Останні записи

Сасик: розділ 2. ОЦІНКА СОЦІАЛЬНИХ, ЕКОНОМІЧНИХ ТА ЕКОЛОГІЧНИХ…

„Розробка соціально-економічного та екологічного обґрунтування відновлення гідрологічного режиму
озера Сасик»

 Розділ 2. ОЦІНКА СОЦІАЛЬНИХ, ЕКОНОМІЧНИХ ТА ЕКОЛОГІЧНИХ
НАСЛІДКІВ ЗМІНИ ГІДРОЛОГІЧНОГО РЕЖИМУ ОЗ.САСИК

Стратегічним напрямом соціально-економічного розвитку територій півдня України у 70-80-і роки 20 сторіччя була прийнята інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, заснованого на збільшенні обсягів застосування мінеральних добрив і пестицидів, а також на зрошенні земель при дефіциті водних ресурсів [3]. Будівництво водогосподарського комплексу Дунай-Дністер власне і мало призначенням обводнення посушливих земель цього регіону, а також покращання побутового і промислового водопостачання.
Реалізація цього проекту у частині створення Сасицького водосховища і опріснення колишнього лиману мала певні економічні, екологічні і соціальні наслідки.
Економічні наслідки.


За оцінкою будівництва ДДЗС економічний баланс був такий[3, 4]:

Таблиця 2.1 Кошти, витрачені на будівництво

Огороджувальна дамба $26 485 500
Водоскидні споруди + насосна станція + канал Дунай – Сасик +міст через канал $13 568 700
Іригаційні насосні станції +канал МК — 2 $7 218 900
Наукові дослідження $1 500 000
Розробка проектів поліпшення стану системи 979 000 крб. (ціни 1991р.)
Усього: $22 287 600 +979 000 крб.

У той час у зв’язку з початком перебудови, розпадом СРСР, появою української національної валюти, коливанням курсів, співвіднести витрачені суми з доларами було дуже складно. Особливо це стосується цінової політики 1991 року. Але приблизно вимальовується наступна картина [3, 5]:
Перша черга Дунай – Дністровської зрошувальної системи
Відповідно до проекту в період 1977-1979 (1 півріччя) були побудовані:
Огороджувальна дамба між лиманом і морем. Довжина 14,5 км; висота 6,0 м. Обсяг насипу 3,2 млн. м3. Вартість -$26 426 500. У карбованцях – 161120,3 тисяч (ціни стабільні, 1976 рік)
Шлюз-водоскид. Ця споруда знаходиться в східній частині дамби. Розрахункова потужність 100-150 м3/добу.
Насосна станція для відкачки води і скидання її в море. Продуктивність 50-55 м3/добу.
Самопливний канал Дунай – Сасик.

 Його довжина – 13,5 км, ширина 100 м по поверхні. Ширина берегових дамб – 20 метрів. Канал розрахований на проходження води в обсязі 250 м3/добу. Характерна риса: прокладаючи канал, загалом, не враховували специфіку місцевості. Наприклад, по заповідним тепер Стенцівсько — Жебриянським плавням прокладено 8 з 13,5 кілометрів каналу Дунай – Сасик.
У головній частині каналу (у місці його початку в ріці Дунай) був споруджений шлюз-регулятор. Він складається з чотирьох прольотів по 12 метрів кожний. Вони обладнані спеціальними піднімальними затворами для подачі прісної води у водоймище. Весь цей комплекс споруд коштував $13 568 700, або 8141,26 тис. карбованців за курсом 1976 року.
У цей же час було завершене будівництво насосних станцій і каналу МК-2, необхідних для подачі води з опрісненого лиману на лани для поливу. Їхня вартість -$7 218 900, або 4555,15 тис. карбованців за курсом 1976 року.
Друга черга ДДЗС


