www.youtube.com/watch?v=Rsx9Zm5b3wg

www.youtube.com/watch?v=MHHo7XrgG6U

www.youtube.com/watch?v=l6oIcfUOGn8

www.youtube.com/watch?v=wbXYBFDNWEU

www.youtube.com/watch?v=XhKKeQIxfdg

З того часу справа збереження ціннних природних куточків не посунулась ні на крок.

- Понад 2 роки тому, в квітні 2010 року ми звертались до Президента України Віктора Януковича з проханням нарешті створити довгоочікувані заказники. – Розказує заступник голови Національного екологічного центру України Олексій Василюк. – Щоб підготувати матеріали для створення цих закзаників, багато людей працювали роками. Президенту ж лишається лише поставити підпис. Проте як наше звернення не отримало відповіді так і підняте нами питання лишається невирішеним і понині.

Розвиток мережі природно-заповідного фонду і особливо у такому індустріально перевантаженому регіоні як Луганщина є вкрай важливою задачею для підтримання екологічної рівноваги в регіоні. Загалом, частка природно-заповідного фонду в Україні  ледь сягає  6% від площі держави, при європейській нормі 10-12 (15) %.

Контакти:
Олексій Василюк
097-1000-473

Інформацію про заказники можна переглянути  на сайті «Степи України»:

http://pryroda.in.ua/step/stvorennya/

Рішення Луганської обласної ради про погодження створення заказників:

Рішення Луганської обласної ради №30/24 від 03.09.2009 «Про підтримку  клопотання про оголошення  ботанічного заказника загальнодержавного значення «Балка Ковильна»

Рішення Луганської обласної ради №19/11 від 26.12.2007 «Про оголошення  лісового заказника загальнодержавного значення «Цервовний ліс»

Рішення Луганської обласної ради №19/12 від 26.12.2007 «Про оголошення  ботанічного заказника загальнодержавного значення «Єлізаветівський степ»

Рішення Луганської обласної ради №22/39 від 29.05.2008 «Про клопотання про оголошення комплексної пам’ятки природи загальнодержавного значення «Лобове»

Рішення Луганської обласної ради №22/30 від 29.05.2008 «Про клопотання про оголошення ботанічного заказника загальнодержавного значення «Дельфінієвий схил»

Рішення Луганської обласної ради №24/19 від 25.09.2008 «Про підтримку клопотання про оголошення  ботанічної  пам’ятки природи загальнодержавного значення «Балка Крейдяний яр»

Рішення Луганської обласної ради №25/19 від 27.112008 «Про підтримку клопотання про оголошення лісового заказника загальнодержавного значення «Калинове-Довге»

Рішення Луганської обласної ради №28/40 від 17.04.2009 «Про підтримку клопотання про оголошення  ботанічного заказника загальнодержавного значення «Ельба»

Рішення Луганської обласної ради №28/41 від 17.04.2009 «Про підтримку клопотання про оголошення  ботанічного заказника загальнодержавного значення «Добрянські гори».

Рішення Луганської обласної ради №28/42 від 17.04.2009 «Про підтримку клопотання про оголошення ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Урочище Терське» ]]> http://pryroda.in.ua/step/administratsiya-prezydenta-ukrayiny-tormozyt-stvorennya-zakaznykiv-na-luhanschyni/feed/ 0 http://pryroda.in.ua/step/zakaznyk-korobochkyno-unykalnyie-pryrodnyie-kompleksyi-yly-stroymateryalyi/ http://pryroda.in.ua/step/zakaznyk-korobochkyno-unykalnyie-pryrodnyie-kompleksyi-yly-stroymateryalyi/#comments Mon, 21 May 2012 13:24:20 +0000 stepan http://pryroda.in.ua/step/?p=3543 Ботанический заказник «Коробочкино» был создан в 1984 году для охраны уникальных природных комплексов меловых склонов. Общая площадь заказника 29 га. Расположен он на правом берегу реки Оскол близ пгт Двуречная.

Эти залежи мела сформировались в эпоху динозавров, в мезозойскую эру – когда территория Харьковщины была частью обширного моря Тетис. После отступления моря климат не-однократно менялся – теплые периоды чередовались с оледенениями. При оледенениях рав-нины укрывались ледником, и растения могли существовать только на крутых, а потому – необледеневших, меловых склонах. На них доледниковая растительность до наших дней и сохранилась. На остальной территории она была уничтожена многолетними льдами, и сейчас там произрастают растения, "пришедшие" после их отступления.

