Олесько

Один із перших природних парків не лише на Львівщині, а й у всій Європі — парк Пам’ятка Пеняцька — закладений ще у 1886 році польським магнатом Володимиром Дідушицьким. Саме він, як свідчать історики, першим привернув увагу до розвитку заповідних територій. І ось в Україні ця тема знову набуває актуальності. Надання парку «Пам’ятка Пеняцька» (робоча назва «Північне Поділля») статусу національного природного парку передбачає й указ президента України від 01.12.2008 року «Про розширення мережі територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів». Загалом, під національний парк проектом передбачено відвести близько 20—25 тисяч гектарів території Золочівського, Бродівського та Буського районів. Натомість селяни з навколишніх сіл вважають, що, окрім клопотів із дикими кабанами, з цієї затії вони не матимуть нічого. А відтак, парк їм не потрібен. Унікальність майбутнього парку — у надзвичайному багатстві флори та фауни. За словами науковців, тут проростає понад 200 видів рослин різного статусу. Саме тут лежать витоки транскордонної річки Західний Буг, що має міжнародне значення. А ще — в регіоні розміщені об’єкти так званого «золотого кільця» Львівщини: Золочівський, Підгорецький та Олеський замки, монастир у с. Підкамінь (XIII ст.), давньослов’янське городище Пліснесько, численні храми та інші пам’ятки культури. Селянам до лісу — зась! Але, вочевидь, рішення влади і слова науковців видалися селянам непереконливими. Бо проти створення парку на їхніх землях уже проголосувала сільська рада села Суховоля Бродівського району. Відмовилася віддати 90 гектарів громадської землі під створення національного парку сільрада села Ясенів цього ж району. Ще кілька сільських рад планують це зробити найближчим часом. Їхня вимога — провести громадські обговорення проекту створення Національного парку. А головне, як вони вважають, передусім мають бути враховані інтереси селян. Сьогодні у регіоні ліс — годувальник. Тут збирають ягоди, гриби, заготовляють дрова на зиму, деревину на будівельні та інші потреби. А що буде завтра? — Ніхто не знає, що це буде за парк, хто ним користуватиметься, людям нічого не пояснили, — каже фермер із села Сасів Золочівського району Володимир Лис. — Ми вже маємо сумний досвід так званого мисливського господарства «Надбужжя», що насправді стало розплідником для диких кабанів, на яких з’їжджаються полювати олігархи. Прості люди позбавлені права ступати на ту територію, а кабани винищили людям посіви… — Ідея парку добра, але методи, якими вона втілюється, мешканців села насторожують, — каже директор школи села Сасів Богдан Козачинський. — Усе робиться дуже поспішно, без будь-яких роз’яснень. Господарі цієї землі мають право знати, як такі зміни позначаться на їхньому житті. Одного разу село вже постраждало. Коли організовували мисливське господарство «Надбужжя», селянам змальовували райдужні перспективи, а натомість із того вони отримали лише біду. Мисливське господарство розвело диких кабанів, і тепер селяни не можуть вирощувати ні картоплю, ні кукурудзу. Одним із тих, хто постраждав від набігів кабанів, був сільський пенсіонер Іван Михайліцький із с. Руда. Три роки тому його город, засаджений кукурудзою, знищили дикі кабани. Він звернувся в сільраду, але там сказали, що скаржитися потрібно державним органам влади. Ті ж відповіли, що закону, за яким би відшкодовували збитки, в державі немає. За словами депутата Львівської обласної ради Ірини Сех, ініціатори створення національного парку планують вилучити понад 20—25 тисяч гектарів землі у сільських рад Львівської області. Таким чином в області хочуть створити умови для приватизації лісів. Вона вважає, що саме у природних парках сьогодні кояться незрозумілі речі. Там створюють мисливські господарства, куди їздять полювати заможні українці та іноземці. Зате місцевим мешканцям шлях у парки заказаний. На думку власника мисливського господарства «Надбужжя» Олега Плєшкова, проти створення національного парку виступають люди, які й надалі хочуть безкарно рубати ліс, нищити звірів. Вони й баламутять населення. Із запровадженням