Останні записи

Скільки кожен з нас заплатить за двомовність

Або про одну з десятків причин нашої бідності та нестачі коштів на усе – у т.ч. й на охорону природи

«Шикарний» подарунок зробила нам Верховна Рада до Дня української писемності та мови, який Україна святкує 9 листопада. За ініціативою депутатів від ПР «народні обранці» ухвалили в цілому зміни до закону “Про телебачення і радіомовлення”, знизивши обов’язкову україномовну частку в теле- і радіоефірі з 50% до 25%. У разі підписання цього закону Президентом, у загальному обсязі мовлення кожної телерадіоорганізації національний аудіовізуальний продукт або музичні твори українських авторів чи виконавців повинні будуть становити не менше 25%. Тобто – будуть знижені УДВІЧІ, бо нині закон вимагає половину ефірного часу надавати українському.
Кожен глядач/слухач може щодня переконатися, що норма про «половину» на практиці не виконується, національного в «ящику» та на радіо, особливо в ФМ-діапазоні, добре якщо відсотків 30. А що ж буде із запровадженням «четвертинного» законопроекту при такому контролі за виконанням законів, при такому ставленні до них? Зважаючи ще й на те, що у законі не йдеться про українську мову, а тільки про програми та твори, вироблені в Україні?

«Четвертинний» закон – логічне продовження ініціатив, які наче опара з діжки пруть з владних кабінетів «українолюбів». Так, регіонали Вадим Колесніченко та Сергій Ківалов наприкінці літа зареєстрували у Верховній Раді законопроект №9073 “Про засади державної мовної політики”, згідно з яким мови меншин мають функціонувати на рівні із державною – українською. А рік тому (теж, мабуть, у якості «подарунка» до Дня української мови) депутатами Олександром Єфремовим (Партія регіонів), Петром Cимоненком (КПУ) та Сергієм Гриневецьким (Блок Литвина) на розгляд парламенту було подано законопроект «Про мови в Україні». Поки що він лежить «у загашнику», але чи довго витягти «блискучу» ідею знову на поверхню?

Зворотний бік «двомовності»
Залишивши на хвилинку моральні та патріотичні моменти, глянемо на інший бік цих мовних «медалей», а саме – фінансовий. Адже жоден із «турботливих» депутатів не став чесно рахувати у скільки обійдеться державі виконання їхніх передвиборчих обіцянок. Чи – забаганок? – бо про дієві рецепти вирішення таких проблем, як бідність та корупція щось від них не чути. До того ж, навряд чи знайдеться тверезомисляча людина, яка не розуміє, що цей закон не стільки розвиває в Україні російську мову, скільки знищує мову українську.

Ініціатива Колесникова-Ківалова та удар по мові у ефірі ще не оцінені незалежними фінансовими експертами, а от скільки може коштувати так рекламована нинішніми владцями «двомовність» з проекту Єфремова-Симоненка-Гриневецького вже можна зрозуміти.
Уявіть, що на столі стоїть величезний кошик з харчами: і фрукти-овочі (навіть ананас є), і ковбаси-сосиски, і хлібчик, і до хлібчика. Такий набір коштує 350 гривень. Стільки міг би витрачати додатково на підживлення свого молодого організму кожен сучасний першокурсник, якби держава вирішила направити на підтримку студентства суму, адекватну тій, що буде викинута на задоволення забаганок авторів «двомовного» законопроекту. Адже за підрахунками громадського руху «Не будь байдужим» «двомовність» коштуватиме щонайменше мільярд гривень щороку (у тому числі йдеться й про прямі витрати з бюджету)! І це лише на очевидні витрати, на речі, які так би мовити лежать на поверхні.

Фінансові збитки будуть складатися принаймні з трьох частин: витрати на впровадження закону, втрата ринків, недоотриманий прибуток – зокрема на ринках, які так ніколи і не виникнуть. Оцінка, що йде нижче, на повноту і остаточність не претендує, уточню ще раз, йдеться лише про очевидні речі. Швидше за все, збитки будуть більшими у рази, якщо не у десятки разів.