Спорудження об’єктів почалося в 1989 році, але було перервано в 1990 через нестачу коштів. До цього часу встигли побудувати ГНС-4 і ГНС-5.
Усього ж на розробку і наукове обґрунтування даного проекту (ДДЗС) у 1976 році витрачено $1.500.000. У 1991 році проект зажадав значних доповнень і удосконалень. Для внесення доповнень була створена творча група. Вона обійшлася державі в 970 тисяч карбованців. Доларовий еквівалент цієї суми розрахувати не представляється можливим, тому що усе фінансування робилося в1991 році, коли інфляція була найбільш сильною.
Отже, система водопостачання на лимані Сасик почала функціонувати з 1982 року. Подальше будівництво й удосконалювання споруд практично не робилося, і можна сказати, що саме цим роком завершене зведення даного об’єкта. Від його функціонування тепер залежать і господарська діяльність, і екологічний стан великої території.
Передбачалося:


• Поливне землеробство з транспортуванням води на лани по каналах.
• Зариблення водойми прісноводними видами риб з наступним виловом.
Найбільш важливим для посушливої зони північного Причорномор’я є використання прісної води для зрошення. Були перелічені основні витрати на транспортування води. Виявилося, що якщо використовувати воду по мінімуму, тобто з розрахунку 1000 м3 на 1 гектар у рік, то це обходиться:
• Витрати на транспорт $2.260.818 або 7.732.000 гривень на рік (ціни 1997 року)
• Експлуатація насосної станції в грошовому еквіваленті складає $700.470, або 2.731.833 гривень на рік
• Витрати електроенергії тільки на скидання води в море виражаються в сумі $648.700 або 2.530.000 гривень на рік
Екстенсивне нарощування площ зрошення не призвело до очікуваного збільшення сільськогосподарської продукції. Через незадовільну якість води на поливних землях жодного разу не була досягнута проектна врожайність – економічна ефективність Дунай-Дністровської зрошувальної системи виявилась низькою, а капітальні і експлуатаційні витрати високими (чистий прибуток від зрошування Сасицькою водою дорівнював експлуатаційним витратам у ДДЗС). Крім того, віддаленість від ринків збуту виключала можливість реалізації багатьох видів сільгосппродукції, що вирощується на поливних землях.
Використання водосховища у рибному господарстві показало наступне. Найбільша рибопродуктивність спостерігалась у перші роки існування водосховища, максимальні показники зафіксовані у 1987 р. З 90-х рр. розпочалось швидке зниження виловів з їх подальшою стабілізацією на досить низькому рівні (більш детальна характеристика рибогосподарської діяльності на водоймищі наведена у розд.4.3.5).
Після опріснення лиману видовий склад риб у ньому змінився на прісноводний і помітно скоротився.
Зариблення лиману є досить дорогим: так, тільки в 1990 році на зариблення товстолобиком і коропом було витрачено 32550 карбованців ($53.360 за офіційним курсом). Незважаючи на це, при порівнянні рибогосподарського значення Сасика з придунайськими озерами водоймище значно програє (рибопродуктивність Сасика перевищують аналогічні значення тільки найменш продуктивного і найбільш забрудненого оз. Ялпуг). При цьому стан здоров’я риби в Сасику, за численними свідченнями, набагато гіршій, ніж в інших водоймах придунайського регіону.
У певній мірі економічними наслідками (піддаються економічній оцінці) є погіршення рекреаційно-оздоровчого потенціалу регіону, забруднення водного середовища та інтенсифікація абразійних процесів при піднятті рівня у водосховищі.
Проведена фахівцями ІПРЕЕД (Інститут проблем ринку і економіко-екологічних досліджень) НАН України економічна оцінка наслідків реалізації проекту опріснення Сасика свідчить, що оцінка збитків значно перевищує оцінку позитивних ефектів [3].
Орієнтовний розрахунок економічного ефекту при водокористуванні на Сасицькому водосховищі на сучасному етапі також свідчить про перевищення затратної статті над доходною (табл.2)[4].

