Синельниківський район – Природа України

Створення регіонального ландшафтного парку – перший крок для відродження грандіозної пам’ятки природи Тут ревів Дзвонецький поріг. Фото Вадима МанюкаУ звичайному щоденному ритмі життя дніпряни і не замислюються, яким насправді є співвідношення між урбаністично-антропогенною складовою і природним середовищем, у канву якого врізалася одна з найкрупніших в Європі міських агломерацій. Більшість звикла до стереотипної думки: мегаполіс і дика природа – явища несумісні. За таким уявленням ті жалюгідні клаптики дикої природи, які ще якимось дивом збереглися, вже нічого не змінять, і тому ними можна знехтувати – забудувати, знищити, використати виключно на користь урбаністичній інфраструктурі. Дуб-патріарх байрачного лісу. Фото Вадима МанюкаПроте, насправді місто Дніпро існує і розвивається в оточенні достатньо потужної, хоча і не цілісної, системи з природних екосистем і ландшафтів, які помітно і різнопланово впливають на довкілля – корегують газовий склад атмосфери, формують місцевий клімат, регулюють перерозподіл водних ресурсів, а головне – задовольняють бурхливо зростаючі рекреаційні потреби агломерації «Дніпро – Новомосковськ – Кам’янське». Чи потрібен жителям Дніпра регіональний ландшафтний парк? Прес-конференція на таку тему пройшла у інформагентстві «Дніпро-Міст» напередодні нового року, не викликавши ажіотажу серед представників місцевих ЗМІ. Шкода… Тема, як на мене, вельми актуальна і для часу, і для регіону. Ось що розповів модератор прес-конференції, доцент ДНУ, керівник низки природоохоронних проектів Вадим Манюк: Ми, мешканці Січеславського краю, можемо і мусимо зробити природну спадщину нашою візиткою, змінивши пріоритети і поставивши завдання її збереження у ряд першочергових суспільних проблем, концентруючи на цьому зусилля влади, бізнесу, науковців та громадськості. Реальним кроком у вирішенні цієї проблеми може стати створення регіональних ландшафтних парків, яких на сьогодні в області «існує» аж чотири (в Україні їх понад 60): «Самарські плавні», «Дніпровські ліси», «Дніпровські пороги», «Балка Кобильна»). Вони могли б забезпечити певний прорив як в охороні природи, так і в розвитку відповідального екологічного туризму, просвітньої роботи, збереженні історико-культурної складової ландшафтів. Але існують вони поки що лише віртуально – на папері. Нема рішень про створення їх адміністрацій у формі комунальних закладів, виділення відповідного фінансування тощо. Ще у 2008 році було розроблено і погоджено проект створення регіонального ландшафтного парку «Дніпрові Пороги» (у тексті рішення отримав не зовсім правильну назву «Придніпровський»). Цей крок довго блокувався депутатами обласної ради минулих скликань через власні амбітні плани щодо викупу земель в межах цієї території, елітної забудови та відродження нині законсервованих кар’єрів вздовж берегів Дніпра. Слід зазначити, що проект парку розроблявся як перший етап заповідання і охоплює лише землі (4900 га) одного адміністративного району – Солонянського. На наступних етапах передбачалося заповідати решту ділянок в межах Дніпропетровської області – у Дніпропетровському та Синельниківському районах – ще понад 10000 га. Унікальний природний комплекс порожистої частини Дніпра має ключове значення для національної системи природоохоронних територій високого рангу. Дніпрові пороги – наймальовничіша і грандіозна пам’ятка природи України і перлина планетарного масштабу. На жаль, так можна сказати про територію, що розкинулася від Дніпра до Запоріжжя, лише в минулому часі. Ця неприборкана стихія до 1930-х років здавалася надійним осередком дикої природи. Вся порожиста частина Дніпра була місцем особливим, сакральним. Зі спогадів очевидців, що мандрували Порогами: «Не лише тиша навколо, але вражало ще й повне безлюддя, немовби береги були зовсім не заселені: ні душі на березі, ані димку житла не бачили ми…» Ненаситецький поріг – «Що ж краще од цього в цих місцях є і куди далі йти» (Дм. Яворницький). Фото часів Дніпробуду Із зародженням туризму наприкінці ХІХ - початку ХХ століть за короткий час Пороги стали туристичною Меккою для