Нещодавно у селищі Коропове (Задонецька сільрада, Зміївський район Харківської області) відбулися збори сільської громади, на яких обговорювалося колективне звернення жителів селища до Зміївської райдержадміністрації. Ініціатори цього звернення, висловлюючи своє ставлення до діяльності національного природного парку (НПП) “Гомільшанські ліси”, заявляють: “Такий парк нам не потрібний”.
Що ж пишуть автори звернення (до речі, під ним стоїть 271 підпис), яке ще у травні нинішнього року місцевий житель Іван Северін передав главі Зміївської РДА Євгенові Мураєву? Наскільки об’єктивну інформацію наведено в ньому? У цьому й спробували розібратися учасники сільських зборів.
Вів збори голова Задонецької сільради Володимир Омельченко. Серед промовців – директор НПП “Гомільшанські ліси” Олександр Мотлях, депутат Змївської районної ради Михайло Ковальов, ініціатор збирання підписів проти національного парку Іван Северін, начальник наукового відділу НПП “Гомільшанські ліси” кандидат біологічних наук Сергій Влащенко. Крім того, свої думки висловили місцеві жителі, дачники, ділянки яких розташовані поруч із парком, і харків’яни, які користуються послугами парку, адже одне із завдань НПП – допомагати відновлювати працездатність українців, зокрема й жителів розташованого неподалік одного з найбільших міст України.
Загалом на збори прийшло приблизно 70 людей. Обговорення тривало майже три години і мало характер гарячої дискусії. Місцеві жителі висловлювали невдоволення різними аспектами свого життя. Але, як з’ясувалося, більшість із них… далеко поза сферою впливу парку.
Ключовим питанням, яке турбує місцеве населення, виявилося захоплення берегової лінії уздовж Сіверського Дінця приватними особами. На даний момент уже немає проходу берегом вздовж усього села Коропове. У ході дискусії з’ясувалося, що адресовані до парку претензії насправді не мають до нього жодного відношення. Рішення про передачу землі в користування у компетенцію парку не входить, і всі виділення землі проводилися Зміївською РДА.
Наступне питання, яке турбує місцеве населення, – велика кількість катерів і моторних човнів на ріці Сіверський Донець, які створюють загрозу людям, що купаються. А ще човни забруднюють річку. Парк не тільки не відповідає за це неподобство, а й сам усіляко намагається зупинити зухвальство на воді. Для вирішення цієї проблеми керівництво НПП ще з 2007 року надсилало лист та клопотання до різних інстанцій й у Харківську обласну раду із проханням обмежити використання моторних човнів на своїй території. До речі, наша газета друкувала статтю начальника відділу рекреації НПП “Гомільшанські ліси” Антона Біатова на цю тему.
І – недарма. З ініціативи парку й за підтримки громадськості у жовтні 2009 року до правил використання маломірних суден на водних об’єктах Харківської області було внесено доповнення, які обмежують використання моторних човнів і катерів на території національного парку. Але при цьому з’ясувалося, що контролювати виконання цих правил парк не має права, а в Інспекції маломірних суден замалий штат для того, щоб ефективно боротися із порушеннями. Отже, жителям з цього приводу треба звертатися до тих, хто формує штати інспекції та її бюджет.
Ще одна «гаряча» для місцевої громади проблема – питання транспортного сполучення, точніше – організація перевезень громадським транспортом від села Коропове до міста Зміїв. Це питання взагалі поза компетенцією національного парку. Як з’ясувалося, його не в змозі розв’язати ні голова сільради, ні голова РДА. Отже, треба звертатися до вищих інстанцій, а не шукати стрілочників серед найближчих сусідів.
Обговоривши діяльність національного парку, громада вирішила, щоб запобігти конфліктним ситуаціям і надалі складні питання вирішувати разом із адміністрацією національного природного парку “Гомільшанські ліси” на загальних зборах. Також люди хочуть звернутися до президента України із клопотанням про збільшення обсягів фінансування національного парку для підвищення ефективності його природоохоронної діяльності.
У цілому на цих зборах уперше було озвучено проблеми, що існують на перетині інтересів національного природного парку “Гомільшанські ліси” і місцевої громади та зроблені перші кроки для їх вирішення. Це – хороший приклад налагодження нормальних стосунків між природоохоронною установою та громадою.
Коментар начальника відділу рекреації НПП “Гомільшанські ліси” Антона Біатова:
– Звернення, яке розглядалося на зборах, має давню історію. Свого часу воно було винесено на розгляд на сесії Задонецької сільради депутатом Олександром Северіним. Більшістю голосів сесія виступила проти ініціативи ліквідації національного парку, оскільки звернення не відображає всього комплексу діяльності національного парку. Тоді голова сільради попросив голову Зміївської РДА створити робочу комісію, щоб вирішити проблеми, викладені у зверненні. Рішенням комісії, зокрема, і було доручено головам сільських рад, землі яких входять до території НПП (Задонецької, Гомільшанської й Нижнєбишкінської сільрад), провести збори громадян і вивчити думку місцевих громад щодо діяльності національного парку.
