Костопільське лісництво

Я все життя займаюсь вивченням лісових екосистем. На карті України, мабуть, немає такого лісового масиву, де б я не бував. До того ж я побував в багатьох лісових регіонах Європи, Центральної Азії та Північної Америки. Бачив багато величних, красивих, унікальних лісів. Однак ніщо не змогло затьмарити велич і красу знайомих з раннього дитинства рідних Костопільських лісів на Рівненщині, особливо того унікального масиву, що тягнеться по берегах річки Замчисько від передмістя Костополя (а колись села) Переменка до с. Корчів’я. Такого чудового масиву 150-річних сосново-дубових лісів немає більш ніде в світі! І це не моя суб’єктивна точка зору, її розділяють мої коллеги — лісові екологи України та Росії, яким тут вдалось побувати. Крислаті 30-метрові велети дуби поміж яких зростають величні 33-метрові сосни, займають більшу частину території Мащанського та Костопільського лісництв. Поміж ними збереглось два масиви ялинових лісів, які за характером свого рослинного покриву нагадують ліси тайги. До заплави річки Замчисько приурочені величні ольси — вільхово-ясенові ліси. Тут зібралось усе найкраще, що є в лісовому фонді Південного Полісся. То ж не дивно, що на цій невеликій території зростає 12 видів рослин, занесених до Червоної книги України (1996) — астранція велика (Astrantia mаjor), баранець звичайний (Huperzia selago), булатка червона (Cephalanthera rubra), вовчі ягоди пахучі (Daphne cneorum), гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis) гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria), гудайера повзуча (Goodyera repens), зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus), коручка чемерицевидна (Epipaxtis helleborine), любка дволиста (Platanthera bifolia), осока затінкова (Carex umbrosa), плаун річний (Lycopodium annotinum). Цей величний ліс є дивним свідком історії. Він успішно пережив царську Росію, буржуазну Польщу, Радянський Союз і, як не парадоксально, опинився під загрозою повної загибелі в незалежній Україні. Ще в радянський час я намагався створити тут ботанічний заказник, який би охопив весь лісовий масив. На жаль, через спротив лісівників, із цього нічого не вийшло. Щоправда, постановою Держкомітету України з екології та раціонального природокористування від 15 жовтня 1990 р. урочище Замчисько на площі 2000 га в межах Костопільського та Мащанського лісництв було внесено до перспективної сітки об’єктів для створення заказників та пам’яток природи. Пізніше були створені заказники «Вікові ялинові насадження» (Костопільське лісництво кв. 26) та «Ялинові насадження» (Мащанське лісництво кв. 5). В радянський час цьому лісу нічого не загрожувало. Адже тоді не дозволялись суцільні вирубки в природоохоронних, водооохоронних та рекреаційних лісах. Втручання в лісові екосистеми зводилось, в основному до заготівлі сухостою на дрова. Щоправда, жахливим спогадом дитинства є так звані рубки догляду за лісовими культурами. Вони проводились влітку в період гніздування птахів. Безжалісна рука лісоруба оголювала гніздів’я птахів, прирікаючи на загибель їх потомство. Очевидно, звідси йдуть витоки того варварства, яке стало нормою в лісовому господарстві України. Колись дрімучі непрохідні ліси Рівненщини перетворились в рідколісся та чагарникові зарості. При цьому природне середовище зазнає непоправних втрат. Так, ще в 1914 р. був знищений останній на Волині осередок букового лісу поблизу с. Гориньград в Рівненському районі, в 50-х роках минулого століття — останній осередок липових лісів поблизу с. Беремець у Млинівському районі. Кілька років тому закінчився геноцид над черешнею. Всі її найцінніші дерева були нещадно вирубані в південних районах області. Дуже прикро усвідомлювати, що на грані загибелі перебувають унікальні сосново-дубові ліси Південного Полісся, однак, на превеликий жаль, це так. З лісогосподарської точки зору доцільно було б зберегти унікальний генофонд Костопільських лісів і використовувати його для закладки високопродуктивних лісових культур. З чого ж ми будемо вирощувати новий ліс, якщо знищимо його генетичну основу? Вирубуючи Костопільський ліс, люди знищують один із останніх притулків для 12 рідкісних внесених до Червоної книги України рослин (їх популяції не можливо відновити), порушуючи свої зобов’язання не лише перед самими собою, але й перед Європейською спільнотою, адже Верховна Рада України ратифікувала Бернську конвенцію про охорону дикої флори і фауни та середовища їхнього існування в Європі. Великий американський філософ Генрі Моро ще в позаминулому столітті писав, що «найбільша цінність міста його ліс, який потрібно оберігати в первозданному вигляді». Таким лісом, який оточує Костопіль, може похвалитись далеко не кожне місто в Україні та й у Європі. І замість того, щоб його оберігати, місцева влада вустами костопільського мера Євгенія Денисюка заявляє на місцевому радіо про необхідність вирубки лісу в зв’язку з відсутністю місць для нової забудови. Нехай подивиться пан Денисюк, скільки навколо міста безлісних площ, часто —захаращених сміттям. Очевидно, справжній план винищення Костопільського лісу пов’язаний із отриманням дивідендів, адже таку цінну та коштовну деревину навряд чи ще десь можна знайти. Відомий знавець тропічних лісів Арнольд Ньюмен писав, що ми можемо лише констатувати катастрофічне знищення тропічних лісів і не маємо сил його зупинити. Те ж саме відбувається в сучасній Україні. Невелика група людей знищує останні залишки лісів, які є загальнонаціональним надбанням а держава та суспільство не чинить ніякої протидії. Що ж ми лишаємо для майбутніх поколінь? Нічого, крім понівеченої землі, забруднених рік та озер і перетворених в чагарники лісів. Віктор МЕЛЬНИК, голова секції природно-заповідних територій Українського товариства охорони природи, доктор біологічних наук, професор Джерело: day.kiev.ua Фото з сайту pominov.ru

На Рівненщині відкрили Музей лісу

Двохсотрічні дуби не встояли перед вибірковою санітарною рубкою

Реквієм за Костопільським лісом