У Львівській області існує цілий ряд заповідників, площі яких місцева влада зменшила з декількох тисяч до декількох сотень гектарів, а старі дуби продають тим часом за кордон. І так – по всій країні!

Офіційно в Україні немає лісів, що дозволяють займатися промисловим експортом деревини. Однак цінні породи дерев з України вивозяться, при цьому, — на цілком законних підставах. Урочище «Корналовичі» у Львівській області славилося старими дубами, що виростали на його території. Статус заповідника місцевого значення охороняв їх від вирубки до 1997 р., коли облрада прийняла рішення про зменшення площі заповідника з 774 до 238 га. А в 1999 році об’єкт і зовсім виключили зі складу природно-заповідного фонду (ПЗФ). Протести громадськості, за відповідним рішенням облради, призвели до того, що в 2001 р. урочищу «Корналовичі» був повернутий заповідний статус, однак його площа урізана до 88 га. За словами екологів Львівщини, це далеко не одиничний випадок: в області існує цілий ряд заповідників, площі яких зменшили з декількох тисяч до декількох сотень гектарів, а старі дуби продають тим часом за кордон.

Регіональні хитрощі

Щорічно заповідний статус втрачають тисячі гектарів територій — нібито через втрату землями природоохоронної цінності. По дивній випадковості відбувається це з об’єктами, де земля або має високу вартість (Київ, Харків, ПБК), або багата лісом (Карпатський регіон і Полісся). Ліквідувати заповідний статус об’єкта ПЗФ місцевого значення (регіонального ландшафтного парку (РЛП), заказника, пам’ятки природи або заповідного урочища) досить легко: досить наукового обґрунтування втрати територією природоохоронного значення і відповідного рішення облради. Звичайно заповідні урочища знаходяться в привабливих для забудови місцях, а місцевій владі не потрібно навіть знімати заповідний статус — досить лише скоротити заповідну територію. Так відбулося з урочищем «Корналовичі» і РЛП «Гранітно-степове Побужжя» на Миколаївщині. Подібна доля загрожує зараз заповіднику «Жуків острів» і РЛП «Голосіївський» у Києві.

Хоча в підпорядкуванні Держкомлісгоспу знаходиться близько 25% площ ПЗФ України, у складі комітету дотепер немає окремої структури, що займалася б заповідною справою. І тому не дивно, що «допомога» владі в зміні статусу територій роблять лісники, для яких заповідний статус є зайвим тягарем. «За останні роки 18 лісових об’єктів Рівненської області втратили заповідний статус у результаті того, що лісники вирубали цінні породи дерев, — говорить Олексій Василюк, голова Молодіжного відділення Національного екологічного центру, — після чого звернулися в облраду з проханням скасувати заповідний статус через втрату територіями природоохоронного значення».

«У степових регіонах популярна зворотна тенденція — збільшення лісових площ за рахунок степів, — розповідає Сергій Івко, суспільний інспектор по охороні навколишнього середовища Запорізької області. — Приміром, створений нами в 2004 році ландшафтний заказник «Заплаву р. Чингул» лісники вважають не заповідною територією, а землями, що пустують, які необхідно засадити лісом. В результаті у вересні 2006 року співробітники ДП «Приморське лісове господарство» незаконно розорали 8 га заповідних земель, щоб згодом засадити цю територію соснами».

Самі ж чиновники, можливо, і не заперечували б проти того, щоб земель у заповідників було поменше. Підтвердження тому — затверджена Розпорядженням Кабміну №208 від 18 квітня 2006 року Концепція реформування і розвитку лісового господарства, де серед негативних тенденцій, що відрізняють Україну від інших європейських країн, значиться «великий відсоток лісів, включених до складу ПЗФ (13,7%), що має стійку тенденцію до збільшення».

Статусна війна

Щоб зберегти об’єкти ПЗФ місцевого значення, екологи намагаються привласнити їм статус об’єкта державного значення (національно-природного парку (НПП), природного або біосферного заповідника). Скасувати заповідний статус такої території може тільки президент. Утім, на місцевому рівні навчилися обходити і цю проблему. Селищні ради Великої Ялти в 1992-2000 р. прийняли 20 рішень про вилучення з Ялтинского гірничо-лісового природного заповідника земель, що межують із селищами. За Законом «Про природно-заповідний фонд України» на це має право тільки президент, від чого рішення селищних рад були опротестовані кримською прокуратурою, однак на вилучених землях (загальна площа складає більш 100 га) уже встигли побудувати житлові і комунальні об’єкти. У самого ж Ялтинського заповідника немає грошей для перепрофілювання або зносу даних об’єктів і немає можливостей довести в суді, що будівництво велося на заповідних землях, — дана територія дотепер не має ні чітких границь, ні державних актів на землю.

«Об’єкти ПЗФ створювалися в радянський час і повний пакет юридичної документації на них не видавався, — розповідає Олександр Рудик, асистент кафедри геоекології Таврійського національного університету ім. Вернадського. — Тому межі заповідних об’єктів можна «рухати» у будь-яку сторону. Найчастіше частина об’єкта ПЗФ біля моря вирізується, а де-небудь у горах додається ділянка такої ж площі. Так, приміром, сталося з Нікітським ботанічним садом: нижній парк весь забудований, зверху території додані, а загальна площа не змінилася».

