Пікуй – Природа України

На відміну від багатьох інших регіонів України, тут питання про «візитівку» начебто знято: гори як найкраща реклама самим собі; мінеральна вода, окремі види якої можуть позмагатися за своїми лікувальними властивостями з водами французьких і швейцарських курортів; старовинні замки, найпрекрасніші зразки сакральної архітектури... Нарешті, дивовижне терпке вино: за легендою, Бахуса, котрий занадто розперезався в своєму пияцтві, олімпійські боги заслали в ту частину світу, де виноградарство не може розвиватися апріорі. Опальний бог потай вивіз у «заслання» виноградну лозу, посадив її, й вона... прижилася! І місцевих мешканців, зрозуміла річ, Вакх навчив виноробства ... Проте практика показує, що одна з найпривабливіших для свого й зарубіжного туриста областей якщо й не плентається в хвості, то, принаймні, посідає далеко не лідируючі позиції: приблизно десяте місце в рейтингу регіонів за числом іноземних відвідувачів, десь близько 16-го — за кількістю підприємств, які надають послуги, 11 е — за загальною кількістю туристів, 13-е — за обсягом послуг. При цьому експерти втомилися нагадувати: екорегулююча роль Карпат настільки важлива, що єдиною альтернативою нинішньому розвиткові тут еколого- небезпечних виробництв може стати лише туризм. А значить, — час укотре нагадати про місцеві визначні місця і розібратися в тому, що ж заважає розвинути тут інфраструктуру, яка відповідає європейським поняттям. Чим, власне, і займається не перший рік Державна туристична адміністрація: як експерти на Закарпаття відправилася група журналістів. «КАМ’ЯНИЙ ЛІТОПИС» І САКУРОВИЙ ЦВІТ 10-е сторіччя нашої ери: угорські племена переходять через Карпати. Повний звіт про ці події нехай дають історики, а ми лишень згадаємо маленьку подробицю, яка говорить про могуть однієї з головних достопам’яток Ужгорода: чотири дні войовничі угри не могли взяти місцевий замок. 1086-го року його взяв у облогу і половецький хан, але зазнав при цьому поразки. Щоправда, 1241-го монголо-татари з ханом Батиєм, вторгнувшись через Верецький перевал Карпат із 60- тисячним військом, при штурмі зруйнував замок до підвалин: свого сучасного вигляду ужгородська фортеця набула в 15-му сторіччі, додалися й більш пізні перебудови. Замок, поряд із Мукачівським, охороняв підходи до Угорщини: з трьох сторін фортецю оточено виритим ровом, а з четвертого — крутим 30-метровим урвищем. Найвідоміші власники замку та міста — франко-італійський рід Другетів: саме їхній герб — чотири дрозди — красується при вході до фортеці. Ужгородську домінію Другетам дружньо подарували: французький король Карл-Роберт Анжуйський, який вступив у 14 річному віці на угорський престолу період непевних часів і міжцарювання, на 370 років (до 1691-го) зробив Ужгород вотчиною цього роду. Ще одна пам’ятка закарпатської столиці, величний ужгородський кафедральний собор, побудований за часів правління цієї династії. Скульптуру бронзового орла у дворі замку з написом «Міленіум» встановлено 1903 року на честь тисячоліття з моменту входження угорців до Європи. Орел тримає меч: згідно з переказом, вождеві угорців Алмошу приснився сон — царствений птах перенесе йому через ріку меч, і той знищить ворога. Так і сталося в історії зі слов’янським князем Лаборцем, захисником ужгородської фортеці: 903- го він загинув від руки угорських загарбників. Така ж скульптура увічнює «європейський похід» угорців у Будапештській фортеці. Три кроки від замку — і ви... в бойківському, гуцульському чи лемківському селі: в музеї під відкритим небом (скансені) зібрано будівлі, які дають повне уявлення про побут закарпатців. Головна пам’ятка — дерев’яна церква, яку зроблено