За народні гроші волонтери зняли фільм про визвольну боротьбу українських селян
Прапор із закликом «Воля України або смерть», який нині разом із синьо-жовтим державним часто майорить над позиціями українських воїнів на Донбасі, уперше з’явився у Холодноярській республіці 1920-го. Тому передовсім на cхід України повезли документальний фільм «Холодний Яр. Воля України або смерть» волонтери — активісти руху «Не будь байдужим», військово-історичного клубу «Повстанець» та працівники продакшн-студії «Диваки».
Згадую, що вперше землі Холодного Яру я відвідав під час студентської практики. Тоді уявити не міг, які буремні події тут відбувалися — радянська цензура якісно виконувала свою роботу. Та й нині мало знають про республіку над Дніпром, яка аж до 1922 року запекло воювала з московською червоною ордою. То були села в околицях Холодного Яру на Чигиринщині.
Нині про ці події можна прочитати і в художніх, і в історичних творах. Зокрема й у книжці «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського, за мотивами якої створено фільм.
Паралелі із сьогоденням вражають. Так само, як народ споряджав Майдан, а нині армію та добровольчі батальйони, селяни Черкащини озброювали, вдягали та годували власну армію в 1920-х. Так само, як Майдан із кількох сотень захисників за кілька годин розростався до десятків тисяч учасників, загони Холодного Яру за сигналом шикувалися у визначеному місці й ішли в бій.
За хвилину до вбивства один одного, щоб уникнути публічного розстрілу росіянами (Лукянівська в’язниця, Київ). Фото надане автором
Ще є паралелі з визвольною боротьбою УПА. Навіть у методах, бо, наприклад, криївки — це винахід саме Холодного Яру, а упівці творчо його розвинули.
Цитування документів, показ світлин, участь у фільмі як акторів дослідників з ВІК «Повстанець» роблять фільм достовірним і динамічним водночас.
Серце стискається, коли дивишся, наприклад, епізод про останні хвилини повстання засуджених до страти отаманів-холодноярців у Лук’янівській в’язниці. Воно відбулося в лютому 1923-го — бранці змогли вирватися з камер і захопити зброю. Бій тривав чотири години. У бранців залишилося по кулі. У фільмі бачимо все, як описав це Юрій Горліс-Горський: «Коли безвихідь стала очевидною, отамани стали прощатися. Поцілувавшись, стали посеред коридору парами, один проти одного… Кожний тримав однією рукою свою рушницю, іншою — направляв цівку товаришевої рушниці собі в серце.
— Ну, готово?.. — Увага! Живе Україна! Один! Два! Три! Шістнадцять тіл упало на підлогу».
Злість душить через те, що знайшлися і в Холодному Яру, і поза ним зрадники — недалекоглядні, пасивні, довірливі, через кого ми потерпіли тоді поразку. Зокрема і тому, що не було взаємодії з іншими регіонами України, з центром, не було достатньої довіри.
Зйомки розпочалися два роки тому, але загальмувало роботу те, що творці фільму брали активну участь у Революції гідності, а також нестабільне фінансування. Адже знімався фільм за народні гроші.
Задумували проект передовсім як освітній. Але нині його глядачами стають не тільки школярі. Фільм уже бачили жителі Краматорська та Дружківки, студенти Слов’янського педуніверситету, вояки добровольчих батальйонів, тисячі українців з діаспори. Планується показ фільму в обласних центрах. Та й у столиці ця стрічка ой як потрібна. Адже уроки Яру актуальні як ніколи! Фільм треба показати у Верховній Раді і Кабінеті Міністрів, у кожній державній установі.
Приєднуйтесь. ВГО «Не будь байдужим!», «Диваки-продакшн» та ВІК «Повстанець» оголошують конкурс ідей для створення короткометражних фільмів на історичну тематику для шкіл та університетів країни. Критерії відбору: недостатня розкрученість теми в інформаційному просторі країни, її цікавість для широкого загалу, здатність активізовувати патріотичні почуття, потенційна видовищність.
Leave a Reply