На жаль, цей програш - очікуваний.

1. Зокрема тому, що нинішнє керівництво Держлісоагенції має прямі виходи на перших осіб держави і дружбу з ними, а тому чхати хотіло на громадську думку. Навіть скандал після публікацій Дмитра Гнапа ("Лісник Януковича" тощо) та більш пізніх статей у ЗМІ, вже за результатами перевірки КРУ, не похитнув позицій керівництва ДАЛРу. 

2. А також тому, що уся нинішня влада узагалі готова йти по трупам до своїх меркантильних цілей. 

Що ж робити з цією справою (з Гомольшанськими лісами) і що робити з заповідниками та нацпарками в принципі? Адже від "бізнесменів" страждають й інши ПЗФ - той же "Тузловські лимани", наприклад. Або згадаємо спробу губернатора Закарпаття поставити своїх людей на ПЗФи області. 

Питання тактичне - це необхідність створення у державі процедури публічного призначення директорів заповідників і нацпарків та закріплення такої процедури на законодавчому рівні. Тобто, таку процедуру треба написати, публічно обговорити, створити навокло неї відповідну громадську думку і - пролобіювати її закріплення у законі.  

Питання стратегічне - створення стратегії підтримки системи ПЗФ - стратегії, яка включить у якості виконавців не тільки НУО, а й усіх потенційних союзників.

Питання надстратегічне - створення стратегії роботи екоНУО в нинішніх умовах - умовах жорсткого тиску на довкілля та суспільство, у т.ч. на грормадянське суспільство з боку олігархів; в умовах браку ресурсів, в умовах розрізненості а інколи й ворожнечі.

Хтось може скаже, що "теоретизування на дивані" нам не потрібне, а треба діяти. Але "по уму" спочатку - план (вірніше - стратегія, тактика, а вже потім - план), а вже тоді - виконання. 

Ну а про те, що нинішня влада - ворог природи (хоча й попередні були не набагато кращі, але ці переплюнули усіх попередників) - то це особисто мені ясно, і що робити я теж для себе вирішив.

Олег Листопад

Директором нацпарку призначили браконьєра-лісоруба. Приєднуйтесь до пікетування!

Поки десятки свідомих громадян в різних містах пікетують органи влади різних рівнів, а науковці всього Харкова відправляють десятки листів з приводу ситуації, що склалась у НПП "Гомільшанські ліси", стало відомо, що Державне агентство лісових ресурсів України сьогодні, 23 травня 2012 року призначило директором національного парку І.Сєвєріна. Саме того, який так завзято боровся із самим національним парком. http://life.pravda.com.ua/columns/2012/05/14/102336/

Ще 2 дні тому нам всім казали, що навіть кандидатура поки офіційно не подана. Таким чином, представники Держлісагентства: Макарчук та Мусієнко, які відповідали громадськості, що нічого про цю кандидатуру не знають, відверто брехали, нишком призначаючи лісоруба на пост директора нацпарку.

"Інаугурація" "директора-браконьєра" має відбутися завтра 24 травня у 9-ій ранку на території Коропівського лісництва (с. Коропове) Зміївського району Харківської області.  Його мають представити колективупаку представники обласного управління  лісового та мисливського господарства.

Просимо всіх небайдужих прибути завтра до с. Коропове та влаштувати шумний пікет під час проходження  цієї так званої "інаугурація"!!!
Дістатися до Коропового можна на електричці (відправлення у 7год. 23 хв. ранку) до м. Зміїв, а далі брати таксі, або кооперуватися та їхати автотранспортом із Харкова.

Більше про проблему: http://pryroda.in.ua/zapzf/category/1/npp-gomilshanski-lisi/

(з листа Олексія Василюка)

 Через безпорадність нинішньої влади Україна втрачає можливість вирішити одну із своїх найболючіших еколого-техногенних проблем – утилізувати залишки виробництва тротилу, які зберігаються на Горлівському хімічному заводі.

Горлівський хімзавод виробляв вибухівку та хімічну продукцію. І хоча його зупинено ще 2001 року, 30 тонн вибухових речовин і досі зберігаються на його території, зокрема в окремих елементах технологічних ліній. За час, що минув після припинення діяльності цього підприємства, будівлі його цехів майже повністю зруйнувалися, а компоненти тротилу частково перетворилися на інші сполуки. Все це з кожним роком підсилює небезпеку вибуху – внаслідок випадковості або з природних причин.

Майже 10 років ця проблема не вирішувалася через брак коштів. Допомога надійшла ззовні, від Міжнародного Благодійного фонду Blacksmith Institute. Як повідомив Фонд, йому на вирішення цієї проблеми вдалося отримати від іноземних донорів 650 тисяч доларів США. Є й проект, за яким мають утилізуватися залишки тротилу – його розробив Макіївський державний проектний інститут.

Але роботи з утилізації залишків вибухівки на Горлівському хімічному заводі так і не розпочалися! Причина – невиплата Макіївському інституту коштів за виконану роботу!

Оплата цього проекту, тобто і вирішення проблеми, зараз залежить від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України – саме воно має провести тендер з його оплати. Та щось про тендер нічого не чути.

