RSS

За інформацією служби охорони парку, станом на 4 березня зникло, щонайменше, 5 охоронних аншлагів НПП «Дворічанський». В цих зникненнях простежується система: всі зниклі аншлаги були розташовані в лісі «Заливний» або поряд з ним, біля кожного виявлені сліди снігоходу. …далі »

У дні війни держава припинила фінансування охорони природи, проте продовжує фінансувати її знищення. В той час, як більшість українців займаються матеріальною допомогою бійцям нацгвардії та постраждалим у зоні АТО , лісогосподарські підприємства досі витрачають державні кошти на протизаконні безглузді роботи.

За 9 місяців поточного року сума коштів, витрачена на лісорозведення (тобто виключно створення нових лісів там, де їх не було, без врахування посадок лісу на місцях вирубок!) становить 32 437 600 грн, з яких в областях степової зони — 21 06 2600 . Екологи впевнені, що дана стаття витрат здійснюється в багатьох випадках протизаконно, а крім того – є закопуванням грошей в пісок.

Нагадаємо, що у 2013 році Державна фінансова інспекція викрила в 9 областях лісові господарства, що саджали ліс на території степу без необхідних для цього документів. Загальна сума завданих збитків – понад 6,5 млн грн . За даними НЕЦУ, нові лісові насадження неодноразово створювали на цінних степових ділянках, навіть не оформивши їх як власність лісових господарств. Лісники такі свої дії лісників пояснюють потребами збільшення лісистості, але насправді це нецільове використання бюджетних коштів, що є ознакою корупції. Коли порушення такого ж типу були виявлені і під час попереднього аудиту, на зауваження Держфінінспекції Держлісагенство повідомило 13.06.2011, що всім лісгоспам, якими не мають земель для лісорозведення, будуть виділені кошти на їх оформлення. Як бачимо, за наступні чотири роки цього так і не відбулось.

Підприємства Держлісагенства, що фігурують у цій історії, за висновком Держфінінспекції порушили Лісовий та Земельний кодекси, Закон “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, Порядок складання, розгляду та затвердження основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ та Порядок використання коштів державного бюджету, виділених на залісення земельних ділянок.

— Залісення степів є однією з найбільш драматичних природоохоронних проблем. Лісівники саджають ліси на нових землях лише для того, щоб освоювати бюджетні кошти. – розповідає заступник голови Національного екологічного центру України Олексій Василюк. – Більше половини нових дерев, посаджених у степовій зоні, гине ще в перший рік. Таким чином щороку можна саджати заново, викачуючи кошти з бюджету.

— Проте непомірно страшним є вплив степового лісорозведення на природу. Степ – це ландшафт, який у Європі визнаний перебуваючим на межі зникнення. В Україні у своєму первозданному вигляді степи зберіглись менш, ніж на 3% його колишньої території. Степові чорноземи нині майже повністю розорані з сільськогосподарських міркувань. Кожен третій вид рослин чи тварин, занесений до Червоної книги, – степовий. І саме тут, у степових балках здійснюється лісорозведення, оскільки ці ділянки не використовуються у господарстві і не мають власників. – додає Олексій Василюк.

Екологи звернулись до Уряду з проханням припинити фінансування програми «Ліси України» з якої здійснюються видатки на лісорозведення, до завершення АТО.

— Ми вважаємо, що зупинити фінансування цієї шкідливої для природи державної програми більш логічним кроком ніж навіть ті, на які вже зважилась Держава. Нагадаю, що внаслідок зменшення бюджетних видатків, 80% працівників Державної екологічної інспекції відправлені у відпустки за власний рахунок, а національним паркам Мінприроди рекомендує зменшити витрати на 70% . – пояснює доцільність пропозиції Василюк. – Таким чином, у дні війни держава припинила фінансування охорони природи і продовжує фінансувати її знищення.

Детальніше: www.pryroda.in.ua/step

За додатковою інформацією звертайтеся, будь ласка, до:
Василюк Олексій,
Заступник голови Національного екологічного центру України,
097 1000 473

Міністру екології та природних ресурсів,
пану А. В. Мохнику

Відгук на «Проект Положення проведення сінокосіння в межах степових ділянок біосферних природних заповідників, заповідних зон національних природних парків і регіональних ландшафтних парків», розроблений Київським еколого-культурним центром

Шановний Андрію Володимировичу!
Колектив Луганського природного заповідника в зв’язку з складною ситуацією в регіоні, зараз не має можливості провести науково-технічну нараду, щоб обговорити Проект «Положення» та затвердити офіційне ставлення до цього документу. Тому ми вирішили висловитися з цього приводу в формі листа від групи співробітників.

