1. Створити на території Борщівського, Бучацького, Заліщицького та Монастириського районів Тернопільської області національний природний парк «Дністровський каньйон».

До території національного природного парку «Дністровський каньйон» погоджено в установленому порядку включення 10829,18 гектара земель, а саме: 7189,65 гектара земель державної власності, що надаються (у тому числі з вилученням у землекористувачів) національному природному парку в постійне користування, і 3639,53 гектара земель, що включаються до його території без вилучення, згідно з додатками 1 і 2.

2. Кабінету Міністрів України:

1) забезпечити:

вирішення питання щодо утворення адміністрації національного природного парку «Дністровський каньйон» та належного її функціонування;

затвердження у шестимісячний строк у встановленому порядку Положення про національний природний парк «Дністровський каньйон»;

підготовку протягом 2010-2011 років матеріалів та вирішення відповідно до законодавства питань щодо вилучення і надання 7189,65 гектара земель національному природному парку «Дністровський каньйон» у постійне користування, а також розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок і проекту землеустрою з організації та встановлення меж території національного природного парку,

отримання державних актів на право постійного користування земельними ділянками;

розроблення протягом 2010-2012 років та затвердження в установленому порядку Проекту організації території національного природного парку «Дністровський каньйон», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів;

підготовку протягом 2013-2015 років матеріалів до проекту розширення території національного природного парку «Дністровський каньйон» відповідно до наукового обгрунтування;

2) передбачати під час доопрацювання проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та підготовки проектів законів України про Державний бюджет України на наступні роки кошти, необхідні для функціонування національного природного парку «Дністровський каньйон».

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

3 лютого 2010 року

Про експедицію розповів її організатор, голова ЕГО „Зелений Світ” Олександр Степаненко…

Власне  цілей у неї було декілька. По-перше, ми мали намір активно спілкуватися з керівниками органів влади, депутатами сільських рад, з місцевою інтелігенцією, селянами - про перспективи створення національного природного парку (НПП) „Дністровський каньйон” та про мету нашої громадянської кампанії. По-друге, треба було провести моніторинг випадків порушень природоохоронного законодавства у долині Дністра. У складі учасників виявилося кілька фахових біологів, тому була можливість професійно обстежити цікаві у сенсі заповідання природні ділянки. Ну і нарешті, побачити, чи змінилася практика господарювання за рік, що минув після минулорічного паводку.

Цілі, як бачите, амбітні. Тому, звісно, ми розраховували на підтримку інших організацій. Приємно, що відгукнулися колеги з громадських об‘єднань Києва, Харкова, Миколаєва, Івано-Франківська, Львова, Тернополя. Причому й таких авторитетних, як Національний екоцентр України, або харківські „Печеніги”. Погодьмося, це приємно, коли нам довіряють і що проблемами нашого краю переймаються люди з далеких регіонів. Ну й паралельно з нами пливла ювілейна 20-та експедиція „Дністер” львівського „Товариства Лева”, котре також підтримало „Дністровську екохвилю”.

Протягом  двох тижнів подорожі можливостей вести діалог з людьми було досить: у Заліщиках та у селах двох районів, Заліщицького і Борщівського (Устечко, Нирків, Іване Золоте, Зелений Гай, Печорна, Добрівляни, Городок, Зозулинці, Синьків, Колодрібка, Вільховець, Дзвенигород, Трубчин, Окопи). Контакти були й організовані, але переважали чисто спонтанні - просто на вулицях та подвір‘ях. За два тижні подорожі повністю розійшовся перший наклад нашої брошури «Кому потрібен національний природний парк «Дністровський каньйон» і хто боїться його створення?».

Мабуть  таки найбільш зацікавленим був діалог з місцевою інтелігенцією. У Заліщиках мали  зустрічі з керівництвом Державного аграрного коледжу ім. Храпливого, центральної бібліотеки, районної газети. У сільських школах - в Добрівлянах, Городку та Дзвенигороді – з директорами шкіл та вчителями. Ці люди загалом добре розуміють необхідність створення національного парку на Дністрі, але чомусь їхній голос все ще не почутий у краї.