всіх, хто відвідував Степове Придніпров’я. Здавалося б, стати їм центром прибуткового туризму і найвидатнішою заповідною територією молодої радянської держави. Та склалося інакше. З побудовою Дніпрогесу порожиста частина Дніпра була затоплена водами першого водосховища на Дніпрі. Однак залишилося те унікальне природне оточення, яке формувало образ Порогів як екологічної системи. Сьогодні з двох боків до берегів Запорізького водосховища підступають численні балки та яри. Подекуди залишилися й скелясті ділянки узбережжя, і навіть гранітні острівці, які нагадують про місця локалізації найбільших порогів та примітних скель, якими колись рясніло дніпрове узбережжя. Такі ділянки – не тільки мальовничі куточки неживої природи. На цих скелях і каменях до сьогодні зберігаються популяції флори і фауни, притаманні Порожистому Дніпру: золоті килими аврінії скельної, зарості очитків і духмяного чабрецю, кущики кизильнику і таволги... Численні зелені ящірки і водяні вужі снують по скелястих схилах. Міріади комах наповнюють повітря, приваблюючи увагу пернатих мисливців – сокола-боривітра, сорокопудів, кропив’янок. В ярах і урвищах влаштовують гнізда круки, сичі, бджолоїдки та сиворакші. Мілководні затоки в гирлах підтоплених балок – прекрасні нерестовища. Недаремно два з них – Балка Ворона і Велика Осокорівка вже давно оголошені іхтіологічними заказниками. Значення їх для відтворення рибних запасів важко переоцінити. Далі від берега, по балках, збереглися реліктові ділянки Придніпровських байраків – справжніх степових пралісів зі своїми екологічними особливостями і цікавинками. З 50 природних байраків у 21 зростають діброви первинної структури з віком деревостанів 150-300 років. Орієнтовно кількість віковічних дубів і груш досягає тут понад 1000! Раритетний елемент у флорі судинних рослин Порожистого Дніпра представлений 15 видами із Червоної книги України, 4 видами з Європейського Червоного списку, та 67 видами із Червоного списку Дніпропетровської області. Не менш багата й історія Дніпрових Порогів. З ними пов’язані доленосні події не тільки в розвитку України, але й усієї Європи. Хоч багато загинуло, але чимало таємниць зберігають дніпрові кручі для нас та нащадків наших ще й донині. Функціонально регіональні ландшафтні парки дозволяють комплексно підійти до вирішення не тільки головного завдання – збереження залишків дикої природи певних регіонів, але й цілої низки інших злободенних проблем сучасності. Це насамперед надання населенню, і передусім місцевим жителям, гарантованого доступу до рекреаційного відпочинку з одного боку, і приваблювання зовнішніх туристів в регіон, з іншого. Наявність штату співробітників у парку дозволяє забезпечити принаймні мінімальний захист території і регулювати рекреаційні навантаження. Зонування з виділенням заповідної, рекреаційної та господарської зон дає змогу уникнути конфліктних ситуацій між природою та людьми, а також між місцевим населенням та приїжджими відпочивальниками. Зрештою, і це дуже важливо, регіональні парки покликані берегти, відтворювати та примножувати культурну та історичну спадщину, при тому зосереджуючись саме на збереженні неповторних рис того мікрорегіону, в якому вони розташовуються. Дякую за розуміння і підтримку народному депутату Андрію Денисенку, який підключився до діяльності ініціативної групи, та однодумців з числа депутатів Дніпропетровської обласної ради. Маємо детальний план дій зі створення регіонального ландшафтного парку «Дніпрові пороги», розроблені проекти рішень. 2016-й був для Дніпропетровщини роком реалізації екологічних ініціатив, якими справедливо гордиться влада. Дуже хочеться, щоб у 2017 році народився і повноцінно запрацював на користь природі та суспільству довгоочікуваний первісток – регіональний ландшафтний парк «Дніпрові пороги». Пороги – колись грізні та величні, а нині приколисані лагідними дніпровими водами чекають своїх часів, коли нація доросте до величного подвигу й подарує їм нове життя. Петро Чегорка, головний редактор еколого-краєзнавчого часопису «Свята справа-ХХІ», м. Верхівцеве, day.kyiv.ua

Дніпрові пороги – перлина планетарного масштабу