Останні записи

Щури і відходи

Це все, що залишиться нам після прийняття «закону Лавриновича–Мірошниченка»

Поки верстався номер: закон ухвалено у першому читанні. Є надія що після другого ряд дурниць вдастся вийняти з нього. Бо існує домовленість громадськості з нардепом Мірошніченком про внесення ряду правок, які ліквідують деякі негаразди законопроекту: ним обіцяно, інспектори усіх рівнів матимуть право складати протоколи і виносити по ним рішення; що безконтрольних палів не буде. Ішли активні переговори і про долю Комісії з Червоної книги, але поки що певності у її «закононому» житті немає.

А от управління Мінприроди ніхто і не обіцяє урятувати. А найжахливіше те, що нинішній міністр охорони довкілля і не нявкнув на захист своїх управлінь. Времєнщики при владі, смутноє врємя…
Повторимо помилку Путіна? Будем різати по самі…

Нині в Україні працюють близько 30 тисяч фірм, де у ході виробничої діяльності утворюються небезпечні відходи. Сьогодні за ними наглядають обласні та районні управління Мінприроди. Але незабаром ці управління буде ліквідовано. Так вирішив ще рік тому президент Янукович, про що видав відповідний указ. Такий указ не мав би народитися, бо суперечить Закону про охорону навколишнього природного середовища і ще цілій низці законів України.

А коли вже народили, зробили таку дурницю, то – відмініть тихенько. Але ж – ні. Партія регіонів та її союзники взялися ліквідовувати колізію в інший спосіб. А саме – вирішили закони підігнати під «кривий» указ.
«Зверху» до Мін’юсту надійшла відповідна вказівка, чиновники швиденько взялися за діло – і ось зміни до 19 природоохоронних та суміжних законів уже готові. А представник президента у парламенті Юрій Мірошниченко реєструє ці зміни як законопроект №10-218.
Тільки-но закон ухвалять, фірмачам по дозволи на небезпечні викиди всіх сортів треба буде їхати до працівників центрального апарату міністерства, у Київ. Але там їх не дуже чекають: через непродуману адмінреформу кількість співробітників Мінприроди і без того скоротилася з 350 до 234 (для прикладу, в подібному міністерстві у Франції питаннями екології займаються 800 осіб). І серед обов’язків цих двох сотень фахівців не тільки регуляція діяльності у сфері небезпечних відходів. Тож чи зможе таке урізане міністерство упродовж року видати дозволи на діяльність 30 тисячам фірм? Ні, бо це просто фізично неможливо. Отже, ці дозволи будуть видаватися поспіхом і формально, і чим це закінчиться – здогадатися неважко.

Кастрація такого важливого органу як Мінприроди загрожує нам й іншими лихами. Для їх прогнозування не треба запрошувати письменників-фантастів, досить подивитися на досвід північних сусідів, які вже наступили на ці граблі.

У Росії на початку 2000 років за вказівкою Путіна було ліквідовано обласні управління російської мінприроди. Внаслідок цього тільки кількість лісових пожеж у РФ зросла в 500 разів. Нещодавно таке скорочення визнано помилковим, і територіальні органи російської мінприроди знову відтворено. Однак за цей час втрачено спеціалістів, унікальну наукову інформацію, техніку. Тепер наша влада збирається повторити дурний приклад наших сусідів.

Ось така «розумацька» затія запропонована в законопроекті 10-218, який невинно називається “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо оптимізації повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів, у тому числі на місцевому рівні)”. Та обрізання природоохоронного міністерства (хоч би як погано воно працювало, але ж – працювало) – далеко не усі сюрпризи законопроекту 10-218.

«Продажна дівка імперіалізму»?
Таке тавро сталінські псевдовчені навісили свого часу на генетику, відкинувши СРСР на десятки років назад у розвитку біологічної науки. Радянську генетику тоді було знищено. В сучасній Україні така доля готується Національній Комісії до Червоної книги, Координаційній Раді з питань створення екомережі, Державній комісії із запасів корисних копалин та іншим важливим органам контролю та управління природними ресурсами. Сьогодні Національна комісія з Червоної книги складається з представників відомств та авторитетних вчених, яких у цьому органі більшість. Члени комісії не отримують за свою роботу грошей, але бути членом комісії – почесно, це – визнання авторитету, наукового рівня, принциповості вченого. І хоча ця комісія – орган дорадчий, міністр екології завжди уважно прислухається до думки спеціалістів. Бо зневажиш – і вже завтра будеш знеславлений серед своїх закордонних колег-міністрів, і в тебе тицятимуть пальцем вже на найближчій міжнародній конференції чи нараді.

