Ми неодноразово писали про те, як клан Балог намагався пошматувати землі природного парку «Зачарований край» на Іршавщині. Парку з унікальною флорою та фауною. Звичайно, обласний бюджет не мав необхідних коштів на утримання парку, тому виникла необхідність створити національний парк з відповідним державним фінансуванням.

І от, коли 20 лютого 2008 року колегія Державної служби заповідної справи ухвалила рішення забезпечити створення Національного природного парку «Зачарований край» і на належне оформлення відповідної документації було виділено 50 тисяч гривень, здавалося, що справа зрушила з місця. Далі був проект указу президента і наша обласна адміністрація зі свого боку підписалася під погодженням проекту. Аж раптом, усього через 5 днів наша ОДА несподівано відкликала свій підпис. Стало ясно, що балогівська влада має свої плани щодо парку. І дійсно, вже через короткий час на сесію обласної ради виноситься план, згідно з яким заповідними залишаються менше 5 % земель парку, а на решті території можна вести господарські роботи, будувати, здійснювати рубки дерев. Стало зрозуміло, що парк ця обласна влада хоче залишити у своєму підпорядкуванні. А земельні ділянки під котеджі чи рубки дерев мають приносити клану надприбутки.

І лише 21 травня цього року указом президента було створено Національний природний парк «Зачарований край», а 14 серпня президент підписав Указ від 14 серпня 2009 року № 611 «Про додаткові заходи щодо розвитку природно-заповідної справи в Україні», де у пункті 5 йдеться про таке: забезпечити передачу в установленому порядку в підпорядкування Міністерству охорони навколишнього природного середовища України установ природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, що перебувають в управлінні Державного комітету лісового господарства України. Тобто, нарешті сталося те, чого домагалися провідні науковці держави: єдине підпорядкування всіх установ природно-заповідного фонду загальнодержавного значення Міністерству екології і природних ресурсів. Тепер слід сподіватися, що держава належно фінансуватиме утримання парку, щоб зберегти його унікальну флору та фауну.

Ось що пише у статті до «РІО» «про «Зачарований парк» відомий професор, доктор біологічних наук Василь Комендар.
«Цікавою і повчальною є історія створення парку. Ще в 1960 році минулого століття, досліджуючи рослинний покрив Вулканічних гір разом із професором С. Фодором на горі Великий Діл, біля підніжжя гори Бужора ми неочікувано натрапили на унікальне оліготрофне болото Багно (840 м н. р. м.), вкрите рідкісними рослинами. До речі, згадок про це болото ми не знаходили у ботанічній літературі. Нас здивувало те, що на ньому росте надзвичайно рідкісний вид — верес звичайний; тут же посеред сфагнових мохів знайшли комахоїдну рослину — росичку круглолисту, андромеду, журавлину, ряд рідкісних сфагнових осок, пухівок тощо. Ще нам пощастило натрапити на доти не опублікований у ботанічній літературі новий вид для Українських Карпат — «схенус іржастий». У буковому пралісі на схилах гори Бужора ми відшукали два рідкісні види лілій: лісову і цибулиноносну. Підсумки наукових зборів під час експедицій ми опублікували в науковому журналі Академії наук.

У 1966 році в книзі відомого закарпатського натураліста П. Сови ми прочитали статтю «В зачарованной долине». Вона була присвячена опису цього мальовничого куточка на Іршавщині поблизу Великого Ділу і підніжжя гори Берегів. Ось як пише про нього Петро Петрович на сторінці 29: «Я буквально онемел . Перед взором раскинулось дикое ущелье с фантастическими нагромождениями скал, каменных глыб и осыпей, разбросанных в беспорядке. «Зачарованная долина!» — невольно воскликнул я…». В цій книзі й згодом у газетних статтях він запропонував зберегти це природне диво. Були спроби з боку райвиконкому ще в середині 60-х років минулого століття осушити болото.
Ми науково довели, що торф слабо розкладений кислий зробить гірські ґрунти ще більш безплідними.