Чверть мільярда на переклад
А тепер глянемо на наші майбутні фінансові «дірки» ближче. Витрати з державного бюджету вже в перший рік впровадження законопроекту складуть загалом близько 250 млн. гривень (причому розрахунки робилися не для усієї країни, а лише для тих 11 областей та АР Крим, де введення двомовності найбільш вірогідне).

Кошти підуть, зокрема, на переклад другою мовою законодавчих актів, вартість двомовної роботи, діловодства, документації, спілкування центральної та місцевої влади. Плюс додаткові витрати на виборах (йдеться про 30 000 виборчих дільниць ) – приблизно 35 млн. на кожні загальнодержавні вибори. Плюс додаткові витрати на освіту. Зокрема, через збільшення кількості викладачів мов. Додатково потрібно мінімум 5 000 викладачів лише для російської мови: 1000 х 12 х 5000 = 60 млн. в рік (це – при мінімальній зарплаті і без врахування витрат на підготовку таких спеціалістів, їх соціальне забезпечення тощо!).

Наступний пункт – запровадження другої мови топонімів на географічних вказівниках. З розрахунку 80 000 вказівників (мінімум по 4 на кожен із найбільших 20 000 географічних топонімів у вже згаданих 12 регіонах) та 350-400 гривень за вказівник: 80 000 х 350 = 28 млн. гривень.

Далі – запровадження другої мови у судочинстві. На думку експертів вартість цього нововведення – складе як мінімум 5% від загальних витрат на здійснення правосуддя. Це виллється щонайменше у 60 млн. гривень щорічно (йдеться лише про поточні витрати!!!).

Російські підручники – українські збитки
Тепер про втрати вітчизняних підприємців. Через неможливість реалізовувати свою продукцію та послуги внаслідок запровадження двомовності, збитки вітчизняної економіки складуть як мінімум 560 млн. гривень у кожен з перших кількох років (є підстави вважати, що потім збитки будуть ще більшими).

Українська мова наразі представлена, головним чином, у трьох сферах – освіта, реклама та кіно. Саме ці галузі понесуть найбільші втрати, якщо законопроект трьох «любителів мови» стане законом.
Бізнесмени, які працюють із освітньою галуззю втратять 150 млн. гривень. Адже за кілька років кількість методичних матеріалів українською мовою значно зменшиться. Лише на друку підручників буде втрачено 150 млн. грн. на рік (таку оцінку дають самі власники видавництв). Гроші просто підуть в Росію. Саме там стануть друкувати підручники – російською мовою і за російським зразком.

Ще одним полем бою стане реклама. Тут ми втратимо щонайменше 380 млн. гривень щорічно. Рахуйте самі: загалом виробництво рекламних матеріалів в 2010 році складе 990 млн. грн. За оцінкою експертів, до 40 % цих матеріалів – адаптація та переробка реклами від світових лідерів, корпорацій типу Nestle або Nissan. Якщо бар’єр у вигляді обов’язкового рекламування товарів та послуг українською буде скасовано (а це й передбачає закон «Про мови»), то транснаціональні корпорації не стануть платити за українізацію реклами, а просто завозитимуть її з Росії.

І, нарешті, ще як мінімум 30 млн. гривень втратить кіноіндустрія. Лише на дубляжі фільмів українською мовою наші кіностудії втратять до 4 млн. доларів на рік. Як вважає Андрій Гарасим, експерт ініціативи “Кінопереклад”: “Досить вірогідним є сценарій, коли дубляж буде завозитися з Росії. Загублять роботу сотні артистів, які сьогодні працюють на дубляжем, перекладачі, звукорежисери. Фактично буде вбита школа українського дубляжу, яка вже не один рік є в Україні”. Додам від себе: школа якісного, високопрофесійного дубляжу, порівняння якості дубляжу українського та російського частіше йде на користь наших спеціалістів.

Кіна не буде! Кінщик збанкрутував!
Оцінки щодо недоотриманих прибутків зроблено дуже обережно і навряд чи вони виллються у такі скромні цифри. Тим не менше, озвучимо їх.