За миллионы лет такой изоляции мелов на них сформировался уникальный комплекс видов, который больше нигде не встречается. В нашей стране "меловые островки" есть только на северо-востоке, в других европейских странах Европы они вообще почти не представлены. Они невероятно хрупки - меловые куртинки могут разрушиться уже от того, что по ним один раз прошел один человек. А в случае более масштабных разрушений они никогда не восстановятся.

Проломник Козо-Полянского

Еще в конце XIX века известный географ, ботаник и основатель природоохранного дви-жения в Харьковской области В.И. Талиев описывал в своих трудах эту территорию как особо ценную. Но лишь в конце ХХ века, благодаря столетним усилиям харьковских ботаников, прежде всего, Л.Н. Гореловой, эти ценные участки, наконец-то, были заповеданы.

На территории заказника «Коробочкино» находится единственное в Харьковской области место произрастания двух редких растений – занесенной в Красную книгу Между-народного союза охраны природы и Красную книгу Украины, льнянки меловой, и занесенной в Красную книгу Украины смолёвки меловой.

Также из редких растений здесь произрастают проломник Козо-Полянского, полынь беловойлочная, тимьян меловой, иссоп меловой, оносма донская и др. Всего же из видов, зане-сенных в различные охранные списки, здесь обитает более 50 представителей растительного и животного мира.

Казалось бы, на землях природно-заповедного фонда эти редкие растения находятся в безопасности. Но, наше общество, если речь идет о получении выгоды, еще далеко от понимания необходимости сохранения ценных природных комплексов. В Двуречанском районе для сохранения уникальной меловой флоры был создан национальный парк, но заказники, которые не вошли в него, все еще страдают от недостаточного внимания.

Так и в "Коробочкино" сохранение двух редчайших видов - льнянки меловой и смолёв-ки меловой – оказалось под угрозой. В момент посещения места произрастания этих растений, перед глазами ученых возникла печальная картина: соседний склон, где еще всего лишь год назад рыли свои норы ласточки-береговушки, исцарапан ковшом экскаватора. Стало ясно, что в заказнике происходит незаконная добыча мела. Вот именно так, по крупицам, уничтожается достояние нации. Вместо того, чтобы сберечь уникальные природные комплексы, которых во всем мире почти не осталось, сберечь растения, которым миллионы лет, которые видели и динозавров, и начало эпохи человека, мы выбираем строительные материалы. Вместо того чтобы сохранить эти уникальные склоны еще на тысячи лет, кто-то побелит себе забор.

Можно подумать, что мы имеем право уничтожать то, что было до нас… Ведь те расте-ния, что пережили ледниковые периоды, сейчас могут погибнуть от жадности человека. Хотя в Положении про заказник и записано, что запрещена любая деятельность, которая может при-вести к разрушению экосистемы, это требование, по большому счету, остается на бумаге. В жизни мы видим совсем другую картину. Стоит вспомнить тех известных ученых, которые приложили свои усилия к заповеданию данной территории - теперь наша очередь сберегать их труды и сохранить эти уникальные места меловых выходов в своем первозданном виде.

