Кампанія з дискредитації Нацпарку «Білобережжя Святослава» організована браконьєрами

За інформаційною атакою, спрямованою на дискредитацію Національного природного парку «Білобережжя Святослава» та його директора Юрія Козловського, чітко проглядаються інтереси браконьєрів, яким співробітники нацпарку заважають безкарно розкрадати природні ресурси на його території. Особами, зацікавленими у розвитку на території парку браконьєрського лову, та їх покровителями в органах влади та правоохоронних органах було організовано цілий ряд перевірок, які були зобов’язані «нарити» якийсь компромат. І практично вся інформація, що протягом останнього часу була представлена ​​щодо нібито «злісних порушень» в роботі нацпарку не просто не відповідає дійсності, але навмисно доводилася до журналістів у вже спотвореному вигляді для подальшого формування потрібної громадської думки.

Оскільки ситуація, яка спочатку сприймалася як просто нахабний «наїзд», виглядає вже досить серйозно, я як член науково-технічної ради НПП «Білобережжя Святослава» хотів би детально зупинитися і розглянути ці випадки. І почати, як би це не здалося дивним деяким «борцям з корупцією», хотілося б із ситуації з вовками…

Історія перша — вовки, екологи та місцеве населення

Селянину треба перевезти через річку вовка, козу та капусту. Але човен такий, що в ньому може розміститися тільки селянин, а з ним або вовк, або коза, або капуста. Але якщо залишити вовка з козою, то вовк з’їсть козу, а якщо залишити козу з капустою, то коза з’їсть капусту…

Наприкінці 2012 року кількість вовків на території Національного природного парку «Білобережжя Святослава» значно збільшилася, експерти це пояснюють тим, що кілька сімей вовків прийшли з території Херсонської області, рятуючись від мисливців і голоду.

При цьому почалася сучасна інтерпретація байки «про вовка, козу та капусту», у якій крайнім при будь-якому варіанті залишалося керівництво Національного парку. Якщо від мисливців на території нацпарку, де полювання заборонене, вовки дійсно сховалися, то за відсутності кормової бази їжу собі вони почали добувати на території населених пунктів. Вовки вони ж ні капустою, ні травою харчуватися не можуть. Наслідок — жертви серед домашніх тварин, навіть собак, і паніка серед місцевого населення. Причому з боку населення, прямо скажемо, явно обґрунтована, і у ЗМІ з’явилося декілька публікацій про факти загибелі домашніх тварин, а також скарги в усі інстанції про те, що «адміністрація нацпарку нічого не робить» та мало що не «труїть вовками місцеве населення».

Оскільки вжиті співробітниками нацпарку і жителями профілактичні дії з відлякування вовків кардинально питання не вирішили, на засіданні науково-технічної ради парку було винесено питання про необхідність відстрілу декількох особин вовків, у т.ч. і з профілактичною точки зору оскільки підозрювалася можливість «сказу». При голосуванні (до речі, особисто я голосував категорично проти відстрілу), більшістю було прийнято рішення звернутися до Мінприроди за лімітами на відстріл 3 вовків. Але після цього в ЗМІ з’явилося ще кілька публікацій, але вже з боку «екологічної громадськості» про те, як «погане керівництво нацпарку збирається вбивати бідних вовків» і «куди дивиться громадськість».

Не будемо зупинятися на перипетіях з отриманням самих лімітів, але в результаті 3 особини вовків на абсолютно законних підставах все-таки були відстріляні, що в свою чергу призвело і до припинення вовчих «набігів» на населені пункти, зокрема взимку 2013/2014 років такої «напасті» вже не було. І, найголовніше – вдалося запобігти можливим нападам на жителів, та й повному винищенню вовків, яке безсумнівно відбулося б у випадку факту нападу на людину. І при цьому природоохоронний статус вже б нікого не зупинив.

Історія друга — GPS, кінь та «брильянтове ребро»

Наприкінці травня нинішнього року в ряді місцевих ЗМІ пройшла нова хвиля публікацій, зміст яких коротко зводився до того, що «директор «Білобережжя Святослава» пішов на порушення закону і приховав виробничу травму», при цьому надсилалися скарги у всілякі інстанції і збиралися цілі списки підписів з вимогою покарати неугодного директора. Саме в цьому ключі інформацію подали журналістам, її було розтиражовано ЗМІ і вона стала надбанням громадськості.