Придушення української мови, витіснення її російською призведе до звуження сфери її застосування, що у свою чергу зменшить кількість потенційних споживачів україномовної продукції. Андрій Бондаренко, експерт громадської організації “Не будь байдужим!”, вважає, що: “Деякі ринки, якщо буде введена офіційна мова російська, так ніколи й не розвинуться. Такі ринки, як телепродукція, виробництво телесеріалів, масового кіно, також ринок шоу-бізнесу, який не зможе повноцінно розвиватися через наявність надзвичайно сильних конкурентів із Росії”. Бондаренко назвав цифру у 30 мільйонів потенційних споживачів інтелектуального продукту, які роблять виробництво прибутковим, привабливим для бізнесу. Але якщо буде тим чи іншим чином впроваджена друга («регіональна», державна тощо) російська мова, чисельність україномовних споживачів доволі швидко впаде нижче цього рівня. В результаті кіноіндустрія та музична індустрія втратять десь 160 млн. гривень щорічно. Втім, це ще не головне. Важливо розуміти, що українська кіноіндустрія так ніколи і не виникне. Фільми російською мовою і далі будуть зніматися в Москві, яка є потужним центром кіновиробництва.

Те ж – з музикою. Наша музична індустрія без споживача української музики, швидко буде поглинена російськими конкурентами.
Це ж саме, стратегічно, стосується будь якої індустрії, яка намагається робити інтелектуальний продукт – програмного забезпечення для комп’ютерів, наприклад. А це вже не тільки грошові втрати, а й послаблення національної безпеки.

Склавши усі цифри ми отримаємо 970 млн. гривень, майже мільярд. За нього кожному пенсіонеру можна було б подарувати аптечку вартістю 80 гривень. Або кожного приватного підприємця звільнити від чергового податкового платежу на суму 460 гривень. Хтось може сказати, що задля виконання передвиборчих обіцянок деяких владних партій мільярд гривень завжди знайдеться. Але дефіцит державного бюджету, коштів на соціальну сферу і без того великий, щоб держава могла дозволити собі обібрати своїх громадян навіть і на меншу суму.

Погляд зі сторони
Святослав Павлюк , заступник виконавчого директора польсько-української фундації ПАУСІ: «За моїми прикидками ще не враховано обов’язкового навчання двох мов для 392 тисячі державних і муніципальних службовців та понад 600 тисяч персоналу (як мінімум) МВС, тобто близько мільйона осіб (це без вчителів, лікарів та працівників комунальних служб, яких по країні ще півмільйона). Для мільйона цих дорослих учнів мінімальна програма мовного навчання складає близько 160 годин. Мінімальна ставка викладачів в системі центрів підвищення кваліфікації – 28 гривень. Отже, кінцева сума становить 4,5 мільярда гривень!

Це при мінімальній ставці, яку зазвичай платять аспірантам, а будь-який доцент отримує вже 45 грн. за годину. Тоді сума зростає до 7,2 мільярда.
Якщо ж вчити всіх бюджетників які фактично надають послуги населенню – 1,5 млн. осіб – то максимальна сума виросте до 11,25 мільярда. Це реальні цифри, якщо питання володіння двома мовами ставитися серйозно і професійно. В деяких регіонах, Криму, наприклад, службовці повинні володіти трьома мовами. А ще ж треба щоб система навчання мала спроможність пропустити через себе таку кількість учнів….

До того ж 160 годин – це навчання в межах робочого часу, це місяць, «вирубаний» з життя кожного службовця, за який ми платимо, в сумі це становить 83 з половиною тисячі людино-років держслужбовців, за які ми платимо і які не будуть використані на корисніші результати».
Від редакції: Влада вже сьогодні не може знайти коштів на передбачені законом виплати для дітей війни, афганців, чорнобильців… А що ж буде коли вона таки запустить свої руйнівні «передвиборчі» обіцянки? Отож думайте про ціну обіцянок ще до того, як за когось голосувати.

Олег Листопад
спеціально для “Селянської правди від Івана Бокого”

Leave a Reply