КОНТАКТ:
Сергей Шапаренко, тел. (066) 387-46-81, pechenegy[at]rambler.ru

джерело http://pechenegy.org.ua/ru/node/641

З метою вивчення ролі степового лісорозведення на рідкісні степові види проведено аналіз земель лісового фонду Луганської області на предмет присутності в них степових ділянок. Встановлено, що значну частину цих земель складають степи. Для підтвердження цього створено степовий кадастр, що вміщує знахідки рідкісних степових видів, які було суміщено з картами лісового фонду Луганської області. Виявлено, що деякі степові ділянки, передані до лісового фонду, є місцями значного скупчення рідкісних степових видів. Всього на таких ділянках зареєстровано 1915 місцезнаходжень 226 рідкісних степових видів. З них 99 включені до Червоної книги України (2009) [2], 22 види включені до Європейського червоного списку, 6 видів – до Червоної книги Міжнародного Союзу Охорони Природи, 12 – до додатків Бернської конвенції і 54 – до Червоного списку Луганської області. Крім того, на території вказаних ділянок зустрічаються види, що не мають охоронних статусів в межах Луганської області, проте охороняються в сусідніх областях. Зокрема, 14 видів мають охоронний статус в межах Харківської області, 34 – в межах Донецької області та 14 – в межах Дніпропетровської області. Вказані списки певною мірою перекриваються і види в різних випадках знаходяться одночасно в складі 1-5 переліків. Ще 71 вид відносяться до регіонально рідкісних проте не включені до охоронних списків [3]. В межах включених до складу лісових земель ділянок степу, рослинність формує 12 рослинних угруповань, включених до переліку Зеленої книги України (з числа 31 наявних в ній степових угруповання). У близькому майбутньому, при проведенні степового лісорозведення абсолютна більшість зі згаданих вище відомих місцезнаходжень рідкісних видів може бути повністю знищена, оскільки буде втрачено специфічний біотоп, необхідний для збереження цих видів.
Необхідними заходами щодо збереження степового біотопу та притаманного йому біорізноманіття у Луганській області ми вважаємо припинення робіт з лісорозведення на первинно безлісих землях, надання ділянкам степового біотопу, на яких виявлені види, включені до Червоної книги України, статусу природно-заповідного фонду, здійснення широкомасштабного огляду біорізноманіття степів області шляхом досліджень на місцевості і внесення змін у стратегію лісорозведення та, зокрема, приведення її у відповідність до природної кліматично-географічної зональності.

Список літератури
1. Рослинність УРСР. Степи, кам'янисті відслонення, піски. – К.: Наукова думка, 1973 – 428 с.
2. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я.П. Дідуха – К.: Глобалконсалтинг, 2009.– 900 с.
3. Остапко В.М. Раритетный флорофонд юго-востока Украины (хорология). – Донецк: ООО "Лебедь", 2001. – 121 с.

Коломицев Г.О., Василюк О.В. Рідкісні степові види флори і фауни земель лісового фонду Луганської області // Матеріали Х міжнародної міждисциплінарної наукової конференції студентів та молодих вчених «Шевченківська весна 2012: Біологічні науки», 19-23 березня 2012 р., Київ: збірник тез. – Київ, 2012. – С. 157-158.

Історично так склалось, що українці, які мешкають у інших областях уявляють Луганщину досить неприглядним краєм, і ніколи її не бачивши на власні очі, проголошують подумки вирок, мовляв "труби і терикони, що я там не бачив?".

Проте всі хто думає так, сильно помиляються. Вже кілька років, щойно виявляється нагода виїхати на природу, відразу прямую на Луганщину. Чому так, спорбую пояснити далі.

Попри хибний стереотип, Луганщина є однією з найбагатших на природні цікавинки, областей. Звісно, в Криму або Івано-Франківській області, на Буковнні, природи більше. Але більшість областей таки мають менше природи, ніж Луганщина.

Наприклад, класично туристичні Львівщина і Тернопільщина або столична Київщина мають значно меншу кількість природи, ніж тут, на крайньому сході.

З іншого боку, Луганщина вигідно вирізняється серед інших областей тим, що на її території зосереджені зовсім різні ландшафти, здатні здивувати контрастами і різноманіттям навіть досвідченого туриста.

Тут є крейдяні відслонення над обширними заплавами річок півночі області, піщані арени і ліси над Сіверський Дінець, найбільшою річкою українського сходу, степові балки, населені байбаками і врешті незвичний ландшафт Донецького кряжу із пагорбами на монгольський манер, скелями і глибокими байраками.

На Луганщині не знайти замків або історичних палаців, оскільки це регіон виявився заселеним переважно у більш пізні ніж середньовіччя часи, а з степів давно повизбирали всіх кочівницьких баб до краєзнавчих музеїв. Але тут є на що подивитись і любителям архітектури.

Більшість сіл Донецького кряжу збудовані з сланців, зібраних тут таки, в місцях, де вони виходять прямо на поверхню землі. Для людей це виявилось дуже зручним, адже каміння у сланці нагадує якісну цеглу і є воно практично всюди, під ногами. Завдяки цьому більшість будинків у селах збудовані з цього каміння.