Справді, видно, що ініціатори звернення (хочеться вірити, що просто через необізнаність) звинувачують парк у чужих гріхах або ж порушують у зверненні зовсім далекі від сфери відповідальності парку проблеми. Так, ініціатори звернення акцентують увагу на те, що раніше в Короповському лісництві, на базі якого нібито створений національний парк, працювало 60 людей, і де тепер, мовляв, ці робочі місця? Але при цьому вони замовчують, що парк існує всього 5 років, а згадане лісництво розформовано 23 роки тому.
Далі йде скарга на те, що мешканці сусідніх з парком сіл позбавлені свободи пересування, можливості тримати домашнє підсобне господарство, тому що немає місць для випасу худоби, заборонено косовицю та збирання грибів. Але це ж – неправда! Місцеві жителі щороку косять сіно, пасуть худобу, а восени масово виїжджають збирати гриби.
Неправда й те, що «центральні дороги між населеними пунктами під виглядом охорони лісу перекрито шлагбаумами». Згадані дороги є не центральними, а лісогосподарськими. Тому їх і перекрито – відповідно до Положення про національний природний парк “Гомільшанські ліси” і відповідно до Закону України “Про природно-заповідний фонд України”. А головне – це те, що місцеві жителі мають можливість безперешкодно пересуватися ними на своєму транспорті!
Обурюються автори звернення і тим, що стягується плата за відвідування території національного парку і «незрозуміло, за що платити». Чому ж ніхто не дивується, що ЖЕК бере плату за прибирання прибудинкової території? За вивезення сміття тощо? Адже національний парк регулярно прибирає території масового відпочинку від сміття, щомісяця вивозиться близько 100 м3 сміття, обладнано 30 місць для відпочинку. Хтось із місцевих жителів може сказати, що ми ж, мовляв, не смітимо. Але при цьому ніхто не говорить, що заснування парку створило умови для розвитку у навколишніх селах «зеленого» туризму, що населення тепер має можливість продавати надлишки продукції зі своїх городів відпочивальникам парку тощо. А не буде у парку чисто – ніхто сюди не поїде, ніхто не буде зупинятися на ночівлю, купувати молоко, сир, городину тощо.
«Навішують» на парк відповідальність за те, що після бурі 2007 року у хвойному лісі є ділянки, де досі не розчищено вітровали на величезних площах. Але ж не парк, а держпідприємство “Зміївський лісгосп” є землекористувачем зазначених територій. І хоча ця територія відноситься до так званої господарської зони НПП, діяльність у ній ведуть саме землекористувачі. Якщо парк навіть зміг би знайти кошти і витратити їх на наведення ладу на цих ділянках, його керівництву ще довелося б відповідати перед КРУ та іншими контролюючими органами за нецільове використання коштів!!!
На мою думку, лісгосп користується незнанням людей. Він не зацікавлений вирубувати ті ділянки, тому що гниючу деревину не можна дорого продати. От і прикривається тим, що національний парк начебто не погоджує проведення протипожежних заходів.
Фігурує у зверненні й особиста образа. Начебто парк покарав одного з місцевих жителів за зібрану черемшу штрафом на 30 тисяч гривень, і це, мовляв, не єдиний випадок, де фігурують штрафи за черемшу з великою кількістю нулів. Але ж не парк визначає розміри штрафів. Відповідно до законодавства України, розмір штрафів і відшкодування збитків визначається судом. Місцевих жителів неодноразово інформували про заборону збирати черемші (вона занесена до Червоної книги України) скрізь, де вона дико росте – не тільки у парку. Там, де росте черемша, розміщено інформаційні попереджувальні листівки. Тож люди, які її збирали, ішли на це порушення свідомо.
Відразу ж відповім і на закид щодо того, що за п’ять років існування парку за нормальної організації роботи ареал розповсюдження черемші можна було збільшити в багато разів і вивести її із Червоної книги.
Проблемі зі знищенням черемші в Україні вже багато років і по всій країні, її масштаб набагато більший, ніж скромні можливості одного національного природного парку. Цю проблему неможливо так просто розв’язати. Вона пов’язана із природними особливостями черемші: ця рослина може жити тільки у старовікових вологих дібровах з певними ґрунтовими умовами. Головними причинами зменшення її чисельності стали масовий збір й вирубування старовікових лісів.
Тож робити з усіх цих недоречностей висновок, що «такий національний парк нам не потрібний» – несправедливо і нечесно. Національний природний парк “Гомільшанські ліси” не тільки оберігає природу Слобожанського краю, допомагає мешканцям Харківщини та інших областей Україні й зарубіжжя відновлювати сили й здоров’я, а й сприяє економічному і соціальному розвиткові нашого регіону, і не варто з ним «боротися» – ліпше допомагати і берегти те, що створили природа і людина.
Олег ЛИСТОПАД
«Селянська правда», №96, 17 серпня 2010
Leave a Reply