Найскладніше  виявилося порозумітися з представниками місцевого самоврядування у Заліщиках. У відвертій опозиції до створення парку – влада села Устечко. І думаю, то не випадково. Вектор інтересів місцевих посадовців – їхній у першу чергу - поки що не кореспондується з напрямком діяльності майбутнього парку. Цей вузький корпоративний інтерес можна успішно маскувати «негативною думкою громади» - причому майже суцільно дезінформованої!

А з посполитими селянами – навіть з тими, кого понад усяку міру «нагодували» лукавою брехнею та дикими забобонами, хто засвоїв чисто демонічний образ національного парку - спілкуватися було дуже навіть цікаво. Не маю сумніву - серед людей хтось довго і наполегливо поширював вигадки, що парк створюють, „аби повідрізати городи до річки”, „все забрати і згодом розпродати начальству і олігархам”, що після створення парку й ловити рибу, і купатися дітям у Дністрі не дозволять...

Та  навіть якщо у перші хвилини у співрозмовників проглядався скепсис і недовіра, а при переході до гарячих тем емоції вже «зашкалювали», люди починали прислуховуватися до наших слів, коли відчували намагання зрозуміти їхні проблеми, вислухати їхню думку, щось слушне порадити...

Ну  якщо відверто, подекуди нас справді сприймали, як „агітаторів від влади”. Люди настільки деморалізовані та розчаровані реаліями життя у цій країні, що їм важко повірити у те,  що хтось ще може безкорисливо жертвувати своїм вільним часом, своєю відпусткою – „заради ідеї”. Але коли їм говориш: „Моя винагорода за цю роботу – те, що можу тут з вами спілкуватися, як вільна людина з вільними людьми! Ви можете виповісти мені усе, що думаєте, а я – вам…”. Коли справді не лукавиш – інколи з тієї розмови все ж вдається викресати іскру довіри... А вже ті люди, котрі не зациклені на буденних клопотах, не потонули у захланності, ті в кого збереглися громадські почуття та певні культурні запити – розуміють з півслова.

Ми  як могли намагалися переконати людей, що робота парку відповідатиме довгостроковим інтересам мешканців краю, їхніх дітей... Що основна мета його створення – не суцільне обмеження господарської діяльності, а припинення існуючого безладу у природокористуванні, пошук ефективного господаря та охоронця природних територій. Що надалі відкладати цю справу аж ніяк не маємо права, адже той безлад вже став тотальним, всепоглинаючим. Не знаю, чи багатьох нам вдалося переконати, але замислитися, думаю змусили багатьох.

От  для прикладу, разом з Ігорем Сіренком (Ігор є головою Національного екоцентру України) ми мали тривалу і таки досить непросту  зустріч у Вільхівці Борщівського району – „на майдані коло церкви”, у часі недільного сходу громади. Цей імпровізований мітинг тривав більше двох годин – і більшість людей не розійшлася. І хоч перші півгодини розмови виявились не надто продуктивними, врешті-решт мені здалося, що наші аргументи – як у поданні розважливого Сіренка, так і запального Степаненка – все ж були почуті. Не маю сумніву - ця зустріч виявилася дуже корисною.

Окрім Вільхівця, колеги – Сергій Шапаренко, Наталя Богданець та Зоряна Лесейко - спільно з співробітниками Держуправління охорони природи брали участь у зборах сільської громади в Устечку.

В ході подорожі нашим експертам-біологам Ганні Коломієць та Сергію Шапаренку вдалося обстежити цілу низку  природних територій  у дністровій долині. Декотрі з них збереглися добре, як приміром – ботанічний заказник „Глоди”. На декотрих – розвиваються неприродні трансформації. Приклади: замулення річища внаслідок впливу хвостової частини Дністровського водосховища, інтенсивне заростання берегів за рахунок нанесення  з водою поживних речовин, вторгнення у природні екосистеми рослинних видів екзотів - від робінії-псевдоакації до амброзії...