В деяких районах характерною особливістю степових сіл є те, що будинки виходять прямо стіною на вулицю, лишаючи двір всередині, подалі від ока перехожого, а не навпаки, як це можна побачити на більшості території України. Цікаво, що нерідко паркани навколо будинків не ставлять, натомість замість них будують стіночки з того-таки каміння. Подекуди стіночками огороджені і цвинтарі.

Однією з небагатьох перлин стародавньої архітектури Луганщини є садиба Казіміра Мсциховського у селі Селезнівка Перевальського району.

В деяких селах можна знайти і старі церкви зложені зі сланців. Такого не побачиш більше ніде у світі.

Чого тут нема, так це туристичної інфраструктури. Звісно, що її нема передусім тому, що Луганщина майже ніким не сприймається як цікаве туристу місце. Хто буває тут у справах, то відвідує лише великі міста, де нерідко і справді нема нічого крім труб і териконів. Та варто виїхати за місто і ми попадаємо в один з найцікавіших куточків країни.

Між іншим, найбільший шмат степу у Європі, північне пасмо Донецького кряжу починається прямо за останніми будинками Луганська на південь. Починається і тягнеться на схід більш як на 100 кілометрів. Тож поза великими містами навряд чи вдасться знайти готель, а значить доведеться обійтись наметом.

Отож запрошую до подорожі на Луганщину. Жодна туфірма не запропонує вам мандрівку сюди. Тому доведеться все зробити самим.

Як доїхати? До Луганщини можна дістатись залізничним і автобусним сполученням практично з усіх областей України. Всі дороги тут ведуть до Луганська. Звідси, з центральної автостанції, кожні півгодини можна відправитись у будь-який куточок області, тож лишається лише вибрати куди саме.

Коли їхати? Луганщина – степовий край із суворим кліматом. Найбільше сенсу мають поїздки сюди навесні – з кінця березня до кінця червня. Саме в цей період тут квітнуть всі степові рослини. А в другій половині червня розгортаються довгі коси на колосках ковил.

Влітку тут дуже спекотно і сухо. А взимку навпаки – надто холодно. Тому оптимальним буде встигти потрапити сюди до кінця червня.

Якщо серед варіантів куди поїхати ви оберете донецький кряж, не забувайте, що це хоч і невеликі, проте гори і протягом доби тут можуть бути дуже відчутні перепади температури, до 20 градусів. Отож навіть в червні візьміть із собою теплі речі, вони багато не важать.

Через суворий степовий клімат, частину року тут можуть бути проблеми з водою. В селах багато колодязів. Але оскільки не всі хати жилі, то не всі колодязі використовуються.

Отож питайте у людей в якому з колодязів вода краща.

Куди їхати? Щоб обрати, куди саме ви подастесь після того, як потрапите до луганського автовокзалу, треба уявляти в яких частинах області які цікаві місця розміщені. Спробую на свій розсуд запропонувати кілька варіантів.

1. Донецький кряж. Йдеться про частину області, що на південь від долини Сіверського Дінця. Сюди поїхати буде цікаво тим, хто мріє побачити безкрайні степи до обрію, монгольські пагорби і відчути що в усі боки від тебе не видно нічого крім дикої природи.

Звісно, що до самого центру Кряжу транспорт не ходить. Тому, щоб потрапити сюди, найпростіше дістатись найближчих до кряжу райцентрів, а там за картою місцевості – сільськими автобусами. Найбільш вдалими для цього райцентрами будуть Свердловськ, Краснодон, Антрацит, Лутугине, Попасна, Перевальськ.

Плануючи маршрут до кряжу, уважно роздивіться карту місцевості на космознімках, які можна побачити в інтернеті. Степові ділянки кряжу дуже добре на них видні і тому ви зможете легко обрати, куди саме вирушити діставшись до райцентру.

Донецький кряж має 2 пасма, горизонтально перетинаючи південну частину області з заходу на схід. Північне пасмо починається прямо за межею Луганська на південь а південне розміщене ледь не на українсько-російському кордоні на півдні області. Північне пасмо значно більше за площею, в ньому є великі байрачні ліси з повноводними навесні річками.

Одним з оптимальних варіантів опинитись в самому центрі кряжу громадським транспортом – їхати транспортом Луганськ-Свердловськ, але вийти на півдорозі на ділянці Краснодон-Свердловськ. Саме тут пряма траса перетинає кряж посередині.