Розглянемо коротко факти цього випадку. 3 травня 2014 р. співробітник нацпарку Шевченко Ю.О. в робочий час впав з коня і зламав собі ребро. При цьому кінь був його особистий і само падіння відбулося у с. Покровське, у якому він проживає, тобто навіть поза територією національного парку, оскільки розташовані на території Кінбурнської коси населені пункти входять з складу регіонального парку, але до складу НПП «Білобережжя Святослава» під час його утворення включені не були.

Шевченко сповістив про подію свого безпосереднього керівника — начальника Покровско-Хуторського природоохоронного відділення Соляника О.Г., і, незважаючи на те, що коні при роботі працівниками парку не використовуються, підприємливі «колеги» вирішили отримати вигоду, представивши подію як «виробничу травму» з метою отримання виплат від Мінприроди або з коштів державного соцстрахування. Але начальство в особі директора нацпарку Юрія Козловського не погодилося прикривати махінації і перекрило ініціативу «підприємливих» співробітників, і документи були оформлені відповідно до дійсних фактів. Ображені незговірливістю начальства «великі комбінатори», а переважно Соляник, розвинули бурхливу діяльність з написання скарг і збору підписів під звинуваченнями керівництва у всіх смертних гріхах, упустивши хіба що пособництво царю Іроду в убієнні віфліємських немовлят. Оскільки серед місцевого населення досить браконьєрів, яких співробітники нацпарку штрафували і конфіскували знаряддя лову, їх родичів і друзів, то підписантів для своїх епістолярних шедеврів «постраждалим» знайти було неважко.

df3b4dd20df0b0d8ab6984bd68746a25.i750x1125x649

Щодо ж самого Соляника О.Г., то свою позицію він вже обґрунтовує таким чином: «Використання Шевченком Ю.О. з особистої ініціативи у своїй роботі власного коня для верхової їзди не вважаю порушенням трудової дисципліни, вимог і зобов’язань щодо техніки безпеки і охорони праці, оскільки закріплена за Шевченком Ю.О. територія обслуговування велика за площею, має складні за рельєфом і рослинністю ділянки для пішого проходу, а він досвідчений вершник, його кінь об’їжджений і привчений до верхової їзди.

За змістом ч.4 ст.85 КЗпП України законодавством допускається підвищення продуктивності праці з власної ініціативи робітника або вдосконалення своїми силами робочих місць.

Відповідно до ст.158 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вжити заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, тощо.

Таким чином, використання пожежником-респіраторником Шевченком Ю.О. у своїй роботі з особистої ініціативи власного коня для верхової їзди при здійсненні патрулювання ввіреної йому території Покровсько-Хуторського науково-дослідного природоохоронного відділення національного природного парку «Білобережжя Святослава» є вдосконаленням своїми силами робочого місця, істотним підвищенням продуктивності праці з одночасним полегшенням і оздоровленням умов праці, так як за допомогою коня Шевченко Ю.О. за однаковий проміжок робочого часу здійснював патрулювання території в декілька разів більшої за площею, в порівнянні з пішим обходом, істотно полегшував собі умови праці та оздоровлював їх, бо верхова їзда сама по собі корисна, а не шкідлива для здоров’я (іппотерапія)» (з судового позову Соляника О.Г. до НПП «Білобережжя Святослава»).

От така от «автоматизація» та «іппотерапія»…

До речі, за деякий час до випадку з «діамантовим ребром» у начальника відділення Соляника О.Г. відбувся ще один конфлікт із керівництвом, причиною якого стала небагато-немало як відмова останнього виконувати наказ Міністерства екології та природних ресурсів України щодо організації роботи автоматизованої системи геоінформаційного контролю, моніторингу та управління транспортними засобами та персоналом (№103 від 19.03.2013 р.), яким передбачалося носіння співробітниками під час виконання службових обов’язків приладів GPS . З одного боку це впровадження світової практики по забезпеченню захисту працівників правоохоронних органів, з іншого, у вітчизняних умовах, — контроль за тим, щоб співробітники природоохоронних установ дійсно виконували свої обов’язки по охороні території, а не народжували «результати спостережень» сидячи у себе вдома. На початку квітня поточного року відповідний прилад GPS разом із іншими співробітниками був виданий і Солянику О.Г., який відмовився ним користуватися, спочатку аргументуючи це тим, що він є несправним, а потім, коли прилад замінили, — тим, що це шкідливо для його здоров’я (хоча, за словами колег, носити і користуватися мобільним телефоном він не відмовляється, і це його здоров’ю не шкодило). Після ж конфлікту із падінням з коня, вимога керівництва щодо користування GPS Соляником стала трактуватися зовсім інакше – щоб знати про його пересування і заважати йому проводити рейди проти браконьєрів (за текстом скарги Соляника О.Г. на ім’я начальника обласного УМВС). Тобто і стиль і міфічність аргументації і спроба звинуватити усіх і у всьому такі самі як і у випадку із псевдовиробничою травмою.

