проблеми створення нацпарків

Десна – остання велика рівнинна незарегульована річка, що зберегла свою заплаву в первозданному вигляді і створює непересічний по масштабу та природній унікальності водно-болотний комплекс. Природоохоронні організації та науковці мають на меті створити на цій території національний природний парк. Але задля втілення ідеї доведеться подолати ряд перешкод. На цінність заплави річки Десна увагу звертали ще досить давно. В 30-х роках минулого сторіччя вздовж річки Десни на території України виділялась природо-охоронна зона, де під загрозою кримінальної відповідальності заборонялась рубка дерев по берегам річки та у смузі 20 кілометрів вздовж них. В 80-х роках колектив науковців, що наразі є класиками заповідної справи України - Мережко А. І., Ющенко А. К., Андрієнко Т. Л., Шеляг-Сосонко Ю. Р., - запропонував заповісти заплаву Десни. Ними було розроблено для всієї території теперішньої України мережу природно-заповідних об’єктів національного значення та першу версію схеми національної екомережі України. Серед цих пропозицій, частина спроектованих національних природних парків стосувалась і долини р. Десна. Паралельно у 1980-х роках розроблялась більш масштабна ідея так званої Деснянської заповідної зони – яка мала охопити всю територію басейну р. Десна в і всіх її приток. Розпад СРСР став причиною, за якою пропозиція на жаль так і не була втілена в життя. До ідеї заповісти Подесіння, як свого часу назвали цей край природоохоронці, повернулися в 2005 році. Співробітники Інституту зоології імені І.І.Шмальгаузена НАН України, Національного екологічного центру України, Національного університету імені Тараса Шевченка та Благодійного фонду «Київська ландшафтна ініціатива» продовжили вже майже забуту справу своїх попередників. Наразі планується створити на території заплави Десни національний природний парк, що передбачає створення природоохоронного режиму з районуванням на заповідну, господарську зони, зони стаціонарної та регульованої рекреації. Тож поруч з природоохоронною функцією, що виконують національні природні парки, тут можливі будуть також рекреаційна та і, що особливо важливо, просвітницька діяльності. Таку зацікавленість Подесіння у діячів заповідної справи викликає не даремно. Почати варто з того, що Десна – остання велика рівнинна річка України, що залишилась незарегульованою та зберегла у природному стані заплаву. Завдяки природному гідрологічному режиму, на значній частині протяжності річки, Десна утворює потужний водно-болотний комплекс, якому немає рівних в Україні. В минулому, значно більшу заплаву мав Дніпро; проте практично вся вона в наш час затоплена каскадом дніпровських водосховищ. Долина річки Десни становить так званий Деснянський екологічний коридор в рамках Національної екологічної мережі України і Всеєвропейській екологічній мережі. Вздовж Десни пролягає Деснянський перелітний шлях, яким мігрує багато видів європейських птахів. Крім того, місцевих видів тварин і рослин тут також дуже багато, адже заплава зберігається в природному стані ще з часів останнього зледеніння і ніколи не освоювалась людиною. Досить багато тут і видів, занесених до Червоної книги України, як наприклад, чорний лелека, орлан-білохвіст чи мідянка. Звивисте русло Десни, численні протоки і заплавні озера, просторі луки, поодинокі старі дерева та скупчення густих чагарників: все це надає території Подесіння ще більшого значення в екомережі. Ці території є також ласим шматком для забудовників, тому заплава знаходиться під загрозою. Тому для подальшого збереження цього природного комплексу створення об’єкту природно-заповідного фонду є цілком доцільним. Іншою та досить важливою особливістю річки Десна є той факт, що вона є джерелом питної води для багатьох міст, серед яких - Чернігів та Київ. Мабуть, не варто довго переконувати, що якісна питна вода є одним із необхідних аспектів життя кожної людини. Звичайно, якість питної води, скажімо, в місті Києві не належить до найвищого класу. Втім, при забруденні Десни справи цілком можуть стати ще гіршими. З цієї точки зору також варто було б зберегти заплаву Десни у первозданному вигляді. Тож перейдемо до фактів. Проектований НПП «Подесіння» є одним з наймасштабніших проектів в історії створення заповідних об’єктів на території України. Загальну площу території всієї української частини заплави річки Десни можна орієнтовно оцінити в 407 139,3 га. Територія НПП охоплює такі адміністративні частини як Київська та Чернігівська області. В разі створення НПП, охорона природи деснянської заплави зможе бути поєднана з традиційними формами господарювання регіону, що не порушують природну рівновагу та ландшафт долини Десни. Сьогодні заплава використовується лише для сінокосіння і випасу худоби. А це цілком сумісне зі статусом НПП. Варто також перейти від ідей до реальних справ, що наразі відбуваються з проектованим національним парком. Ідею створення НПП «Подесіння» підтримали деякі сільські ради Київської області, чиї землі знаходяться в заплаві Десни, Постійна комісія Київської обласної ради з питань екології та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та Голова Київської обласної ради В.Майбоженко, деякі депутати Верховної Ради України. Крім того, ідея активно підтримується багатьма громадськими організаціями в різних регіонах України, науковцями НАН України. Указом Президента України від 1 грудня 2008 року «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів» було підтримано ініціативу Київської обласної державної адміністрації щодо створення національного природного парку «Подесіння». Проте поруч з позитивними моменту процесу створення національного парку виникли і труднощі. Таких труднощів в тому чи іншому прояві можна було очікувати. Адже там, де йдеться про квардатні метри, або ж як в цьому випадку – гектари -, імовірно, що виникне суперечка. Створення національного парку «Подесіння» викликало супротив у мешканців сіл, що розташовані поблизу річки Десна. Цілком можливо, що занепокоєння викликане недовірою до влади – особливо, коли йдеться про землю, можливо – недостаньою обізнаністю про функції та переваги заповідних територій. Втім, якщо вже говорити про земельне питання при створенні національного природного парку, то варто зазначити, що територія більшої частини заплави є пасовищам й сінокосами та є розпайованою. Така територія цілком може входити в національний парк з режимом сінокосіння та випасу худоби, що насправді не створює незручностей ні для адміністрації парку, ні для місцевих жителів. Але вочевидь неабияким фактором виступає близькість територій Подесіння до міста Києва. Без уваги природоохоронців заплава Десни може повторити долю вже забудованої заплави Дніпра на півдні Києва - «Конча-Заспи». Багато пайщиків не соромляться того, що серйозно розраховують заробити, продавши свою землю під елітну забудову. Проте законодавство забороняє продавати паї. Усі сільські ради Подесіння, як одна, прийняли рішення про відмову у погодженні створення нацпарку. І це навіть при тому, що йдеться про землі сільських рад, якими за земельним законодавством, компетентні розпоряджатись лише районні ради. Районні ж ради – Вишгородська і Броварська - вже кілька місяців відмовляються виносити питання про погодження створення НПП на розгляд сесії. Таким чином і відбувається саботування створення "Подесіння". Тож побачимо, що буде далі. Сподіваємось, що невдовзі національний парк «Подесіння» все ж таки буде створений. Автор: Євгенія Прекрасна

На Дніпропетровщині затягується питання створення НПП “Самарський ліс”

Анонс: «ДУСя, пусти у національні парки!»

Адміністрація Президента – за національні природні парки

Розширення заповідників: чи здійсненна місія?

Николаевский областной совет намерен просить Януковича отменить указы Ющенко о создании национальных парков

Чи варто боятись національних природних парків?

Коли Холодний Яр стане національним парком?

Подесіння: бути чи не бути?