Таблиця 2.2 Економічний баланс при існуванні Сасика прісноводним (нинішній стан).
Витрати:
Статті витрат Округлено
Витрати на транспортування води на лани $2260000
Витрати на здійснення скидання води в море $700000
Вартість електроенергії, споживаної для скидання води $2500000
Збиток від забруднюючих Жебриянську бухту вод $2000000
Усього витрат: $7500000
Доходи:
Підвищення врожайності порівняно з незрошуваними полями $7000-28000
Виловлена риба (тут і далі розрахунок робився виходячи із середньої оптової ціни 2,5 грн. за 1 кг) $480000
Усього доходів: $490000 500000
Разом збитків: $7000000

Навіть якщо взяти до уваги численні свідчення про те, що браконьєрський вилов риби складає близько 90% загального вилову (у такому разі вся виловлена риба складе доход ~ $4 804 820, усього при цьому доходів: ~ $4 811 885 -4 833 080 на рік), що дає нам значення загального вилову близькі до розрахункової потенційної рибопродуктивності водойми (336,4 кг/га) [6], то і тоді збитки складуть суму $2 739 403 — 2 718 208
При цих розрахунках не враховувалися витрати:
• на внесення добрив на зрошуваних полях,
• на проведення хімічної меліорації,
• на зариблення водойми.
Частка збитків від забруднення водного середовища Сасицького водосховища дунайською водою серед складових збитків складає більше 80%.
Екологічні наслідки


