Канал між лиманом Бурнас та Чорним морем, який викопали восени, не маючи жодного дозволу(!), море вже закрило. Тепер там будується об’єкт, який знову назвуть «рибоприймальний пункт» (в лиманах риби стільки нема, скільки набудовано «пунктів»)! Пляж має вигляд піщаного кар’єру, а не зони відпочинку – викатаний колесами автотранспорту, знищені природні піщані дюни. Стіни першого поверху нової споруди вже вигнали. Не важко здогадатися, що будівництво буде продовжуватися.
До цього будівництва, так само як до будівництва бази відпочинку – стоянки маломірних суден (саме так зазначено у сфальшованих документах) та прорви (з’єднувального каналу) має безпосереднє відношення Валентин Могильніков (один із кандидатів в народні депутати від нашого округу). Інвестор (як він саме себе називає) не шкодує коштів (напевне нажитих непосильною працею) на те, щоб перетворити природний піщаний пляж, на власний маєток, де вже тисячі кубометрів піску перетворив на бетон.
Що ж насправді відбувається? Чому цинічні правопорушення не зупиняють і винні не покарані? Якщо ситуація буде розвиватися в такому напрямку, то в найближчому майбутньому наш район втратить свою «візитну картку» – піщані пляжі чорноморського узбережжя, а Україна – безцінні природні території. І знову питання «що робити і хто винен»? Cпробуємо розібратися.
Тузлівські лимани і найбільш цінна територія – вузький піщаний пересип між Чорним морем та лиманами – є унікальним природним формуванням, що мають високий екологічний статус і охороняються державою.
Саме тому, у 2010 році було утворено національний природний парк з однойменною назвою.
Від імені держави контролювати ситуацію, щодо збереження ландшафтів в природному стані мають працівники національного парку. Парк виконує три основних функції – наукова, просвітницька діяльність, а також безпосередня охорона території. Для виконання цих завдань Парк має штат 45 осіб.
Натомість, саме після отримання охоронного статусу, на цій території почали фіксуватися серйозні правопорушення – забудова, розорення прибережних територій лиманів, пали (минулого року неодноразово спалювалися прибережні смуги), знищення зелених насаджень, бракон’єрство (полювати на заповідних територіях заборонено законом), відпочинок в заповідній зоні, намагання в 2014 році закрити прорву на лимані Шагани, викошування очерету в порушення термінів, і т.п. Окрема конфліктна тема – рибальство.
Перераховані порушення свідчать про невиконання основних завдань керівництвом НПП «Тузлівські лимани», а подекуди є факти їх неправомірних дій чи бездіяльності. Зокрема, за три роки не виконані основні роботи по зонуванню території, не винесені межі парку в натуру, є порушення у землевпорядних документах, що свідчить про інтереси певних осіб. І тут є багато зловживань з цього приводу, бо як кажуть «на нет и суда нет», тобто така ситуація вигідна саме керівнику Парку, який вкотре заблокував розробку проекту організації територі нацпарку. Варто ще зазначити, що директор Парку І. Вторенко представляв інтереси В.Могильникова, коли останній балотувався до ВРУ на виборах ще декілька місяців тому. Директор природоохоронної установи представляв порушника – чи не дивно?
Формально, працівники парку мають відговору – меж нема, коса роздана в оренду. Один із злочинів, що скоїла Татарбунарська РДА, це надала в оренду ділянки на Піщаній косі на 25! років. Не буду перераховувати статті законів, які вони при цьому порушили. Скажу одне – це є незаконним! А той, хто ставив підпис під злочинними договорами оренди вчинили злочин і неважливо робили вони це з благих намірів чи за винагороду. Д.Макосій, Н.Кожухаренко, О.Мусіхін, В.Дудар – прізвища людей, чиї дії призвели і продовжують призводити до знищення унікального природного формування. Естафету прийняла С.Султан, яка мала б розірвати договори і не погоджувати кандидатуру підприємливого «директора». Нагадаю, що ці території були зарезервовані під заповідання ще з 1993! року. І усі районні очільники чудово знали про їх цінність і знали, що лимани та коса отримають природоохоронний статус. Саме тому поспішали роздати/увірвати і особисто блокували процес утворення Національного парку.
Воістину, що маємо не бережемо! Втратимо ми, заплачуть наші нащадки. Проживаючи біля моря, вони зможуть побачити його хіба що з екрану телевізора, або ж за гроші відпочити на пляжі та покупатися у морі (і не важлива сума, а сам факт). Що ж роблять усі ті горе-чиновники та службовці, які від імені Держави, тобто нас з вами, покликані зберегти це природне багатство і зробити все для того, щоб усі прийдешні покоління мали можливість спілкуватися, милуватися, лікуватися і зцілювати душу перебуваючи в лоні первозданної Природи. Адже вона дає нам здоров’я, натхнення, потужну енергетику вселенської любові ДАРом.
Головний наш ворог – байдужість. Байдужість до всього, що нас оточує і навіть часто до власного життя. Адже споглядати як нахаби паразитують, рвуть, шматують і нівечать природне довкілля і не відчувати власної відповідальності за те, що відбувається, може хіба що байдужа людина, тобто, духовно мертва. Чи не забагато таких мерців навколо?
Чи пробачить Господь нам цей гріх?
Ірина Вихристюк
Leave a Reply