Archives

A sample text widget

Etiam pulvinar consectetur dolor sed malesuada. Ut convallis euismod dolor nec pretium. Nunc ut tristique massa.

Nam sodales mi vitae dolor ullamcorper et vulputate enim accumsan. Morbi orci magna, tincidunt vitae molestie nec, molestie at mi. Nulla nulla lorem, suscipit in posuere in, interdum non magna.

Срібляста й прозора…Форель!

Штучне озерце аж «кипить» фореллю. Господарі залюбки демонструють туристам сріблясте багатство.

– Я сюди приїхав після розвалу Союзу, – розповідає господар невеличкої форельної ферми, – усе в занепаді, роботи нема, грошей нема, люди в розпачі. Я тоді сам собі вигадав роботу – зробив копанку і запустив форелей…

Сріблясті прозорі форелі завжди були гордістю гуцульських річок. У старі часи королівська риба жила справді по-королівському, її водилося чимало практично в усіх потічках. Але й люди тоді допомагали рибі, яка завжди потребувала і чистої протічної води, і затишних заводей, – дбайливо облаштовували й розчищали місця її мешкання.

Форелі смажені в домашній сметані, традиційна страва гуцулів, стали останнім часом окрасою ресторанних меню і, водночас, джерелом доброго прибутку. Тож, на форель почалося справжнє полювання заради грошей. Причому, новітні риболови, прагнучи здобути риби якнайбільше й негайно, явно забули про традиції догляду за рибою та про відтворення умов її мешкання, а часом використовують хижацькі, сучасні, засоби вилову. Додайте до цього засміченість річок побутовим сміттям, знищення повенями заводей для нересту, руйнування потомства форелей впродовж багатьох років лісосплаву, знищення традиційної рослинності по берегах, – і можна не дивуватися, що природні запаси форелей в гірських річках не просто зменшилися, а зійшли нанівець. Тому й доводиться нині говорити не про збереження старих традицій, а про нові форми розведення та відтворення риби. На цій фермі, скажімо, використали не українські, а італійські технології розведення форелей в гірській місцевості. Воду в копанці очищають величезні коропи, та й саме подання і витік води організовані штучно, хоч і за допомоги реальної річки.

Господар хотів допомогти відтворити форель в основній річці. Каже, кілька разів випускав туди мальків, але вони не виживали. Коли річка міліє (останнє літо було дуже посушливим), на фермі це теж відчувають, але нехитрі системи регулювання рівня води не тільки підтримують цю копанку, а ще й трохи річці допомагають.

Форельна ферма – це бізнес, який дає прибуток. Туристи охоче замовляють пікніки, самі ловлять рибу, залюбки відпочивають у мальовничій місцині. Господар із гордістю розповідає їм про свої технологічні винаходи, проводить екскурсії, демонструє сад і в ньому улюблені скульптури з каменя (ще одне хобі). Тільки не любить, коли «круті» загули влаштовують, – не раз виганяв таких, незважаючи на втрачені прибутки і солідність гуляк. Адже головне, переконаний, шанувати і людську працю, і природні цінності.

Українські правила риболовлі оберігають струмкових форелей, хоча їх і не занесено до Червоної книги, зокрема забороняють їх ловити у верхiв’ях карпатських рiчок. А ось у численних приватних озерах та ставках на фермах – будь ласка. Тобто, такий бізнес є і традиційним, і новим водночас.

“Селянська Правда”, №54, 12 травня 2010 року

Leave a Reply