Володимира, а Миколу пом’янули. Наталя не розлучалася з портретом загиблого юнака і навіть мала намір піти у монастир. А Віктор Скаржинський в Трикратах почав розбивати сади. Як виявилося, щоб розтопити серце коханої, порадувати, здивувати. Одного разу, приїхавши до Трикрат, Наталя залишилася тут назавжди. Народилися діти, але серце коханої жінки так і залишилося холодним. «Не любить вас Наталя», — помічали люди. Відповідав: «Моя любов така велика, що її вистачить на двох». Зараз вже забуто, які браслети і кольє дарували своїм дружинам Софії та Наталі Потоцький зі Скаржинським. А про графські парки і захоплення їхніх засновників говорять і нині: подарунки коханим жінкам не змогли вміститися в межі одного людського життя і навіть епохи. Рукотворна оаза До 1800 року панський маєток у Трикратах називали Скаржинкою. За радянських часів заможне село славилося не лише гарними врожаями, а й особливою якістю граніту з Трикратського кар’єру. Сучасні Трикрати відомі завдяки активному туризму. Мальовничі сільські окраїни та околиці національного парку «Бугзький Гард», гірська місцевість, дивовижні каньйони, велетні-валуни та заповідний Трикратський ліс приваблюють численних туристів із усіх куточків країни. У Вознесенському урочищі «Лабіринт» ростуть старовинні дуби, які ще пам’ятають Скаржинського, патріарха степового і полезахисного лісорозведення. А найстарішому дубу в Трикратському лісі років під триста. Пам’ятають графа і романтичні містки через річечки, купальні, рукотворні загати, тінисті діброви, ялівцеві гаї та мальовничі гранітні скелі, які створюють у цих місцях неповторний колорит. Без нього всього цього не було б. У краю спекотних степів і пилових бур, у зоні «ризикованого землеробства», на важких ґрунтах, піску і каменях Скаржинський створив диво — степовий рукотворний рай. Старовинний зелений лабіринт — зовсім не єдина гордість Вознесенського лісгоспу. По-своєму унікальними є державний заказник національного значення «Рацинська дача», урочища «Мар’їн гай», «Миронів сад», «Василева пасіка», «Виноградний сад», озера Лебедине і Чаплине. Стверджують: Трикратський парк видався куди величнішим і красивішим, ніж Софіївський під Уманню. Шукайте користь у деревах Слава про зелене диво Трикрат поширилася далеко за межі губернії. Тут практикуються поліпшені сівозміни, травосіяння. Більше чотирьох десятків загат і гребель дають можливість займатися зрошенням лугів. У помологічному й ботанічному парках — понад 500 сортів та видів рослин. Для вирощування тутового шовкопряда висаджено 150 гектарів шовковиці, на 100 гектарах простяглися виноградники і плодовий сад. Скаржинський організував лісові розсадники, розробив власну методику виробництва садивного матеріалу в умовах степу, «приручив» до примх тутешньої природи деревні й чагарникові породи з Америки і Європи. До 1853 року в маєтку Скаржинського шумів ліс на 400 гектарах. Останніх сорок років свого життя Скаржинський словом і ділом невпинно переконував мешканців степової смуги садити дерева. Деревні насадження, говорив він, позитивно впливають на кількість опадів, вологість повітря і ґрунту, врожайність полів, повноводність річок і клімат загалом. Він обирав швидкозростаючі породи дерев і чагарників, захоплювався змішаними посадками, вміло висаджував рослинність із урахуванням ґрунту, вологості, ландшафту, віддаючи перевагу саджанцям із місцевого насіння. Схили віддавав березам і соснам, вологі ділянки — вільсі й вербі, де ґрунт був сухішим — кленам і дубам. Нащадки скажуть: Скаржинський у своєму маєтку створив цілий науково-дослідний інститут із численними випробувальними ділянками. Ім’я повернулося в історію Тривалий час ім’я поміщика не згадувалося. Як возвеличувати експлуататора і класового ворога? Кажуть, у тридцяті роки з розореної усипальниці витягли череп і підлітки спробували грати ним у футбол. Нібито за таке блюзнірство поплатилися сповна: Бог дав їм коротке життя. Цього року минає 150 років від дня смерті патріарха південних лісів України, ватажка дворянства Херсонської губернії і просто талановитої працелюбної людини Віктора Скаржинського. У Вознесенську та Вознесенському районі вже зараз у школах відбуваються різні заходи, присвячені пам’яті видатного земляка. На будівлі Трикратської школи мистецтв встановлено меморіальну дошку. Триває робота над краєзнавчим альманахом «Шановний незнайомець В. П. Скаржинський», бібліографічним покажчиком «Лицар степової Ойкумени», книгою «Ліси Миколаївщини», що присвячена досвіду Скаржинського. Питання про увічнення пам’яті Скаржинського заслухала постійна комісія облради, яку очолює депутат Олександр Чебан. Відомий миколаївський меценат, краєзнавець і громадський активіст Михайло Кондратьєв, який представляє ініціативну групу, запропонував оголосити 2011 рік роком Скаржинського. Здається, депутатський корпус не заперечуватиме. Перед тим, як поставити крапку, подумалося: як би розквітла і змінилася Україна, аби новоспечені латифундисти думали більше про душу, а не про тіло. Щоб досвід Скаржинського пішов їм на користь. Фото з архіву М. Кондратьєва. Галина Порфир’єва, golos.com.ua

Степовий рай Віктора Скаржинського