Останні записи

Зрошення: процвітання чи марнотратство?

Як можна цією водою поливати, коли у ній дохне риба?

Жителі Татарбунарського району Одещини уже майже 30 років з болем дивляться на засолонцьовані через недолугий проект «Канал Дунай–Дніпро» землі. А нині вони очікують нового погіршення стану ґрунтів району. І знову – через непродуману меліорацію.

Хоча громада району не одноразово заявляла, що пріоритетом для неї є повернення лиману Сасик до природного стану та реабілітація прилеглих до нього територій, меліоратори пропонують інший спосіб вкладання і без того дефіцитних коштів. Наприклад, наприкінці 2009 року начальник Одеського обласного управління водного господарства М.С. Мойсеєнко озвучив рішення засідання науково-технічної ради Держкомводгоспу.

Абразія берега

До рангу першочергових завдань водогосподарники області відносять потребу подачі технічної води для функціонування Дунай-Дністровської зрошувальної системи (ДДЗС), посилаючись на нібито існуючі заяви власників та користувачів земельних ділянок, розташованих на території ДДЗС, в яких йдеться про потребу в широкомасштабному зрошенні. Повернення ж Сасика до природного стану, на думку чиновників Держкомводгоспу, не дасть позитиву. Заступник голови Одеської облдержадміністрації М.Г. Кісеолар теж глибоко переконаний у тому, що зрошення забезпечить процвітання та добробут жителям присасикських сіл та району в цілому. Микола Георгійович навіть знає кількість площ, заявлених аграріями на зрошення ДДЗС. Названа ним з переконливою впевненістю цифра – 50 тисяч гектарів – не залишає шансів для сумніву. Однак, керуючись бажанням отримати офіційне підтвердження цих слів чиновника, громадська організація «Відродження» звернулася з відповідним запитом до Татарбунарського міжрайонного управління водного господарства.

Із отриманої відповіді начальника цього управління Султана О.І.: «Письмові заяви від сільгосптоваровиробників на зрошення земельних ділянок, розташованих на території Дунай-Дністровської зрошувальної мережі, не надходили». Отакої! До речі, й площа зрошуваних земель ДДЗС становить 29 152 тисяч га (та й ті – лише на папері), а не 50 тисяч! Ці цифри ставлять під сумнів достовірність інформаційних джерел, на які посилався М.Г. Кісеолар.

Небажання аграріїв користуватись послугами водгоспу на Дунай-Дністровській зрошувальній системі цілком зрозуміле: вода у ній – некондиційна! Але навіть якби вода стала якісною, подавати її нинішніми відкритими каналами – вчорашній день з погляду ресурсозбереження. Велика протяжність каналів і втрати води на цьому шляху до споживача обов’язково буде закладено в ціну води, що призведе до її зростання. В реаліях сьогодення економічно обґрунтованим може бути тільки крапельне зрошення овочевих та плодово-ягідних культур і аж ніяк не зернових. Однак віддаленість нашого району від великих ринків збуту та переробних підприємств робить недоцільним широкомасштабне вирощування цих культур.

Через непродуману меліорацію Сасик розмиває козацький цвинтар

Усе пізнається у порівнянні. В районі, крім Дунай-Дністровської, є Татарбунарська та Дмитрівська зрошувальні системи, де вода придатна для зрошення, та й самі системи збереглися краще. Але навіть для них обсяги зрошуваних площ не можна назвати значними. 2009 року на Татарбунарській ЗС полито 2790,3 га із 16601, на Дмитрівській ЗС – 271 га із 1121. Нагадаю, що вода в цих зрошувальних системах за агрохімічними показниками відповідає нормативам, а ось вартість 1 кубометра різна: на Татарбунарській ЗС – 25,5 коп., на Дмитрівській ЗС – 41,5 коп. Напевне, ця обставина пояснює такий нерівнозначний попит.
Питання доцільності зрошення південних чорноземів досі залишається дискусійним. Провідний агроном-ґрунтознавець відділу насінництва Одеського селекційно-генетичного інституту Станіслав Хижняк у своїй статті «Чи є панацея від посухи на південних чорноземах?» зазначає: «Сучасна геологічна обстановка півдня України формувалася в умовах аридного (сухого) клімату, що генетично зумовило тут утворення ґрунтів з крихкою структурою». На думку ґрунтознавців, зрошення у цьому регіоні може спричинити підтоплення території, зміни стану та властивостей ґрунтів (що ми, до речі, спостерігаємо в районі). Інфільтрація (просочування) зрошуваної води в обсязі річної норми опадів при зрошенні перевищує критичний поріг сталості ґрунтів, призводить до погіршення теплофізичних властивостей. Вдаючись до зрошення, ми змінюємо дуже важливий чинник – клімат ґрунту. Наші чорноземи, більш ніж інші ґрунти, неприпустимо і переполивати, і пересушувати, щоб їх не зіпсувати. Тому автор статті закликає до надзвичайно обережного підходу при вирішенні питання щодо доцільності зрошення південних чорноземів.

Отже, вчені не дійшли єдиної думки щодо зрошення чорноземів, тому кожну ситуацію потрібно розглядати окремо. А якщо рішення про полив ухвалюється без серйозних наукових досліджень, безумовно, на першому плані має бути якість води. І давати її треба лише тоді, коли потрібно, і стільки, скільки потрібно, а для цього доведеться з допомогою приладів «запитувати» сам чорнозем.

Негативний досвід, одержаний на прикладі зрошення сасикською водою земель Дунай-Дністровської зрошувальної системи, спонукає до пошуку альтернативних шляхів господарювання. На моє глибоке переконання, досягнення оптимізації агровиробництва в Татарбунарському районі і, зокрема, на землях ДДЗС, можливе за умови перегляду концепції землекористування. Мається на увазі виведення чималих земельних площ із рільництва та перепрофілювання останніх на кормовиробничі потреби – створення агростепів та культурних пасовищ, які є найбільш сталими для наших кліматичних умов. Це надасть поштовх для розвитку традиційної для нашого регіону високорентабельної вівчарської галузі, сировинні ресурси для роботи місцевого підприємств первинної переробки вовни. На землях інтенсивного рільництва потрібне широкомасштабне впровадження вологозберігаючих технологій: накопичення органіки в ґрунтах шляхом сидерації, безполицевий (безвідвальний) обробіток, вирощування посуховитривалих сортів та гібридів тощо. Запропоновані заходи перевірено практикою агровиробництва в країнах, де клімат більш посушливий, ніж у нас (наприклад, Ізраїль, країни Латинської Америки).

Іван МАКСИМЧУК,
м. Татарбунари Одеської області

“Селянська правда”, №19, 19 лютого 2010
На фото: як можна водою із Сасика поливати поля, коли у ньму навіть риба дохне

Leave a Reply