До екологічних наслідків зміни гідрологічного режиму Сасика можна віднести в першу чергу зменшення інтенсивності зовнішнього водообміну при надходженні великих обсягів дунайської води. Це в свою чергу, обумовило певні особливості екологічного стану водойми.
У водоймі відбувається накопичення забруднюючих речовин, які надходять до водосховища із поверхневим стоком та по каналу Дунай-Сасик; інтенсифікація процесу мулонакопичення; акумуляція забруднювачів у біоті і донних відкладах; виникає небезпека вторинного забруднення.
Процес евтрофування водосховища з явищами „цвітіння” синьозеленими водоростями обумовлений як особливостями гідрологічного режиму і надходженням (різними шляхами) біогенних речовин, так і своєрідним гідробіологічним режимом водойми, який сформувався після опріснення. Провідна роль у продукуванні органічної речовини належить фітопланктону при незначному розвитку вищої водної рослинності і відсутності конкуренції за біогени.
Наслідком скидання води з Сасицького водосховища є погіршення екологічної ситуації в прибережній частині моря і приморських лиманів, зниження рекреаційної цінності цих ділянок.
У певній мірі екологічним наслідком зміни гідрологічного режиму Сасика можна вважати (при умові проведення зрошування) вплив на властивості ґрунтів ДДЗС.
Ґрунти, що примикають до Сасику й зрошуються його водою, в основному є південними чорноземами і (на півночі біля с. Михайлівка і на захід від нього) чорноземами звичайними. Вік цих ґрунтів у різних місцях коливається від 500 до 1 — 2 тисяч років.
Чорноземи звичайні формувалися тут в умовах посушливої зони, покритої бідною рослинністю з перевагою ковили. Тому в порівнянні з іншими чорноземами гумусний шар у них не глибокий. Придунайські чорноземи також мають важливу особливість, яку необхідно враховувати при проведенні на них агротехнічних заходів: глибина залягання в них карбонатів періодично змінюється, що зв’язано зі ступенем зволоження ґрунту — у сухий час року карбонатний шар піднімається, у вологий — опускається.
Чорноземи південні формувалися в ще більш посушливому кліматі, ґрунтоутворююча порода — лес. Вміст гумусу в них помітно менше, ніж у чорноземах звичайних, тому вони менш родючі, ніж чорноземи звичайні, однак на них проте можна вирощувати всі культури, розповсюджені в Одеській області. Найефективнішими добривами на цих ґрунтах є фосфорні.
На обох типах чорноземів для одержання високих врожаїв у цих місцях необхідне проведення агротехнічних заходів щодо збереження вологи.
Зрошення ґрунтів у районі Сасика провадиться водою з підвищеним вмістом солей — 0,6 — 2,02 г/л, через що відбувається або нагромадження солей у ґрунтах, або зміна складу ґрунтових солей у гіршу сторону. Таким чином, на лани, зрошувані водою Сасика подавалася тільки слабо — або сильномінералізована вода, а не справжня прісна.
При поливі будь-яких ґрунтів даної місцевості водою як прісною (0,4-0,6 г/л), так і мінералізованою (1,2-3,0 г/л) при заляганні ґрунтових вод на глибині 3 метри і більш, як у оточуючому Сасик регіоні, відбувається засолення ґрунтів. Якщо ж полив провадиться водою високої мінералізації, при цьому в ґрунтах відбуваються й інші негативні процеси: їхнє ущільнення, обезструктурування, вимивання гумусу і т.д., що веде до зменшення родючості.
У зоні зрошення ДДЗС при експлуатації зрошувальних систем площі засолених ґрунтів постійно збільшувалися приблизно до 1986 — 87 року.
За даними сольової зйомки Одеської гідрогеологомеліоративної експедиції Мінводгоспу УРСР за 1987—1989 р. установлено, що на ДДЗС осолонцьовано 28,1 тис. га зрошуваних земель, з яких 10,3 тис. га — середньосолонцюваті ґрунти (за вмістом поглиненого натрію в поглинаючому комплексі 5-10 %). Засолені ж площі (за метровим шаром) складають 13,3 тис. га, або 40 % від дослідженої території.
За період функціонування обох черг ДДЗС багато організацій, таких як Московський держуніверситет, Український науково-дослідний інститут зрошуваного землеробства (УкрНДІЗЗ), Український науково-дослідний інститут ґрунтознавства й агрохімії (УкрНДІГА) проводили наукові дослідження з оцінки впливу зрошення водою Сасика на властивості ґрунтів. У результаті встановлено[1], що деградація ґрунтів носить систематичний і неминучий характер, відбувається диференціація ґрунтового профілю за елювіально-ілювіальним типом, різко зростає відсоток слабо- і навіть середньосолонцюватих ґрунтів. Зрошувані водою Сасика чорноземи характеризуються високою щільністю складу, великобрильною структурою з низькою водоміцністю агрегації, незадовільною загальною пористістю аерації при найменшій вологоємності (15—20 %). За даними УкрНДІГА зростає вміст водорозчинного натрію при одночасному зменшенні кальцію, і ці зміни носять поступальний неослабний характер (ґрунти досягають слабкого і середнього ступеня осолонцювання). За даними УкрНДІЗЗа навіть за дуже короткий період (від 2 до 6 років) кількість водорозчинного натрію у всіх ґрунтах зросла в 5—10 разів, а вміст поглиненого натрію досяг 58 % від ємності поглинання ґрунтів. У дослідах ОДУ відзначається різке (у 2 рази) зменшення водонепроникності зрошуваних чорноземів, восьмикратне збільшення частки обмінного натрію при істотному (у 1,5 рази) збільшенні обмінного магнію. А в дослідженнях МДУ відзначається, що осолонцювання значною мірою йде за рахунок власних ресурсів натрію ґрунтів, що утворюється під час розпаду алюмосилікатів (що характерно для чорноземних ґрунтів при поливі водою будь-якої якості).
На сьогодні можна чітко констатувати, що стан з ґрунтом на системі в порівнянні з 1984 роком різко погіршився. Якщо раніш утворювалися іригаційні кірки від 2 до 5 см, то зараз — 10—15 см. Таким чином, за подібними погодними умовами за 2—3 роки орний шар цих ґрунтів буде цілком зруйнований.
Крім того, за період зрошення вміст натрію в ґрунтах збільшився в 16—25 разів, хлору — у 3—4 рази, спостерігається зниження кальцію в орному шарі також у кілька разів. Це призвело до різкого погіршення водно-фізичних властивостей ґрунту, що не дозволяє вчасно вести боротьбу з бур’янами в посівах озимих.
