Останні записи

Виконати одну з вимог Майдану — перетворити державні резиденції в національні парки

Фото1133Стоїмо на величезному заасфальтованому майданчику. Навколо — величні ялини та сосни. Під цим асфальтом колись була чудова галявина, але громадянину Януковичу закортіло відзначити свій 60-й день народження «на природі». Колона будівельної техніки негайно рушила до лісу, який оточує державну резиденцію «Залісся», і люди у будівельних робах на «раз, два, три» перетворили мальовничу місцину на банальну пивничку під відкритим небом. Саме тут було знято вже історичні кадри, на яких витанцьовував Янукович зі своєю компанією.

Про «панів» та «панські полювання»

Знищення галявини і велелюдні гучні гульбища на цьому місці є злочином. Адже ще в 2009 році згідно з указом Президента «Залісся» отримало статус національного природного парку. Так само, як і дві інші резиденції, — Білоозерське та Синьогора. Тоді, 2009-го, Мінекології на виконання указу затвердило відповідні положення про ці природні об’єкти та утворило спеціальні адміністрації парків. Екологи радісно потирали руки: нарешті на місці «панських полювань» (а усі ці резиденції були ні чим іншим, як величезними вольєрами для мисливських розваг «обраних») працюватимуть науковці та екскурсоводи.

Та музика грала недовго. Незабаром Державне управління справами відмінило своїм наказом утворення спецадміністрацій. Далі — більше: ДУС почало клопотатися про скасування «заповідних» указів.

Втім, щоб не дражнити громадськість, яка пильно стежила за ситуацією, укази не скасували, а за великими мурами й далі відгодовували спецкабанів та спецоленів і влаштовували спецрозваги.

Про «великі мури» — це не гіпербола. Навколо Залісся, скажімо, в 2011 році побудували 60-кілометровий паркан. За однією версією — щоб звірина не розбігалася. За іншою — щоб екологи не лазили на територію і не писали потім «гнусниє», як висловився один із тодішніх ідеологів розбудови «панських полювань», «статєйкі». Витівка із парканом, до речі, обійшлася державному бюджету у сім мільйонів гривень…

І про спецкабанів та спецоленів — теж свята правда. Їх розплодили стільки, що ліс виглядає як город після нашестя орди — усе витоптано, витолочено, порито міцними свинячими рилами та копитами. Підліска тут практично немає, бо екологічні норми щільності тварин (кількість на одиницю площі) перевищено у десятки разів.

Світле завтра?

Та втрачений підлісок — не біда. Якщо тварин відловити й переселити на інші території, природа швидко відновить усі лісові яруси. Потенціал у тутешнього лісу, за словами доктора біологічних наук Валерія Мельника, фантастичний. Валерій Іванович — перший учений-ботанік, який потрапив на територію Залісся від дня його утворення (ще як мисливського господарства наприкінці 1950-х років). За словами науковця, місцеві дубрави — чудовий зразок давніх лісів лівобережжя Дніпра. Цінність мають і штучні насадження — через поважний вік вони встигли добряче натуралізуватися і є цікавим об’єктом для дослідження здатності таких утворень для відновлення природних якостей лісу.

От тільки коли розпочнуться такі дослідження? Коли науковці та просто природолюби зможуть безперешкодно відвідати ці місця? Питання доречне, бо, попри зміну влади, ДУС не поспішає передати і ліс, і майно резиденцій Мінекології, щоб те вже своєю чергою змінило курс цих комплексів із мисливського на науково-рекреаційний.

Указ в. о. Президента України «Питання державного майна, що забезпечує діяльність Президента України», підписаний Олександром Турчиновим ще 24 березня, ДУС виконувати не квапиться. Принаймні щодо резиденцій. За що так чіпляються чиновники ДУС? За що тримається двома руками той самий, ще Януковичем виплеканий апарат цієї установи, — схоже, що саме він, а не нові призначенці на керівні посади відомства, реально й досі «рулить» дусівським кораблем.