без жодного цвяха. Усього в Закарпатській області таких залишилося близько сотні, чим тут по праву й пишаються: в світі подібні експонати можна перерахувати на пальцях. Так звані «курні» хати бідняків (причому, чим вище в гори, тим більше бідних хат: у Карпатах добре відпочивати, а не жити...), сільська кузня, криті гонтом будинки заможних селян, школа, в якій, як жартують екскурсоводи, — перші персональні комп’ютери: грифельні дошки.... До речі, вчитися в ті часи було недешево: кожна родина мала сплатити за науку своєї дитини 25 кілограмів зерна на рік. Ну а про все інше розповість місцевий гід. Але це далеко не все, на що багата закарпатська столиця. Хресто-Воздвиженський кафедральний собор і Кафедральний собор греко-католицької церкви, Церква Покрови Божої матері, Римо-католицький костьол і Реформатська церква. Загалом, — привілля для поцінувачів стародавньої архітектури. Серед типової для центру цього міста забудови в стилі конструктивізму (чеського «виробництва»: в 20-х роках минулого сторіччя Закарпаття входило до складу цієї країни) дуже затишно в середині весни. Місцеві мешканці пишаються і не втомлюються нагадувати, що Ужгород — місто сакур і магнолій. Проте і влітку, коли підметуть з асфальту останній сакуровий цвіт, там аж ніяк не гірше: хай пробачить столиця України з її статусом найбільш зеленого міста за крамольні думки, однак зелені в Ужгороді не менше. Щоб рукою було подати до цієї ужгородської краси, доцільно поселитися на схилі мальовничої гори Кальварії. Не під відкритим небом, звичайно: туристично-оздоровчий комплекс «Світанок» спроможний задовольнити потреби як невибагливого туриста (46 гривень на добу за номер на двох чи 25-30 грн. за блокове розміщення), так і мандрівника із запитами (200 гривень за поліпшений номер). До послуг — ресторація, кав’ярня-бар, конференц-зал, спортивний майданчик, поштове відділення, пункт прокату туристичного спорядження, обмінний пункт, перукарня, автостоянка і под. Само собою — екскурсійні програми. Наприклад, до розташованого недалеко від Ужгороду Невицького замку, (він же — Замок Поганої Діви, названий так «на честь» однієї свавільної та жорстокої власниці фортеці з уже згадуваного роду Другетів). Скоро, до речі, «Світанок» зможе приймати студентів — і за «студентськими» цінами. Існування так званих гостелів, вартість проживання в яких — більш, аніж демократична, — звичайна практика для всього цивілізованого світу: ухвалу про створення гостелу на базі цього туристичного комплексу його керівництвом уже схвалено. ... А ще, хоч до екскурсійного «меню» це й не входить, у перервах між оглядами визначних пам’яток варто зазирнути на вогник до ужгородської корчми «Деца у нотаря». Той, хто хоча б раз побував у столиці Закарпаття, серед інших чудових місць міста обов’язково згадує і її: завдяки дотепності того, хто її створив, знають сіє місце навіть за кордонами. Імпровізований «цвинтар» з табличками в дусі: «Вони помилилися на виборах»... Підвал із написом: «У цьому підвалі 8 березня 1913 р. В. Ульянов (Ленін) разом з Інесою Арманд переховувався від переслідування Н. Крупською». Вірьовка-барометр із відповідною «шкалою»: «Якщо мотуз мокрий — на вулиці дощ», «Якщо мотуза не видно — туман», і подібне з наступним «Якщо мотуз хилитається — то ви хилитаєтеся, а не барометр». І символ тут свій є, серпасто-молоткастий: вигнуте відповідним чином кільце ковбаси, яку перетинає виделка. І табличка, прибита на рівні колін із порадою відвідувачеві: «Якщо можеш стояти лише на чотирьох, то роби вигляд, ніби читаєш цей напис». У «Деці» — аж ніяк не за тотальне пияцтво: просто в процесі смачно нагодувати (чудовими українськими стравами) намагаються