За даними Одеської гідрогеологомеліоративної експедиції:
В орному шарі зрошуваних ґрунтів при поливах водою незадовільної якості чітко простежується накопичення лугів і винесення лужних земель, у підорному шарі зрошуваних ґрунтів луги виносяться, а лужні землі накопичуються.
У ґрунтах ДДЗС відбуваються як процеси вивітрювання мінералів, так і процеси окристалізації глинистих мінералів в бік утворення більш жорстких структур. Причому в орному шарі зрошуваних ґрунтів процеси вивітрювання мінералів і їхня окристалізація відбуваються більш інтенсивно, ніж у підорному шарі.
Ніяких закономірностей у накопиченні важких металів у зрошуваних ґрунтах не зафіксовано. Виняток складає тільки стронцій. Його в зрошуваних ґрунтах в усіх випадках більше чим у богарних. Пояснюється це високим вмістом стронцію у фосфогіпсі, що широко використовується при меліорації поливної води на ДДЗС.
Дані вивчення вмісту загального гумусу в зрошуваних і богарних землях ДДЗС свідчать про те, що при використанні для поливів води незадовільної якості у перші 10 років зрошення загальний гумус із ґрунтового профілю вимивається. Це пов’язано з пептизацією ґрунтових колоїдів у зв’язку з різкою зміною іонно-сольового складу зрошуваних ґрунтів.
Результати проведених досліджень показують, що зрошення чорноземів водою незадовільної якості (сульфатною або хлоридно-натрієвою) веде до глибокої зміни ґрунтового покриву [1]. Це насамперед виявляється в зміні сольового складу з переважанням у складі солей одновалентних іонів, у накопиченні в орному шарі лугів і виносі з нього лужних земель, у посиленні процесів вивітрювання й окристалізації або трансформації глинистих мінералів в бік утворення більш жорстких структур, у втраті ґрунтом загального гумусу головним чином за рахунок органічного вуглецю.
Експертне вивчення зміни іонно-сольового, валового хімічного й органічного складу ґрунтів при їхньому зрошенні водою незадовільної якості свідчить про те, що ґрунти зазнають глибоких змін в негативну сторону. Зміни, що при цьому відбулися, можна умовно поділити на деградаційні та нейтральні з точки зору ґрунтової родючості. Серед деградаційних змін проведеними дослідженнями встановлено такі:
а) схильність до акумуляції токсичних легкорозчинних солей, що вносяться з поливною водою та утворюються в ґрунтовій товщі під її впливом (хлориди та сульфати натрію та магнію) на різних глибинах і в різній кількості, в залежності від інтенсивності зрошення, рухомості (розчинності) солі та погодно-кліматичних умов; у середньому досягається слабкий ступінь засолення шару 0-200 см за сезонно-оборотним сольовим режимом;
б) стадійний процес іригаційного осолонцювання з чергуванням періодів розвитку солонцьового процесу й тимчасової динамічної рівноваги та поступовим просуванням по ґрунтовому профілю згори донизу; тривалість стадій залежить від інтенсивності зрошення. Може бути досягнутий сильний ступінь іригаційної солонцюватості;
в) тенденція до диференціації профілю за солонцевим типом з утворенням осолонцьованого шару потужністю до 30 см, кіркоутворення;
г) збіднення верхнього півметрового шару на валовий вміст кальцію, магнію (в мулистій фракції) та накопичення натрію, хлору, а також калію — в мулистій частині;
д) збільшення дисперсності ґрунтової маси, замулення мікротріщін, руйнування мікроагрегатів;
е) зменшення адгезійної здатності колоїдних часток і, як наслідок, зниження показника їх агрегативної стійкості;
є) зростання електрокінетичного потенціалу колоїдів;
ж) збіднення орного шару на мулисту фракцію через вилуговування пептизованих колоїдів (елювіювання);
з) ущільнення верхніх шарів ґрунту і, як наслідок, зниження водопроникності з поверхні;
і) деградація макроструктури, що проявляється в зростанні брилистості та зменшенні вмісту агрономічне цінних агрегатів, насамперед, розміром 1-3 мм.
Нейтральні з точки зору ґрунтової родючості зміни чорноземів ДДЗС полягали в наступному:
а) підвищення рухомості й інтенсивності споживання рослинами азоту, фосфору та калію;
б) підвищення рухомості ряду органічних ґрунтових сполук і тенденція до фульватизації гумусу;
в) перехід сполук кремнію та заліза в більш лабільні аморфні форми; тенденція до вилуговування аморфних форм Fe2O3 з орного шару й нагромадження в підорному;
г) посилення процесів внутрішньоґрунтового вивітрювання первинних мінералів (польових шпатів, слюд, амфіболів, піроксенів та ін.), продукти руйнування яких поповнюють мулисту фракцію, змінюючи її склад;
д) утворення в складі глинистих мінералів мулистої фракції змішано-шаруватих гідрослюда — монтморилонітових кристалітів, що може бути пов’язане з необмінною фіксацією високозарядним монтморилонітом іонів калію з ґрунтового розчину, а також калієвмісних первинних і вторинних мінералів, що гідролізуються, в його міжпакетних порожнинах;
е) частковий перехід важких металів (ВМ) шарів 50-250 см у більш рухомі форми (розчинні в ацетат-амонійному буфері) з тенденцією їхнього пересування вниз по профілю.
Основними критеріями при визначенні гідрогеологомеліоративного стану (ГГМС) зрошуваних земель ДДЗС є засолення та осолонцювання ґрунтів. Розвиток процесу осолонцювання пов’язується переважно з близьким заляганням ґрунтових вод підвищеної мінералізації, поширенням засолених та просадочних порід, несприятливими умовами поверхневого стоку, а в межах зрошуваних земель — із незадовільною якістю поливної води та режимом ґрунтоутворення.
Цей процес є стадійним (чергуються стадії осолонцювання й тимчасової динамічної рівноваги), поступово просувається по ґрунтовому профілю згори донизу, охоплюючи все більшу й більшу ґрунтову товщу. Ступінь вторинної солонцюватості, що може при цьому бути досягнутий -слабкий, середній і сильний.
Застосування агромеліоративних заходів, у першу чергу, хімічної меліорації кальцієвими меліорантами (серед яких переважає фосфогіпс) поливних вод і зрошуваних ґрунтів, неспроможне цілком усунути процес іригаційного осолонцювання, а здатне лише обмежити його, стабілізувавши на рівні слабкого ступеня, але з нагромадженням у кореневмісному шарі токсичних продуктів катіонного обміну (насамперед Nа2SO4).
