Скородистик

Піраміди степів Важко відриваючи ноги від розмоклого чорнозему, підходимо до кургану. Далі – легше: порослими бур'янами схилом видряпуємося на верхівку. Перед нами – геодезичний знак, поруч досить свіжі ями – сліди діяльності "чорних археологів". "Ось де свині порилися", – сумно жартує, перефразовуючи приказку, кандидат біологічних наук, доцент Київського Національного університету ім. Шевченка Анатолій Подобайло. Роззираємось уважніше, але... Того, що шукали – рідкісних, червонокнижних степових рослин – не знаходимо. Отже, формальних підстав для оголошення кургану пам'яткою природи немає. А жаль. Природоохоронний статус – хоч і слабенька, але чи не єдина на сьогодні можливість урятувати такі об'єкти від знищення. Адже навіть за тими з них, що занесені до археологічних пам'яток, нема кому сьогодні доглянути. Список знищених або сплюндрованих за останні роки курганів просто вражає. Ось кілька прикладів. У Хмельницькій області знищено 2 скіфські кургани VI століття до н.е. Їх розкопали так звані чорні археологи, шукаючи коштовності й предмети розкоші. Вартість украденого оцінюється в сотні тисяч доларів. Злочинці працювали серед білого дня, а місцевим жителям відрекомендувалися як члени експедиції. Незаконні розкопки тривали більш ніж тиждень. У Запорізькій області кілька років тому прокуратура порушила кримінальну справу проти фермера, який розорав два скіфські кургани й посіяв на них соняшник. Земля з курганами перепала фермерові після розпаювання. А через рік у Дніпропетровській області землю поділили так, що 70% тамтешніх курганів опинилися фактично у приватній власності. Тоді ж на Миколаївщині під оранку чиновники відвели 22 скіфські кургани. На Сумщині працівниками Державної служби боротьби з економічною злочинністю було викрито колишнього начальника відділу земельних ресурсів одного з районів, який, порушуючи вимоги Земельного Кодексу України та Закону України “Про охорону культурної спадщини”, без проведення польових обстежень земель та встановлення меж ділянок історико-культурного значення, здійснив роздержавлення та розпаювання земель, на яких є пам’ятки археології – кургани. Таким чином державі завдано збитків на суму 5,4 млн гривень. Прокуратурою району порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК України (службова недбалість). На Донеччині працівники Державної служби боротьби з економічною злочинністю у ході розслідування кримінальної справи, порушеної прокуратурою одного з районів за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК України (службова недбалість), щодо посадовця відділу земельних ресурсів згаданого району, виявили ще низку фактів скоєння нею аналогічних злочинів. Чиновниця, порушуючи вимоги Земельного Кодексу України та Закону України “Про охорону культурної спадщини”, без проведення польових обстежень земель та встановлення меж ділянок історико-культурного значення, дозволила роздержавлення та розпаювання земель, на яких 18 курганів. Таким чином державі завдано збитків на суму 8,2 млн гривень. І це – далеко не повний перелік! Ситуація дуже серйозна і продовжує погіршуватися. Нинішній уряд не в змозі забезпечити елементарних заходів для захисту національних скарбів та історичної спадщини. При цьому через недосконалість законодавства та елементарну чиновницьку безголовість нерідко «підставляються» й селяни, яким землю з курганами нарізають як пай, а потім їх же за знищення кургану ще й карають. А людина, буває, й гадки не мала про цінність того горбка, що стирчить на відведеній їй землі. Тому буде доречним розповісти нашим читачам про кургани та їх охорону детальніше. Уже в машині дістаю диктофон, щоб докладніше розпитати пана Анатолія про його незвичне захоплення. Як і годиться вченому, свою розповідь він починає з визначення. Могила, курган, майдан – Кургани – це найчастіше могильні насипи, якими древні скіфи й інші народи на території нинішньої України увічнювали пам'ять покійного, – розповідає Анатолій Віталійович. – Після поширення християнства звичай поступово забувався і на рубежі середньовіччя зник. Верхню частину кургану називають насипом. Вона буває земляною, кам'яною чи комбінованою. Могильний курган може бути і без поховання конкретної людини. Коли знатний воїн гинув на чужині, то на батьківщині часто влаштовували ритуальне поховання – кенотаф. Насипали кургани завжди поза поселеннями, як поодиноко, так і групами. Насипи трапляються дуже великі, наприклад, Чортомлицький курган поблизу Нікополя мав до розкопок висоту насипу 20 м і периметр понад 350 м. Недарма їх ще