Останні записи

Першопроходець. Олександр Яната. (1888 — 1938)

Олександра Алоїзовича Янату можна смiливо назвати першодiячем охорони природи 20-х, початку 30-х рокiв в Українi. Створення заповiдникiв, розробка природоохоронного законодавства, пропаганда охорони природи у газетах та книжках == усiм цим займався Яната.

Вiн народився 25 травня 1888 року у Миколаєвi, в родинi садiвника. Батько == чех, мати == нiмка. Саме вiд батька Яната «захворiв» ботанiкою на все життя. Ще навчаючись на агрономiчному факультетi Київського полiтехнiчного iнституту, вiн створює в 1909 роцi студентський гурток природознавцiв, а через рiк, на своїй батькiвщинi == Миколаївське товариство любителiв природи, починає випускати журнал «Природа». Де б не жив Олександр Алоїзович == вiн активний дiяч рiзноманiтних громадських природничонаукових органiзацiй. У Криму == секретар Кримського товариства природознавцiв та любителiв природи. У 1914 р. переїжджає до Харкова == створює науковий вiддiл Товариства iм. Квiтки-Основ’яненка, пiзнiше органiзовує Українське ботанiчне товариство, Українську Академiю сiльгоспнаук.

Пiд час першої свiтової вiйни ботанiк працює у фуражному пiдвiддiлi одного з пiдроздiлiв Захiдного фронту, де знайомиться з Симоном Петлюрою, бере активну участь в полiтичному життi.

У 1917 роцi вiн стає секретарем Революцiйного Українського комiтету Захiдного фронту, головою якого був Петлюра. До речi, ще до цього, в 1905-1910 роках Яната керував пiдпiльною друкарнею, був одним iз керiвникiв Миколаївської об’єднаної органiзацiї РСДРП. Саме за це вiдсидiв у Лук’янiвськiй тюрмi. Побував Яната i в партiї бiльшовикiв, i в партiях українськiх «боротьбистiв». Але, як вiн сам зазначає у своїй автобiографiї, бiльшовики розчарували його нацiональним питанням, а «боротьбисти» == нерадикальною соцiальною програмою. На кiнець 1917 року Олександр Алоїзович вiдходить вiд полiтики, i навiть коли в 1919 роцi Петлюра запропонував йому портфель мiнiстра освiти Української народної республiки, вiн вiдмовився.

З 1918 по 1920 роки О. А. Яната == професор ботанiки Українського педагогiчного iнституту, а потiм переїхав до Харкова, де очолив кафедру ботанiки Харкiвського сiльськогосподарського iнституту, i став заступником голови Сiльськогосподарського наукового комiтету НКЗ УРСР. Яната == органiзатор багатьох природничих журналiв == «Вiсника сiльськогосподарської науки», «Українського ботанiчного журналу», «Працi сiльськогосподарської ботанiки», «Вiсника природознавства».

Професору Янатi належить величезна кiлькiсь наукових праць (бiблiографiя його праць ще не створена, але загальна кiлькiсть їх, очевидно, не менше 300 або навiть 500.

Яната завжди находить час для природоохоронної дiяльностi, ставши на кiнець 20-х рокiв зiркою першої величини у природоохоронному русi України.

Вiдомо, що iще в груднi 1911 року, живучи в Криму, вiн разом зi своєю дружиною, Наталiєю Осадчою-Яната, дочкою вiдомого українського письменника-революцiонера Тихона Осадчого, вченими С. А. Мокржецьким та М. М. Клепiнiним, створює при Кримському товариствi природознавцiв та любителiв природи комiсiю з охорони пам’ятникiв природи та старовини.

Ентузiасти займались вивченням печер Криму, брали участь у Харкiвськiй виставцi охорони природи (1913 р.), встановили зв’язок з iншими природоохоронними органiзацiями Росiї. Хотiли навiть викупити пiд заказник цiлинну дiлянку «Кам’яна могила», але не змогли зiбрати необхiдних 300 карбованцiв.

Брав участь вчений i в створеннi в Сiмферополi шкiльного ботсаду. Пiзнiше, на початку серпня 1918 року, за гетьманщини, Яната разом з В. I. Вернадським та iншими вченими проводить у Києвi нараду природознавцiв України. Тут вiн виступає з двома доповiдями, одна з яких була присвячена охоронi унiкальної кримської природи.

Та особливо багато корисного у справi збереження природи О. А. Яната зробив на посту голови Комiсiї з охорони природи Сiльськогосподарського наукового комiтету Наркомату землеробства УРСР. У 20-х роках Наркомзем був органом, що активно впливав на охорону природи, вiн завiдував рибним, лiсовим, мисливським господарством, йому пiдпорядковувались заповiдники Асканiя-Нова, Приморськi, Канiвський, Конча-Заспа.

Природно, все це проходило через Олександра Алоїзовича. Вiдомо, що вiн активно пiдтримав у 1923 р. iдею органiзацiї Канiвського заповiдника, був одним iз авторiв визначального у природоохраннiй полiтицi України двадцятих рокiв декрету «Про охорону пам’яток культури та природи», затвердженого ВУЦИК i СНК УРСР 16 червня 1926 року, вiдстоював вiд розорювання в 1928 р. заповiдник Хомутiвський степ.