2. Заплава Сіверського Дінця. Сіверський Дінець – найбільша річка а сході України. Після злиття її вод з Осколом, що на Харківщині, річка стає дуже великою і створює потужну заплаву. На відміну від заплави наприклад Дніпра, яка нині похована під каскадом водосховищ і забудовами в околицях Києва, заплава Сіверського Дінця знаходиться в природному стані.

Весною, як і на більшості річок Луганської області, тут бувають потужні водопілля, які затоплюють ліси і луки талими водами. З високого берега річки це просто неймовірне видовище яке нині і мало де можна собі дозволити побачити в Україні. Коли поводок сходить, мандрувати можна і самою заплавою. Вона переважно залісена і добре зволожена. Вздовж річки утворююся потужні масиви лісів. Тому в цій частині області можна планувати подорожі протягом всього теплого сезону.

Потрапити до заплави Дінця можна діставшись міст Кремінна, Станично-Луганське, Славяносербськ. В кремінських лісах триває створення Національного природного парку "Сіверсько-Донецький".

3. Крейди. Північна половина Луганщини зайнята своїм специфічним ландшафтом. Тут, по інший бік Дінця від Донецького кряжу, знаходиться багато степових балок, протікають великі річки Євсуг, Айдар та інші. Вздовж цих річок широким шлейфом пролягають потужні заплави. По правому берегу всіх цих річок тягнуться високі крейдяні пагорби. Навесні на пагорбах прямо серед крейди, розквітають воронці (півонії).

А внизу, попід крейдяними схилами живуть байбаки. Байбак – найбільший в Україні звір, який підпускає до себе людину на невелику відстань. Тому не знайти краще звіра за байбака, який стоїть біля нори, щоб на стільки годився аби його спокійно по фотографувати. Втім, варто переступити невидиму межу, після якої закінчується уявлення байбака про безпеку, як звір миттю зникне у норі.

Щоб потрапити на крейдяні гори, необхідно їхати до міст Старобільск, Новопсков, Сватове, Новоайдар, Білолуцьк, Білокурапкине.

Цією статтею я хочу спровокувати українців їхати в цей прекрасний край на сході нашої країни, незаслужно забутий, проігнорований і відкинутий багатьма з нас

Коли приїдете до Луганщини і подастесь у мандри степами, обов’язково розповідайте людям, що ви приїхали сюди здалеку, адже ті, хто живуть в степу, так само не цінують красу природи навколо, як і ми, хто не їздить туди. Нехай кожен, хто живе на крайньому сході, знає, що йому є чим пишатись, і що берегти.

Горить степ... прямо на наших очах, ГОРИТЬ СТЕП!
Археологи продовжують працювати, а вже через балку, тобто метрів за 300 палає заповідний степ, горить Сон-трава, що занесена в Червону книгу.
Таїса баче, як від вибухів труситься земля, а в повітря злітають тони пилу і каміння. Ковш екскаватора набирає породу і несе над нами. Баче кар'єри з висоти пташиного польоту, забрудненне повітря, людей в масках і костюмах хімзахисту. Баче попереджувальні знаки про радіаційне забруднення.

Загалом експедиція подолала 2400км, з них 1000 км – по Луганщині. Пересувались автомобілем.

Загальний трек маршруту Луганщиною можна побачити тут:

http://g.co/maps/wrw6y

Головним досягнененням експедиції став саме маршрут, оскільки за одну поїздку ми ознайомились, принаймні поверхово з більшістю основних типів біотопів Луганщини (балки на і крейди на півночі, заплави річок, кряж, відкриті і залісені арени), а також побачили досить непоганий асортимент негативних впливів на природу (копанки, випалювання, залісення, рубки, видобуток каміння). Звісно кожен може додати щось своє, як от наприклад Ігор знайшов нове (третє) місце поширення рідкісного молюска, якого зараз включатимуть до Червоної книги, а я познаходив яскраві порушення при лісорозведенні, які тепер можна використовувати в дискусіях і, звісно оскаржувати. Втім, головне – це загальна картина, яку ми тепер уявляємо. На деяких моментах варто наголосити окремо.

Особливо приємно, що самим цікавим об’єктом на території області для нас лишається і тепер все той самий Нагольний Кряж, де ми ще три роки тому обґрунтували заказник. Шкода що досі його не створили. http://pryroda.in.ua/step/perspektivni/nagolnij-kryazh/ Під час обстеження додали кілька видів до списку раритетної фракції флори заказника.

