органычне виробництво

На звичну тваринницьку ферму підприємство «Агроекологія» зовсім не схоже: обплетені звичайним дерев’яним тином корівники, тварини у відкритих загонах, серед перших — завзято вистрибують молоді бички, яких місцеві за непосидючу вдачу прозвали «гончими». А доволі великою територією їздять у запряжених кіньми бричках. Ніби все тут демонструє традиційно український спосіб життя. І недарма — адже й худобу у п’ять тисяч голів, і поля у майже вісім тисяч гектарів обробляють старим дідівським способом. Без отрути, хімії та оранки. «Оранка — справжня дурниця» Упроваджує не шкідливі для життя технології очільник господарства — Семен Антонець — уже понад 30 років. Для цього залучив територію трьох сіл Шишацького району Полтавської області: 6,5 тисячі орендованих гектарів. А ще на 1,5 тисячі — на прохання людей вирощує їм урожай за українськими технологіями діда–прадіда. «Повернутись до витоків» його змусило введення інтенсивного господарювання в 70–х роках минулого століття. «Тоді була технологія з широким застосуванням отрутохімікатів та гербіцидів. Я побачив, що люди почали біля всього цього труїтись, і повністю від них відмовився. Ще й не дуже програв», — розповідає голова ПП «Агроекологія». Наприклад, якщо «з хімією» в середньому збирали по 75 центнерів кукурудзи з гектара, то без неї мають не менше 70—80 центнерів, та ще й на дорогих хімпрепаратах економлять! Тож відмовлятись від нововведення не довелось. Робити органічні харчі просто — запевняє аграрій, для цього потрібна лише послідовність. Якщо дотримуватись усіх правил, поле оздоровиться та очиститься від хімікатів за п’ять років. Із добрив дозволено використовувати лише гній, а також є «добро» на широке засто сування багаторічних трав та сидератів (гречка, вика з вівсом та жито). «Сидерати витягують із землі не доступний для інших рослин калій та фосфор, роблячи ці мікроелементи доступнішими», — розказує рецепт Семен Антонець. Від решти добрив та препаратів доведеться відмовитись. Так само, як і від оранки. За технологією горішній шар ґрунту можна піднімати не більше ніж на 10—15 сантиметрів. «Адже ґрунт живий, у ньому — біота, яку треба годувати. А вона вже, у свою чергу, творить ґрунт. Якщо залишити біоту голодною, нічого не ростиме. Тож оранка — це просто смішно, адже це все просто висушується. Це найбільша дурниця, яку лише можна вигадати», — запевняє аграрій зі стажем. Не страшні й бур’яни: «нема місця ні для пирію, ні для будь–чого іншого». Він просто підрізується під корінь і рости більше не може. Сама ж земля оздоровлюється: середній запас гумусу по господарству — 5,1. Упродовж багатьох років як вміст гумусу, так фосфор і калій у ґрунті підтримуються на одному рівні. «Причому показник калію навіть росте», — з нотками гордості додав голова «Агроекології». Секрет — у трубі Щоб правильно «вилікувати» поле, починати треба перш за все з гною. За технологією, спочатку йдуть гноєрозкидачі, шлейфом за ними — трактор, до якого прикріплено «таємну зброю» підприємства — виготовлену на замовлення голови довгу чотириметрову трубу з рівномірно припаяними, неначе мереживом, ланцюгами. «Труба багатофункціональна. Вона вирівнює поля, виконує функцію закриття вологи. А в даному випадку — розбиває й рівномірно поширює по полю гній», — охоче поділився автор винаходу. Після труби йде дискова борона, яка переробляє гній, а згодом — культиватор, який підрізає бур’яни. «Після цього вже можна сміливо засівати поле. Причому якнайшвидше — коли культура зійде, щоб вона відразу схопила поживу і її не змило дощами», — додає Семен Антонець. Узагалі ж технічних винаходів у голови «Агроекології» безліч. Трактори й комбайни він, звісно ж, закуповує: є як імпортна, так і українська техніка. А, наприклад, культиватори виготовляли на замовлення за власними ескізами Антонця. Перший, довжиною у 4—5 метрів, зробили в Ірпіні років 12 тому. Ще один — уже на вісім метрів — трохи пізніше в Полтавській сільгосптехніці. Особливість цих культиваторів у тому, що «зазвичай лапи, якими піднімається горішній шар ґрунту на 10—15 сантиметрів, знаходяться в одному ряду з колесами». Тож вони заїжджають то більш глибоко, то мілко. «А тут опора йде на передні й задні котки, тож культиватор працює рівномірно», — розказує про особливість винаходу аграрій. Не останню роль відіграє й сівозміна. «При нашій системі раз на чотири роки поле не дає врожаю — залишаємо його під пар», — відзначив аграрій. Загалом же система