Так що анекдотичність аргументації «підприємливих колег», які хотіли за рахунок поламаного ребра розжитися хоча б «брильянтовим пилом» з бюджетних коштів, не потребує доказів, як і позиція керівництва нацпарка, яке стало на перешкоді цій шахрайській оборудці. Але дивним є те, яким чином цю ситуацію якимись залаштунковими силами було використано для проведення чергової серії перевірок та подано журналістам ЗМІ, щоб у черговий раз дискредитувати національний парк та його директора.

Користуючись нагодою представляємо лист співробітників НПП «Білобережжя Святослава» стосовно оцінки зазначених подій.

ЛИСТ
4e9252a3ef760f400ae2a7be70912976.i370x518x446

637098cc9bf78d426345b03d49631514.i750x1049x636

Історія №3 — «бережися автомобіля»… і катерів також

У одну віддалену бідну синагогу прислали ревізора на предмет економії коштів.
Ревізор питає равіна: — У вас залишки свічок залишаються, що ви з ними робите?
— Відсилаємо у місто, у відповідь нам надсилають нові.
— А з книжками старими що ви робите?
— Те, що від них залишилося, відправляємо у місто, і нам надсилають нові.
Думав, думав ревізор, що б ще перевірити? Придумав: — От ви обрізання робите, куди залишки відсилаєте?
— У місто.
— І що ж вам присилають?
— Цього разу прислали вас.

Після інформаційної хвилі із нібито прихованням «виробничої» травми, у ряді ЗМІ пройшла й зовсім сенсаційна інформація – «директор нацпарка намагався відмити більше мільйона гривень…» і «завдяки держфінінспекції цьому вдалося запобігти». Нібито така собі детективна історія у дусі «моя міліція мене береже…», але й тут усе зовсім не так як здається або подається…

Наприкінці 2013 року у Києві у Міністерстві екології та природних ресурсів особисто міністром Олегом Проскуряковим були вручені ключі від службових автомобілів директорам ряду природоохоронних об’єктів України, що їх потребували найбільше. Подія відбулася із усією урочистістю і була висвітлена ЗМІ та на інформсайтах самих природоохоронних установ.

Ось, наприклад, як це висвітлено на порталі Кабінету Міністрів України: «На виконання доручення Президента України, за рахунок коштів Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, з метою забезпечення належної роботи служби державної охорони природно-заповідного фонду України, були придбані транспортні засоби спеціалізованого призначення для природоохоронних установ.

25 грудня 2013 року Міністр екології та природних ресурсів Олег Проскуряков вручив ключі від автомобілів «Нива» та «УАЗ» представникам 12 установ природно-заповідного фонду.

Зокрема, автомобілі «Нива» були передані 8 національним природним паркам «Бузький Гард», «Кременецькі Гори», «Олешківські піски», «Білобережжя Святослава», «Верховинський», «Синевир», «Хотинський», «Вижницький» та Опукському природному заповіднику, а автомобілі «УАЗ» — двом національним природним паркам Карпатський та «Черемоський», а також природному заповіднику «Древлянський».

«Ці автомобілі покликані допомогти Вам, як керівникам установ загальнодержавного значення, забезпечити належну охорону та збереження особливо цінних природних комплексів та об’єктів. Але є ще одна приємна новина, що ці 12 автомобілів — тільки перший крок на шляху виконання доручення Глави держави. Так, в 2014 році перед Міністерством поставлено завдання забезпечити всі, без винятку, установи природно-заповідного фонду Мінприроди належними транспортними засобами» — сказав Олег Проскуряков».