За новим же законопроектом вирішувати, яких тварин та рослини вносити у Червону книгу, а яких – ні, будуть не вчені (оскільки комісію ліквідують), а лише чиновники, зокрема підлеглі міністра. З цими – розмова коротка. Треба якійсь «своїй» фірмі надати дозвіл на вилучення з природи, скажімо, червонокнижних осетрів – та будь ласка! «З такими проханнями до нас не раз зверталися різні «фірмачі», – говорить член Національної комісії з Червоної книги, доктор біологічних наук Сергій Межжерін. – Начебто вони хотіли штучно розводити рідкісних осетрових риб. Але ми чудово знаємо, що для збільшення кількості осетрових треба заборонити їх добування, у той час як штучне розведення не є таким вже хорошим способом порятунку цих видів. Щодо чистоти помислів цих «фірмачів», то завжди варто пам’ятати, що у великій білузі, наприклад, ікри на 500 тисяч. Доларів! З якого це дива комусь ми маємо дарувати фактично з державної скарбниці таку суму грошей?»

Екоінспекції відріжуть руки
Порівняльна таблиця (у колонці зліва – сьогоднішні формулювання законів, справа – нове їх звучання) до законопроекту 10-218 має понад 200 сторінок. Я не спеціаліст з охорони надр або застосування водоохоронного законодавства і помітити помилки авторів законопроекту10-218 мені непросто. Але як громадський інспектор з охорони довкілля (хоч і у далекому студентському минулому) я зміг побачити, що внаслідок «переписування» законодавства Державна екологічна інспекція перетвориться на таке собі опудало. Опудало, яке буде лише лякати порушників, не маючи можливості їх зупиняти і карати.

Ідеться про зміни до статті 242 Кодексу про адміністративні правопорушення. Стаття 242 визначає, хто саме має право складати протокол – основний документ, який фіксує правопорушення і на підставі якого потім обирається захід покарання порушника. Варто знати, що без протоколу неможливо нарахувати і збитки (а вони сягають інколи сотень тисяч гривень).

Сьогодні стаття 242 Адмінкодексу дозволяє складати протоколи щодо екологічних правопорушень усім державним інспекторам – і тим, що сидять у Києві, і «обласним» та «районним». У новому формулюванні статті таке право залишилося лише у представників центрального апарату екоінспекції. Там їх аж 15 осіб! І що, тепер ці п’ятнадцятеро мають встигнути зафіксувати порушення в усій Україні??? Просто маячня якась.

Так, можливо, це механічна помилка працівників Мін’юсту. Але чому цих помилок навіть при побіжному ознайомленні із законопроектом виявляється не один десяток? Чому законопроект не “проходив” через Кабмін та Академію наук, як це робиться завжди? Куди спішимо? За чим женемося? І хай не ображається Юрій Мірошниченко, з яким я спілкувався з цього приводу. Підписувати і подавати такі закони – це не гідно ні народного депутата, ні тим більше представника президента у ВР. І що з того, що там 200 сторінок? Усе одно читати треба перед тим, як підписувати – або самому, або помічників підряджати. Законопроект – відвертий брак! За такі фортелі на моєму заводі дефектоскопії, де я працював слюсарем, суворо карали карбованцем та ще й у стіннівці «пропісочували». І це за дві-три зіпсовані деталі. А як же тоді треба покарати тих, хто підготував недолугий законопроект, який руйнує усю природоохоронну систему країни, виводить з ладу державні природоохоронні органи?

«Дайош реформу» – і хай хоч трава не росте?
«Закон Лавриновича–Мірошниченка» розроблявся Мін’юстом відповідно до Указу Президента України “Про Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України” від 13.04. 11 р. № 452/2011, який у свою чергу є частиною адмінреформи, яку неодноразово критикувала наша газета.

