Анатолій Карпук

До редакції звернулися представники садових товариств, що поблизу села Круглик (масив розміщується у Києво-Святошинському районі, 5-й кілометр Одеської траси). Вони помітили, що неподалік будинків, котрі прилягають до лісу, вирубують дерева, а пні викорчовують. Поблизу — річка Сіверка, яка, на думку місцевих жителів, теж постраждала: «русло тепер сухе. Вода не надходить у ставки поблизу с. Круглик». Коли садоводи взялися з’ясовувати, чому вирубують дерева, то почули, що був дозвіл на вирубування лісу начебто під нові насадження. Але люди переконані: ніхто й не планує насаджень. Адже «вже встановлюється огорожа» й розпочалося будівництво дороги. «Ходять чутки, що на площі 20 гектарів планується будівництво 160 будинків. За інформацією, отриманою від лісників і найнятих лісорубів, користувачі (землі, що звільнилася. — Ред.) — державні органи, які відповідають у країні за законність та правопорядок…», — ідеться в листі. Вражає те, що описане відбувається всього за п’ять кілометрів від столиці. Наскільки надійно оберігається інформація з приводу будівництва в Круглику, кореспондент «ДТ» переконався, коли з листом до редакції пішов «по інстанціях». Благо, найближча з них була неподалік — у Віті-Поштовій. Як з’ясувалося, зустрітися з головою сільської ради неможливо (хіба тільки він сам того захоче). Чиновників, які добровільно «захотіли» зустрічатися з журналістами зі скандальних земельних питань, чомусь небагато. Зате на місці виявилася секретар сільради Катерина Хмара, яка рішуче відкарбувала: «Ми ні при чому!» Рушаємо у Боярську лісову дослідну станцію. Довідавшись про причину журналістського інтересу, її директор Анатолій Карпук зробив геніальний хід: просто подав запити в кілька інстанцій. Серед адресатів: голова Києво-Святошинської райдержадміністрації Я. Добрянський, начальник районного управління земельних ресурсів В. Литвин, генеральний директор Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об’єднання «Укрдержліспроект» В. Гульчак. Лісники попросили «провести роботи з інвентаризації та уточнення координат земельних ділянок лісового фонду в адміністративних межах Віта-Поштова сільської ради Києво-Святошинського району Київської області». Безпрограшний варіант, якщо взяти до уваги, як довго чиновники можуть вести службове листування «всередині себе». Зачекавши певний час, ми знову звернулися в Боярську лісову станцію. І тут пішли на поступку — виділили супровідних, щоб виїхати на місце подій, яке описується в листі. Вже разом ми побачили вирубані дерева та підготовлені рівні майданчики, поруч — сучасну землерийну техніку. Повалені раніше дерева вивезли, вочевидь вирішивши: якщо хтось із перевіряльників зацікавиться цією історією, то переконається, що тут не було лісу, хіба лише чагарник... Просіка, завдяки зусиллям лісорубів, заглиблюється далі. І дедалі менше залишається сумнівів, що десятки гектарів лісових насаджень пішли під сокиру. Рушаємо углиб просіки. І не дарма — таку вражаючу картину можна побачити хіба що десь у диких куточках неосяжного Сибіру: попереду в оточенні повалених дерев і викорчуваних пнів рветься увись багаття. Присутні тут-таки лісоруби підкидають у нього великі бруски дров... — Звідки дрова? — цікавимося в лісорубів. За їхніми словами, жодних проблем із вирубуванням дерев у них не було. Все — за домовленістю з лісниками, на деревах і мітки поставлені. Ось тільки які саме лісники давали «добро» на вирубування, з’ясувати так і не вдалося. А представники лісової станції, які супроводжували кореспондента, підкреслювали, що вони жодних претензій до лісорубів не мають, адже та деревина, що спалюється, — зовсім непридатна... — Ну, а земля чия? Усі дружно знизують плечима. Дивовижна річ: земля, на якій відбуваються описувані події, якщо вірити фігурантам