Нагольно-Тарасівка

Ми на периферії Донбасу, у Свердловському районі Луганської області. Не так далеко вже й до крайньої східної точки України. На превеликий жаль, більшість українців переконані, що в цій частині нашої країни краєвид цілковито складають терикони, шахти, труби та суворий індастріал важкої промисловості. По цій причині крайній схід України досі лишається в статусі «terra incognita» навіть для українського туриста, не говорячи вже про іноземців. Натомість саме тут зосереджена найбільша в Європі кількість степів, значна частинна яких збереглись у природному стані. Не буде перебільшенням сказати, що тут знаходяться дві найбільші ділянки степу у Європі. В Європі лише приїхавши сюди, можна собі дозволити бачити природу до обрію. Степовий край сформував і власну культуру та архітектуру, про яку більшість шанувальників етно-родзинок ніколи в житті не чули. Переважна більшість тутешніх мешканців – переселенці з інших регіонів і країн, що переїхали сюди, шукаючи заробітку на шахтах. Знайти тут дійсно стародавнє село посеред десятків сучасних шахтарських поселень не так просто. Мені вдалось знайти таке село. Воно називається Нагольно-Тарасівкою. Офіційно, заснування села датується 1775 роком. Свято-Успенська церква, розміщена тут, цього року відмічає 225-річчя і є найстарішою дерев’яною церквою в Луганській області. Вже цей факт має наштовхнути на думку про те, що село варте уваги туриста. Проте, варто подивитись на прості сільські будинки, як стає зрозуміло, що чи кожен з них – пам’ятка історії та архітектури. Нагольно-Тарасівка розміщена у глибокій балці між високими каменистими пагорбами Донецького Кряжу. Саме тут первозданний ландшафт Донецького Кряжу зберігся якнайкраще. Щоб зберегти унікальні кам’яні гриви та скелі, цього року тут створили заказник «Нагольний кряж». Село історично розвивалась поряд зі скелями, складеними поширеним тут сланцем. Сланець, або як його тут називають «пластушка», виявився дуже зручним будівельним матеріалом, адже кожен камінь ідеально плаский і наявний на пагорбах навколо у предостатній кількості. Тож більшість будинків у селі збудовані зі сланцю. Найстаріші з них складені «на суху», без жодного кріплення між «цеглинками». Товщина стін сягає 60 сантиметрів. Таку стіну неможливо ні зруйнувати, ні підпалити. Найбільш старі будинки зберегли також і дахи, повністю складені з того ж таки сланцю. Не менш цікаво і інше – замість парканів старі вулиці села мають суцільну кам’яну стіну, що переривається лише будинками. Будинки ж тут здавна будувались з зовнішньої частини ділянки і безпосередньо виходили фасадом на вулицю. Таким чином – паркани і будинки створювали безперервну кам’яну стіну вздовж вулиці. Щоб зрозуміти причину цього пристосування і інших, про які йтиметься далі, звертаємось до часів, коли український степ лишався неосвоєним Диким Полем, по якому лише подекуди були розкидані невеликі поселення і де не були рідкістю спонтанні татарські набіги. Кожен будинок з фасадного боку має незвично високу і широку призьбу, над якою нависає дах, підпертий трьома-чотирма товстими дерев’яними стовпами. Сучасні жителі села, більшість з яких переїхали сюди кілька десятиліть тому, розповідають, що призьби придумані для того, щоб сидіти на них увечорі (так, як було на їхній історичній батьківщині). Проте насправді призьба зі стовпами вигадана козаками ще 300 років тому не для цього. Її справжнє призначення – зручно злізти із коня і прив’язати його до стовпа, а потім – аналогічно, легко сісти на нього, не стрибаючи. По цій причині будинки прямо виходять фасадом на вулицю, не будучи огороджені парканами. Навколо будинку в усі сторони тягнеться камінна стіна Натомість найбільш цікаве пристосування, яке ще можна побачити у Нагольно-Тарасівці – маленькі вузькі двері, розміщені з фасадної частини будинку, що виходять на призьбу. На питання для чого це, селяни спантеличено знизують плечима. Відповіді не знайшов жоден, кому довелось адресувати це питання. Призначення цих дверей – оборона будинку від татарських набігів. Тут нам доведеться абстрагуватись до часу 300-річної давнини. Зненадська до села влітає група татар на конях. Нападники можуть лише прямувати вздовж вулиці, адже вся вона – суцільна стіна кам’яних парканів і будинків. З вузьких дверей зручно відстрілюватись. Проте, коли нападники спробують потрапити всередину оселі – через вузькі двері зможуть заходити лише по одому, та то – пригнувшись. В такій ситуації оселю зможе захистити навіть жінка, яка лишилася на момент нападу вдома одна. Отож кожен будинок і все село в цілому – фортеця. Проте сьогодні про це не знають ані туристи, ані самі жителі унікальних козацьких будинків. Село розбудовувалось з 1700-х років і до нашого часу, тому кожна з будівель має різний вік. Проте, новобудови у Нагольно-Тарасівці продовжують споруджувати у звичному селу стилі. Навіть найбільш сучасні будинки споруджують із широкою призьбою та дахом, підпертим дерев’яними стовпами. А от невеличкі дверцята в більшості позакладали або переробили на додаткове вікно. Правду кажучи, сьогодні на Луганщині дивуються появі кожного туриста. І це не є добре. Адже важко уявити, що такий несподівано цікавий куточок України лишається поза увагою туристів, етнографів. Нагольно-Тарасівка досі навіть не має статусу пам’ятки історії та архітектури, та й те – тому, що шукачі таких пам’яток навіть не шукали їх тут – на межі індустріального Донбасу і безкрайнього степу. Василюк Олексій Козацькі будинки на Луганщини – «terra incognita» степової України // Природа і суспільство. 13.09.2013, №17(77).

Козацькі будинки на Луганщині – «terra incognita» степової України