Тарутинський район – Природа України

Наша армія — це не тільки герої, найкращі з-поміж нас люди, які ціною свого здоров’я і життя захищають Україну на Східному фронті, але й деякі тилові особини в лампасах, яких хлібом не годуй, а дай поживитися тим, що «погано лежить». Тарутинський район на Одещині. Тут Міністерство оборони вирішило «перекувати мечі на орала». Згадали тиловики, що в цих місцях у часи СРСР був полі-гон. Думаєте, ця велика тери-торія знадобилася їм для військових навчань? Ні! Захотіли зайнятися сільським господарством, розорати заповідні землі та влаштувати тут комерцію. Знищити степову цілину, яка входить у ландшафтний заказник місцевого значення «Тарутинський степ», утворений рішенням Одеської обласної ради №445-VI від 26 квітня 2012 року і є об’єктом природно-заповідного фонду України. У понеділок бачив цей абсурд на власні очі. Але все по порядку. Заказник розташований на території Тарутинського району, де межує з двома іншими районами — Арцизьким та Саратським. Небо і безкрайній степ, на невисоких пагорбах, відрогах Південно-Молдавської височини. Пожовклі від сонця степові трави. Дерев чи чагарників тут обмаль і видно їх за багато кілометрів. Звичних лісосмуг нема. Земля звідси виглядає круглою. Екологів та журналістів чекали керівники району та небайдужі люди. Перші, кого зустрічаємо, — сапери, до речі, єдині люди у формі. Все, що побачили згодом, робилося руками цивільних. Роман ДРАЧ, начальник групи піротехнічних робіт ДСНС, розповів, що вже розміновано 600 гектарів і ще 400 залишилося очистити. Виявили близько 300 одиниць вибухонебезпечних предметів різних типів, серед них — артилерійські боє-припаси, авіаційні бомби, які становлять небезпеку для населення. На полігоні кілька десятків років проводилися стрільби бойовими снарядами, деякі не ро-зірвалися. Це планові роботи. Почали розміновувати з 2007-го. У цьому році ми тут працюємо вже 32 дні на замовлення Міністерства оборони. Виконуємо свою роботу, ввічливо підсумував командир саперів. Далеко в степу бачимо два екскаватори імпортного виробництва, які загортають вирви. Сідаємо в машини, під’їжджаємо туди. Цікавимося у водія: що вони тут роблять? — Працюємо. — А вам, як людині, не шкода нищити заказник? — Чого ж це нищити? Це для оранки, для обробітку землі. — Як ви вважаєте, це правильно орати і засівати заповідну землю? — А чому ж земля повинна пустувати? — Вам за таке добре платять? — Не обіжають. Видно, наші запитання водієві не сподобалися. Екскаватор рушив, залишивши незагорнену яму, і поїхав від нас подалі. Слідом за ним зникла й друга машина. Анатолій СЕРЕК-БАСАН, тимчасово виконуючий обов’язки голови Тарутинської райдержадміністрації: — Ми сьогодні судимося з Міністерст-вом оборони за те, хто має право використовувати цю територію. Рішенням обласної ради на території колишнього військового полігону створено ландшафтний заказник площею 5200 гектарів. Але Мін-оборони в особі Білгород-Дністровської КЕЧ (квартирно-експлуатаційної частини), ігноруючи рішення облради, віддало цю землю в користування агрофірмам «Шанс-2016», «Джон Дір-Б», 1039 та 900 гектарів. Сьогодні вони розорюють заказник. А з іншого боку ще одне фермерське господарство також 800 гектарів розорює. Такими темпами, якщо не спинити, через тиждень ми залишимося без заказника. Ми подали позов до суду на ці агрофірми, але поки суди приймуть рішення, заказник знищать. Міністерство оборони має право розпоряджатися землями відповідно до їх цільового призначення, тобто для військової підготовки. Але військова підготовка і вирощування сільгоспкультур — це різні речі. Якби тут велися військові навчання, ми не проти, ми з цим згодні, ми пропонували відновити військову частину. Та сьогодні Міноборони веде себе з позиції сили, воно сильніше, воно вище і воно все може. — А яка цінність для району заказника? — Тарутинський район інших доходів, окрім сільського господарства, не має. Ми почали розвивати зелений туризм. До нас вже приїжджають люди з Європи, намічаються туристичні маршрути, Ми