Останні записи

ЗВIРЯЧЕ НУТРО ЕКОФЕОДАЛIЗМУ

Нещодавно помiчник народного депутата Олександра Голуба Володимир Сесiн зумiв проникнути на територiю Регiонального ландшафтного парку (РЛП) «Трахтемирiв», який i досi належить екс-керiвниковi Державного управлiння справами Iгорю Бакаю.

 

Пiвострiв Трахтемирiв знаходиться за сiмдесят кiлометрiв на пiвдень вiд Києва, на межi з Черкаською областю. Вiн цiкавий численними iсторичними пам’ятками — стоянками часiв палеолiту i неолiту, найдавнiшим печерним монастирем Київської Русi, слов’янськими городищами, козацькою фортецею. Самобутня природа пiвострова здавна привертала увагу дослiдникiв i туристiв. В останнi десятилiття радянської влади там був iсторико-культурний заповiдник.

 

Але 5–6 рокiв тому цей чарiвний куточок, що знаходиться осторонь вiд основних транспортних магiстралей, i дотепер зберiгає самобутнiй дух української культури, уподобав пан Бакай. Вiн викупив напiвзруйнований пiонертабiр i задешево скупив кiлька хат у селищi Трахтемирiв, а для решти мешканцiв створили такi умови, в яких жити просто неможливо. А ще взяв у держави в довгострокову оренду на 50 рокiв понад чотири тисячi гектарiв землi. Бакай прагнув стати єдиновладним хазяїном цiєї величезної територiї, i лише дивом пiвтора десяткам мiсцевих жителiв вдалося приватизувати свої хатки. Аби вiдпочивальники та мiсцевi жителi не надокучали Бакаю та його гостям, iсторико-культурний заповiдник був реорганiзований у регiональний ландшафтний парк, режим якого може бути бiльш суворим щодо вiдвiдувань, але дозволяє полювати. Так виник приватний РЛП (закон це, в принципi, дозволяє), про досвiд якого чимало говорилося (аякже: нарештi i нашi багатiї почали фiнансувати охорону природи!) i який навiть потрапив на марки Укрпошти.

 

Але насправдi, як показав час, головною метою Бакая було облаштування «панського полювання». На територiї пiонертабору побудували фешенебельний особняк, поряд — мисливський «будиночок» i причал. До нього через весь парк протягли лiнiю електропередач i асфальтовану дорогу. Пiвострiв навiть хотiли повнiстю перегородити двометрової висоти парканом-сiткою. У рiзних частинах пiвострова побудували мисливськi вишки, вольєр для розведення козуль та оленiв та — новий термiн i практика «нових українцiв» — вольєрного полювання. I ще — пастки для кабанiв. Ще пiвроку тому на територiї РЛП жили 8 тисяч кабанчикiв. Щороку на їхню пiдгодiвлю витрачали 300 тонн кукурудзи!

 

Полюванням розваги Бакая i його гостей (а це першi особи держав, бiзнесмени, полiтики — одним словом, «елiта»!) назвати можна лише з великою натяжкою. Радше це був кривавий бенкет або бiйня. Вiдбувалося усе приблизно так.

 

За день до намiченого вiзиту «панiв» у спецiальнi пастки насипали кукурудзу, пiд якою маскувався трос, що тримає у пiднятому станi дверцята. Коли в пастку набивалось повно кабанiв, дверцята зачиняються. У день полювання кабанiв з пастки перевозили пiд вишку. Ближче до вечора гостi пiднiмалися на вишку, де випивали за початок полювання. З настанням темряви кабанiв випускали у загон пiд вишкою i включали потужнi прожектори. Тварин розстрiлювали з автоматичної зброї. Один з учасникiв забав вихвалявся, що якось пiд кiнець полювання закiнчилися патрони i «мисливцi» спустилися з вишки i добивали поранених кабанів i поросят прикладами.

 

У середньому, за одне «полювання» вбивали 40–50 кабанiв. Оскiльки нiхто з «мисливцiв» не бiдує, м’ясом вони гребували, хiба що зрiдка вирiзали одну—двi печiнки. Тому тушi вбитих тварин просто скидали у яр.

Ось чим за словами помiчника народного депутата займалася адмiнiстрацiя РЛП замiсть належних для таких закладiв охорони природи й розвитку екотуризму. Вiд «парку» потерпали i мiсцевi жителi, i туристи, i вченi, яких взагалi не допускали на його територiю. А що наукою тут i не пахло, свiдчить знищення унiкальної степової дiлянки, засадженої карпатськими буками i смереками, якi з роду-вiку не водилися у тих краях.

Звичай органiзовувати бiйню тварин у найкращих куточках української природи, облаштовувати закритi мисливськi зони для обраних екологiсти вважають характерною ознакою феодалiзму, з обiймiв якого нiяк не вирветься Україна.

 

Обiцянки Президента, данi ним на Майданi, досi залишаються обiцянками. Тому громадськi екологiчнi органiзацiї вимагають передати Кримський заповiдник та Азово-Сиваський нацiональний парк Мiнiстерству охорони природи, прибравши з них мисливськi вишки та коптильнi-солильнi. На базi Днiпровсько-Тетерiвського, Залiського та Бiлозерського (за винятком територiї елiтної забудови) створити i також пiдпорядковувати Мiнприродi або заповiдники, або нацiональнi парки — нi того, нi iншого на територiї столичної(!) областi досi ще немає! Окремо треба вирiшити питання з «дачками», зокрема на територiї Кримського заповiдника — можливо, доцiльно там створити тренiнговий центр для працiвникiв заповiдної системи, музей природи на кшталт iснуючого у Карпатському бiосферному або дослiдницькi лабораторiї тощо. Але залишати їх у статусi «бази вiдпочинку» дуже небезпечно — обов’язково виникне у когось спокуса знову тут «полiкувати нерви», i — пiшло-поїхало…

 

Також громадскiсть вимагає розсекретити вiдповiдний указ Кучми та назвати прiзвища тих, хто готував i узгоджував цей документ.

Що стосується Трахтемирова, то київська обласна влада нiяк не вiдреагувала на статтi та заяви екологiстiв, а от Черкаська облрада вiдкликала своє узгодження на передачу цьому РЛП земель. Та це, схоже, не дуже засмутило керiвництво «парку», яке з приходом нової влади було принишкло, але згодом знову пiдняло голову. Зараз там iдуть ремонтнi роботи — мабуть, готуються до прийому нових (старих?) гостей.

Громадськiсть вимагає вiд влади нарештi висловити своє ставлення до усього, що творилося на територiї Трахтемирова, а головне — передати його у вiдання Канiвського природного заповiдника, який згодом варто перетворити на бiосферний.

 

Олег Листопад

Вперше надруковано у газеті «Столиця», № 25 (580), 24–30 червня 2005.

 

Leave a Reply