Стосовно деяких ділянок можна вести мову про певну втрату біотичного різноманіття, а отже - і природної цінності. Причина – тривала нераціональна практика лісгоспів, як наприклад, у заказнику „Обіжевський” та на колишніх степових ділянках в урочищі «Криве». Декотрі території, не маючи ефективного власника, інтенсивно засмічуються – як, мабуть найдовша з дністровських стінок поблизу Окопів. Інші вже знищені – по-варварськи, цілковито і безповоротно – це насамперед лісове урочище «Стінка» поблизу Вільхівця.

Натомість ми бачили й надзвичайно цікаві ландшафти на Дністрі та його притоках - степові, лучні, скельні - які можна розглядати, як резерв для заповідання й розвитку екомережі... Якщо не гаяти часу, їх можна включити і до складу земель національного парку.

На  жаль, довелося спостерігати чимало прикладів  порушень природоохоронного законодавства та злочинного недбальства по відношенню до природи... Навіть просто перелічити їх – складно… І сумним є той перелік. Тут і протиправний видобуток каменю та гравію у прибережних смугах та річкових руслах (Устечко, Нирків, Іване Золоте, Зелений Гай, Печорна, Заліщики, Добрівляни) і забруднення земель (Окопи), і цілковита неврегульованість проблем збору та видалення побутових відходів (практично у кожному селі, за виключенням хіба що Вільхівця), і горіння сміттєзвалищ (Заліщики - Добрівляни), і випалювання природної рослинності (Печорна, Заліщики, Зозулинці), невизначеність та порушення режиму прибережних захисних смуг (практично у кожному населеному пункті), і миття у ріці автомобілів (практично скрізь), і випадки самовільної рубки лісу, і некероване водокористування, і сліди браконьєрства (також практично скрізь), і брудні сліди „диких” туристів...

Різного роду туристів та відпочивальників за останні роки відчутно побільшало. Стиль їхнього перебування на Дністрі дуже різниться. Скажімо, водники, котрі сплавляються рікою на катамаранах, надуваних човнах, байдарках, каяках, переважно не залишають бруду на своїх стоянках. Цього на жаль не можна сказати про „відпочивальників одного дня” та любителів різного роду святкувань на природі. Наслідки літнього нашестя цього люду у тому ж Червоногороді вже набувають масштабів стихійного лиха – через що унікальний природний та історичний ландшафт з червня по вересень просто таки потопає у смітті та нечистотах. Тому власне вести мову про розвиток туризму з мешканцями Ниркова та Нагорян зовсім не просто. Погоджуюсь з ними стовідсотково – якщо туризм, то тільки не у таких формах...

Не  набагато краща ситуація на деяких мальовничих ділянках правого берега, до котрих зручно дістатися автомобілем, скажімо, у дністровій долині поблизу Рашкова.

Інша  вражаюча картинка – випадок варварського випалювання природного степу з червонокнижними видами рослин довкола унікальної природно-сакральної пам‘ятки поблизу Зозулинців. Йдеться про грот монаха-відлюдника, культове джерело та капличку Богородиці – що над селом, на просто таки непередавано мальовничій дністровій стінці… Дивуюся досі: як, хто, для чого міг то зробити? Був воістину унікальний клаптик Божої землі, де відчувалася Його присутність – залишилося чорне згарище і вітер з гірким присмаком ...

Є кілька фактів розробки кар‘єрів на території  формально існуючого ландшафтного парку «Дністровський каньйон». Найбільш скандально відомі – у Синькові та Усті Заліщицького району.

Знову ж - у цьому сенсі більш ніж дивною видається ситуація, коли місцева влада з року в рік демонструє власну неспроможність навести елементарний лад у справі природокористування та збереження природних ландшафтів. І стільки ж зволікає із погодженням передачі земель до майбутнього національного парку.

Ми  намагалися також відстежувати дії влади та місцевих громад, до яких мав би спонукати їх минулорічний паводок 23 – 27 липня. Адже попри обережний скепсис все ж хотілося вірити, що у минулорічних потрясіннях - можливість для позивних перемін. На жаль, складається таке враження, що потрясіння, пережиті у 2008-у, так нічому й не навчили людей. З усього видно, що катастрофічні наслідки паводку не відкрили відлік нового часу – у ставленні до Дністра. Практично жодних змін у господарській практиці на територіях з високим ризиком підтоплення ми поки що не помітили. Справу розробки проектів водоохоронних зон для сіл, що зазнали підтоплення, не розпочато. Береги річки у багатьох місцях як були, так і залишилися розораними просто до урізу води. У багатьох місцях ведеться протизаконний видобуток річкового гравію просто у ріці. В результаті Дністра починає мігрувати, береги розмиваються все активніше, не кажучи вже про нищення рибних нерестовищ. Люди не відселяються з ділянок, що зазнали підтоплення... Держава минулого року надала безпрецедентно великі кошти на компенсацію збитків та ліквідацію наслідків паводку. Але чи спроможеться держава, або ж будь-яка недержавна страхова компанія компенсувати господарські втрати після наступного стихійного лиха?

Колег з інших областей, здається, прикро вразила картина економічного занепаду нашого краю: практично скрізь знищені ферми, переробні підприємства, туристичні та відпочинкові бази, недобудовані соціальні об‘єкти, великі обсяги неораних земель, а також – ті несправедливі ціни, за якими мешканці сіл змушені продавати свої овочі. У Колодрібці та Усті купували доброї якості помідори по 80 копійок за кілограм, коли у Києві та Харкові вони коштують 7 – 8 гривень! Люди ладні віддати їх за безцінь, тому що далеко не кожен спроможний рентабельно продати свій товар на ринках. Натомість жоден з консервних заводів, котрі працювали тут у радянський час, не витримав тієї руйнівної вакханалії, що названа «аграрною реформою».

Наразі  вирощування помідорів стало  чи не єдиним джерелом заробітків для більшості селян у обох районах півдня області. Чому тутешня влада не бачить економічних перспектив у розвиткові сфери активного туризму, літнього дитячого відпочинку, санаторної справи, органічного землеробства, садівництва, наближеного до природи лісівництва – вони ж саме  повинні стати чільними напрямками у господарській зоні майбутнього національного парку? Хто і для чого поширює серед людей примітивну брехню про парк? Чому настільки багато людей вірить у ці нісенітниці? Чому з таким скаженим завзяттям руйнуємо створене працею батьків, і з такою впертою тупістю опираємося народженню нового?

Експедиція припала на період особливо низької водності Дністра. Ми не раз мали нагоду пересвідчитись - у багатьох місцях колись повноводну ріку можна без зусиль перейти вбрід. Практично до початку Дністровського водосховища шлях нашого катамарану час від часу перетинали мілини і доводилося сходити у воду, аби на руках перетягнути його. Як свідчать літні люди, таким маловодним - навіть у літню посуху - Дністер раніше не був. Вочевидь дається взнаки масштабне осушення боліт і заплав, надмірна вирубка лісів у Карпатах та розораність долин у Подністров‘ї,  що викликає замулення річища та виснажує річку. Як результат - піки паводків на Дністрі стали особливо стрімкими, межень – особливо безводним…

Але незважаючи ні на що ця Ріка все ще залишається  фантастично красивою – її недаремно  назвали одним з семи природних чудес України. В учасників подорожі були окремі хвилини „розчинення у пейзажі”, серед величі та тиші каньйону, лиш деколи покрапленої скриками сірої чаплі, по гаптованої співом цикад та джмелів... Інколи з”являлося відчуття – весь отой остогидлий технократичний мурашник відступив далеко-предалеко. А ми – частинки цієї Ріки, дивимося Її очима, чуємо Її вухами...

Ці відчуття самі по собі – немала винагорода за клопіт організації експедиції.

Поза  сумнівом, ця подорож додала інформації, сил та рішучості нашій „Дністровській екологічній хвилі”... Поза сумнівом, розслаблятися не можна. Тож треба йти далі.

Зауважу, що наша дністровська експедиція стала можливою завдяки підтримці американської неприбуткової організації Global Greengrants Fund. За її кошти ми мали можливість сплатити деякі транспортні витрати, придбати продукти, видрукувати згадану власну брошуру. Ми також отримали технічну підтримку у вигляді безоплатної оренди туристичного спорядження – весел та рятівних жилетів - від Туристичної агенції "Terra Incognita" (http://www.terraincognita.info), за що велике спасибі її лідеру, нашому земляку Сергію Підмогильному.

Борщівський район можна вважати одним  з найцікавіших в області в  сенсі збереженості біологічного та ландшафтного різноманіття, а також - унікальності геологічних, археологічних та історичних пам”яток, представлених у ньому. Від одного переліку дух захоплює: тут і найбільші у світі гіпсові карстові печери „Оптимістична” та „Озерна”, і Дністровський каньйон, й історичні парки: Скала-Подільський та Більче-Золотоцький !... Непогано представлена природна спадщина району у заповідному фонді. Загалом в Борщівському районі 87 територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальною площею більш ніж 19 тисяч гектарів.

Але степові ландшафти складають  лише невелику частку у цьому переліку, а за площею у кілька разів поступаються лісовим – хоч власне лісів на південному сході Тернопілля зовсім небагато.  Малопорушені природні степові ландшафти тут переважно збереглися на схилах річкових долин Дністра та малих річок: Збруча, Нічлави та Циганки. Окремі острівцеві зони лучної рослинності можна знайти ще довкола карстових лійок, де  їх обминув плуг. Переважно ті річкові крутосхили є неперспективними з точки зору господарського освоєння: хоча раніше їх активно використовували під пасовища, а також – під сади та городи на терасованих ділянках.

Як  нам здається, усвідомлення важливості заповідання саме степових ландшафтів владою і мешканцями цього краю все ще не настало. Лісівники традиційно дивляться на ділянки степу -  котрі помережені тут чагарниками, рідколіссям, відслоненнями гіпсів та вапнянків, осипинами отих еродованих скель - як на „неугіддя”, що потребують заліснення. Звісно ж, сосною... У той же час мало хто говорить про неоціненне значення таких „тернових полів” з точки зору збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, збереження цілісних екосистем річкових долин, захисту грунтів та вод.

Як  відомо, Борщівський район також є вельми проблемним у сенсі створення НПП "Дністровський каньйон". Станом на сьогодні тут  не прийняла рішень по створенню парку жодна з місцевих рад. Райдержадміністрація також не демонструє належної активності - процес відведення до НПП земельних ділянок за межами населених пунктів практично не розпочатий.

Натомість симпатії влади тут належать проектам розробки надр. Три роки тому у район прийшла фірма "Кнауф", заснувавши дочірнє підприємство "Скала". Ним активно розробляється родовище гіпсів поблизу сіл Шишківці та Сков'ятин. Два роки тому про наміри видобувати гіпс для цементної промисловості у селі Пилипче заявило приватне підприємство "Скала-Інтер". Кілька років тому підприємці скупили земельні паї частини місцевих мешканців (це в умовах дії мораторію на продаж сільськогосподарських земель), а нещодавно оприлюднили Заяву про екологічні наслідки. Кілька років триває судовий процес довкола кар'єру поблизу села Устя. Кар'єр, до речі, знаходиться на території РЛП "Дністровський каньйон", але Держуправління погодило його розробку... „у порядку виключення”. Готується до розробки родовище травертинів у селі Кривче.   Геологічна розвідка ведеться на землях інших сільрад, часто без погодження з ними...

Метою нашого туру було обстеження цікавих  у сенсі заповідання природних  ділянок долин Нічлави, Циганки та Збруча, зокрема – степових. Ми мали також намір попрацювати з керівниками та депутатами сільських рад, поговорити з людьми про перспективи створення національного природного парку та цілі громадянської кампанії „Дністровська екологічна хвиля”.

10 – 12 липня ми провели зустрічі з керівниками сільських рад у селах Кривче, Пилипче,Устя, Вільховець. Спілкувалися з мешканцями цих та інших сіл.

Склалося  враження, що люди загалом прихильно  ставляться до ідеї створення національного парку. Особливо, якщо їм докладно розповісти, що він представлятиме собою. Найбільш це помітно у селах,  що вже відчули принади сусідства з діючими кар'єрами.