Мікрофлора — невід’ємний компонент ґрунту, вона відіграє важливу роль у перетворенні органічних сполук, у кругообігу основних елементів живлення рослин. Мікроорганізми впливають на напрямок і інтенсивність процесів, що протікають у ґрунті та визначають характер і властивості ґрунту як цілісної системи та обумовлюють рівень його родючості.
У різних за генезисом ґрунтах сформована своя структура мікробного ценозу [7,8,9], яка підтримується в гомеостазі, тобто має певну пружність, здатність зберігати свої внутрішні зв’язки при збуренні його стану, реагувати на зміни в оточуючому середовищі в напрямку їх нейтралізації. При інтенсивному навантаженні, до якого призводить діяльність людини, стійкість системи може бути недостатньою, вона втрачає рівновагу, і за досить тривалої дії навантажень переходить до нового рівноважного стану.
Довготривале зрошення, особливо при використанні мінералізованих вод, належить саме до таких видів антропогенного впливу. Зміни водного й повітряного режиму корінним чином порушують стан мікробного ценозу і призводять до формування якісно нової спільноти мікроорганізмів у відповідності до змін фізико-хімічних властивостей ґрунту [10].
Зміни водно-сольового й поживного режимів, що виникають у зрошуваних ґрунтах при вторинному осолонцюванні, викликають перебудову у співвідношенні чисельності окремих груп мікробного ценозу [11,12]. Із збільшенням ступеня солонцюватості ґрунтів достовірно зменшується чисельність евтрофних мікроорганізмів, значно зростає чисельна перевага над ними оліготрофної мікрофлори [13].
У чорноземі звичайному тривале зрошення (з 1985 року) мінералізованою водою призвело до формування мікробного ценозу з новими параметрами. Спостереження протягом 1996-1999 років засвідчили меншу, ніж у незрошуваному ґрунті, чисельність мікроорганізмів, що засвоюють органічний азот (органотрофів)у 2,3-3,7 рази в залежності від року спостережень. Кількість мікроорганізмів, що засвоюють мінеральні форми азоту, та актиноміцетів у середньому за строк спостережень була меншою в 2 рази, мікроскопічних грибів (цукролітичних) — майже на 25 %.
Тривале інтенсивне зрошення мінералізованою водою викликало стійкі зміни стану мікробіоти. Навіть застосування меліоративних прийомів не повертає ґрунт агроекосистеми до попереднього стану, не усуває проявів біологічної деградації, а лише пом’якшує їх. Застосування фосфогіпсу окремо й разом з мінеральними та органічними добривами збільшує чисельність основних еколого-трофічних груп мікроорганізмів. У середньому кількість органотрофних бактерій збільшується відповідно на 40 і 59 %, мікроорганізмів, що засвоюють мінеральний азот — на 31 і 28 %, актиноміцетів — на 50 і 29 %, мікроскопічних грибів — на 14 і 71 %. Чисельність оліготрофної мікрофлори падає на 25 і 11%. Внесення меліорантів дещо поліпшує функціональний стан мікробіоти — при зменшенні її мінералізаційного потенціалу одночасно покращується трофічний режим, про що свідчить зменшення показника оліготрофності на 76 % при застосуванні фосфогіпсу і на 64 % на варіанті з фосфогіпсом і органомінеральними добривами. Проте за мікробіологічними показниками в обох випадках ґрунт не повернувся до попереднього стану.
На початку застосування зрошення загальна чисельність мікрофлори збільшується, зростає її активність, тобто біогенність ґрунту підвищується за рахунок забезпечення стабільного водного та повітряного режимів. Проте з часом внутрішні резерви, за рахунок яких система підтримується на нетиповому для ґрунту рівні біогенності, вичерпуються. Для запобігання погіршенню ґрунтового стану застосовуються меліоративні заходи.
Ефективність впливу останніх на мікробіологічний стан в умовах тривалого зрошення залежить від властивостей ґрунту та режиму зрошення.
Зрошення чорнозему південного тривалий час мінералізованою водою (з 1985 року), але в помірному режимі — лише за умов зменшення вологості ґрунту до певного рівня — не викликає зниження його біогенності. Через 12 років після започаткування зрошення вона залишається більшою, ніж у незрошуваному ґрунті. Проте і в цих умовах спостерігаються функціональні зрушення в мікробному ценозі, які можуть сприйматись як ознаки початкових деградаційних процесів. Одночасно зі зниженням мінералізаційного потенціалу, від рівня якого залежить забезпечення ґрунтової екосистеми поживними мінеральними сполуками, зростає в 1,7 рази показник оліготрофності, що вказує на погіршення трофічного режиму в ґрунті. На цій стадії застосуванням агромеліоративних прийомів можна скоригувати перебіг ґрунтових процесів і усунути негативну тенденцію та поліпшити або підтримати функціональний стан мікробного ценозу зрошуваного ґрунту.
Найбільш ефективним було застосування плантажного обробітку ґрунту із внесенням гною, коли показника трофічного стану ґрунту на рівні неудобрюваного зрошуваного контролю було досягнуто при меншому мінералізаційному потенціалі. Внесення фосфогіпсу у воду, якою зрошувався ґрунт, не поступається за ефективністю вищеназваному заходу.
У цілому мікробні ценози виведених зі зрошення ділянок за своїми параметрами так само значно відрізняються від мікробоценозу незрошуваного неудобрюваного чорнозему звичайного, як і ті, де зрошення триває.
Повернення ґрунту до попереднього стану після тривалого інтенсивного зрошення мінералізованою водою потребує застосування комплексу меліоративних заходів, можливо протягом не менш тривалого періоду часу. У разі неможливості застосування такого комплексу процес відновлення мікробіологічного стану, характерного для богарних ґрунтів, очевидно, значно уповільниться.
У останні роки після припинення інтенсивного зрошування Сасицькою водою невідповідної якості агроекологічний стан земель Дунай – Дністровської зрошувальної системи визначається, передусім, процесом самопливної, неконтрольованої трансформації інтенсивної системи зрошуваного землеробства в екстенсивну систему землеробства богарного. З припиненням зрошення здійснюється перехід з інтенсивних зерно — кормових сівозмін на екстенсивні зернові та “соняшникові”.
Соціальні наслідки