Обстежені степові ділянки передані під залісення, та заліснені степові ділянки

Наді мною купол зоряного неба, якого ніколи вже не побачиш в Києві. Тут же, посеред «монгольських» пагорбів, неба таке як і було завжди. Північ. Вдалині, десь внизу - вогні Краснодону, одного з індустріальних міст, яке дивним чином межує з одною з найбільш диких ділянок української природи.

Дме прохолодний квітневий вітер. В руках – похідна кружка з гарячим чаєм. Я дійшов до гриви і піднявся без ліхтарика, навіть не боячись розхлюпати чай. Тут – степ і перечепитись нема за що. Вітер ворушить під ногами цвіт степового мигдалю і торішні остюки ковили, яка заколоситься свіжими погонами лише за кілька тижнів. Все це наштовхує на якесь моторошне відчуття, що ти загубився в дичині. Ти втік з міста. Ти знаходишся на вершині Донецького кряжу – сліду масштабного природного катаклізму в давнині. Колись це були гори (та й досі перепади температури нагадують про те, що ти в горах), та багато тисяч років тому потужні природні катаклізми згладили гірські форми кряжу, зробивши його хвилястими пагорбами на монгольський манер, з глибокими балками та виходами скель. Саме близькість кристалічних порід до поверхні землі стала причиною розвитку тут найбільшого центру гірничо-видобувної промисловості в нашій країні. Донецький кряж перейменували в Донецький вугільний басейн, Донбас. Вугільна промисловість швидко понівечила краєвиди відчутної частини кряжу. Біля шахт виросли поселення та комбінати, які розширяючись, поєднались в величезні агломерації, над містами виросли високі терикони. Ділянки що не використовувались засадили лісом, якому тут, в центрі степової зони, зовсім не місце. Тепер багато де ліси вигорають і всихають. Таким звикли уявляти Донбас більшість тих, хто ніколи тут не був. Але техноіндустріальні пейзажі займають лише частину природи Луганщини. Решта і досі лишається незайманою, або ж в минулому використовувалась під випас величезних конезаводів тоді Ворошиловградської області.

Значні простори в області зайняті степами, крейдяними відслоненнями і власне, дивовижним ландшафтом Кряжу. Особисто мене ніщо так не захоплює з усіх ландшафтів в адміністративних межах України. Донецький кряж є однією з найбільших за площею цілісних ділянок природи в Україні. Більше лише Карпатські гори і гірський Крим. За кілька кілометрів від мене – Краснодон, але якщо повернутись до нього спиною, то дикий степовий ландшафт простягається широким пасом вглиб Кряжу щонайменше на вісімдесят кілометрів.

Тут на кожному кроці зростають чи не десятки рідкісних рослин. Йдучи навпомацки до вершини гриви, щоб поглянути на Краснодон з самої верхівки, я мабуть зім’яв не один кущик рідкісних гіацинтиків Палласа, чебрецю Маршалла, степового мигдалю, карликових півників, сон-трави, кількох видів ковил. І інакше бути не може, бо ці рослини, занесені до Червоної книги України, складають переважаючу більшість всіх рослин які тут зростають. Щоразу, вириваючись з Києва на Донецький Кряж, дивуюсь, чому так мало людей їдуть сюди, чого навколо мене нема десятків наметів інших людей, чий подих захоплюється коли бачиш, як квітує степ? Чому ніхто не здогадується, що нема кращого місця для того, щоб відзначити весну. Тут все навколо – весна. Від квітів до вітру!

Раптом крізь шурхіт ковилових остюків чую дивні звуки. Схоже на дирчання звичайного трактора. І ще щось. Це скреготіння ковшу об породу. Вдалині потай від зайвих очей добувають вугілля. В освоєних частинах Луганщини і Донеччини, незаконний видобуток вугілля ведуть в копанках, як їх тут називають - «дірках». Копанка – це невеличка непомітна самовільно зроблена шахта, в якій один або кілька чоловік видобувають вугілля. Проте тут, посередині Кряжу, де нікого немає і ніхто не бачить, вугілля видобувають відкритим способом, тобто буквально виривають глибоку яму, грузять вугілля на вантажівки ковшем і полишають все як є, коли жила вичерпається. Спершу роблять довгі неглибокі траншеї, шукаючи розміщені біля поверхні вугільні пласти. А коли знайдуть, вузька траншея переростає в котлован промислового масштабу.