На початку 90-х років, коли інтенсивно почалися освоювати необдумані суцільні рубки пралісів у підніжжях гори Бужора, до мене зайшов мешканець с. Ільниця В. Павлище. Я, добре знаючи ці природні ландшафти, їх наукову цінність для майбутніх поколінь, терміново направив двох молодих науковців розібратися в ситуації на місці. Рубки йшли повним ходом, тому треба було вжити радикальні заходи. Згодом я зустрівся з активом села Ільниця — В. Дубішком, В. Ромочівським, В. Павлищем. На цій зустрічі ми вирішили створити на цій території національний природний парк. У ході роботи я неодноразово зустрічався з тодішнім головою райдержадміністрації С. Бобиком. У 1998 році вперше познайомився з молодим енергійним депутатом обласної ради, теперішнім головою Іршавської районної ради П. Станком. У пресі з’явилися науково обґрунтовані публікації на підтримку створення НПП. Директор Загатського держлісгоспу Я. Климович усіма методами намагався продовжувати рубки основного користування. На жаль, тодішній начальник обласного управління лісового господарства В. Ледней, вихідець із Іршавщини, більше приділяв уваги відпискам, ніж реальній роботі. За час його керування обласним управлінням на Закарпатті сталися дві катастрофічні повені. До 2002 року в Загатянському ДЛГ постійно змінювалися головні лісничі — мудрі й принципові спеціалісти. Тривало так доти, доки пан Климович не знайшов собі соратника, дуже близького родича В. Радика. Вони в тандемі робили все можливе і неможливе для вирубки реліктових дерев у НПП «Зачарований край». Саме з їхнього подання у вересні 2007 року за сприяння кума І. Печера, який займав посаду заступника начальника обласного управління лісового господарства, з грубим порушенням екологічних норм було зрубано в ІІІ кварталі Ільницького лісництва діючого регіонального ландшафтного парку 3,8 га елітного пралісу. Саме праліси — це природна екосистема, яка здатна саморегулюватися і розвиватися. Слід пам’ятати, що ліс — це не пшениця, яку висієш навесні, а влітку збираєш урожай. Саджанці, висаджені для оновлення лісу, адаптуються тут і живуть упродовж століття і скільки необхідно часу у вимірі кількох людських поколінь, щоб виростити дерево такого типу. Невже цим добродіям не було відомо, що букові праліси під час липневих дощів переводять із надземного стікання дощові води з допомогою листкового опаду — мертвого покриву — в підземне стікання, а на Бужорі ця вода переходить до сфагнового болота Багно. Нам добре відомо, що суха вага сфагнового моху здатна всмоктувати дощової вологи у 25—30 разів більше за свою вагу. Тут напрошується логічний висновок про важливу гідрологічну роль природного комплексу — букового пралісу і Багна — у водорегулюванні. З місця цього природного комплексу дуже добре помітно, як р. Іршавка ледь сльозиться вологою в сухі сонячні дні.

Після того, як Загатянським держлісгоспом цей праліс і дива природи навколо нього були знищені, у 2001 році вперше в історії існування Іршавського району оцей маленький гірський потічок перетворився на селевий потік і завдав збитків народному господарству на десятки мільйонів гривень, спричинив загрозу заливання селевим потоком міста Іршави та селища Ільниця.