Соціальні наслідки зміни гідрологічного режиму оз.Сасик формують, в першу чергу, процеси, пов’язані з підняттям рівня води у водосховищі. У результаті інтенсифікації абразійних процесів (особливо на західному березі), підняття рівня ґрунтових вод сформувалися незадовільні умови для проживання людей поблизу озера. В перші роки створення водосховища в багатьох населених пунктах на узбережжі практикувались грошові компенсації мешканцям з відселенням із-за руйнування житлових будинків. Для нейтралізації процесів підтоплення місцеві жителі змушені прокладати дренажні труби для відводу ґрунтових вод.
Певною мірою вплинула на соціальний стан регіону втрата Сасиком бальнеологічної функції, закриття грязелікарень. Приток у регіон людей з оздоровчими цілями забезпечував місцевим жителям додаткові робочі місця і можливість реалізації власно виробленої сільськогосподарської продукції.
З підняттям рівня ґрунтових вод, що використовуються населенням як джерело питного і господарського призначення, погіршилась їх якість (яка й раніше була незадовільною).
Якість прісних підземних вод у межах району погіршується в результаті їхнього забруднення відходами сільського господарства, промислового виробництва і комунальних стоків. Погіршення якості відзначене також у межах окремих територій ряду зрошувальних систем (Татарбунарської, Дунайсько — Дністровської).
Несприятлива екологічна ситуації в районі зумовила високий рівень захворюваності і смертності, який вище за середньоукраїнський.
У зв’язку з цим треба відмітити, що одне з головних завдань будівництва водогосподарського комплексу Дунай-Дністер — покращання побутового і промислового водопостачання регіону, так і не реалізовано.
Незадовільна якість і дефіцит питної води, забруднення підземних вод відносяться до найбільш складних економіко-екологічних проблем, які продовжують загострюватися. Питання покращання водопостачання повинно бути пріоритетним при вирішенні проблем регіону, виборі стратегії його розвитку.
Однією з причин складної ситуації є реалізація економічно необґрунтованих і екологічно небезпечних гідротехнічних проектів, пов’язаних з інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва. Помилковість безальтернативності зрошувального землеробства проявилася згодом в економічних, екологічних і соціальних наслідках. Сумарні соціально-економічні втрати, як викладалося вище, виявилися дуже значними [3].
Таким чином, характер господарської діяльності у 70-90-і роки ХХ століття в Дунай-Дністровському межиріччі, загальна соціально-економічна криза, пережита Україною, низка екологічних проблем — все це зумовило досить напружену соціальну ситуацію на території регіону [3].