Луганський заповідник НАНУ має значний досвід в проведенні режимних заходів протягом довгого періоду. Періодичне викошування вперше було впроваджене на території Стрільцівського степу в 1953 р., майже 50 років відділення заповідника є базовим полігоном для проведення моніторингових досліджень. Один з авторів цього листа особисто веде спостереження в заповіднику починаючи з 1987 р.
Слід наголосити, що сінокосіння – один з найважливіших методів підтримання степових угруповань на заповідних територіях. Це один із заходів на протидію негативним процесам, спричиненим відсутністю в степових екосистемах великих травоїдних тварин, що призводить до накопичення фітомаси та поступової деградації угруповань (так звані резерватні сукцесії). Сінокосіння також сприяє захищеності від спонтанних пожеж, оскільки знижує кількість накопичуваного сухого матеріалу.
Проведення сінокосіння дуже важливо, оскільки:
— не на всіх територіях можливо впровадження інших засобів регуляції накопичення фітомаси;
— деякі популяції рідкісних видів рослин та тварин краще зберігаються за умов сінокосіння;
— деякі степові території довгий час переважно існували у режимі сінокосіння (зокрема Стрільцівській степ в період існування кінного заводу, з 1805 р.), тому значна частина популяцій пристосована саме до такого режиму;
— сінокосіння як захід що цілком виконується людиною, на відміну від випасу, легше контрольований (встановлення меж ділянок, регулювання рівномірності навантажень)
— деякі негативні процеси в степових угрупованнях заповідних територій, на які слабо впливає випас (наприклад, поширення адвентивних деревних видів), досить ефективно стримується періодичним сінокосінням.

Положення, яке пропонує Київський еколого-культурний центр, фактично призведе до заборони сінокосіння як режимного заходу на заповідних територіях, оскільки більшість його пунктів в сучасних умовах виконати неможливо.

Перш за все до цього призведе вимога проводити сінокосіння вручну, без використання техніки (тракторів, косарок тощо) (пункт 7). В багатьох регіонах на даний момент практично повністю відсутні як спеціалісти, так і засоби для проведення ручного сінокосіння, косарі з косами стали анахронізмом. Звичайна господарча практика на сучасному етапі – це використання бензинових ручних косарок на малих площах (приватні садиби, газони, околиці будинків та споруд, невеликі площі в населених пунктах тощо), та тракторних косарок на більш менш значних площах (більше декількох соток), оскільки ручні косарки не пристосовані для робіт на великих площах, а тракторна техніка також знижує витрати паливних матеріалів. Не можливо також уявити сучасного сінокосіння без використання механізованих засобів прибирання сіна. Крім того, косіння вручну взагалі неможливо на ділянках зі значною участю степових чагарників (наприклад, Стрільцівське та Провальське відділення Луганського заповідника).

Немає сенсу пропонувати прибирання та вивезення сіна за допомогою кінної тяги (пункт 14), оскільки організувати це в сучасних умовах неможливо. В наш час знайти в достатній кількості транспортні засоби на кінній тязі (як і тяглових коней) є досить проблематично або навіть не реально.

Виходячи з досвіду заповідника, можна стверджувати, що фактор загибелі тварин під час механізованого сінокосіння перебільшений. Більшість фактів загибелі виявляється для ящірки прудкої, яка є масовим видом, швидко розмножується та дуже швидко поновлюється. Загибель тварин рідкісних видів (наприклад, рідкісних плазунів, ссавців та птахів) констатується дуже рідко.

Безумовно важливим є фактор тривоги для тварин під час застосування техніки, але пропоноване використання ручного сінокосіння потребує участі значної кількості людей, що зовсім не знижує фактор тривоги. Знизити вплив фактору тривоги повинна система ротації, яка вже впроваджена в природних заповідниках та передбачає викошування кожної ділянки раз на декілька років. Для цього «режим тиші» повинен дотримуватися на досить значних за площею ділянках.

Необґрунтованими є запропоновані терміни сінокосіння, яке пропонується починати з 1 серпня. Існують значні розбіжності в термінах масової вегетації рослин та активності тварин в різних підтипах та регіональних варіантах степів, залежно від кліматичних особливостей, відповідно терміни початку проведення сінокосіння повинні визначатися для кожної заповідної території окремо. Необґрунтовано встановлювати єдині терміни початку викошування для лучних степів та сухих степів.