називають "піраміди степів". Кургани (місцеві мешканці називають їх ще "могилами") бувають кількох типів. Найпростіший – конусоподібний насип із круглою основою, заввишки 3–5 м, з нахилом 8–10 градусів. Кургани другого типу складніші, вони утворені вигнутим у вигляді підкови валом, вищим з лицьового боку, причому поверхня степу, відгороджена валом, трохи заглиблена. Такий тип курганів називається "майдан". Ще складніший тип кургану складається з усіченого конуса з поглибленням нагорі, округленого підковоподібним валом. Кургани густо всіюють 75–80% території України. (А ще ж є залишки оборонних валів, поселень-городищ, укріплених насипів-майданів тощо!) Такий великий за площею та концентрацією курганний регіон не має аналогів і є загальнолюдським історико-культурним і ландшафтно-екологічним надбанням. Тому не можна змиритися зі ставленням до рукотворних пагорбів стародавності лише як до полігону для отримання чергового "похоронного інвентаря" (професійний термін археологів), більшість якого, зазвичай, виявляється "не за тематикою" і губиться в музейних запасниках і приватних колекціях. – Що загрожує курганам? – Із середини XVIII ст., коли 1763 року А. П. Мельгунов розкопав (і цим зруйнував!) перший великий скіфський курган, процес розкопок (часто дикунських) триває 250 років. Беззахисні кургани нищили всі, кому не ліньки – нудьгуючі поміщики, одержимі колекціонери, розважливі спекулянти старожитностями. А радянське "Дайош ріллю...", і – війна пагорбам, що "заважали" перевиконати план. У цьому було щось від уже знайомого збивання хрестів, багать з ікон і книг. Цієї хвороби не позбулися й досі. Не вмієш – не лізь! Зрозуміло, археологія має збагачувати і збільшувати свій науковий потенціал. Але аж ніяк не такою дорогою ціною. Адже не стали розбирати єгипетські піраміди, щоб довідатися, що всередині! Єгипетський уряд не дозволить демонтувати, наприклад, Сфінкса, хоча в його товщі, можливо, є цінні експонати. У Великій Британії є найбільший доісторичний курган Європи – пагорб Сілбері-Хілл у графстві Уолтшир. Його висота 40 м, а вік близько 4500 років, тобто він ровесник наших пізньотрипільських курганів. Англійські археологи усе ще (!) не знають напевно мету і призначення цієї споруди. А в нас розкопки зазвичай велися по-варварськи. Землекористувач (колгосп, шахтоуправління, гірничо-збагачувальний комбінат тощо) хотів "пустити в діло" займану курганом площу і мав для цього технічні можливості. Але – не мав права самочинно розкопати насип. Таким правом володіли вчені. Але – не мали техніки. І створювався диявольський союз. "Хочете, – казали археологи, – одержати курганні землі – зрийте насип. Золото наше – земля ваша". І пам'ятки 20 метрів заввишки зрівнювали з землею. Такою ж була висота споруд над ранніми єгипетськими могильниками. Уявіть собі, що їх стали б зносити під тютюнові плантації і виноградники. Нонсенс! Однак такий нонсенс практично зведено у ранг офіційного ставлення до еколого-культурної спадщини України. – А що ж робити? Як же діставати вченим «старожитності» з могильників? – По-перше, поцікавимося досвідом інших. В Італії, наприклад, у порожнину похоронної камери проникають за допомогою довгої металевої труби з освітлювальною лампою і фотокамерою. Це дає змогу зазирнути під багатометрову товщу землі, не порушуючи насипу, і прийняти рішення про розкопки. По-друге, можна, не розкопуючи бульдозерами кургану, проникнути до поховання бічним ходом-штольнею. Техніка ця відома з часів узяття Казані Іваном Грозним. Так, до речі, добиралися до скарбів єгипетських пірамід. – Та звідки ж у наших археологів гроші на такі штучки! – Якщо ми сьогодні не вміємо, не можемо витягти вміст могильника неруйнівним способом, то зачекаймо, поки такі способи буде знайдено, стануть нам посильними. Очікують же холоднокровні англійці, доки зуміють просвітити наскрізь свій Сілбері-Хілл! Отоді й витягнуть наші вчені бажані експонати. Якщо пролежали вони в землі 5000 років, то можуть пролежати ще років 10–20–50. А поки що треба зробити те, що зробили б усі турботливі патріоти – законсервувати кургани, захистити від будь-яких зазіхань, оголосити недоторканними, надавши їм офіційний статус пам'яток природи (саме природи, тому що оголошення "пам'ятками історії", як ми переконалися, зберігає лише вміст кургану, а не увесь масив із природним біоценозом). – "Біоценоз" – надто науково, якось без душі... – А якщо з душею, то варто пам'ятати, що кургани – це Не просто "бабусині скрині" з різними дрібничками. Вони є важливим мальовничим елементом українського ландшафту, без