й розвеселити. І те, і інше — зі смаком. КУДИ «ПАЛОМНИЧАТИ» ЗА КРАСОЮ Вікон тут стільки, скільки днів у році, димарів — скільки тижнів, а входів — за числом місяців. Його видно з будь-якої точки парку, він — неначе без підмурка і парить у повітрі: до того легкий і витончений стиль замка графів Шенборнів. Дісталися австрійському графові закарпатські угіддя (що містяться в південно-східній частині райцентру Міжгір’я) після невдалої боротьби угорського народу за свою незалежність і подальшого розподілу землі між австрійською знаттю. Тут за його розпорядженням і було вибудувано цей «скромний» мисливський будиночок. Від минулої величі нині залишилася люстра «імені» богині полювання Діани — з червоного дерева, прикрашена іклами кабанів і рогами оленя. У центрі парку — цікаве озеро: граф наказав розбити водоймище, що нагадує контури володінь австро-угорської монархії. Держави такої, зрозуміла річ, давненько вже не існує, і навряд озеро, внаслідок природних причин, зберегло «правильну» форму. Але це аж ніяк не вплинуло на красу пейзажу. До речі, про красу: на території оздоровниці (а в колишній графській резиденції нині розташовано санаторій «Карпати», де приділяють увагу насамперед питанням кардіології і неврології) є джерело. Вода в ньому насичена гліцерином. Гадаю, що про роль даної речовини у створенні різного роду косметичних засобів зайвий раз говорити не потрібно. Цікаво, що прізвище австрійських графів вельми в дусі: Шенборн — означає «красиве джерело». Цікавим є й те, що нащадки графа про свої колишні володіння не забувають: то графиня якій-небудь місцевій пивоварні грошима допоможе, то водогін у Мукачевому на свої кошти полагодить... ПРО ШИПІТ, ФОРЕЛЬ І ГУРМАНІВ У жоден спосіб не хочеться образити «зимового» туриста, проте гурманами вважають на Закарпатті все ж таки весняно-літніх «приїжджантів». Недаремно, мабуть, на початок туристичного сезону (це стало свого роду відкриттям, однак починається він у горах, як виявилося, далеко не в жовтні — листопаді — грудні!!!) путівки в закарпатські санаторії було розкуплено на 90%... Напівміфічні, але все ж едельвейси (шукати їх можна приблизно з тим же успіхом, що й цвіт папороті на Івана Купала — дуже рідкісна рослина. Зате свого роду спорт...), ягоди, гриби, форель. Що стосується останньої, то на Закарпатті делікатесну рибку, що вибирає для проживання ну дуже чисту воду (варто ще раз зробити висновки з приводу поки ще не до кінця зіпсованої екології Карпат), вирощує 14 підприємств. Обов’язково нагодують цією смачною стравою в однойменному лікувально-оздоровчому комплексі. Тим, хто прибуває на розташовану в селі Жденієве Воловецького району на висоті 542 метри над рівнем моря базу «Форель» взимку, надається можливість покататися на лижах (траса довжиною 800 метрів з перепадом до 200), а влітку (хоча й узимку також) — прогулятися на гору «Пікуй» (1405 м), на гору Гостру, Збин чи Високий Камінь. Пункт прокату туристичного спорядження, сауна, більярд, гідромасаж, кав’ярня-бар, настільний теніс, волейбольний і мініфутбольний майданчики також забезпечені. Обійдеться ця гірська радість у 46 гривень за ліжко-місце на добу в двомісному номері чи в 250 гривень за поліпшений номер (варто зазначити, що поселитися в ньому можуть як дві, так і чотири людини). Меню можна вибирати. Три щоденних «передишки» на їжу — 30 грн. з людини. І не забудьте про Шипіт. Багато хто знає, що місце — вже культове: недаремно представники різних субкультур кожне літо йдуть, як влучно висловився хтось, у «волохатий рейс» — приїжджають влітку на цей водоспад. Але не всі здогадуються, наскільки мальовничий цей куточок карпатських гір. І як незрівнянно