урочище Боровець

Волинське урочище Боровець в Любешівському районі кожної весни перетворюється на пташиний рай, в якому збираються десятки тисяч пернатих. Цьому сприяють і природні умови, і діяльність людини. "Мабуть, тим, що зусібіч вода. Тож птахам є чим годуватись. Особливо тут їм роздолля в останнє десятиліття, коли відбулась природна ренатуралізація місцевості: там, де колись було поле, уже луг, який з боку села Хоцунь переходить у болото", — цитує заступника директора Національного природного парку "Прип'ять — Стохід" Михайла Химина Волинь-нова. Михайло Химин вперше потрапив в урочище і замилувався різноголоссям птахів у 1994 році. Тоді він працював в обласній державній екологічній інспекції й очолював Волинське відділення Українського товариства охорони птахів. Тоді тут росла пшениця. Але й серед посівів траплялись гнізда. Двадцять років минуло і змінився ландшафт місцевості. Значною мірою це завдяки тому, що з прийняттям нового Водного кодексу України у 1995 році ця територія — уже прибережна захисна смуга, де розорювати заборонено. А після того, як створили Національний природний парк "Прип'ять — Стохід", посилилась охорона колонії поселення птахів на Бровцю. Результат не забарився. Якщо у 90–их роках орнітологи нараховували тут вісім десятків гнізд, то тепер їх більше удвічі. І навіть самим природоохоронцям, потрапивши сюди, треба обачливіше йти, щоб не наступити на гніздо, в якому лежить кладка яєць чи вже вилупились маленькі пташенята. У травні цього року гнізд тут нарахували понад 170. За словами Михайла Химина, це на десяток більше, ніж торік. І то ж при тому, що у зв'язку з повінню, яка в цьому році повторилась і влітку, територію, де зазвичай гніздяться птахи, потіснила вода. Але птахи теж "потіснились" у своїх "комунальних квартирах". Урочище Бровець — це, по суті, острів, до якого з одного боку підходить озеро Люб'язь, у прибережній частині якого якраз цвітуть білі лілії, з другого — річка Прип'ять, а далі — болотиста місцевість. Кладки яєць, зазвичай, були або запізнілі, як прокоментував Михайло Химин, або повторні. Наприклад, чайка могла зробити другу кладку, якщо перша пропала з якихось причин. А одна з таких причин — підтоплення. Якщо гніздо надто близько до болота, то в дощову погоду вода добігала навіть до горбочків. До речі, Михайло Химин взявся рахувати птахів, які пролітають на території Національного природного парку, вибравши для цього точку в селі Сваловичі Любешівського району, де тепер є зоологічний центр. Торік він у вересні й жовтні з невеликими перервами досліджував міграцію пернатих. Починав їх рахувати за півгодини до сходу сонця і закінчував свою незвичайну роботу за півгодини після заходу. Нарахував 48 тисяч. Майже 40 відсотків із цього числа — це зяблики, ластівки сільські, так би мовити, фонові птахи. Але, крім них, зустрічались і рідкісні — навіть червонокнижні: скопа, підорлик малий, сірий журавель. Усього в поле зору дослідника потрапило 87 видів пернатих. І в цьому році в нього знову є плани восени відправитись у Сваловичі на своєрідну вахту. Таке дослідження показує сповна міграцію птахів. Уже багато років, як каже Михайло Химин, у пресі і в спеціальній літературі "гуляє" цифра, яка засвідчує, що через територію водно–болотних угідь, які входять до Національного природного парку "Прип'ять — Стохід", пролітає 150 тисяч птахів. Він хоче пересвідчитись, чи не авантюрна ця цифра. Источник: volynpost.com

В урочищі на Волині – пташиний рай