У цьому кілька тижнів тому могли переконатися журналісти, які на чолі з пробивною депутаткою, членом Комітету з питань екополітики Лідією Котеляк відвідали Залісся. Спілкуючись із акулами пера, тодішній (нині вже чомусь звільнений) новоспечений (був депутатом Верховної Ради і членом того самого, що й Котеляк, комітету) очільник ДУС Сергій Аверченко справно озвучував усе, що йому нашіптував на вухо заступник, котрий залишився у спадок від Януковича, Сергій Миколайович Бац. І відверту дурницю про те, що на створення національного парку треба чи то три, чи то шість мільйонів гривень (на що саме — пояснити не змогли ні один, ні інший). І таку саму ахінею про «цінність» гостьового будиночка та прилеглої до нього території. Щоб довести останню тезу, Аверченко милостиво дозволив журналістам оглянути будівлю, призначення якої начебто приймати високих закордонних гостей.

 

Фото1115

Чим займаються гості «Залісся» в «будиночку Брежнєва»? Фото автора

Хоч і не золоті, але…

Одразу скажу: золотих унітазів у триповерховому так званому «Будиночку Брежнєва» (побудований ще за часів бровастого генсека) немає. Хоча крани та ручки, що сяють жовтим металом, у ванних та туалетних кімнатах — є. У спальнях — широкі ліжка, на вікнах — миленькі штори. Великі дзеркала. У підвалі — сауна та зала із моцним дубовим обіднім столом та каміном.

Водночас — ні кімнат для переговорів, ні вузла урядового зв’язку, ні приміщення для особистої охорони знайти тут не вдалося. От і думай: а для чого ж насправді оснащений-оздоблений цей будинок? З ким і про що тут вели і збираються вести «переговори» чиновники? Може вони чесно визнають, що цей затрапезний другосортний готельчик ніяк вітчизняній дипломатії прислужитися не може, а відтак треба його віддати майбутньому нацпарку? Хай приїжджають туди туристи (благо, від Києва — якихось півгодини автівкою), хай це постбрежнєвське гніздечко послужить для заробляння грошей, замість витрачати на нього кошти державні. Адже цю «хатинку» обслуговує 30 осіб, зарахованих до персоналу Залісся.

До речі, загалом тут працює 270 людей, тим часом як в українських заповідниках та нацпарках (навіть таких потужних, як, наприклад, Карпатський біосферний заповідник) мало де чисельність персоналу перевищує сотню. І це — разом із науковцями, яких на сьогодні у штаті Залісся немає.

Чим же займаються майже три сотні заміських працівників? Харч для роздумів дає дебела мисливська вежа, зведена неподалік. Поруч — ліхтар, який освітлює годувальний майданчик. Напрошується сценарій: приручені, звиклі до ліхтаря кабани приходять пожувати, а «гості резиденції», що засіли у вежі, шмаляють у хрюшок, яких видно наче вдень. Утім, керівник «Залісся» проведення тут полювань останні чотири роки заперечує. А вежа? Та начебто для проведення спостережень і обліку. Чому вірити — вибирайте самі.

За інформацією, що була озвучена на недавньому «круглому столі» в Мінекології, Білоозерську резиденцію ДУС таки планує віддати. А от Залісся та Синьогору поки що міцно тримає у своїх загребущих руках. Як і Азово-Сиваський національний природний парк. Для чого ДУС НПП — не зрозуміло. Це ж не горілчаний завод, не ковбасний цех і не теплиці-парники та ферми, з якими воно теж поки що так і не розсталося. І оповідкам про те, як це складно зробити, — теж не вірю. Адже треба лише поставити відповідний підпис. Але щось у дусівських керівників рука не піднімається це зробити.

ТОЧКА ЗОРУ

Спецсафарі пора припинити

Володимир БОРЕЙКО
для «Урядового кур’єра»

Історія заповідників України та СРСР — це приклад того, як одні створюють нетлінне своїми героїчними зусиллями, а інші — нищать ці цінності. Хто від жадібності, хто від дурості. Заповідна справа пережила зокрема погром 1951 року, коли Сталін закрив 88 заповідників, і хрущовську чистку 1961-го, коли було закрито 16 заповідників.