смакує споживаний на лоні природи під могутній гул 12-метрового Шипота сир із овечого молока... Місцевого виробництва. Спочатку на людей у чудернацькій одежі тут дивилися з осторогою. Нині ці люди своїми частими приїздами, можна сказати, вторували стежечку до серця місцевих мешканців для «людини туристичної». Остання — через класичні причини в дусі «зміна соціально-економічного ладу в 90-х відбилася й на роботі туристичних підприємств» — на жаль, на якийсь час забула цю стежинку... МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ... РУСАЛКИ Так-так, вона насправді колись тут мешкала. І на своє нещастя якось покохала горця. Не вразила батька Водяного ні романтика зустрічей дочки з коханим на гірських стежках, ані гра потенційного зятя на трембіті. Розлучивши пару, проте виконав Водяний (з любові до дочки) одне прохання любої дитини: зачарував озеро. Відтоді якщо дівчина нап’ється води з нього чи вмиє обличчя, «русалки любовь и краса в этот миг ей приданым станут». Найбільше високогірне озеро українських Карпат — Синевир — називають ще «Морським оком». З висоти пташиного польоту дійсно схоже: смереки — як вії, так званий Острів закоханих серед озера (назва говорить сама за себе: потрібно доплисти на плотах до острівця й поклястися один одному у вічній відданості) — як зіниця. Не важливо, в який час ви потрапите до цього райського куточка: він прекрасний завжди. Взимку беріть лижі й відправляйтеся змагатися з гірським вітром. Сліпучо білі вершини гір, м’яка погода... Весна і осінь — для поціновувачів: туристів поменшало, природа прокидається чи готується до зимового сну, тиша, відчуття спокою. Влітку — строкате різнотрав’я полонин, гірські струмки, п’янке хвойне повітря... Плюс колорит місцевих свят: на початку липня, наприклад, на Синевирському озері проходить самобутнє свято горців — змішування овечих стад і проводи отари на полонину. Все це дійство супроводиться неповторним звуком трембіт. До речі, про них: довелося дізнатися, що для пастухів цей музичний інструмент служив свого роду мобілкою — за її допомогою в горах обмінювалися інформацією. Щоправда, специфічного призначення: трембіта — вісник лиха... Однак про більш приємне: видовищні забави й обряди закарпатців подарує фольклорне шоу «Верховинські забави на Синевирському озері». Учасників навчать танцювати коломийки, співати пісні гір, грати в захоплюючі народні ігри. Плюс — національні страви і місцеві «звеселяючі» напої. Візитівкою регіону по праву вважають і старовинні дерев’яні церкви 17-19 сторіч, і мінеральну воду типу «Єссентуки» і «Арзані». Ще одна місцева визначна пам’ятка — Музей лісу і сплаву, який розповідає про життя так званих «бокорашів»: тих, хто цій, часом небезпечній, праці ( тобто сплаву лісу) присвятив своє життя. З екскурсіями і проживанням на Синевирі питання вирішено. Вже згадуваний водоспад Шипот, поїздка на унікальну Теребле-Рицьку ГЕС, до старовинних замків Закарпаття, відвідування винзаводу з дегустацією (цьому варто присвятити окремий розділ), купання в термальних Берегівських купальнях і Солотвинському «мертвому морі» (і про це ще скажемо)... Проживання — в ТОК «Синевирське озеро» біля підніжжя гори, на якій розташоване озеро, або на базі відпочинку «Морське око», прямо на березі Синевиру. Вартість послуг першого комплексу — 90 грн. за двомісний номер (із вигодами й кабельним телебаченням), 150 — за двокімнатний. «Морське око» потягне на 110 грн. за двомісний, 220 — за двокімнатний номер. Триразове харчування обійдеться приблизно в 40 гривень із людини. Привітність — безкоштовно й у великій кількості. Варто лише взяти до уваги той момент, що вигоди в «Морському оці» — на поверсі і, на