хотіли винні тури пов’язати із зеленим туризмом, адже у нас край вина. Із 2005-го ці землі зараховані до земель запасу Тарутинської РДА. — Що ви робили, щоб зупинити нищення заказника? — Коли почали незаконно орати, я особисто зателефонував на «102», викликав поліцію. Нарядові були надані документи, договори спільної діяльності і договори обробітку. Знову ж, є процедура, і вони не можуть зупинити ці роботи. Другого разу почала інша фірма орати. Я зателефонував начальникові поліції, викликали наряд, і все те ж саме. Поки процедура з рішенням суду буде на виході, залишимося без заказника. Тому ми змушені надати розголосу ситуації, що склалася, і звернулись до журналістів. Сьогодні Міністерство оборони, зважаючи, що йому важко розірвати попередні договори, через суди, бо процес тривалий, почало цілину роздавати й розорювати. — А коли розпочалася активна фаза? — Три тижні тому. Їм дощі на заваді стали і ми затримували, подавали позови, переговори вели з тими, хто оре, пояснювали, що екологічна інспекція штрафи великі накладе, але суб’єкти не зупинилися. — За вашими оцінками, яка частина заказника вже розорана? — Не менше половини. Олександр ТАСМАСИС, голова Тарутинської районної ради. У нього випитую, яка туристична привабливість цього краю та як заповідний степ міг би цьому сприяти. — Розумієте, йдеться не лише про туризм. Є в нашій країні такі місця, які обов’язково треба зберігати. Тут є рослини, занесені до Червоної книги, які більше ніде в світі не зустрічаються. Років з десять тому зателефонувала нам з Харкова жінка, знаний в Україні еколог (я тоді працював в управлінні сільського господарства), і розповіла, що у нас на такій-то дільниці росте вид підсніжників, які вже в Україні та Європі майже зникли. Просила, якщо можна, щоб приїхали люди і взяли кілька. Ми їм видали спеціальний дозвіл, і вони викопали десять цих рослин для ботанічного саду Харкова, які там прижилися. Скажу інше, сьогодні добавляти землі у сільськогосподарський обіг нема сенсу. Це краще знають економісти. За останні десять років наша країна майже вдвічі збільшила обсяги виробництва зерна. Будь-яку рівну ділянку сьогодні можна розорати і залучити в сільськогосподарський обіг, але ми повинні дбати і про екологію, і про майбутнє. Ці землі навіть фізично не підготовлені до їх використання в зерновому виробництві. Ви бачите, що тут нема жодної лісозахисної смуги. При такому обробітку тільки один суховій — і половина родючого шару здує. Заказник може бути й на полігоні: військові постріляли, повчилися і пішли. Головне, щоб вони не косили трави, не обробляли її хімією. Якщо використовувати територію заказника як полігон, то нема конфлікту інтересів. Ми запрошували представників Південного оперативного командування: поди-віться, визначте, яка частина потрібна вам для бойової підготовки. Ми готові були для них оплатити проект відведення. Але водночас полігон може бути природним заказником, на ньому проводяться природоохоронні заходи, одне іншому не перешкоджає. Щоб підтримувався якийсь баланс, екологи повинні розробити порядок використання степу для його збереження. А це, що ми бачимо зараз, веде до повного знищення степової флори. Олена ПОПОВА, доцент кафедри ботаніки ОНУ ім. І.І. Мечникова: — Люди, які дали команду орати в заказнику, хочуть отримати гроші найпростішим, на їхній погляд, шляхом. Тобто розорати цілину, бо в перші роки з цілини можна отримати більші врожаї, ніж зазвичай. Шкоду почали робити ще в літній період: тут випалювалася трава, причому те, що ми бачимо зелене, виросло вже після осінніх дощів. Ми сьогодні є свідками варварства ХХІ століття. В заказнику унікальна степова рослинність, а не якісь бур’яни. Це єдина така ділянка на Правобережжі, вона має особливий фітоценоз. Якщо ми його розорюємо, ми знищуємо певний тип степу назавжди й безповоротно. Проблема ще й у тому, що серед природних зон степ найбільше постраждав, порівняно з усіма іншими. Степова зона займає 40% території України, але дикого степу збереглося, за різними даними, 1—2%, більше 