От, наприклад, Шишківці та Сков'ятин у  долині Нічлави. Вибухові роботи у гіпсовому кар'єрі ПП "Скала" ведуться нині на віддалі 500 - 600 метрів від сільських хат. Кар'єр - на плато, хати - у річковій долині. У кількох місцях над ними нависають скелі, від яких будь-якого дня можуть відколюватися брили каміння...  Третій рік люди живуть у постійному страху. При зустрічі вони демонструють тріщини на будівлях, розповідають про хмари диму, що поширюються з кар'єру - щоразу, як спрацьовує вибухівка ("Скала" застосовує тротил та селітру). Говорять про зміни рівня води у криницях та зникнення природних джерел. Кільком родинам адміністрація "Скали" вже запропонувала переселитися у інші села.

А на околиці тих Шишковець - фантастичні  у своїй красі схили долини Нічлави, пахощі різнотрав'я, безліч рідкісних, зникаючих, лікарських, медоносних рослин. Ботаніків заінтригую – бачили великі зарості ковили волосистої, сон великий, анемону лісову, тирлич хрестовидний, віхалку гіллясту, горицвіт весняний, півники малі, костянець колосовидний, кілька видів шавлій, конюшин та оману – на скельних крутосхилах саме зараз у повному цвіті царює оман мечолистий -, ну і ще багато такого, що не могли визначити. Було б добре ще навесні подивитися, що цвіте й тут, і на лісових ділянках.

У пасмі Худіївських гір -  невеличкі  карстові печери з неполоханими кажанами. До речі, усього за кілька кілометрів звідси – вже згадані тут відомі карстові печери: „Оптимістична”, „Озерна” та „Кришталева”, велика кількість менш відомих. Як відіб'ються на стабільності карсту постійні рукотворні землетруси ? - важко сказати...

У Пилипчому на прийом прийшло біля 20 мешканців. Перше і основне прохання -"захистіть село від кар'єру!". І тут люди відчувають, що позитивною альтернативою розвиткові видобувних підприємств з численними екологічними ризиками може бути включення цих територій до проектованого НПП „Дністровський каньйон”. Причому, робити це варто негайно, адже кілька років розробки кар”єрів можуть завдати природному довкіллю незворотних втрат - тоді й заповідати не буде чого.

Поки  що заслуговує на заповідання степовий ландшафт на лівому схилі Нічлави: нижче  і поруч з місцем впадіння у неї Циганки. Тут також буяє прекрасне степове різнотрав”я, повітря немовби настояне на меду, багата орніто- та ентомофауна, є кілька живих та чистих джерел...

Також оглянули ми замкову гору у Кудринцях  – місцевий люд називає цю місцевість над Збручем „Стрілкою”. Тут також є ковила, загалом лучно-степовий ландшафт непогано зберігся. Тут також – просто неймовірно красиво! І ті ж самі ризики – просто під замкову гору веде підкоп „нічийний” кар”єр. Тут потиху видобувають вапняк, місцями схожий на мармур, з якого власне й збудований замок...

Отже, наше обстеження кількох природних ландшафтів річкових долин Нічлави, Збруча та Циганки у нижній течії зайвий раз доводить, що за красою та різноманіттям вони можуть суперничати з карпатськими та кримськими, а відтак – заслуговують на заповідання. Будемо пропонувати ці ділянки для включення у НПП - наразі охоронний статус має лише невеличкий фрагмент долини Циганки - пам'ятка природи місцевого значення "Кривченська степова ділянка" площею 8,6 гектарів.

Звісно, під час туру не можна було не звернути увагу на численні тіньові сторони, властиві цьому краєві, особливо у населених пунктах. Це й верстви побутового сміття та гною у прибережних смугах річок, і оранка до урізу води, дороги розбиті, колишні ферми розібрані до фундаментів, села не газифіковані... За межами сіл багато неораної, забур"яненої землі, культурних пасовищ не бачили взагалі, худобу люди пасуть на природних ділянках, багато слідів випалювання природної рослинності на луках та самовільних рубок – у лісі. Мешканці переважно займаються парниковим господарством. Гострою є проблема реалізації вирощених овочів...

Словом, тотальна картина економічного та соціального тупика. Тому вельми дивно, що місцева влада не намагається шукати додаткового імпульсу для розвитку краю у проекті створення національного природного парку....

Олександр Степаненко