Науково необґрунтовано і помилково також наголошення на корисності проведення сінокосіння в степових територіях наприкінці вегетаційного сезону (пункт 5). Для степових угруповань характерний літній напівспокій, тобто літня пауза у розвитку, пов’язана з періодом посухи. В цей час відбувається припинення активної вегетації рослин та падіння активності більшості видів тварин (для справжніх степів частіше в липні). Саме в цей період найбільш доцільно проведення сінокосіння. В пізньолітньо-осінній період поновлюється вегетація, відбувається цвітіння цілого ряду видів, закладка вегетативних та генеративних бруньок у рослин, проходить осіннє розмноження дрібних ссавців. Сприятливі умови для підготовки до зимового періоду – є важливішою умовою збереження степових екосистем та окремих популяцій. Тому проведення сінокосіння в цей період можливо, але як систематичний засіб буде порушувати природні ритми розвитку.
Встановлення таких термінів в Проекті обґрунтовується необхідністю «…забезпеченням визрівання насіння більшості видів рослин та закінчення сезону розмноження в більшості тварин». В той же час, для забезпечення цього на заповідних територіях, де проводиться сінокосіння, вже існує система ротації, тобто кожна ділянка викошується раз на декілька років, залежно від продуктивності екосистем (індивідуально для кожної ділянки).
Взагалі, визначення термінів сінокосіння повинно вирішуватися виключно на територіях на основі спостережень за фенологічним розвитком та продуктивністю угруповань, з урахуванням кліматичних умов конкретного сезону. В регіонах з інтенсивною осінньою вегетацією, або там, де характерна значна участь степових чагарників, на викошуваних ділянках практикується випас на отаві, або навіть зимовий випас (тебеньовка). В лучних степах можливо проведення повторних косовищ.

Важко уявити, яким чином роботи по сінокосінню, прибиранню та вивезення сіна мають бути закінчені протягом пропонованих Проектом 15 днів, навіть із застосуванням сучасної техніки (пункт 6). Не тільки заповідні території, а й інші господарчі суб’єкти, як правило, не мають достатньо ресурсів (техніки, робочих, запчастин, паливних матеріалів тощо) щоб швидко провести такі роботи на значних площах. Треба також врахувати, що природні умови звичайно втручаються в цей процес.

В цілому документ викликає дуже багато зауважень та питань. Зупинимося ще на деяких пунктах Проекту:
Пункт 8. Незрозумілим є положення про те, що викошуватися повинно саме 15% від площі ділянки. Зараз щорічна площа косіння визначається виходячи з загальної площі та режиму ротації.
Пункт 9. Пропонується сінокосіння «смугами завширшки 10 м, які повинні чергуватися. В наступний рік викошуватися мають смуги, які не косилися в попередній рік». Виникає питання, яким чином автори проекту думають виділити на місцевості ці смуги, чому ширина смуг саме така, і як бути з фактором тривоги для тварин, коли на всій території одночасно перебуває значна кількість людей. Така система означає, що режим ротації взагалі не дотримується, а граничний ефект повністю нівелює всі позитивні моменти, які виникають при проведенні косіння. Так, косіння вузькими полосами не враховує проблему підтримання популяції деяких рідкісних степових видів гризунів, зокрема сурка степового (бабака), оскільки для цього виду необхідно створення умов, а саме покращення обзору, на більш значній площі. Чому авторів не влаштовує вже існуюча в багатьох заповідниках система викошування за кварталами?

Пункт 10. «Забороняється сінокосіння в балках, ярах, зниженнях…» В регіонах зі складним рельєфом, практично вся територія підпадає під названі категорії. Дуже незрозумілою є наведена категорія «зниження».

Пункт 11. «Сінокіс здійснюється на висоті не нижче 10 см над поверхнею грунту…». Яким чином автори збираються реалізувати це положення, особливо при сінокосінні вручну, косою? Тоді як тракторна косарка звичайно викошує на висоті біля 10 см, залежно від мікрорельєфу.

