Ворогом номер один данських свиноферм є українська бабуся

Дорріт Саіетз, Політікен від 24 червня 2013, стор.4, переклад з данської — НЕЦУ

 Борець. У батьків Марії Василівни була ферма з коровами, свинями і конями та 100 га, які було відібрано в радянську добу. Нині жінка та її чоловік борються за 2 га.


Борець. У батьків Марії Василівни була ферма з коровами, свинями і конями та 100 га, які було відібрано в радянську добу. Нині жінка та її чоловік борються за 2 га.

Марія Василівна із села Сівка-Войнилівська в Україні є бабусею трьом онукам та активістом-екологом. Вчителька математики на пенсії підняла місцевих жителів до боротьби проти будівництва кількох данських свиноферм.

Щоки вкриті зморшками та хустина в квітках навіюють образ симпатичної маленької бабусі з народних оповідань. Проте не варто недооцінювати 63-річну Марію Василівну: наразі вона спромоглася зупинити будівництво однієї данської свиноферми поблизу свого села на Західній Україні, і вона не збирається ставити на цьому крапку. Зі своїм старим мобільним телефоном та потертим нотатником вона обходить громади та виступає проти данської компанії Даноша, яка розширюються в місцевості зі своїми великими свинарниками та смердючим гноєм.

«Сівка – це моє рідне село, маю тут корені, хотіла повернутися сюди назавжди та провести тут старість, якщо Данюша не зруйнує землі. Проте коли вони почали розкидати гній, я відчула себе погано. Мала полишити село, а коли прийшла до лікаря на обстеження, він запитав чи не була я у Чорнобилі», — говорить вона.

Запах та гній йдуть від ферми в сусідньому селі Лука, а тепер Даноша будує ферму ще ближче до 450 жителів Сівки. У 2005 році Даноша підписала угоду з сільрадою щодо будівництва на сільських землях та оренду суміжних полів. Проте коли прийшов час втілювати плани в життя декілька років тому, сільська громада на чолі з Марією Василівною виступила проти.

«Це наша земля, і ми будемо зберігати її для майбутніх поколінь у хорошому та недоторканому стані. Влітку мій син і дочка плавали в річці та ловили рибу, вони збирали малину та спали в наметі. Я хочу щоб мої онуки мали змогу робити те саме».

Розгнівані жителі

Пообіді Марія Василівна зібрала біля двадцяти чоловік у маленькому сільському залі, куди завітав голова районної державної адміністрації Василь Іванович Петрів, гарно вдягнений в ретельно відпрасований чорний костюм, із золотою каблучкою і в начищених черевиках. На збори також прийшла голова сільської ради, 40-річна пані з щойно завитим хімічною завивкою волоссям . Вона сиділа на подіумі з нерухомим обличчям. Сільська рада була однією із сторін угоди з Даношею та продовжує її підтримувати хоча більшість селян тепер проти. Селяни організували мітинги протесту, зібрали підписи та домоглися щоб сільська рада розірвала договір. Проте Даноша вже витратила час і гроші, та мала необхідну дозвільну документацію, а для розірвання контракту необхідна згода обох сторін. Тож данська компанія звернулася до суду зі справою, яку компанія виграла 30 квітня. Проте одразу після цих подій Даноша заявила що будівництво буде припинено через суттєвий опір населення.

 День гніву. Жителі села Сівка-Войнилівська висловлюють своє незадоволення представникам місцевої влади які уклали угоди з Даношею.


День гніву. Жителі села Сівка-Войнилівська висловлюють своє незадоволення представникам місцевої влади які уклали угоди з Даношею.

«Цінності компанії базуються на партнерстві з місцевим населенням, на повазі та довірі, і тому ми не будимо силоміць впроваджувати свою роботу на цій території» — заявила Даноша.

Проте жителі досі не бачили письмового погодження. І вони продовжують висловлювати незадоволення, особливо місцевою владою. Невеличка білява пані в капцях та фартуху чекає на зміни та майже кричить на голову райадміністрації – високий авторитет: «Ми не знаємо що знаходиться у відходах які виливає Даноша, і чому вони так смердять. Вони платять копійки за оренду землі. Джерела повисихали. І як влада себе показала? Як вона захищає нас? Ми незадоволені відповідями які ми отримуємо!»

«Не гнівайтесь», сільській голові райадміністрації нелегко вдається стримувати напір. «Справа вже вирішена. Даноша сказала, що будівництва не буде. І це незважаючи на те, що 200 осіб підписали договори оренди землі з Даношею. Якщо компанія планує інвестувати багато мільйонів, вона пропонуватиме непогані умови. Нам потрібна Даноша, будуть побудовані біогазові станції, відходи будуть небезпечними, також було обіцяно побудувати бійню на 750 робочих місць», він говорить.

Проте розгніваних сельчан важко заспокоїти: «Ніхто з села не має там роботу. А як щодо річки та мертвої риби? У нас відсутні кошти щоб зробити аналіз та надати докази, що це була Даноша», — кричить одна з розгніваних жінок. Інший чоловік показує папір, він впевнений що Даноша протягом восьми років вирощувала зерно на його землі без договору та орендної плати.

«Ви не з нами, ви просто хочете грошей та не слухаєте. Вас не турбує чи здорові ми, чи по горло у гної», — скаржиться чоловік. «Підтримайте нас, і ми будемо здоровішими та сильнішими. Ви кажете, що Даноша прийде з інвестиціями, і все буде фантастично, проте це не правда. Забруднення сягне кордону з Молдовою, і це стане міжнародною справою».

Даноша також допомогає

Сільский голова Оксана Львівна, покірливо намагається перерахувати добрі справи Даноші на селі: вони дали грошей на ремонт газопроводу, ремонт церкви та новий холодильник в школу. У 2011 році данська компанія створила соціальний фонд який щорічно виділяє приблизно 300 000 данських крон (прим. — 422 389 грн. за курсом нацбанку станом на 18.07.2013, див. http://bank.gov.ua/control/en/curmetal/detail/currency?period=daily) 36 селам по сусідству з свинофермою. Гроші йдуть на малі проекти, наприклад, ремонт шкіл, сільських клубів, доріг. Фонд також дарує цукерки дітям на Різдво та дає свиню до кожного свята села.

За словами Ігоря Лазоришина, журналіста однієї з найбільших щоденних газет регіону «Галичина», яка має багато критичних статей по відношенню до Даноші, допомога Даноші є однією з причин чому місцева влада задоволена компанією. «Коли іноземні компанії приходять, представники влади обіцяють всіляке поліпшення для місцевих громад, а потім вони намагаються залучити компанії до виконання своїх обіцянок щодо соціальних послуг у селі», говорить він. «Місцеві громади не мають юридичної допомоги та ресурсів, і багато з них абсолютно пасивні. Зазвичай, вони не належним чином проінформовані перед приходом інвестора. Тому навіть якщо деякі села мають серйозні заперечення, іноді буває занадто пізно», сказав він.

В сільському залі Сівки-Войнилівській палка дискусія добігає кінця, учасники повертаються до своїх гарно оздоблених будинків із затишними виплеканими садками. А боротьба продовжується. Як довідався Політікен, в селі вирішили відхилити пропозицію посередництва та апелювати до суду вищої інстанції.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *