Останні записи

Михайло Полоз — перший голова Українського комітету охорони пам’яток природи

Михайло Миколайович Полоз займав не лише високi пости в партiї українських комунiстiв та уряду УРСР. Вiн ще був i першим головою Українського комiтету охорони пам’яток природи. Iм’я Полоза довгий час не згадувалось не лише в природоохороннiй лiтературi, але й замовчувалось у довiдковiй. Так, в останнiй Українськiй радянськiй енциклопедiї (1985) про М.М. Полоза немає нi слова. Тому всi матерiали про Михайла Миколайовича довелось шукати в держархiвах України, архiвах СНБ України, у дечому допомогла його дочка, Рада Михайлiвна.

Михайло Миколайович Полоз народився у Змiївському районi Харкiвської губернiї (з iнших джерел — у самому Харковi) 23 грудня 1891 р. у сiм’ї збiднiлого дворянина, що займав пост службовця Державного контролю. У 1910 — Михайло Полоз був членом Харкiвського союзу учнiв соцiал-революцiонерiв, а через два роки зазнав ув’язнення. В 1910 р. склав екстерном за середню школу i вступив до унiверситету iменi Шенявського у Москвi. З 1912 — навчався у Петровськiй сiльськогосподарськiй академiї.

За цей перiод, як активiст Української партiї соцiал-революцiонерiв, був декiлька разiв заарештований. У 1915 поступив до школи льотчикiв, а потiм у званнi прапорщика (льотчик-винищувач) воював на румунському фронтi. У 1917 Полоз стає членом Центрального комiтету Центральної Ради, бере участь у переговорах з нiмцями вiд Української Народної республiки в Брестi. В 1918, при пiдходi до Києва вiйськ Муравйова, був заарештований, засуджений до розстрiлу, проте врятований козацькими частинами. З 1918 Полоз входить до партiї боротьбистiв, з 1920 — до КПУ. 1921 — повпред УРСР у Москвi, з 1923 по 1925 — голова Держплану УРСР, 1925—1930 — нарком фiнансiв УРСР, 1930—1934 — заступник голови бюджетної комiсiї ЦИК СРСР. Так, коротко, складалась його кар’єра до трагедiї у 1934 роцi.

Iз спогадiв його дочки, Ради Михайлiвни, Полоз з великою любов’ю ставився до iсторiї України, її культури i природи, пiдтримував українських письменникiв. Бiльше того, закiнчивши Петровську сiльгоспакадемiю (вуз, де викладали вiдомi пiонери охорони природи — професор М.М. Кулагiн, Б.М. Житков та iн.), Михайло Миколайович не мiг не проникнутись iдеями природоохорони. Все це, в комплексi, можливо, i обумовило те, що 24 грудня 1927 р. вiн очолив на громадських засадах дуже клопiткий орган — Український комiтет охорони пам’ятникiв природи. Ясно, що затвердження на цьому посту такого авторитетного партiйного та державного дiяча як Полоз, значно сприяло розвитку природоохоронної справи в Українi. Вiн, наприклад, як заступник голови СНК УРСР пiдписав у травнi 1924 р. декрет про заповiдання Ольвiї. Полоз, так само, як i його давнiй товариш по партiї боротьбистiв, нарком освiти УРСР А.Я. Шумський, були зв’язуючими ланками мiж вченими — дiячами охорони природи та iснуючою владою. З їхнiм же звiльненням уряд України практично перестав займатися природоохоронними питаннями.

Так, до 1930 р., не без зусиль Полоза, бюджет Українського комiтету охорони пам’яток природи (УКООП) збiльшився з 9 тис. 350 карбованцiв до 84 тис. 065 карбованцiв, були затвердженi положення про Асканiю-Нова, Приморський, Пiщаний, Канiвський заповiдники, Софiївку. З 1919 по 1929 заповiдна площа збiльшилась з 500 до 85010 гектарiв, все частiше з’являлися природоохороннi статтi в газетах «Радянське село», «Вiстi», «Комунiст». Не без пiдтримки Полоза та Шумського унiкальний заповiдник Асканiя-Нова у 20-х роках неодноразово вдавалось вiдстоювати вiд спроб Наркомзему УРСР розорати цiлинний степ.

Були пiдготовленi документи про створення нових заповiдникiв: Корабельний гай, Чорний лiс, Веселi Боковеньки, Другого Державного степового заповiдника сходу України. Проте, як свiдчать матерiали ЦДАЖР України, всi цi проекти проходили з дуже важко. Так, заступник голови СНК УРСР Дудник вiдмовився подати на розгляд Раднаркому матерiали на заповiдання Корабельного гаю, Чорного лiсу та Веселих Боковеньок, три роки пiдряд (1926-1928) довелось вибивати грошi з держбюджету на охорону природи.