У реальності не тільки усі природноохоронні об’єкти не були забезпечені у 2014 році «належними транспортними засобами», але й ті, що їх отримали у 2013 замість автомобілів «отримали» цілу купу проблем.

Ні, гроші на придбання техніки «злочинна влада» виділила, зокрема «Білобережжя Святослава» отримало фінансування і на придбання цієї самої «Ніви», ключі від якої директор нацпарку Юрій Козловський (на фото – справа від міністра) отримав у Києві, і на 2 катери із моторами. Але потрібно було провести усі необхідні процедури стосовно отримання та оплати придбання техніки, і тут починається найбільш цікаве…

Бюджетні кошти на придбання зазначених автомобіля та 2-х катерів із моторами надійшли на рахунок нацпарку у грудні 2013 року. Загальновідомим фактом є те, що казначейство не проводить оплату рахунків держустанов «по передоплаті», а лише за фактом поставки. При цьому, на мою думку як певною мірою експерта у економічних питаннях, адміністрацією парка після проведення необхідних тендерних процедур було обрано найбільш правильний і законний спосіб оформлення придбання техніки. Деякі керівники бюджетних установ спочатку підписують акти, потім, після перерахування коштів, — реально отримують продукцію. Директор же «Білобережжя Святослава» спочатку реально отримав у Києві усі одиниці техніки, потім вже платіжні документи були подані на оплату до казначейства. Підприємств-постачальників було два, у одного (ПП «Перспектива») купувався спеціалізований лісопатрульний автомобіль, у другого (ТОВ «УМС МАРІН») – катери та мотори. При цьому катери після отримання були направлені безпосередньо у Очаків (на фото – обидва катери перед офісом НПП «Білобережжя Святослава» у м.Очаків), а автомобіль і мотори – залишилися на відповідальне зберігання у продавців, про що одразу ж були складені відповідні акти. Я впевнений, що саме таке оформлення придбання техніки було і є найбільш вірним і законним, оскільки з одного боку – повністю відповідало закону і фактичним обставинам придбання, а з іншого – страхувало продавця у разі неперерахування бюджетних коштів, тоді сторонами вже б приймалося рішення відносно розторгнення угоди або очікування сплати боргу у наступному фінансовому році. Крім цього нацпарк не мав ще необхідних умов для зберігання «ніви» та моторів, а директор відповідно до положення має забезпечити «належне збереження державного майна», та не було й особливої потреби у використанні на косі автомобіля та катерів взимку, оскільки у цей час браконьєри «відпочивають».

Відповідна ситуація склалася і у нашому випадку, казначейство у кінці 2013 року мали вказівку проплачувати кошти лише на так звані «захищені статті», тобто заробітну плату та соціальні нарахування і ніякого придбання техніки… І, таким чином, хоч бюджетні кошти і були виділені і знаходилися на рахунку нацпарку, як і у інших установ в кінці року вони були списані у бюджет. З іншого боку, ситуація не була такою вже й критичною, і знайомою усім, хто зіштовхується із питаннями бюджетного фінансування: оскільки придбання було здійснено цілком законно і легально, парк після сплати кредиторської заборгованості у 2014 році міг би спокійно користуватися придбаною технікою.

А ось тут починається вже найцікавіше… При перевірці держфінінспекцією у квітні 2014 року з якого то дива було зроблено висновок, що незважаючи на усі представлені документи на придбання, наявні у Очакові катери та представлені договори про зберігання, техніка взагалі не закупалася, і кредитної заборгованості по поставкам взагалі не існує…

Були результати перевірки проявом звичайного непрофесійного «головотяпства» чи виконанням чергового наказу згори від вже «нового уряду» про «обрізання» кредиторських заборгованостей – невідомо. Після направлення керівництвом парку офіційних заперечень на акт перевірки, ніякої реакції не відбулося, оскільки «мавр зробив свою справу» і, як відрапортувала фінінспекція, на виконання постанови КМУ «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» — кошти «були зекономлені»… Але фактом залишається те, що завдяки негласним вказівкам минулого уряду щодо непроплати бюджетних платежів у грудні 2013 року і нинішніх дій, направлених на непідтвердження кредиторської заборгованості, Національний природний парк «Білобережжя Святослава» залишився без необхідної катерів і автомобіля, оскільки техніку, що закуповувалася щоб «забезпечити належну охорону та збереження особливо цінних природних комплексів та об’єктів» прийшлось повернути і договори розірвати.