Оскільки межі заповідних територій не визначені, та і чітка межа прилеглих до них населених пунктів також відсутні. «Зараз це відбувається в РЛП «Кінбурнська коса» (Миколаївська область): місцева влада намагається на 400 га розширити межі населених пунктів нібито для блага населення, — розповідає Сергій Таращук, голова Національного екологічного центру України. — Причому розширення відбувається на фоні зниження чисельності населення, скасування регулярного повідомлення з населеним пунктом і закриття лікарні. Завдання очевидне — роздати землю і відразу скупити її якнайдешевше».

Останнім часом, щоправда, межами заповідних зон серйозно затурбувалися на вищому державному рівні. У 2005 році вийшов Указ Президента «Про заходи для подальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні», що пропонує протягом 2005-2006 р. забезпечити встановлення кордонів територій і об’єктів ПЗФ в натурі. «Але ця процедура вимагає часу і грошей (на встановлення 1 км кордону потрібно порядку 1,5 тис. грн.), — говорить Ігор Іваненко, начальник Державної служби заповідної справи Мінприроди. — Адже є Постанова Кабміну «Про затвердження Порядку розробки проектів землевпорядкування по організації і встановленню кордонів територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення» від 25 серпня 2004 року, що пропонує необхідність погоджувати межі ПЗФ із користувачами і власниками суміжних територій».

Гальма на місцевому рівні

Природно, у більшості випадків користувачами і власниками суміжних територій виступають територіальні громади або фізичні особи, а вони в появі поруч з ними заповідної території ніяк не зацікавлені. «Нова редакція Земельного кодексу, прийнята в 2001 році, не дає пріоритету територіям ПЗФ при їхньому створенні: узгодження на відвід землі таке ж, як і в майбутніх забудовників, тільки їм потрібно узгодження на гектари, а нам — на десятки тисяч гектарів», — говорить Ігор Іваненко.

Місцева влада розуміє, що якщо на їхній території створять заповідний об’єкт, ці землі будуть назавжди загублені для забудови. Тому створення нових заповідників місцевого значення практично неможливо. Так, місцева влада блокувала створення заповідної території на р. Десна на стику Київської і Чернігівської областей. Земля там уже розпайована, і сільські жителі чекають, коли хвиля забудов з Конча-Заспи докотиться до їхніх володінь, щоб вигідно продати свої наділи. «З тієї ж причини не дають створити заповідник у Богуславському районі Київщини, — ремствує Олексій Василюк. — Національний аграрний університет як землекористувач гальмує створення заповідника «Монаший ліс» на південь від Києва, оскільки це перспективна зона для будівництва котеджних містечок. У самому Києві вже багато років гальмується створення НПП «Голосіїв». Причому відповідне рішення Київради від 9 березня 2006 року є, а землекористувачі Голосіїва (КП «Київзеленбуд», головна астрономічна обсерваторія НАНУ і Державне заповідне господарство «Феофанія» НАНУ) не хочуть погоджувати входження своїх земель у НПП».

Від цього багато заповідних об’єктів місцевого значення існують лише на папері. «РЛП «Дністровський каньйон» був створений рішенням Тернопільської облради ще в 1990 році, однак його фінансування з обласного бюджету дотепер не почато, адміністрація не утворена, а тим часом заповідний режим на його території постійно порушується, — говорить Олександр Степаненко, депутат Тернопільської обласної ради. — Так, недавно облуправління екології видало дозвіл на розробку на території РЛП корисних копалин. А в с. Вильхівці Борщівського району на території, що повинна ввійти до складу НПП «Дністровський каньйон», узагалі ведуться суцільні самовільні рубки. Зараз там уже близько 100 га знівеченого лісу; держлісфонду заподіяні збитки на суму більш 2,3 млн грн.

Зелений туризм

У погоні за прибутками місцеві жителі забувають, що нацпарки насамперед приносять вигоду їм самим, що адже приїжджим на відпочинок туристам потрібно десь жити і харчуватися. От тільки для початку потрібно залучити туриста, рекламуючи рекреаційний потенціал заповідної території. «З економічної точки зору зараз заповідники нікому не потрібні: ні центральній, ні місцевій владі, — резюмує Олександр Рудик. — Зараз основне завдання — пошук економічних механізмів, що довели б, що заповідні території приносять і владі, і місцевим жителям дохід у матеріальній і нематеріальній формі, а постійне функціонування цих об’єктів буде набагато вигідніше їх одноразовій продажі під котеджну забудову».

Для захисту НПП «Гуцульщина» в Івано-Франківській області благодійна організація «Зелене досьє» уклала з місцевою владою неформальний договір: жителі не зазіхають на зростаючі в парку дерева, а натомість «Зелене досьє» бере на себе всі турботи по організації Міжнародного фестивалю етнічної музики і ленд-арта «Шешори» на території НПП «Гуцульщина».

На останні «Шешори» приїхали близько 12 тис. чоловік, що і послужило поштовхом до порушення домовленості: будь у місцевих жителів готель і ресторани, прибуток від такої кількості туристів був би набагато вищим, ніж той, який жителі отримали від продажу сувенірів. У результаті в НПП почалися незаконні рубки і забудова, «Зелене досьє» відмовилося від ідеї проводити «Шешори» у Косівськом районі, а Косівська міськрада прийняла рішення про проведення районного референдуму для того, щоб позбавити НПП заповідного статусу. Перспективами заробітку на зеленому туризмі протягом багатьох років на місцях займатися не хочуть — продаж деревини здатен принести куди більший дохід у короткий термін, а потім — хоч трава не рости.

cripo.com.ua