сівозміни така: спочатку сіється пшениця, потім кукурудза, на третій рік — сидерати, а потім — поле відпочиває. Однак продавати екологічно чисте зерно в підприємстві не поспішають. «Із 800 гектарів гречки лише з 300 продаємо на крупу. Все ж інше йде на сидерат. Решта зернових — в основному на корми корівкам. Го ловна наша дохідна стаття — тваринництво», — зізнався Семен Антонець. Нагодує молоко Із більш як п’яти тисяч голів великої рогатої худоби корів — тисячі дві. Це дає змогу в зимові місяці отримувати щонайменше по 25 тонн молока на добу. А за більш сприятливої погоди — навіть по 30 із хвостиком тонн. «Молоко чисте: без антибіотиків, без інгібіторів та пестицидів. Тож оцінюється як «екстрапреміум», що дає доплату в 15 відсотків», — розказала заступник і за сумісництвом донька директора «Агроекології» Антоніна Антонець. Якість молока дає «екологічно чистий, однотипний цілий рік» корм: заготовлені силос, сінаж, солома. «І, звісно ж, комбікорм, який ми виробляємо самі з нашого зерна. Влітку додаємо зелену масу, щоб дати худобі каротину і підвищити трохи продуктивність», — розкрила вона раціон харчування корівок. Годувати тварин за такою схемою навіть дешевше, бо вдається обходитись майже без добавок: за такі йдуть лише сіль, крейда та при підготовці до пологів — монокальцій фосфат. А в планах — пасти худобу на пасовиськах, адже органічне тваринництво однією із своїх вимог ставить саме таке випасання. «Природних ми не забезпечимо, а от культурні пасовища будемо створювати», — додає заступниця директора. Раціон худобі, очевидно, до смаку: цьогоріч у середньому на корову було 6 тисяч тонн молока. Проте ця цифра — лише початок. «У нас є корови, які дають і по 7—8 тисяч тонн. Проте шкода худобу. Наприклад, живе корова, вона дає лише 4 тисячі, нормально запліднюється. Так нащо ж її вибраковувати? Ми тримаємо їх — це частина ще старого стада, яке ми продовжуємо тримати», — розказала жінка. Екологічне молоко йде «на ура»: із 30 тисяч тонн — 26 тисяч забирають для переробки молочні компанії. В екології — прибуток Унікальність подібного виробництва керівництво підприємства чудово розуміє. Навіть задумались про такий собі зелений туризм з ухилом на здорове харчування. «Плануємо зробити культурно–оздоровчий центр, який базуватиметься на екологічному харчуванні. Щоб був магазин, який пропонуватиме масло, сметану, молоко, якісь м’ясні напівфабрикати. А також думаємо налагодити поставки нашої продукції в Миргород», — ділиться планами Антоніна Антонець. Окрім того, підприємство має 600 свиней, 30 вуликів, тяглових коней та ще й м’ясні породи корів розводити планують. «Хотіли б і кіз завести, проте племінну козу для розведення в Україні купити майже нереально», — додала заступниця директора Антоніна Антонець. Єдине, чого господарству бракує, — підтримки держави. Розвиток «органічного руху» стримує перш за все відсутність закону про органічне землеробство та статусу органічної продукції. «Такі господарства мусять бути захищеними», — переконаний приватний підприємець. Наприклад, «Агроекологія» має вісім тисяч гектарів екологічно чистої, багатої на гумус землі. Почали її оздоровлення ще в 70–х. Тож на початку 90–х люди отримували під безкоштовні паї здорову землю. «Вони п’ять років підряд висаджували там ячмінь із соняшником, виснажили її і тепер там нічого не росте — все треба починати знову», — з жалем відзначив аграрій. Ще одна біда голови — виділення земельних наділів. Адже тим, хто таки хоче забрати свої, передбачені законом, гектари, виділяють їх на різних частинах поля — «шахматкою». «То з одного краю, то з іншого, то посередині. Не всі нові власники переймаються екологією й бризкають хімікатами. А отрута на наше поле летить, і зробити з цим нічого», — додав він. Проте, незважаючи на все, голова «Агроекології» зупинятись не збирається, адже загалом справа прибуткова. «Якби не мали вигоди, ми не могли б будуватись і розширюватись. Правда, робимо ми це повільно — лише з отриманих від молока прибутків. А кредитів ніколи не брав і не планую», — підсумував Семен Антонець. Екоплани: Нове село — без хімії Вже за чотири роки на десятій частині сільгоспугідь України мають вирощувати продукти «без хімії». На таких полях не повинно бути генної інженерії, гормонів, регуляторів росту, хімічно–синтезованих добрив і засобів захисту. Таку планку поставлено у Програму розвитку українського села до 2015 року. Соломія Скорик, umoloda.kiev.ua

Еліта хоче свіжини