посуха

Виповнюється 200 років першій у світі лісосмузі. Рукотворну посадку здійснив біля хутора Трудолюб (сьогодні село Шахворостівка Миргородського району на Полтавщині) прямий нащадок гетьмана Данила Апостола - Василь Якович Ломиковський (1778-1845). Для свого часу вельми освічений чоловік. Він був етнографом, археологом, істориком, мовознавцем. Одним із перших переклав з французької "Історію походження козацтва на Україні". Але найбільша його заслуга в тому, що створив так звану древопільну систему, яка поклала край недородам у вісімнадцятому сторіччі. - Тоді в Російській імперії 34 роки зі ста були страшні недороди, особливо в її степовій зоні, - каже доцент кафедри екології та ботаніки Полтавської державної аграрної академії, голова Полтавського відділення Українського ботанічного товариства Віктор Самородов. - Поміщик Ломиковський першим звертає на це увагу і починає саджати захисні лісосмуги, займатися розведенням лісу. Робить це, так би мовити, з урахуванням його індивідуальних еколого- і грунтозахисних особливостей. Уже тоді знав, які дерева доцільно висаджувати на берегах водойм, а які на схилах чи у балках. Цьому передувала копітка робота з породами, яку до нього ніхто не проводив. Він експериментував з дубами і ясенами, вільхами і осиками. Дослідив екологічні властивості п'яти видів тополь і шести видів верби. Таким чином дізнався, що за допомогою лісосмуг можна формувати певний мікроклімат на полях, де ростуть сільськогосподарські рослини, що дерева захищають грунт від суховіїв, затримують сніг. А опале листя утеплює й захищає землю, слугує для неї органічним добривом. Його господарство було розташоване в болотистих заплавах річок Лихобабівки і Хоролу. Робив загати на цих річках, обсаджував їх вербами. Першим почав вершками дерева розводити тополі. Додумався навіть, що дерева краще пересаджувати взимку. Кажуть, під його керівництвом пересаджували шестиметрові тополі, і всі вони чудово приживалися. Він уміло поєднував елементи лісосмуг, мульчування з дуже раціональним обробітком грунту. Подвижницькою працею Василя Ломиковського захоплювалися сучасники. Геніальний Микола Гоголь шанобливо називав його землеводом і навіть увічнив у безсмертній поемі-романі "Мертві душі", назвавши поміщиком Констанжогло. "Коли навколо посуха, у нього немає посухи. Коли навколо неврожай, у нього немає неврожаю", - писав Гоголь про свого талановитого земляка-полтавця. У 1832 році Ломиковського було нагороджено золотою медаллю новоствореного товариства для заохочення лісового господарства. А в 1837 році популярний в імперії "Лесной журнал" на 72 (!) сторінках публікує його статтю-звіт "Розведення лісу на хуторі Трудолюб". Тож природно, що всі тодішні землевласники, які вважали себе людьми освіченими й прогресивними, переймали його досвід господарювання на землі. На превеликий жаль, система лісосмуг Ломиковського, значення яких для степового землеробства важко переоцінити, не збереглась. За радянських часів їх під різними приводами було винищено. Не збереглися й створені ним у селах Шахворостівка і Трудолюб чудові дендропарки. Але його робота над визначенням екологічної ролі лісосмуг мала продовження. Завершив її також полтавець, управляючий економією князів Кочубеїв у Балясному Олександр Олексійович Ізмаїльський, агрономічними здібностями котрого захоплювався навіть "батько генетичного грунтознавства" Василь Васильович Докучаєв. Ізмаїльський заклав у дев'яностих роках дев'ятнадцятого сторіччя лісосмуги, одній з яких судилося дожити до наших днів. Ця лісосмуга - протяжністю 1 кілометр, завширшки 50 метрів і загальною площею 5 га - біля хутора Дячкове в Диканському районі і є найстарішою в Україні. А можливо, і в Європі. Насадження дуже різноманітне за своїм складом, але домінують дуби, ясени й чотири види клена. У 1979 році лісосмугу було офіційно визнано ботанічною пам'яткою природи місцевого значення. Олександр ДАНИЛЕЦЬ Джерело: Урядовий кур'єр

Живі “бастіони”