Матяшівка

Двома пострілами в шию і одним у голову браконьєри безжалісно вбили зубриху. Тварина не тікала, бо не могла покинути щойно народжене зубреня. Маленьку тваринку зараз годує молоком із соски місцевий єгер Олександр Сіваченко. На закривавлену самицю зубра наштовхнулася в лісі біля села Матяшівка Літинського району місцева жінка. У той час вона збирала гриби. Розгорнувши кущі, остовпіла з переляку. Перед нею лежало волохате тіло мертвої тварини із слідами крові на голові і шиї. Стріляли три рази Перехрестившись, жінка поспішила до лісничого, щоб сказати йому про побачене. Той зателефонував у Хмільник, в підприємство лісового господарства, якому належить лісова територія біля Матяшівки. На місце пригоди приїхали мисливствознавець Володимир Ткач та старший єгер Олександр Сіваченко. Оперативно прибула міліція з Літинського райвідділу та криміналісти з Вінниці. Криміналісти одразу встановили місце, куди цілилися браконьєри. Після двох пострілів у шию кулі пройшли навиліт. Третю кулю дістали після розтину тіла тварини. Смертоносний метал знаходився в голові. У зубрів голови дуже великі і важкі, тому куля не пройшла наскрізь. - Нема жодного сумніву в тому, що тварину розстріляли впритул, - каже Олександр Сіваченко. Спершу він ніяк не міг зрозуміти, чому зубриха підпустила так близько до себе браконьєрів і навіть не зробила спроби втекти від них. Тільки на другий день єгер зрозумів, чому так сталося. Вполювати зубра непросто - Зубри надзвичайно чутливі, тому полювати на них непросто, - розповідає пан Олександр. – Вони вловлюють на слух найменший шурхіт. До того ж, інстинктивно відчувають наближення небезпеки. Тому застукати їх несподівано практично неможливо. Хіба що тварина дуже стара і вже не має сил швидко бігти. Молоді і середнього віку парнокопитні, відчувши знак біди, зриваються з місця, як ракета. Причому, втікають не по прямій, а одразу відстрибують убік. І це при тому, що в них велика маса тіла. Зубр 10-річного віку важить до півтонни. Саме такою була вага вбитої зубрихи. Її перевезли на Тульчинський ветсанзавод і знищили. Наступного дня міліціонери знову прибули на місце злочину. Шукали речові докази, сліди, які могли залишити браконьєри. Знайшли і те, і друге. Поки триває слідство, правоохоронці не розголошують подробиці своєї роботи. Згаданий старший єгер Олександр Сіваченко, який теж був у лісі разом з міліціонерами, звернув увагу на сліди від черевиків. Сліди великого розміру, з такими протекторами, як у військових черевиків. - Зараз багато хто носить таке взуття. Мисливці взувають його на полювання, бо в ньому зручно, - каже пан Олександр. – Слід залишила людина висока на зріст. Це однозначно. Зубриху вбили вранці - Ми припускаємо, що сталося це у проміжку між восьмою і дев’ятою ранку, - каже Олександр Сіваченко. – Нашого лісника повідомили про факт браконьєрства невдовзі після дев’ятої години. Коли ми прибули на місце, тіло тварини ще було тепле. Я взявся за дійки, і з них потекли цівки молока. Це означало, що вона напередодні привела потомство. Але малого зубреняти ми так і не знайшли. Наступного дня воно само підійшло до нас. Під час роботи криміналістів насторожив шурхіт у кущах. Було зрозуміло, що йде не людина, а тварина. Ми з міліціонерами не встигли переглянутися, як біля нас з’явився маленький бичок. Тваринка стала горнутися, тертися об ноги. Я звернув увагу на те, що в нього ще й не обсохла пуповина. По цьому визначив, що тварині не більше двох днів від народження. Досвідчений єгер остаточно переконався в тому, чому зубриха не втікала від браконьєрів. - Зубри ніколи не покидають своїх новонароджених телят, - розповідає співрозмовник. – Завжди захищають їх, як кажуть, до останнього подиху, тобто навіть ціною власного життя. Так сталося й цього разу. Перед тим, як зубриха має привести потомство, вона на деякий час відлучається від стада. Обирає для себе зручне місце і залишається в ньому доти, доки новонароджена тваринка не зіпнеться на ноги. На це потрібно небагато часу. Тільки тоді її знову