1 comment to Сасик: розділ 2. ОЦІНКА СОЦІАЛЬНИХ, ЕКОНОМІЧНИХ ТА ЕКОЛОГІЧНИХ…

  • Татьяна

    Уважаемый Олег Листопад!! Я журналист Одесского спутникового телеканала Татьяна. Получив очередное задание для программ «Требуется решение» тему Сасык, удалось пообщаться с :
    Григорий ПЕТРУК начальник управления водных экосистем и ресурсов Министерства охраны окружающей природной среды Украины;
    Николай РЕШЕТНИКОВ директор государственного регионального проектно-исследовательского института «Укрюжгипроводхоз»;
    Ирина ВЫХРЫСТЮК, председатель Татарбунарской районной общественной экологической организации «Возрождение»;
    Олег РУБЕЛЬ, кандидат экономических наук, сотрудник Института проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины

    к сожалению, так и не удалось выяснить никаких сумм затраченных на строительство. Обратившись к всемирной информ паутине, отыскала ваш блог. Судя по вашим исследованиям и фактам озера Сасыка, вас тоже беспокоит его судьба. Очень хотелось бы с вами Олег пообщаться, и с вашиго позволения воспользоваться даными статьи « Розробка соціально-економічного та екологічного обґрунтування відновлення гідрологічного режиму
    озера Сасик» .
    Свяжитесь, пожалуйста с нами 063 300 77 00 или по mail. За ранние спасибо за любую помощь.

Leave a Reply