статусу національного парку з’явиться інша відповідальність. Убив звіра — кримінал, звалив дерево — кримінал! Щоб зберегти природу для наступних поколінь, для дітей та внуків, потрібно запровадити жорсткий контроль. Як вважає директор школи Богдан Козачинський, люди хотіли б почути з цього приводу думку фахівців лісового господарства, природничої служби, а потім — приймати рішення. Нинішня поспішність насторожує. Адже не виключено, що цей парк хтось приватизує. Таке в Україні цілком можливе, оскільки закони, практично, не діють. І простим мешканцям скажуть «зась» — не маєте більше жодних прав на своїй землі. Селяни пригадують суворі часи польських заборон, коли у лісі не дозволяли навіть збирати суниці, а тих, хто не слухався, — карали. Ініціатива знизу чи згори? — Створення національних природних парків (НПП) в Україні переважно супроводжували конфлікти, — каже кандидат економічних наук, голова громадської організації «Центр соціально-економічного моніторингу» Ярослав Качмарик. — Усе, що стосується власності, майна, землі, насторожує людей, і небезпідставно. Законодавство передбачає певну послідовність дій у створенні НПП — від низової ланки і до президента України, який підтримує ініціативу й видає відповідний указ. Я далеко не впевнений, що ініціатива належить людям, які проживають на території майбутнього парку. Сумніваюся також, що створення парку ініціювали в столиці, оскільки там наразі переймаються іншими проблемами. Є підстави вважати, що ініціатори знайшлися на обласному рівні. Два роки тому спалахнув конфлікт довкола Національного природного парку «Гуцульщина» на Косівщині. Цей парк було створено ще указом президента Кучми 2002 року. Гуцули змовчали, а потім зрозуміли, що не можуть користуватися своїми паями, бо до парку відійшли сотні присадибних ділянок. Народ збурився після того, як місцевого селянина намагалися оштрафувати тільки за те, що він перегнав отару овець через територію парку… Слід додати, що за чотири роки національний парк вирубав 23 тисячі кубометрів деревини. Селяни провели місцеві референдуми, на яких проголосували проти такого парку. Люди не розуміють, чому вони повинні віддати землі запасу під національний парк. Адже ці землі — перспектива для розвитку села. Саме з лісом селяни пов’язують надії на ведення господарства. Звісно, в майбутньому їм обіцяють розвиток туризму, створення кількох десятків робочих місць. Але люди бідують уже тепер, а роботи в селах практично немає. На думку Богдана Козачинського, національний парк — не гарантія відродження регіону. Тут повинна бути задіяна спеціалізована програма розвитку села. Зокрема, людям, котрі хотіли б будуватися в селі для проживання, держава мала б відпускати будівельні матеріали за половину ціни, надавати на будівництво пільгові кредити. Ще одне важливе питання — переробка. Нині у регіоні як ніколи щедро вродили овочі та фрукти. Проте підприємств, на яких можна було б переробляти цю продукцію, немає. За словами завідувача кафедри екології Національного лісотехнічного університету України, професора Леоніда Копія, на район північного Поділля давно звернули увагу як на перспективний у плані створення заповідників. Проте їх створення відбувалося нелегко. Зокрема, заповідний парк «Гуцульщина» відсвяткував п’ятиріччя, а досі немає Державного акту на землю. Схожі проблеми зі створенням парків і на Тернопільщині, де досі не знайдено спільної мови з місцевим населенням. У результаті воно взагалі не було поінформоване про створення на його території національного природного парку. Проте коли дійшло до включення землі у власність парку, люди збурилися. Та львівська влада у ці тонкощі вникати не поспішає. А протидію місцевих селян в області пояснюють підбурюванням їх діячами однієї з політичних партій. Втім, проблема залишається відкритою. Зрештою, що завадить тим-таки політикам піти назустріч побажанням місцевих жителів і провести громадські обговорення проекту створення національного парку? Очевидно, щось таки завадить… Автор: Василь ХУДИЦЬКИЙ, Дзеркало тижня

Чому селяни Верхньобужжя проти національного парку?