Були й інші утиски, не такі масштабні, але не менш болючі. Так, 9 серпня 1957 року голова радміну СРСР Микола Булганін підписав розпорядження про реорганізацію Кримського та Азово-Сиваського заповідників у так звані заповідно-мисливські господарства (це звучить так само, як «релігійно-атеїстичне товариство») та організацію нових таких утворень. Таким в Україні стало Заліське, створене на базі заказника республіканського значення. Призначалися ці новоутворення для задоволення мисливських забаганок радянської партійної еліти та іноземних гостей. У Заліссі, наприклад, свого часу полював навіть Фідель Кастро. Є його фото, на якому залізного Фіделя мало хто впізнає: він у кожусі та шапці-вушанці.

Буквально від дня створення заповідно-мисливських господарств екологи боролися за повернення заповідникам їх природоохоронного статусу. Але відновити справедливість вдалося лише у червні 1992-го. Тоді рішенням Радміну України знову заповідником стало Кримське заповідно-мисливське господарство, а восени 1991-го Заліське та Дніпровсько-Тетерівське було реорганізовано у звичайні (відкриті) мисливські господарства. В лютому 1993 року статус національного парку отримало Азово-Сиваське заповідно-мисливське господарство. Здавалося, зі спецсафарі в Україні покінчено назавжди. Однак метастази цієї ракової пухлини глибоко вразили український вищий чиновницький апарат. За першої же вдалої можливості царські полювання знову відродилися. Це сталося у часи президентства Леоніда Кучми і прем’єрства Віктора Януковича.

Так, в 2000—2001 роках статус державних мисливських резиденцій отримали Залісся і Білоозерське в Київській області та Синьогора — в Івано-Франківській. А Кримський заповідник та Азово-Сиваський національний парк незаконно передали з відання Держкомлісгоспу в підпорядкування ДУС.

Надія на відновлення справедливості з’явилася після помаранчевої революції. Але лише в грудні 2009 року під тиском громадськості та науковців Віктор Ющенко підписав укази, якими державні мисливські резиденції Залісся, Білоозерське і Синьогора повинні були реорганізувати в національні природні парки.

Та гойдалка історії знову хитнулася в бік авторитаризму і самодурства. ДУС (уже під керівництвом Януковича) саботувало виконання цих указів. Із першого дня правління нового «гаранта» всі його мисливські резиденції перебували поза контролем правоохоронних органів, ЗМІ та громадських організацій. Крім цього, Янукович незаконно використовував територію Дніпровсько-Тетерівського мисливського господарства («Сухолуччя») у Київській області. Все це призводило до масштабного відмивання бюджетних коштів на різноманітні будівлі та ремонти в резиденціях, проведення варварських і безконтрольних полювань. Дійшло до того, що в кінці 2000-х років у резиденцію Синьогора незаконно завезли червонокнижного зубра, який потім там зник. Відбувалася і загальна деградація цих природних територій.

Екологи, громадські природоохоронні організації неодноразово порушували питання про повернення цих мисливських резиденцій народові у вигляді національних природних парків, у яких зберігалася б унікальна природа і українці могли вільно з нею спілкуватися. Сподіватимемося, що цього разу, після Майдану, голос екологів почують.

http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/rozvazhalni-zakladi-chi-zapovidniki/

1 comment to Виконати одну з вимог Майдану — перетворити державні резиденції в національні парки

  • Оксана

    мой комментарий к теме ни коем образом не относится. Олег я не знала как с вами еще связаться. недавно прочитала вашу статью на тему вырубки леса лесниками, а тема актуальна как никогда. мы с друзьями, сейчас занимаемся борьбой с лесником , но по своей безграмотности все очень медленно продвигается. Прошу вас о помощи по консультации как эколога-журналиста.

Leave a Reply