жаль, одні на всіх: конструкція колишнього мисливського будиночка така, що не дозволяє забезпечити цими самими вигодами всіх відпочивальників. Але що таке, питається, цивілізаційні блага в порівнянні з чаклунством синевирських пралісів? І все ж про неї, рідну, про цивілізацію: якщо надумаєтеся описати красу Синевирського озера друзям за допомогою мобільного зв’язку, доведеться лізти на полонину — біля самого водоймища слухавка такий же «корисний» предмет, як лижі влітку. Проте лихо не без добра: подихаєте справжнім повітрям. «МІСТО» НАРЕЧЕНИХ, СТОЛИЦЯ ЛОЗОПЛЕТІННЯ І СПАДЩИНА XII СТОРІЧЧЯ На Закарпатті, як здається, що не село, то обов’язково «імені чогось». У Виноградівському районі, наприклад, є своя полунична «столиця» — село Широке. Заріччя Іршавського району — стало «столицею»... капустяною. На під’їзді до Хусту таких столиць аж три. Одна, щоправда, — село Стеблівка — умовна, оскільки така традиція поширена в усій області. Йдеться ось про що: як тільки побачите, що номер будинку встановлено у вікні, а не висить він на самій «садибі», сміливо засилайте сватів. Оскільки це певна ознака: в будинку наречена. Село Горенчеве — має «статус» «міста» казкарів. Село Іза — «столиця» лозоплетіння. Від дачного комплекту у вигляді стола і декількох плетених крісел до капелюшків із кукурудзяного «бадилля» і елегантних сумочок: ціни не лише не «кусаються», але й приємно дивують. Сам Хуст уславлено місцевим замком, офіційною датою народження якого вважається 1191 рік — саме тоді, практично через сто років від початку будівництва, було встановлено останній камінь. «Він схожий на фортецю Іскандер, оскільки висота його веж сягає небес!» — такою була реакція турецького поета на побачене. Його, як і Ужгородську фортецю, не міг довгий час узяти хан Батий. Коли ж йому все ж таки це вдалося, страшенно розлючений від довгих зусиль хан наказав зрівняти замок із землею. Фортецю, щоправда, не лише відновили, але й створили складну систему укріплень. Пережила велична будівля багато історичних віх, у яких чимало місця відведено й кривавим подіям, але не пережила кари «небесної канцелярії», яка розгнівалася невідомо за що: у другій половині 18-го сторіччя в замок поцілила блискавка. Та не кудись там, а якраз у пороховий склад.... Проблема в тому, що навіть консервація того, що від стародавніх споруд залишилося, — важелезний для держави тягар: і пам’ятки національного значення нерідко потерпають від одвічних недоплат. На що вже там сподіватися нехай величній, але руїні... Проте туристи це місце люблять. Не менше, аніж на початку травня насолоджуватися іншим хустським дивом: розташованою неподалік від міста, в урочищі Киреші, Долиною нарцисів. Є таке не лише в нас: у Румунії і в Альпах зустрічаються території, щільно «заселені» нарцисом вузьколистим. Однак ніде не зустрічається він у такій кількості: спробуйте на хвилину уявити цілих 256 квітучих гектарів! Щоб натішитися хустськими визначними пам’ятками, далеко ходити не треба — біля підніжжя Замкової гори розташовано комплекс «Нарцис», у якому можна також оздоровитися: мінеральна вода «Шаян», лікувально-діагностичні кабінети, лікування травою, взимку — катання на лижах: неподалік від Хуста розташована 800-метрова траса. І ще раз про місцеві визначні пам’ятки. Нарциси — красиві, але тимчасові. Зате охороняються: долина входить до складу Карпатського біосферного заповідника. Замок (вірніше те, що від нього залишилося) — привабить відвідувачів у будь-яку пору року. Мабуть, місцевим бюджетам варто все ж таки зробити висновки з цього факту... Наталя МЕЛЬНИК, «День» Фото Євгена ТИМЧЕНКА (НТО)

«Там, де гори, полонини…» Чим зацікавити туристів у Закарпатті