Але особливо багато зусиль та нервiв вiн доклав на захист вiд постiйних посягань господарникiв заповiдника Асканiя-Нова, де вiн, до речi, працював науковим консультантом. У груднi 1920 року в Сiмферополi О. А. Яната проводiв першу нараду з проблем заповiдника. У нiй взяли участь такi видатнi вченi як М. М. Кузнецов, В. М. Сукачов, Є. В. Вульф, М. М. Завадовський.

У червнi 1922 року разом з професорами А. А. Браунером, I. К. Пачоським, А. С. Федоровським та М. В. Шарлеманем вiв збори «Асканiйського комiтету», а влiтку 1925 року у складi комiсiї президента АН УРСР академiка В. I. Липського пiдготував науково-обгрунтованi рекомендацiї щодо покращення заповiдної справи в Асканiї.

У сiчнi 1933 року Олександр Алоїзович представляє Український комiтет охорони пам’яток природи, робить двi доповiдi == про природоохоронну справу в Українi та збереження природи Кримських яйл.

У своїх виступах Яната, до речi, пiдкреслював, що через мiсяць пiсля всесоюзного вiдбудеться український з’їзд з охорони природи. Комiтет з охорони природи одержить бiльше прав, належатиме до ВУЦВКу, розшириться мережа заповiдникiв. На жаль, нiчого цього не сталося.

Природоохоронний рух виявився у протирiччi зi сталiнськими планами колективiзацiї та iндустрiалiзацiї, i його просто почали душити. Виступи Янати на захист природи ставилися рiзними демагогами вiд полiтики та бiологiї йому в провину.

15 березня 1933 року постановою президiї Української сiльгоспакадемiї Олександра Алоїзовича за «протягування» буржуазних теорiй у боротьбi з бур’янами знiмають з роботи в Iнститутi захисту рослин.

4 травня 1933 року спiвробiтник ДПУ УРСР Шелюбський прийшов до будинку №35 по вулицi Лермонтовськiй i в присутностi свiдкiв заарештував О. А. Янату . З перших же допитiв вчений «признав», що входить до контрреволюцiйної органiзацiї «Український нацiоналiстичний центр» та «Українську вiйськову органiзацiю».

Причини арешту О. А. Янати, на мiй погляд, == двi. По-перше, за свiдченнями колишнiх спiвробiтникiв Центральної Ради В. П. Мазуренко, I. Н. Лiзанiвського та iнших на чолi з академiком М. С. Грушевським, вiн був зачислений до так званого Українського Нацiонального Центру (УНЦ) та Української Вiйськової Органiзацiї (УВО). Так, Грушевський «зiзнався», що у квiтнi 1926 року, будучи в Харковi, зупинявся на квартирi професора Янати, де разом з iншими гостями вiв контрреволюцiйнi розмови. Другою причиною арешту вченого виявилася загальна «чистка» ДПУ сiльськогосподарських установ України, що проводилась у республицi в 1933 р.

23 вересня 1933 року судова трiйка при колегiї ДПУ УРСР постановляє: ув’язнити вченого на п’ять рокiв, з висилкою у виправнi табори. Спочатку строк вiн вiдбував у «Прорвлаге», потiм, з квiтня 1936 == у «Белбалтлаге» (Беломорско-Балтийском лагере) == на Соловках.

Семен Пiдгайний у книзi «Українська iнтелiгенцiя на Соловках», згадував, що вчений працював на островi, на Соловецькому дослiдному полi, займався агрономiєю.

Вiн був дуже неговiркий, нiкому не заперечував, нiчого не розповiдав. Повертаючись увечорi до камери, Яната звичайно з’їдав баланду i вiдразу вкладався спати. О першiй годинi ночi прокидався, дiставав зi свого ящика карточки, гербарiй i працював до ранку.

29 серпня 1937 р. Яната був вiдправлений iз Соловкiв разом з особовою справою в «Севвостлаг» (Северо-Восточном лагерь) НКВС. У травнi 1938 року повинен був закiнчитися його строк. У характеристицi iз Соловкiв про нього повiдомлялося позитивно. Вчений готувався до повернення на волю. Вiн ще не знав, що 31 липня 1937 р. ЦРК СРСР пiдтримав клопотання Особливої наради при НКВС СРСР про продовження йому строку покарання iще на п’ять рокiв. Про це вiн дiзнався лише навеснi 1938 року, будучи в одному iз таборiв «Севвостлага». Вiдомо, що вчений страждав вiд туберкульозу i мав хворе серце. Очевидно, сумна звiстка загострила його хвороби i прискорила кiнець. Як свiдчать матерiали справи Янати, вiн помер у «Севвостлаге» 3 червня 1938 року. Тодi йому виповнилося 50 рокiв. Реабiлiтували вченого посмертно 10 червня 1964 року.

В.Є. Борейко

Розстріляна екологія

Нариси про репресованих діячів охорони природи україни

(За матеріалами досліджень Комісії із заповідної справи та охорони дикої природи УЕА «Зелений світ» — В. Борейко, В. Грищенко, Г. Дремлюга, О. Листопад)

«Зелений світ», екологічна газета України

Спеціальний випуск №10-11

Серпень 1994 року

Над номером працювали: С. Желяскова, О. Листопад, М. Прилуцький, Е. Яцеленко,

Фото із особистих архівів, матеріалів СБ України та ін. джерел

Фото перезнімали О. Шелудько, Ю Самеляк, С. Полюх, В. Борейко

Leave a Reply