Такими копанками тут перерите все навколо. Їх десятки і десятки. Зараз, опівночі, коли навіть місяць опустився за обрій, мені цього не видно, хоча й чути як працюють ті, хто копає і уночі. Проте піднімись я сюди зранку, картина буде зовсім інша. Весь навколишній пейзаж понівечений, немов який титан креслив величезною палицею на землі якісь схеми. І чим далі, копанки просуваються вглиб Кряжу.

Рано зранку на обрії вимальовується рухомий об’єкт. Пагорбами жваво мчить високопрохідний Ніссан. Авто проїжджає по ґрунтових дорогах, що проходять повз копанки, вірогідно з’ясовує чи безпечно починати незаконний видобуток. Трохи пригальмовує навпроти нашого табору. Придивляється. Намети і велике чорне авто неподалік копанок мабуть є дійсно форсмажорним моментом ранкового об’їзду. Ми мирно допиваємо чай і складаємо речі. Ніссан набирає швидкість і зникає в хвилястому рельєфі.

Згодом до копанки приходять четверо. Йти сюди від міста досить довго, проте робітники дістались місця пішки. Забачивши нас лякаються і зупиняються на місці. Присідають і переговорюються, не знаючи як повестись в такій ситуації. Ми роздивляємось їх у бінокль даючи зрозуміти, що візуальний контакт взаємний. Копачі відразу роблять вигляд, що вони тут, в годині жвавої ходи від міста, опинились випадково. Сідають на купу вивернутої з копанки породи і закурюють. І так аж поки ми не їдемо геть.

Пригадую, як кожного разу, ми обережно знімаємо разом з ґрунтом цілісний шмат дернини з місця, де плануємо розвести багаття і коли покидаємо стоянку, вставляємо дернину на місце, щоб лишити все як було. В сухі дні степові трави можуть і не помітити, що трохи глибше їх коріння тепер додалось трохи золи.

Але ж як поряд з цим жахаюче виглядають незаконні кар’єри! Між іншим самовільне видобування вугілля і тим більше в такий спосіб, є справою підсудною і можуть закінчитись відчутною кримінальною відповідальністю. Час від часу одну-дві копанки закривають, але сотні їх лишаються. Найгірше те, що після розробки кар’єру, ніхто не повертає територію в попередній стан. Справа ж не у вугіллі а в тому, що природа перестає бути природою.

Не розумію, чому я можу організуватись приїхати сюди, на ці пагорби і гриви з самого Києва, подолавши 950 кілометрів, і побачити всі ці копанки, подивитись на копачів, які перелякано думають як їм поводитись на очах у невідомих спостерігачів… чому я можу приїхати сюди і побачити все це, а прокурори, міліція, СБУ, екоінспектори і ще бозна хто, не можуть роздивитись цього всього, хоча їм для цьгого вистачить просто взяти бінокль і подивитись вдалечінь з вікна власної квартири в їхньому Краснодоні?

Мені здається, що першим кроком, який ми всі маємо зробити, щоб зберегти дику природу Донбасу має стати проста річ – просто почати туди їздити. Якби кожен копач знав, що вийшовши в степ до своєї триклятої копанки, він попаде на очі купи туристів, і чого доброго – в об’єктиви фотоапаратів, боялись би. А зараз боятись нічого. Хоч весь кряж перетвори на найбільший в світі кар’єр – ніхто не побачить, бо крім копачів тут нікого нема.
Отож, поки не все відквітло, збирайте рюкзаки і гада на Донецький Кряж!

Олексій Василюк, Національний екологічний центр України

Фото І.Балашов, М.Кривохижа, О.Василюк

Сгорело не просто много леса, хотя и леса даже по российским меркам сгорело немало. За 1 час - 36 тысяч гектаров (полоса леса шириной около 15 км.).