Але й це ще не все… вже у липні 2014 року після епопеї із «брильянтовим ребром» по місцевих ЗМІ пройшла нова інформаційна хвиля стосовно того, що НПП «Білобережжя Святослава» прийшлось «повернути катери-невидимки і такий самий автомобіль» і завдяки виявленим держфінінспекцією фактам «маніпуляції з документообміну між НПП «Білобережжя Святослава» та приватними структурами завадили намірам керівництва парку розтратити 1,2 млн. грн. з державного бюджету».

Кому було потрібно через кілька місяців після події піднімати чергову хвилю негативу проти нацпарку, і чи самі працівники Держфінінспекції вирішила похвалитися тим, як визнали «невидимками» автомобіль, який привселюдно вручався міністром, і катери, що бачила половина мешканців Очакова, чи їх хтось про це дуже попросив – невідомо. Але факт залишається фактом – знову було широко розповсюджено абсолютно неправдиву інформацію з метою дискредитації національного парку.

Історія остання — «собака на сіні»

Те, що спроби дискредитації НПП «Білобережжя Святослава» активізуються перед або підчас браконьєрського «сезону», коли діяльність співробітників нацпарку заважає браконьєрам спокійно «працювати», або при зміні керівництва країни, області чи Мінприроди, заставляють погодитися із думкою працівників парка стосовно того, що дійсно існують особи, які спочатку протидіяли створенню національного парку, а тепер усіма силами заважають його роботі. І саме вони використовують будь-який привід для того, щоб дискредитувати увесь колектив парка чи його непокірного директора, які заважають безкарно розкрадати природні ресурси. Щодо ж самого Юрія Козловського, то думаю, що йому як колишньому афганцю і досвідченому керівнику не звикати до труднощів, я ж особисто вважаю його одним з найбільш порядних і розумних людей із тих з ким я особисто знайомий.

На Кінбурні існують як мінімум три види ресурсів, на яких можна незаконно збагатитися: «дерибан» земельних ресурсів під забудову, незаконний вилов риби та креветки, рекет відпочиваючих або місцевих жителів, які здають житло. І хоч ті особи, яким робота працівників НПП «Білобережжя Святослава» заважає наживатися за рахунок цих ресурсів, мають доволі серйозні можливості, щоб задіяти на свій бік деяких представників влади, правоохоронних і контролюючих органів, до цього часу якось вдавалося їм протидіяти. Маю надію, що так буде і надалі.

Доречи, навіть за умов досить обмежених можливостей у 2013 році працівниками нацпарка виявлено 118 порушень природоохоронного законодавства, складено 72 протоколи про адміністративні порушення, судами прийнято 52 рішення про накладання адміністративного стягнення у вигляді штрафу… Так, не усі відпочиваючі розуміють, що для того, щоб залишилася природа, для милування якою вони приїхали, не варто розкидати сміття або гасати позашляховиками і знищувати берегову лінію… Так, працюють у парку не янголи і не супермени, а прості люди, і не усіх браконьєрів вони у змозі схопити на гарячому, тим більше, що у парка нема і найближчим часом так і не буде власної техніки, а орендована – старенька і тихохідна… Так, працівники державних органів, які нібито зобов’язані допомагати природоохоронній діяльності, часто заради «галочки» шукають будь-які надумані «порушення»… Так, працівники ЗМІ часто сприймають перекручену брехню за правду, але може варто і співробітникам нацпарку активніше відстоювати свою позицію…

Загалом, існує таке словосполучення «собака на сіні», що інколи вживається у сенсі «і сам не гам, і іншому не дам». Якщо подумати, то у нашому випадку такою «собакою» і є сам національний парк, працівники якого повинні охороняти наше «сіно» — унікальний природний об’єкт, що ми дістали у спадок від предків, але невідомо чи зможемо передати своїм нащадкам. І мабуть таки непогано вони охороняють, якщо так заважають своєю діяльністю усій цій браконьєрсько-корупційній братії, і за результатами своєї роботи у 2013 році посіли у рейтингу Мінприроди сьоме місце серед близько п’ятидесяти природоохоронних об’єктів національного рівня.

І варто щоб наше природне добро охороняв вірний пес, аніж «козли», які намагаються перетворити його на свій «город», та ті хто їм допомагають…

Джерело: news.pn

Leave a Reply