Національний координатор міжнародної лісової програми Юрій МАРЧУК: «Тільки держава може бути власником основного масиву лісів»
У Коаліційній угоді, яка стала частиною програми дій уряду, є розділ, присвячений реформі лісового сектору. Триває жорстка дискусія щодо долі державних лісогосподарських підприємств. Чому лісові питання набули такої актуальності в непростий для країни час, якою буде доля нашого зеленого багатства – про це ми спитали досвідченого фахівця, одного з авторів сучасного лісового законодавства Юрія МАРЧУКА.
УК Юрію Миколайовичу, у країні війна, криза, а ми з вами про ліс збираємося говорити. Чи на часі?
— Так потім буде пізно. Ліс в усі епохи виручав і державу, і людей. І як місце, де можна сховатися, і як джерело доходів, палива, підніжного корму. Ну і матеріали для відбудови поруйнованого лихою годиною брали з нього. Після Другої світової в Карпатах вирубали три розрахункових лісосіки. Наслідки ми відчуваємо досі. Так, нині у країні біда. Тож ліс може зробити вагомий внесок у відновлення економіки. Важливо лише не наламати при цьому дров.
УК Яка ваша думка щодо форми управління лісами?
— Чи може бути ліс у приватній власності? Може. Але не за рахунок приватизації державних або комунальних масивів. Бо буде, як із землею, коли сучасні латифундисти мають по 400 тис гектарів угідь. Ці землі поза впливом як держави, так і громади. Вони втрачають свою соціальну функцію, бо латифундисти не зацікавлені в існуванні села, в розбудові там соціальної інфраструктури. Те саме може статися і з лісами в разі їх приватизації. До того ж втрачатиметься екологічна функція: приватника цікавитиме тільки деревина, причому тут і зараз. Таким чином втратимо і самі ліси. Наша нація не заслужила такого ставлення до своєї власності. Тож приватним може бути тільки ліс, який вирощений приватником на приватній землі.
Уже років 15 на понад 500 тисяч гектарів земель сільськогосподарського призначення, які не оброблялися, самосівом росте ліс. Чимало пайщиків навіть не знають про це. Водночас не так і погано, що на бідних піщаних землях Полісся, де врожайність зернових низька, росте ліс. Тільки треба створити відповідний податковий та інші механізми.
УК Нині ініціатори приватизаційного процесу намагаються приватизувати майже сотню державних лісових господарств. Чим це обернеться?
— А як такі лісгоспи працюватимуть? Їм же треба вести лісове господарство, а ліси –державні! Стануть добиватися отримання державних лісів у оренду або концесію? Свого часу я вивчав досвід передачі лісів у концесію або в оренду. Скажу прямо: в такій системі більше негативу. Скажімо, грузини віддали у концесію на 20 років іноземним компаніям свої кращі ліси – букові. А тепер не знають, як їх забрати назад. Тому я наполягаю на тому, що тільки держава може бути власником основного масиву лісів.
УК А як бути із лісосмугами — фактичними захисниками полів?
— Наші південні ліси і лісосмуги (прошу не плутати ці два поняття, бо їх по різному треба створювати і доглядати) дають 3-4 центнера добавки врожаю на гектар. Особливу роль вони відіграють у важкі кліматичні роки, зупиняючи суховії та пилові бурі. Що нині з цими насадженнями? Вони ростуть на землях запасу – тобто фактично залишилися без господаря, без догляду, без охорони. От їх і дорубують. Особливо нині, коли люди перейшли на дров’яні котли. Боюся, що 400 тисяч гектарів захисних насаджень, які створені нелегкою працею старших поколінь, фактично зникнуть. Якщо не до цього квітня, то наступної зими – точно (про ті насадження, які опинилися у зоні АТО розмова окрема). Де вихід? Ці смуги треба закріпити за тими господарствами, які взяли паї у оренду на довгостроковий період — як мінімум на дві сівозміни. Тобто, хоча б на 10-12 років.
УК Наскільки громада може впливати на лісову політику?
— Треба забезпечити, вільний доступ населення до користування побічними ресурсами лісу. А там, де є промислова заготівля деревини, громада повинна отримувати свою частину податків. Ліс це ще й один з ресурсів для заміни газу. Хоч і не дуже великий — кілька мільйонів кубометрів. Два млн кубів йдуть на дрова паливні і ще десь два млн відходів можна використати. У масштабах держави його не варто переоцінювати. Але у сільських лісових районах – це основний вид палива. І якщо не врегулювати питання отримання такого палива для селян, то вони вночі «отримають» таке право самі.
УК Ваше ставлення до заборони експорту деревини — у Верховні Раді зареєстровано відповідний законопроект.
— За 9 місяців 2014 року експортовано 3,1 млн куб деревини у круглому виді. Тобто – необроблених колод. З них 1,9 млн – це пиловочник, це те, що можна перетворити на дошки та бруси. А 1,2 млн – це баланси і технологічна сировина. Тобто те, що піде на виробництво деревоволоконних плит тощо. Нині пішла така хвиля: а давайте увесь експорт заборонимо, бо начебто не вистачає сировини вітчизняним виробникам. Але не так усе просто… По-перше, експорт — джерело валютної виручки. По-друге, рубаючи 15 млн куботетрів, а експортуючи три, лісові підприємства отримують 50% коштів, що йдуть на відновлення лісів. Одним із аргументів на користь заборони експорту є сподівання, що впадуть внутрішні ціни на лісопродукцію і це підтримає вітчизняний деревообробний бізнес. Але це сумнівно. Гадаю, що тотальна і одномоментна заборона експорту викличе лише обвал ринку. Вже на початку лютого Світовий банк планує провести «круглий стіл» за участі бізнесу та усіх зацікавлених сторін з цього та дотичних питань. Побачимо, що скажуть учасники.
Повну версію розмови з Юрієм Марчуком, де також ідеться про незаконні рубки, читайте на сайті УК.
Досьє «УК»
Юрій МАРЧУК. Народився 1954 року на Хмельниччині. Закінчив Українську сільськогосподарську академію. Нині завідує тут кафедрою дендрології та лісової селекції. Працював першим заступником голови Держкомлісгоспу. Національний координатор міжнародної програми «Правозастосування й управління в лісовому секторі країн східного регіону»
Leave a Reply