Доречно буде сказати, що комісія зі створення національного парку вирішила провести засідання Іршавської райради поблизу болота Багно. В той час я мав честь бути обраним заступником голови цієї комісії. Під час дискусії учасників цієї наради до мене звернувся колишній начальник обласного управління лісового господарства В. Ледней: «А ви знаєте, Василю Івановичу, що тут приїжджали швейцарські підприємці й казали, що в нас ще багато старих лісів і їх треба замінити молодими?». Я відповів так: «По-перше, чому швейцарець приїхав до нас і купує за валюту цінну високоякісну букову деревину, а свої ліси не вирубує? По-друге, запам’ятайте, Василю Івановичу, що в нас на Закарпатті старих перестійних лісів нема, а є букові праліси, в яких є різновікові дерева, що формувалися тисячоліттями, вони є дуже стійкими до несприятливих кліматичних умов, виконують захисні функції. Ви говорили, що у таких перестійних лісах є перестійні дерева, які треба обновлювати молодими насадженнями. Я би багатьом вашим спеціалістам не дав диплома інженера лісового господарства, коли вони не знають про важливу не тільки економічну, а й захисну функцію лісів».

Я впевнений, що район використає створення національного парку в рекреаційно-туристичних цілях і матиме від того фінансові прибутки. Перед адміністрацією природного парку стоятимуть дуже важливі завдання, які стосуються в першу чергу реанімування зруйнованого унікального болота і відновлення лісів на горі Бужора та в інших урочищах, які так по-хижацьки були знищенні Загатянським держлісгоспом.

і очолювана мною підвідомча лабораторія доклали чимало зусиль для створення НПП «Зачарований край». Нещодавно випадково зустрівся з відповідальним працівником обласного управління охорони навколишнього середовища, який проінформував мене, що обласне управління лісового господарства рекомендує на посаду директора НПП «Зачарований край» В. Радика. Це абсурд! Невже обласне управління не знає про самовільні рубки в РЛП «Зачарований край», що було зазначено в 2008 році в акті перевірки, яку проводила в ІІ кварталі обласна державна екологічна інспекція. Невже обласне управління не знає про акт контрольно-ревізійного відділу за підсумками перевірок, проведених у першому півріччі цього року. У цих актах наводяться кричущі факти, коли керівництво Загатянського держлісгоспу під протеже того ж заступника І. Печера вилучає від Загатянського ДЛГ землю і віддає саме собі. Такі неподобства вищезгаданого лісгоспу з маніпуляцією землі виявлені контрольно-ревізійним відділом і на території природно-заповідних об’єктів, у тому числі РЛП «Зачарований край». Невже керівництво вищезгаданого лісгоспу й далі хоче нищити «Зачарований край». Йому час схаменутися і нарешті не заважати створювати природно-заповідний об’єкт».

Ось так. Не можна не погодитися з професором Комендарем. Як дійсно люди, за якими тягнеться шлейф природоруйнівників, можуть зараз стати біля керма новоствореного національного парку? Відповідь однозначна — балогівці, втративши владний контроль над парком, намагаються пропихнути туди своїх контролерів, а ті, хто всі ці роки боровся за його збереження, залишилися поза справами. Будемо сподіватися, що державний статус парку передбачає й відповідний контроль із боку держави і центральна влада розбереться, де вороги, а де патріоти.

***

Священикові заважали ялинки?
Тривожний лист надійшов із села Шишлівці на Ужгородщині. В Церковному провулку на перехресті вулиці Іштвана Добова повирубували ялинки. Коли люди запитали чоловіків, котрі рубали ялинки, ті відповіли, що «священикові потрібен гараж, а грошей на дошки у нього немає». «Цим ялинкам понад 30 років, їх саджали самі мешканці села, тоді ще школярі. Річ у тім, що у будинку, де зараз живе греко-католицький священик Крістіан, раніше була місцева школа. Ялинки висадили на шкільній території, аби згодом тут був парк. Голова сільради нам повідомила, що вона в курсі справи і що священик отримав відповідний дозвіл на вирубування, а на місці вирубаних ялинок нібито має бути дитячий майданчик». Виникає логічне запитання, невже не можна було знайти місце під дитячий майданчик десь інде, хіба обов’язково було вирубувати багаторічні ялинки, які прикрашали село?

http://rionews.com.ua/statja.php?id=15938