якого неможливо уявити українські степи. Це важливі пам'ятки історії і культури, вони стали свідками багатьох подій. Більшість з них овіяні народними легендами і розповідями, оспівані поетами і письменниками. Приміром, група курганів «Три брати", що неподалік Переяслава-Хмельницького, неодноразово згадується у творах Тараса Шевченка. Чимало курганів мають велику біологічну, екологічну цінність як місце, де знайшли прихисток рідкісні степові рослини. На кургані Роблена Могила (площа – 0,3 га) поблизу села Переяславське Переяслав-Хмельницького району Київської області виявлено понад 180 видів вищих рослин, з яких два – ковила й астрагал – занесено до Червоної книги України. Природну цінність зазвичай мають круті кургани заввишки понад 3 метри і більш як 30 метрів у діаметрі – на них трактору важко видертись. На менших за розмірами курганах цікавих і рідкісних видів рослин, як правило, не залишилось. Могили мають непересічне освітньо-патріотичне значення як унікальні об'єкти для навчання студентів і школярів, як популярні об'єкти на туристичних маршрутах. Хороший господар не стане знищувати кургани ще й тому, що вони є одним з небагатьох в агроландшафтах місцем існування диких бджолиних, так потрібних для запилення сільгоспкультур. І, нарешті, поважаймо предків! На могилах нечутно звучать молитви давно зниклих народів. Тут – місце поховання людей протягом останніх 3–4 тисячоліть, яке слугувало, слугує і повинно слугувати культу поховання померлих. Усе це варте того, щоб кургани поважати, брати під охорону держави, а напівзруйновані – відновлювати. До речі, навіть школярі можуть чимало зробити, а саме – при основі кургану посадити кілька фруктових дерев. Це заважатиме господарникам розорювати їх, а тракторист залюбки полежить у холодочку, куштуючи солодкі груші. Так і врятуємо курган. – А багато вже не врятувати? – З усіх відомих археологам в Україні курганів за останні 2–3 десятиліття розорано приблизно половину. На вцілілих ковила, астрагал та інші рідкісні рослини, які раніше росли майже на всіх курганах, зараз подибуються лише через три на четвертому. Вчений Іван Фундуклей 150 років тому видав опис курганів Київської губернії. За його даними, в одному повіті Київської губернії (нині це територія 2–3 районів Київської області) було близько 500 курганів. Тепер в одному районі – близько 20. Виходить, за 150 років у Київській області кількість курганів зменшилося удесятеро! Крім того, більшість курганів частково або повністю було розорано, решту перетворено на фундамент для ємностей з добривами. На жаль, нищення курганів триває. Зараз головною причиною їх руйнування є не археологічні розкопки, не відвойовування нових площ, а невігластво місцевих керівників, господарників, фермерів. Під плуг чи під ніж бульдозера йдуть ті могили, які просто незручно обминати під час польових чи будівельних робіт. На Київщині найбільше нерозораних курганів, порослих ковилою, у Переяслав-Хмельницькому районі – завдяки захисту археологів з Переяслав-Хмельницького археологічного музею. Саме тут ми запропонували створити низку ботанічних пам'яток природи на базі курганів. Це "Солдатська могила" поблизу села Тарасівка, "Соболева могила" неподалік села Виповзки та "Два товариші" поблизу села Травневе. "Соболева могила" заввишки 6 м та близько 80 м у периметрі і є найбільшим курганом у цьому районі. Назва "Два товариші", що збереглася в народі до наших днів, свідчить про те, що ці кургани було насипано в козацьку добу. Можливо, що саме ці козацькі поховання й стали причиною закладання пізніше на цьому місці цвинтаря. Потрапив у поле нашого зору й курган на північній околиці с. Скородистик Чорнобаївського району Черкаської обл. Усі названі кургани вкриті степовою рослинністю, зокрема червонокнижною ковилою волосистою. Рекомендований режим охорони для цих об'єктів – заборона розорювання кургану та ведення земляних робіт, можна дозволити пізнє викошування травостою. Заповідані кургани стануть у пригоді нашим нащадкам як джерело насіння, як еталони для відновлення українських степів. Вірю, що настане час, коли не тільки берегтимемо вцілілі, а й реставруватимемо пошкоджені кургани – відновимо до первісної висоти, відтворимо угруповання рослин. Сьогодні це ще можливо завдяки наявності ділянок заповідного цілинного ковилового степу у наших південних заповідниках (Асканія-Нова, Український степовий тощо), елементи якого так чи інакше (з допомогою насіння чи вегетативних частин рослин) може бути перенесено на насипи курганів. Джерело: Блог Олега Листопада.

Ми і кургани