Засiдання УКООП проходили в Харковi, на вул. Артема, в будинку 29, де звичайно збиралось чоловiк з десять вiдомих вчених — В.Г. Аверiн, О.А. Яната, А.С. Федоровський, I.К. Тарнани, представники Наркомзему, Наркомпросу, ВУСМРу, приїжджали директори заповiдникiв. Це був найплiднiший час для природоохоронної справи.

На початку 30-х рокiв, коли Полоза перевели на роботу до Москви, УКООПом вже був розроблений проект Закону про охорону природи та розвиток природних ресурсiв соцiалiстичного господарства, проект перспективної мережi заповiдникiв України, республiка готувалась до першого республiканського з’їзду з охорони природи. Проте нiчому цьому не судилось здiйснитись…

На яких би постах не працював Михайло Миколайович, вiн завжди намагався вiдстоювати iнтереси України вiд великодержавного шовiнiзму. Так, вiн заперечував iдею створення єдиного всесоюзного наркомзему, виступив проти сталiнської великодержавної полiтики пiд час пiдписання союзного договору.

12 сiчня 1934 р. Ягода пiдписав ордер № 14274 на арешт М.М. Полоза, який проживав за адресою: м. Москва, вул. Серафимовича, 2, кв. 199. Арештовував Полоза чекiст Едельман.

Полоза звинуватили як активного члена «Української воєнної органiзацiї» — УВО. На нього вже були свiдчення заарештованих ранiше «членiв» УВО — письменника М.Н. Ялового, секретаря партвидаву УРСР С.П. Вiкула, журналiста I.I. Бушлованого, ще 5-6 чоловiк. На першому допитi — 16 сiчня 1934 р. Полоз заперечував будь-яку контрреволюцiйну роботу.

Тримали два мiсяцi. Проте потiм був направлений до Харкова, звiдти до Києва, де «зiзнався» в участi в УВО 5 березня 1934 р. слiдчому Соколову, який був вiдомий як спецiалiст по вибиванню «чистосердечних свiдчень». А 15 березня Полоза катував сам шеф українських чекiстiв Балицький. Михайло Миколайович «зiзнався» у пiдготовцi замахiв на Постишева, Балицького, Сталiна, зв’язках з панською Польщею, розробцi збройного повстання, у бажаннi створити в Українi буржуазно-демократичну республiку.

4 червня 1934 року судова трiйка при колегiї ГПУ УРСР, по статтi 54-11 УК УРСР засудила М.М. Полоза до ув’язнення у виправтрудтаборах строком на 10 рокiв. Вiдбував свiй строк вiн на Соловках, про нього з теплотою згадує у своїй книзi «Українська iнтелiгенцiя на Соловках. Спогади. 1933-1941», виданiй у Мюнхенi, Семен Пiдгайний. 9 жовтня 1937 р. рiшенням Особливої трiйки УНКВД по Ленiнградськiй областi, Полоз у числi 134 «українських буржуазних нацiоналiстiв» був засуджений до вищої мiри покарання i розстрiляний у мiстi Кемi Карельської АРСР 3 листопада 1937 р. Через два тижнi у магаданських таборах розстрiляли його дружину. Могили не вiдомi.

На прохання його дочки, Ради Михайлiвни, пiд час «хрущовської вiдлиги» почалась реабiлiтацiя М.М. Полоза.

Гарнi вiдгуки про Полоза дали кiлька його старих товаришiв по службi. Остап Вишня направив до КДБ УРСР листа: «М.М. Полоз був чесною людиною — комунiстом i полум’яним радянським патрiотом». Кiлька «активiстiв» УВС, що залишилися живими, дали свiдчення, що обмовили ранiше Полоза, iнших i себе пiд впливом незаконних методiв слiдства. 8 березня 1957 року ухвалою № 387/0-57 воєнного трибуналу Київського вiйськового округу Михайло Миколайович Полоз був реабiлiтований посмертно, а кримiнальна справа про нього припинена «за вiдсутнiстю у його дiях складу злочину».

 

В.Є. Борейко

Розстріляна екологія

Нариси про репресованих діячів охорони природи україни

(За матеріалами досліджень Комісії із заповідної справи та охорони дикої природи УЕА «Зелений світ» — В. Борейко, В. Грищенко, Г. Дремлюга, О. Листопад)

«Зелений світ», екологічна газета України

Спеціальний випуск №10-11

Серпень 1994 року

Над номером працювали: С. Желяскова, О. Листопад, М. Прилуцький, Е. Яцеленко,

Фото із особистих архівів, матеріалів СБ України та ін. джерел

Фото перезнімали О. Шелудько, Ю Самеляк, С. Полюх, В. Борейко

Leave a Reply