Тому громадськість та вчені нині звернулися з відкритим листом до президента з вимогою не тільки відкликати «закон Лавриновича–Мірошниченка», а й змінити указ, яким було кастровано Мінприроди і систему охорони довкілля в Україні як таку.

На зустрічі з активістами громадських організацій та вченими з подавачем закону Ю. Мірошниченком останній упевнено заявив, що побоювання марні: обласні управління Мінприроди буде, так би мовити, переформатовано у відповідні відділи обласних держадміністрацій. На що природоохоронці навели приклад конфлікту з побудовою «трубоГЕСів» на малих річках Карпат (для отримання електроенергії річка заганяється у трубу і фактично зникає на величезній ділянці русла). Губернатори як один були «за» ці природонищівні плани, а обласні управління Мінприроди після «накачки» з Києва та під тиском громадськості таки заявили про необхідність детальних експертиз. А якби вже сьогодні закон регіоналів Лавриновича та Мірошниченка запрацював? Це б означало, що обласні природоохоронні управління вже було б перетворено на кишенькові структури, повністю підвладні місцевим князькам, і ті ж «трубоГЕСи» вже будувалися б повним ходом.

З ліквідацією обласних управлінь Мінприроди руйнується вся система екологічного моніторингу країни, буде практично припинено створення нових природно-заповідних територій, загублено для охорони природи країни найкращих, незалежних фахівців, техніку, прилади, наукову базу, документацію.

Згідно з указом Януковича й законопроектом Лавриновича–Мірошниченка, і державну екологічну експертизу тепер буде покладено на держадміністрації. На практиці це означатиме суцільну формалістику, бо така експертиза стане проводитися в інтересах тільки цієї держадміністрації, а не в інтересах народу, природи, країни. Якщо дотримуватися логіки законопроекту 10-218, то що – тепер обласні управління потрібно відібрати і в Міністерства внутрішніх справ, а в Генеральної прокуратури – обласні прокуратури, також передавши їх функції облдержадміністраціям?

Два роки тому Верховна Рада України зробила дуже вагомий крок у справі наближення нашої країни до передових європейських принципів та стандартів у сфері екологічної політики – ухвалила закон “Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року”. Мінприроди цим законом визначено як основний орган з реалізації завдань стратегії. Янукович тоді цей закон підписав, а тепер – хоче це міністерство перетворити на бутафорне? За принципом «я король: хочу – даю слово, хочу – назад беру?».

Законопроект Лавриновича–Мірошниченка негативно оцінено Науково-експертним управлінням Верховної Ради України, а Комітет з екології Верховної Ради України рекомендував Верховній Раді не ухвалювати цей законопроект. Та влада стоїть на своєму і продовжує здійснювати черговий етап «адмінреформи» всупереч логіці й очевидній недолугості законопроектів, якими її хочуть закріпити. А потім президент знову дивуватиметься: чому це народ не розуміє адміністративної та інших розумних реформ, так милостиво запропонованих нам з Банкової та Грушевського? А чи справді розумні ці реформи?

Президент не розуміє, що у природоохоронній сфері, зокрема, ці «ініціативи» посилюватимуть ще більшу екологічну сваволю місцевої влади, корупцію, правовий нігілізм. Як наслідок – значно зростуть викиди шкідливих речовин; збільшиться забруднення ґрунтів, води й повітря; посилиться браконьєрське рубання лісу, знищення флори й фауни, незаконна забудова територій природно-заповідного фонду й водоохоронних зон рік, морів і озер. Чому ми маємо усе це «розуміти» – себто схвалювати? Ми що, хочемо самознищення?

У нашій країні середня тривалість життя – 66 років, а в сусідній Польщі – 74 (у Швеції – 80, у Японії – 85). Складається враження, що укази та нові законопроекти влади націлені на те, щоб люди в нашій країні жили ще років на 5–10 менше.

То чи потрібна нам така влада, яка плодить закони, що донищують в Україні все, що ще ворушиться й дихає?

Олег ЛИСТОПАД
«Селянська правда», №64, 5 червня 2012

2 комментария Щури і відходи

Leave a Reply