цієї історії, зокрема посадовим особам, — взагалі невідомо чия і незрозуміло кому належить. Від неї відхрещуються, принаймні на словах, усі опитані. Втім, пробуємо розібратися на місці: чий же все-таки ліс? «Он бачите, вдалині ліс — не наш. А он — Васильківського лісництва, — пояснювали супровідники. — До того ж масиви можуть чергуватися: там наші, там не наші». Розібратися, де ж чиї угіддя, важко, є, мовляв, спірні ділянки. Схоже, що в ситуації такої навмисної плутанини питання: «Хто ж у такому випадку охороняє ліс?» — риторичне. Час поцікавитися: кому вигідний такий розгардіяш? Непряму відповідь дали рядові трудівники лісу, які багато років віддали цій нелегкій праці й просили не називати себе. «Ця земля — державного лісового фонду, і перевести її в іншу якість, змінивши цільове призначення, та ще в таких завидних місцях, під силу тільки чиновникам високого рангу. Скоро замість лісу «виростуть» дорогі вілли», — стверджують обізнані люди. А один із рядових захисників лісу розповів: «Коли я ще працював, був складений акт, який підтверджує заподіяні лісу збитки, — не всі після цього залишилися в штаті...» Добре вимуштрувані чиновниками кадри на місцях грудьми стоять на захисті інтересів своїх господарів від будь-якого зазіхання на гласність. Робиться все, аби не дати «непосвяченим» інформації, крупинки якої доводилося вишукувати обхідними шляхами. Наочний приклад підкилимних чиновницьких ігор нам дала Києво-Святошинська РДА. Вислухавши, з чим прийшли, і навіть знявши копії з наявних документів, нас клятвено запевнили: начальство обов’язково в усьому розбереться, просто нікого як на гріх немає на місці, проте якщо ми залишимо номер телефону, нас обов’язково знайдуть і дадуть вичерпну відповідь... Ага. Невдовзі ми зателефонували в РДА і довідалися, що ніхто й гадки не мав відповідати на наші запитання. Мало того, про наш візит уже й забули, а копії документів, залишені нами, зникли. Даремно голова Києво-Святошинської РДА уник зустрічі. Хотілося обговорити з ним цікаві питання. Наприклад: чи правда, що Боярській лісової станції, за наявною інформацією, було виділено держактів на право користування земельними ділянками на 17604,4 га, а загальна площа цього підприємства становить 17932,4 га? Де акти на 328 га? Чи не тому їх немає, щоб ліс легше перетворювався на дачні ділянки? Йдеться вже про захоплення не 20, а сотень гектарів. Ви часом не в курсі, пане Добрянський, чиї замовлення на придбання лісової земельки в дорученому вам районі виконуються? Втім, є дані, що у зв’язку зі зміною юридичного статусу Боярської лісової дослідної станції державні акти на право користування земельними ділянками було передано в Національний університет біоресурсів і природокористування України. На жаль, його ректор не знайшов ані хвилини часу, щоб зустрітися з кореспондентом «ДТ» і прояснити питання «нічийних» (а може, вже давно приватизованих?) «лісових» гектарів. Навіть якщо припустити, що автор згущує барви, цікаво: що думає керівник такої серйозної установи про охорону лісів у пристоличній зоні? А доки немає чітких відповідей чиновників, які обіймають високі посади, люди знаходять цікаву інформацію. Наприклад, оголошення про те, що продаються земельні ділянки в місці з дуже поетичною назвою — «Вітовські сади». Назва свідчить, що розміщуються вони неподалік Віти-Поштової. Телефонуємо на один із зазначених номерів. Посередник описує практично таке саме місце, як і в околицях Круглика: ліс, річка, неподалік траси. — А як щодо законності виділення ділянок? — цікавимося ми. — Хіба ви не знаєте, яким всесильним людям вони належать? — дивується співрозмовник. — Вони самі вирішують, що законно... І все-таки чекаємо відповідей на поставлені запитання. Надія Гоцуєнко, Дзеркало тижня

Чиновники тримають оборону. Природа — ні