Сгорел не просто большой лесной массив, а уникальная лесная экосистема в степи, единственный лес в открытых всем ветрам даурских степях, который не только создавал особый микроклимат, но и засевал семенами уникальной, приспособленной к жестким условиях сухой степи, сосны Крылова всю степь, вплоть до монгольской и китайской границ. Сосна Крылова - это, согласно официальной науке, степная экологическая форма сосны обыкновенной, хотя ученые, изучавшие её более тщательно, склонны выделять её в особый вид. У нее более ветвистая и рыхлая крона, она имеет очень плотную и смолистую древесину, да и семена у нее в два с лишним раза больше, чем у обыкновенной сосны. Она более жизнеспособна в условиях сухого климата, что дает шанс на восстановление сгоревшего соснового бора. Причем не надо организовывать масштабные искусственные посадки. Они или засохнут, или сгорят. Лес должен восстановиться сам. Ему не надо мешать (проводить рубки, пасти скот), а только помогать (оказывать минимальное содействие естественному лесовозобновлению). Тогда он вырастет здоровым и стойким к пожарам. А деньги лучше выделить на дополнительные меры по сохранению того, что осталось от лесного массива, того, что обеспечит восстановление уникального сосонового бора.

Главная проблема - нельзя допустить отмены статуса заказника федерального значения и вывода этой территории из ведения заповедника "Даурский". Кроме того, следует передать заповеднику под охрану весь уцелевший лесной массив. Ведь Цасучейский бор - это не только 57 тыс. га заказника, но и еще 15-20 тыс. га такого же соснового леса в одном массиве, но не вошедшего в заказник.

Чем еще уникален Цасучейский бор? Несмотря на лес, травянистая растительность в нем практически вся степная. Да и энтомофауна тоже преобладает степная. Что делает этот бор очень ценным научным объектом с точки зрения изучения разных экологических аспектов взаимного проникновения леса и степи друг в друга.

Цасучейский бор знаменит сверхвысокой плотностью местной популяции сибирской косули - до 80 голов на 1000 га. А 40-50 голов на 1000 га - это её среднестатистическая плотность. Когда мы выезжали рано утром в рейд по заказнику, то за 1 час можно было только вокруг движущегося автомобиля визуально увидеть 50 и больше косуль. Как один из показателей численности, к сожалению, печальный, можно отметить, что на пожарище последнего пожара на 100 кв. метрах находили до 20 трупов косуль. В той части заказника, которая сгорела, жило несколько семей волков, не говоря уж о множестве других животных, включая краснокнижных. А какие тетеревиные тока там были!

Будем надеяться, что лес восстановится благодаря своей уникальной приспособленности именно к таким жестким условиям. Ведь горел он и раньше, правда, меньше и не каждый год. Говорят, что становится всё суше и жарче в Забайкалье. Но народ там живет правильный, природу любит и бережет. Культ дерева у степняков - на особом месте. Да и местные верования направлены на сохранение природы. Поэтому есть уверенность в том, что, если не мы, то наши дети и внуки увидят такой же лес, какой знали мы.

Валерий Бриних, директор заповедника "Даурский" в 1993-1999 г.

Комментарий директора Киевского эколого-культурного центра, Заслуженного природоохранника Украины Владимира Евгеньевича Борейко: "Следует сказать, что борьба за заповедание Тарутинского полигона велась более 5 лет. Координатор КЭКЦ Иван Юрьевич Парникоза обследовал этот уникальный участок и предложил начать работы по его заповеданию. Вся наша работа по заповеданию обьекта велась бесплатно. Мне пришлось несколько раз встречаться с председателем Тарутинского райсовета, в результате чего он стал сторонником создания заказника и поддержал нашу работу. Нам удалось разбить в пух и прах предложения местных бизнесменов о создании на базе полигона "сафари-парка" и прочих вариантов "рационального степного природопользования". По нашему мнению любое природопользование есть уничтожение дикой природы. Поэтому мы добились отставки проекта по созданию там регионального ландшафтного парка, который по сути бы легилизировал это "природопользование" путем зонирования. Мы оказывали помощь государственному управлению экологии по Одесской области в тех вопросах, где они на прямую действовать не могли. И вот, наконец, огромный степной полигон, который создал в конце 1940-х годов маршал Г.К. Жуков, стал степным заказником местного значения. В заключении я хочу поблагодарить зав. отделом госуправления экологии по Одесской области Л.Харину и координатора КЭКЦ И.Парникозу, сделавших очень много для заповедания этого уникального степного обьекта".