приймають в стадо. До речі, стадо зубрів має природний інстинкт колективного захисту молодого потомства. Якщо насувається біда, нападають собаки, чи інші звірі, тварини стають в коло. В середину зганяють малих, дорослі повертаються до них спинами, а мордою до супротивника. Захищають, як мовиться, грудьми. У такий само спосіб зігрівають малих в холодні зимові дні. Зубреня їхало на передньому сидінні Олександру Сіваченку не вперше доводиться виходжувати малолітніх лісових тварин. Наприклад, зараз у нього на обійсті знаходиться лісовий цапок. Уже п’ять місяців виходжує тваринку. Її теж знайшли грибники. Вона була маленька, як заєць. - Думав, то плямистий олень, - каже Олександр. – Коли почала брикати, зримо проявилися риси лісового цапка. Ми його назвали Потапом. Цапок час від час бекає, тим самим проявляє свої музичні здібності. Очевидно, його голос нагадує господарям голос популярного співака, тому й ім’я дали таке саме. Більше десяти років тому єгер виходив молодого зубра. Тоді браконьєри напали на стадо і знищили декілька зубрів. Сталося це взимку. Випав глибокий сніг. Рятуючись, один зубр сховався в лісі. З часом настільки зголоднів, що не міг навіть іти. Сіваченко забрав його до себе. Доглядав до весни. А тоді відпустив на волю. - У мене є де утримувати тварин, - каже добрий рятівник. – Проживаю у приватному будинку недалеко від лісу. Подвір’я велике, огороджене парканом. Мале зубреня нітрохи не пручалося, коли його садили в легковий автомобіль. Єгер перевозив його на передньому сидінні. Коли проїжджали селом, сусіди широко розплющували очі, розглядаючи, кого це лісник везе на почесному місці. Зубреня швидко здружилося з цапком. Ночують в одному хліві. Годують їх коров’ячим молоком. Добре, що в господаря дві корови. Інакше молока не вистачило б. - Після утримання тварин у домашніх умовах їх не можна відпускати на волю, - каже досвідчений єгер. – Вони вже не зможуть самостійно шукати для себе харчі, бо не навчені до перебування у природі. Знаю, що керівництво лісгоспу шукає можливість передати їх у зоопарк. Зубренятку хочеться маминого молока Мисливствознавець Державного підприємства «Хмільницьке лісове господарство» Володимир Ткач переконаний, що браконьєрам не вдасться замести сліди. - Їх знайдуть, я впевнений у цьому, - каже пан Володимир. – Від людей нічого не сховаєш. Вони все бачать і багато чого знають. Тим більше, що сталося це з самого ранку, до села звідти трохи більше одного кілометра. Комусь браконьєри все одно потрапили на очі. Співрозмовник не розуміє, на що сподівалися злочинці? Вони не могли не знати, що за відстріл зубрів передбачена кримінальна відповідальність. - До місця злочину машиною не під’їхати, - каже мисливствознавець. – Точніше, зробити це можна, але треба добре знати місцевість. Неподалік протікає лісова річечка. Її треба обминути, кругом густі дерева. Якби навіть машина заїхала в ліс, у цей час тут немало грибників. Залишитися непоміченими все одно не вдалося б. Розробляти тушу в лісі – теж не вихід. На це потрібно багато часу. Тварина велика, та ще й з густою шерстю, що ускладнює роботу. На м'ясо зубра нема попиту. Лісівники припускають, що його могли б продати на стихійних ринках під виглядом яловичини. Знайдуть браконьєрів, чи ні, а маленькому зубренятку хочеться маминого молока. - Я душею відчуваю, як тваринка шукає маму, - каже Олександр Сіваченко. – Буває, кличу його такими звуками, як це роблять дорослі зубри, то воно стрімголов летить на почутий голос. До мами хочеться всім… У нашій області зубрів найбільше Зубри – найдавніший, зникаючий вид парнокопитних, тому занесені до Червоної книги. Полювання на них заборонене. Найбільша популяція цих тварин на Вінниччині. Із 300 голів в Україні у нашій області нараховується 94. Зубрихи приводять потомство один раз у три роки. І то зробити це вдається не кожній самиці. Не народжують, наприклад, хворі тварини. Малих зубренят дорослі особини вигодовують молоком упродовж двох років. Джерело: 20minut.ua

На Вінничині браконьєри убили зубриху