Петрос

Відомий французький письменник Жюль Ренар говорив: «На землі немає раю. Хіба що кусочки, розкидані по світу». Сказане стосується й куточків заповідної природи — втілення земної краси, прообразу божого раю. Це святиня, місце для очищення від буденності. Термін «національний парк» з’явився у Сполучених Штатах Америки, де 1 березня 1872 року спеціальним декретом вісімнадцятого президента Улісса Гранта було створено «для користі та блага нації» перший у світі Єллоустоунський національний парк («Країна чудес») площею 899 104 га. 1890 р. у США створюються два нових національних парки — «Джосемайт» і відомий широкому загалу «Секвойя». В Європі перший національний парк появився в Голландії 1905 р., потім у Швеції (1909 р.), Швейцарії (1914 р.) тощо. На сьогодні, за даними Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів (МСОП), у світі функціонує понад 3,5 тис. національних парків загальною площею понад 4 млн. км2. В Україні створено 47 національних природних парків (НПП). Перший — Карпатський, існує з 1980 р. Тут стоїть найвища гора України — Говерла (2061 м), охороняються унікальні пейзажі та краєвиди Українських Карпат. Чарують невинною красою високо розміщені в горах озера — Марічейка, Несамовите; велично виглядають гірські вершини — Бребенескул, Петрос, Ребра (також двотисячники). Національними природними скарбами також можна назвати Шацькі озера на Волині з найглибшим озером України — Свитязь (Шацький НПП), гірське озеро Синевир в НПП «Синевир», букові праліси Ужанського НПП. Казковою красою милують око крейдові ландшафти Святих гір в однойменному національному парку на Донеччині. У Покутських Карпатах, на Косівщині, з мальовничими гірськими краєвидами, традиційними художніми промислами, запальними піснями і танцями особливого інтересу заслуговує НПП «Гуцульщина». Це осередок самобутніх звичаїв, побуту і культури гуцулів, їхнього декоративно-прикладного мистецтва. НПП «Вижницький» у Чернівецькій області охоплює невисокі гірські пасма Буковинських Карпат, які ніби хвилями накочуються на горбисту рівнину передгір’я. У світовій природоохоронній практиці розрізняють кілька моделей національних парків: американська, швейцарська, англійська, африканська, японська. У США територія національних парків є у володінні держави та розділена на дві зони: заповідну (до 90%) і рекреаційну. Відвідування парку платне. То є американська модель. Її ще називають «модель напіввідкритих НП державного підпорядкування північноамериканського типу». Вона також поширена у більшості європейських країн. З 48-ми національних парків США, окрім вище згадуваних, найбільш відомі «Великий каньйон Колорадо», або «Гранд-каньйон» (найглибший у світі каньйон — до 2000 м), Йосемітський («Йосемітська долина», або «Незрівнянна долина» в Каліфорнії), «Еверглейдс» (з річкою довжиною 16 км при ширині місцями до 80 км і глибині всього 15 см), «Мамонтова печера» (найбільша у світі за довжиною карстова печера у вапняках) та інші. У Канаді площею біля 10 млн. км2 функціонує 39 великих національних парків. Найбільш екзотичні з них — «Вуд-Баффало», низка парків у Скелястих горах («Банф», «Йохо», «Джаспер», «Кутеней»). Загалом вище названі північноамериканські національні парки є безцінними шедеврами планетарного масштабу, неперевершеними грандами у списку світової природної спадщини Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО). Найбільшою строгістю заповідного режиму відзначається швейцарська модель. Її можна порівняти з вітчизняними природними заповідниками. Як зразок, назвемо перший у Швейцарії НП — «Енгандин», з абсолютним режимом охорони. Також сюди належать альпійські парки Франції та Італії, більшість національних парків Фінляндії, «Баварський ліс» у Німеччині, «Гоге Тауерн» в Австрії. Рекреаційна діяльність у НП швейцарського типу особливого значення не має. Інформаційні центри та центри для відвідування в таких парках знаходяться тільки у вхідній частині, відвідування парку безкоштовне. Територія парків є у власності держави. В африканській моделі напіввідкритих НП державного підпорядкування важливою функцією парків є охорона дикої фауни, яка поєднується з вивченням поведінки (етології) тварин. Відвідування (сафарі) парку екотуристами, що здійснюється у супроводі рейнджерів, платне. Територія є у державній власності. В англійській моделі національних парків (відкритих) їхня територія може перебувати у державній або приватній власності. Переважають вторинні екосистеми з некорінними породами дерев. Пріоритет надається туристично-рекреаційній функції. У парках ведуться традиційні форми лісового та сільського господарства. Подібні НП існують в Англії, Голландії. Також до цієї моделі належать відомі Горбатобадський та Кішкуньшагський НП в Угорщині. Японська модель також відкритих НП є комбінацією американської з орієнтацією на східні японські традиції, пріоритет там надається сімейному відпочинку. На території парку розташовані сакральні (релігійні) об’єкти — синтоїстські храми. Як ніде в світі, тут шанують традиційні японські релігійні обряди. Для організації таких дійств біля сакральних пам’яток розміщені еколого-освітні центри (у європейському розумінні), де ведеться потужна робота щодо збереження місцевої природи, народних звичаїв і релігійних святинь. В Японії існують також морські національні парки. Риболовля в них заборонена. Їхнє завдання полягає у збереженні морських екосистем. Тепер про Україну. Яворівський національний природний парк (НПП) на Львівщині — ось яким має бути наш національний парк! Тут постійно, це вже стало традицією, проводяться масові культурно-просвітницькі заходи щодо пошанівки, розвитку і збагачення народних звичаїв, святкування релігійних свят. Адже нині народ вже не сприймає і майже не дивиться вітчизняне «модерне» телебачення, втомився від його нудоти і дурману. Національний парк України — не панацея, а одна з форм відродження твердого українського духу, сили волі, залізної витримки. Українська модель національного парку може ѓрунтуватися на трьох концептуальних субстанціях: природа — краса та унікальність природного ландшафту, історія — характерність та неповторність історичного середовища, релігія — сакральність, святість місцевих пам’яток архітектури, культових споруд. Традиційно (генетично) людина прагне до сакральних місць на своїй землі. На цих природно-історичних ділянках зберігається Дух пращурів, який упродовж нашої історії ставав порятунком для цілого народу. Святилищами, свого роду природними храмами, каплицями, де здійснюється дійство духовного єднання (та очищення) сучасної Homo sapiens зі світами минулим і прийдешнім та створеною Богом природою, мають стати заповідні місця. Людина вийшла з природи, і тепер, хоч у такій формі, мусить підтримувати з нею духовний зв’язок, втрата якого призводить до бездуховності (Т. де Шарден). Подібне розуміння ландшафту відображено у Європейській ландшафтній конвенції, прийнятій під егідою Ради Європи (Флоренція, 20.10.2000) і ратифікованій Верховною Радою України (07.09.2005). Цією конвенцією ландшафт визначається «в якості необхідного компоненту людського середовища та основи ідентичності, відображення різноманіття культурної та природної спадщини». І, відповідно до неї, сприймається таким, яким є насправді. Віртуальним прототипом української моделі національного парку є невелика ділянка на Видубичах у Києві. Місцевість там унікальна, еталонна, можливо, одна з небагатьох в Україні, де відчуваєш подих минулих епох і поколінь, що відійшли в небуття. На цій землі відбулось нашарування «часових зрізів» історії та слідів багатовікової діяльності людини. Володимир Гетьман, кандидат географічних наук, day.kiev.ua

Шматочки раю