Пункт 20. «Скошене сіно має бути складовано на території ділянки впродовж кількох діб… при цьому 10% сіна має лишатися на ділянці з метою підтримання насіннєвого фонду рослин та репродуктивної чисельності безхребетних». Залишене сіно – є найбільш складною проблемою проведення сінокосіння. Шар покинутого сіна, впродовж більш-менш значного періоду призводить до загибелі під ним багатьох степових рослин, особливо дернинних злаків, в наступний сезон такі ділянки заповнюються кореневищними злаками, бур’янами. Співробітники заповідника навпаки мають слідкувати, щоб господарі максимально якісно прибирали сіно. Взагалі, проблема впливу сінокосіння на насінний фонд рослин та на чисельність безхребетних авторами перебільшена. Заповідна територія має певний мікрорельєф, зазвичай якісно викошуватися не може, завжди залишаються нескошені фрагменти. Крім того, для вирішення цієї проблеми вже введена система ротації ділянок.
Вважаємо, що запропонований Проект складений на основі особистих поглядів авторів та зовсім не враховує значний практичний і науковий досвід українських заповідників в проведенні режимних заходів, в тому числі, сінокосіння. Цей документ не витримує ніякої критики ні з науково-природоохоронної, ані з господарської точки зору. Хочеться задати питання авторам Проекту — чи уявляють вони скільки потрібно часу та робітників щоб викосити вручну, скласти та вивезти сіно на площі в 100-200 га, де взяти в наш час таких робітників та коней?! Відповідь очевидна — для цього потрібно повернутися принаймні на початок ХХ сторіччя. Окреме питання – за які кошти всі ці заходи повинні фінансуватися?
Незрозумілою для співробітників заповідника є сама ідея відділити окремо питання сінокосіння на степових територіях та розробляти положення для цього заходу. Незрозуміло, чому це питання розглядається тільки для степових заповідних територій, адже майже всі заповідники також проводять сінокосіння та інші заходи. Нарешті виникає досить складне питання – які об’єкти ПЗФ слід вважати степовими, як бути з численними територіями зі змішаним ландшафтом? Заповідні території проводять цілий ряд режимних заходів, зокрема випас. Певних заходів потребує проблема боротьби з різноманітними фітоінвазіями. Доцільно було би розробляти широкий проект, який би розглядав усі аспекти режимних та біотехнічних заходів на заповідних територіях. Участь в розробці такого проекту обов’язково повинні приймати всі організації, які мають досвід, наукові та практичні розробки в цій галузі – установи Академії наук України, біосферні та природні заповідники, національні природні парки.

Зважаючи на численні системні недоліки, просимо Вас відхилити запропонований Проект, як такий що в даному вигляді не відповідає потребам сучасних заповідних об’єктів і не може бути прийнятий.

Співробітники Луганського природного заповідника:
в. о. директора Мороз В. А.
м.н.с. Боровик Л. П.
м.н.с. Гузь Г. В.
керівник відділення Стрільцівський степ Болдирев В. Н.
керівник відділення Провальский степ Бондаренко А. Г.

Степной бюллетень, №41, лето 2014

Василюк А.В., Коломыцев Г.А., Ширяева Д.В. Инвентаризация меловых степей в Украине. Сообщение 2: Харьковская и Донецкая области

Ширяева Д.В.,Василюк А.В.Какая судьба ждет природно-заповедный фонд Крыма?

Василюк А.В. Помощь Луганскому заповеднику

Василюк А.В. В Украине возбуждены уголовные дела за незаконное облесение степей

Бурковский А. Восстановление ландшафтного и биологического разнообразия в контексте земельного вопроса в Украине

Колись давно, ще в дитинстві, думав я про те, що іншим повезло більше, ніж нам. У одних є гори, у других – ліс. А у нас – тільки степ, та і той розораний. Хоч би маленьку гірку, хоч би невеличкий лісочок! Але де їх взяти, у Степу?

Дніпровські плавні були від нас далеко, аж за 10 км, та й то, поки я виріс, їх вирубали а потім затопили Каховським водосховищем. Старший брат, Шурко, ще встиг побувати там, а мені не довелося – пізно народився. Ходили в степ за 5, за 7 кілометрів у старі довоєнні лісо-смуги щоб побачити дуби, назбирати диких груш або терену – ми їх заготовляли на зиму для компотів. Ласували маслиною, шипшиною, приносили і жолуді в подарунок домашнім хрю-шам. Це були наші «ліси».

А замість гір слугували яри, балки. Їх у нас багато, увесь правий схил долини р. Велика Кам’янка крутий, порізаний глибокими ярами, сім із них великі, розгалужені, а ще безліч менших. Та й сам правий схил місцями високий, урвистий, наче гора. Лівий схил пологий, розораний майже до самої річки. У урвищах ярів можна було досліджувати геологічну будову земної поверхні: під шарами суглинків лежать червоні глини, нижче залягають глини різнокольорові, а вже під ними – вапняки. Знаходили різні мінерали, скам’янілості, великі гіпсові «рози». В одному з ярів глибиною метрів сім утворилась глиняна печера, а в ній знайшли два бивня мамонта, або може ще й більш древнього предка слонів. Кістки легко руйнувались, тому залишили їх на місці, присипавши ґрунтом – з надією, що колись прийдуть палеонтологи і виконають розкопки як слід – може там ще й цілий скелет лежить. …далі »

« Новіше - Старіше »