Ігор Іваненко

Заповідники створювали, щоб захистити тварин від винищення. Але нерідко саме заповідні території стають місцями для "царської" полювання. Обраним любителям постріляти "заповідний" статус лише на руку. Адже він забороняє полювання всім іншим. Так, два роки тому були створені три національних парку: Синьогора, Білоозерський і Залісся. До цього вони були закритими мисливськими господарствами державного управління справами. Тепер полювання на цих землях заборонено. Але створені парки лише на папері. Як нам вдалося з'ясувати, для простих людей доступ туди закритий. А ось полювання там триває. httpv://www.youtube.com/watch?vWFZ3bWLprkw Це було одне з самих елітних мисливських господарств України і всього Радянського союзу - держдача Залісся в Київській області. На вовка, рись і зубра сюди приїжджали Хрущов, Брежнєв і навіть Фідель Кастро. Але два роки тому, інший президент - Ющенко - оголосив Залісся національним парком. Тепер, згідно з указом, тварин тут не можна вбивати. Еколог Володимир Борейко багато років відстоював ідею створення цього заповідника. Володимир Борейко - директор Київського еколого-культурного центру: - За радянських часів був навіть придуманий спеціальний термін - заповідно-мисливське господарство. Тобто для народу - заповідне, для еліти - мисливське. І зараз ми повертаємося до цих збочених форм. Тепер Борейко судиться з державою. Адже парк, упевнений він, створений тільки на папері. Володимир Борейко - директор Київського еколого-культурного центру: - Насправді він є спецсафарі - закритими мисливськими угіддями. За законом, доступ до національних парків відкритий для всіх громадян. Але своїх відвідувачів Залісся зустрічає цікавими написами. Потрапити в національний парк Залісся просто неможливо. Вся його територія обнесена парканом. І щоб ніхто не переліз - зверху колючий дріт. Будь-хто, хто побажає насолодитися місцевою красою, буде порушником. Крім Залісся, тим же президентським указом, в 2009-му були створені ще два національних парки - Білоозерський і Синьогора. І теж на території державних дач. Знайти Білоозерський парк виявилося непросто - покажчиків немає. Судячи з карти, ми досягли мети. Але місцевий житель Іван радить розвертатися і заховати камеру. - Хлопці заїжджали туди - камеру побили. Є в тебе зайва капуста, щоб нову камеру купити? Тут зараз ниточка почне розкручуватися, що зараз приїдуть такі, що ти і охренєєш. Ходити в Білоозерський ліс Іван боїться. Про те, що це національний парк - ні разу не чув. - Ось лісосмуга. Під'їхали і сказали: снайпери. Якщо тільки перейдете, снайпери будуть знімати. І що ти комусь скажеш? Наша земля, б..дь, і навіть не можемо корів пасти. Тут кожен знає: Білоозерський ліс - мисливські угіддя для еліти. - А за законом взагалі вважається, що це національний парк. - Та ні кому ти нічого не доведеш! Господар той, у кого гроші є. - Ну, так взагалі постріли чутні тут? - Увечері. Ми все ж наважуємося їхати в ліс. За шлагбаумом - шикарний асфальт. Жителям навколишніх сіл про таку дорозі можна тільки мріяти. По обидві сторони - загородки для тварин. І всюди сліди. Здається, дичини тут багато. - А тут у нас сіно ... Схоже на годівницю. Так, а це що ... Сіль. Мабуть, теж для тварин. Поруч з годівницями - вишка. Для чого вона - залишається тільки здогадуватися. З цих віконець можна як спостерігати за тваринами, так і стріляти по них. Шикарна дорога привела нас до не менш шикарного паркану. На деревах датчики руху - від охорони не вислизнути. - Хто? - Канал Інтер. - І що ви тут хочете знімати? Охоронці явно не раді нашого приїзду. За огорожею бачимо вольєр. А в ньому - бурі ведмеді. Запитуємо: для чого ці тварини з Червоної Книги в клітці, і чи є дозвіл на їх утримання? Але замість відповіді ... - Он йдіть до заповідника ... - А це що? Не заповідник? - Це не заповідник, це приватна територія. Он йдіть до лісника і лісника знімайте. Але й лісник виявився небагатослівним. - Я Туди теж не заходжу. Нас же теж не пускають. Глава лісництва взагалі спілкуватися з нами не став. - Ми питаємо, куди потрапили. Тут державний прапор. Ми - канал Інтер, офіційно приїхали ... Хочемо з'ясувати, яка організація тут знаходиться. Але з'ясувати - в заповіднику ми або в мисливському господарстві - так і не вдалося. У Міністерстві екології та природних ресурсів запевнили: Білоозерський ліс є національним парком. Приватних угідь, а тим більше мисливських на його території бути не може. Ігор Іваненко - заступник начальника департаменту заповідної справи Мінекології та природних ресурсів України: Там немає приватної території. Чому - тому, що всі ці території, під якими знаходяться національні природні парки, мають держакти на право постійного користування. Такі державні акти видаються лише державним установам і, отже, там немає приватного користування. А це вже Івано-Франківська область. Національний парк Синьогора. Картина та сама - охорона, всередину не потрапити. Щось будують. - Ти шо воєнну таємницю розказуєш? - Та шо воєнну? Ремонт просто робим ... Що ж будується за парканом - погодиоась розповісти тільки одна людина і то на правах анонімності. - Там будують дім лісніка. Такий величезний! Дуже здоровий будинок! Звідси п'ять кілометрів. Там ще два стави є. У Першому нема риби, а в іншому величезні рибини плавають. А ще за парканом готель, диско-бар і, увага, - "мисливський котедж". Поруч такі ж бурі ведмеді. І теж в клітці. Національний парк - в стадії організації, а все, що ми бачимо поки що - державна резиденція, повідомив її директор Владислав Левинець. І запевнив: після виходу указу - полювання тут не ведеться. Владислав Левинець - генеральний директор державної резиденції Синьогора: - Тобто на сьогодні можно сказати, що це є національний природній парк? - Ха-ха… Якій зміст ви вкладуєте в це поняття? Так це є національний парк. Що є національний парк? Воно все національне! Всі ліси на території держави - національні… Повертаємося до Залісся. І пробуємо потрапити в цей національний парк, як звичайні громадяни. На наш подив, ворота відкриваються. - А де у вас каса? - Яка каса? - Ну, квитки де продаються? - Заходьте ... Але, здається, нас неправильно зрозуміли. - Відстрільні? - Ну так ... - Так і кажіть, а то каса ... Охоронець прийняв нас за мисливців. Дзвонить начальству. - Прохідна. Тут за отстрєлочними люди ... - Ви вже брали коли-небудь? - Ні. - Звідки ви? - З Києва. Якби нашою метою було полювання, то з цих воріт ми б напевно вийшли з убитою дичиною. Але у нас інша здобич. Талон для отримання відстрільної картки. При цьому, чиновники продовжують стверджувати - полювання тут не ведеться. За офіційними даними, браконьєрства в українських заповідниках просто немає. Але рідкісних тварин в Україну стає все менше і менше. Роман Бочкала, Василь Меновщіков, podrobnosti.ua, телеканал "Інтер".

Заповідники перетворилися на місця для “царської” полювання