4% не дає ніхто. Всі степи, які вціліли, на невжитках, тобто на схилах, а це — єдина велика степова територія, розташована на рівнині. Тут представлена зональна рослинність, а там, де рослинність, там і комахи, і птахи, і дрібні ссавці. Розорюючи цю ділянку, ми знищуємо екосистему, яка є унікальною для України і для Європи. Свого часу я досліджувала рослинність, визначала видовий склад рослин полігону і сприяла створенню заказника. Тут росте біля 20 видів рослин, які під охороною. Більша їх частина — у Червоній книзі: горицвіт волзький, шафран сітчастий, солодка гола, льонок бесарабський, п’ять видів ковили, які є домінантами рослинних спільнот. Кілька видів рідкісних комах, червонокнижних птахів — сьогодні ми бачили орлів і канюка. Серед ссавців — мишівка степова: точок в Україні, де вона ще виявлена, дуже мало. Це не тому, що ми з вами так вирішили, а тому, що ці види під охороною держави. Коли ми знищуємо екосистему, ми знищуємо не лише рослини, а й тварин, безхребетних і хребетних, і в підсумку ми знищуємо себе, адже можливість існування людини на Землі визначається збереженням природних екосистем. Згідно зі звітом авторитетної міжнародної організації WWF «Жива Планета-2016» (про цей звіт «ЧН» писали у номері за 3 листопада), за останні 50 років ми вже втратили 58% тваринного біорізноманіття світу. — А якби ситуація, аналогічна з нашою, трапилася за кордоном? — За кордоном, у цивілізованій країні, такого б не сталося. Це я вам гарантую. Іван КЮСЕ, начальник управління агропромислового розвитку Тарутинської РДА: — Йдеться про 5200 гектарів земель природно-заповідного фонду України. Ми занепокоєні тим, що представники Міністерства оборони в особі Білгород-Дністровської КЕЧ укладають договори на спільний обробіток землі та вирощування сільськогосподарських культур і передають землі заповідного фонду для господарських цілей. У законі про природно-заповідний фонд України чітко сказано, що землі Міноборони не можна використовувати у господарських цілях. Навіть якщо припустити, що це землі військових, то без зміни цільового призначення розорювати їх не можна. Активна фаза судів почалася у грудні 2012 року. І триває понині. Суди ухвалюють різні рішення, які часто суперечать одне одному. У законодавстві є низка питань, які чітко не прописані, в тому числі стосовно земель оборони. Неодноразово в нас були перемовини з військовими, але вони ні до чого не призводили. Бо навіть у судах є враження, що Міноборони — це держава в державі, котрій дозволено все. Важливо, що до 2010 року суди тут ішли не з Міноборони, а з певними особами, які створили Державну продовольчо-зернову компанію і стали активно шукати землю. А де її знайти? Це землі оборони і землі дослідних господарств Академії аграрних наук. На Одещині вони поклали око на землі колишнього полігону. Після Революції Гідності чиновники активно експлуатують фразу: «Хто не підтримує армію — той москаль!». Розповідають, що тут вони наче захищають інтереси держави, насправді ж захищають особисті шкурні інтереси. Вони бачать об’єкт, на якому сьогодні можна заробити. Олександр ПАЛАРІЄВ, депутат Тарутинської районної ради, директор фермерсько-туристичного комплексу «Фрумушика-Нова». — Погана влада, яку ми бачили в попередній період розвитку України — це погано. Але слабка влада дає можливість певним людям, які не розуміють закону, або ставлять закон позад себе, досягнути своєї меркантильної мети. Знищення заповідного степу не припиняється. Працює найновіша потужна техніка. При появі журналістів з камерами трактори розверталися і їхали геть, а потім поверталися й орали далі. Проти масованої атаки «аграріїв» у лампасах на острівець дикої природи виступають тарутинські райдержадміністрація та райрада, науковці, громадськість. Але наразі дурість перемагає. Все так само, як з хижацьким вирубуванням лісів по всій Україні, із злочинним янтарним бізнесом та зі спробами знищити заповідник «Тузлівські лимани». Володимир Геник, chornomorka.com

«Аграрії» у лампасах, або атака на Тарутинський степ