Для сприяння вирішенню таких проблем при Раді національної безпеки і оборони було створено Міжвідомчу комісію з питань науково-технологічної безпеки. Але й вона себе ніяк не проявляє.

«Роботи можна починати хоч завтра, – каже представник Blacksmith Institute в Україні Сергій Шапаренко. – Але авторам проекту, за яким цю вибухівку слід видаляти, так і не заплатили. Заплатити має держава Україна. Ми йому заплатити не можемо: вимога донорів – використовувати їх кошти безпосередньо на практичні заходи.

У грудні 2011-го тендер на оплату проекту повинні були провести, але не провели, зараз знов уже 2 місяці його готують.

Я боюся, що цього разу тендер закінчиться, як і в грудні. А потім донори заберуть кошти (бо скільки можна тягти?!). І все – горлівська проблема, не знаю на скільки, лишиться невирішеною».

Пан Шапаренко висловився дипломатично, ми ж воліємо сказати прямо: нинішня влада (втім, як і попередня команда Ющенка–Тимошенко) неспроможна ні вирішити ситуацію в Горлівці, ні нормально управляти країною. Пам’ятайте про це, коли прийде час обирати нову владу.

Олег Листопад

«Селянська правда», № 56, 17 травня 2012

Харківська влада не може нахвалитися своєю черговою ідейкою – розробляти у Барвенківському районі родовище бурого вугілля.

Ще на початку року начальник управління паливно-енергетичного комплексу ХОДА Василь Без’язичний виступив із заявою, що створено українсько-німецьку компанію, яка планує зайнятися розробкою Новодмитрівського родовища бурого вугілля. На думку чиновника, це дасть змогу значно знизити залежність Харківської області від газу. (Авжеж, маємо таку залежність – «завдяки» спочатку Юлі, а тепер – і нинішній владі, – Україна ніяк не може домовитися з Росією про прийнятну ціну на газ. А власні родовища за копійки віддано в експлуатацію вітчизняним олігархам).

«15 грудня минулого року підписано Меморандум між Харківською обласною адміністрацією, Національною академією наук України й німецькою компанією «Шмідт», яка у своєму гарантійному листі повідомила, що вона готова фінансувати цей проект. Йшлося про транш у 245 мільйонів євро тільки для початку освоєння. На даний момент створено спільне підприємство в Барвенковому, у найближчі півтора – два роки планується виконати проектно-розвідувальні роботи», – повідомив Василь Без’язичний. За його словами, запаси вугілля на цьому родовищі становлять 390 мільйонів тонн, що вистачить для не менше ста років інтенсивного видобутку. А щодо якості вугілля, то воно близьке за складом до бурого вугілля Уралу, болгарського, німецького і югославського вугілля. «У нас було кілька проектів щодо цього родовища, але жоден з них ще не реалізовано. Хоча це вугілля можна використовувати на будь-якій ТЕЦ, а також можна з нього виробляти рідке паливо, на яке потім перевести котельні. Річний видобуток бурого вугілля міг би дати можливість приготувати близько 7 мільйонів тонн бензину або дизельного палива. Загалом, розробляючи це родовище, ми теоретично зможемо замінити близько п'яти мільярдів кубічних метрів газу. Це серйозний внесок у енергетичну безпеку держави», – підкреслив Без’язичний.

Не все те орел, що літає

Харківські ж екологи, зокрема з громадської організації «Зелений фронт»,  вважають цей проект дуже сумнівним, враховуючи наслідки видобутку бурого вугілля як відкритим, так і закритим (шахтним) способом.

При розробці Новодмитрівського родовища виникає величезна кількість проблем. Насамперед – соціальних: необхідність відселення людей із села Нова Дмитрівка; поява підприємства із небезпечними умовами праці  за браком досвіду в місцевих рятувальників; погіршення рівня життя у районі у зв'язку із забрудненням навколишнього середовища тощо.

Це й економічні проблеми: падіння врожайності сільгоспкультур внаслідок забруднення ґрунтів і водних ресурсів району. Це й екологічні проблеми, про які екологи розповіли «Селянській правді від Івана Бокого» докладно і фахово.

Піймав карася за порося

Влада збирається відвести під розробку вугілля чималий шмат території. Це означає, що фактично буде знищено родючі землі й природні комплекси приблизно на 30 км2 або 3000 га.

Адже навіть зі шкільного курсу географії відомо, що видобуток бурого вугілля супроводжується появою величезних териконів і відвалів порожньої породи, будівництвом під'їзних колій, збагачувальних фабрик та інших виробничих споруд, під які виділяється земля. Не виключено, що у комплексі з видобувним підприємством буде заплановано будівництво теплоелектростанції, що працює на вугіллі родовища – електроенергію дешевше транспортувати, ніж вугілля. А станція – це знов-таки відвали, у які буде скидатися зола після згоряння вугілля (золовідвали).

Заради прибутків німецької компанії планують пожертвувати унікальними чорноземами. Нова Дмитрівка та її околиці — це традиційно аграрний регіон, де вирощують екологічно чисту сільськогосподарську продукцію. Врожайність тут вища за середньоукраїнські показники. До слова, Барвенківський район – передовий у Харківській області з виробництва сільськогосподарської продукції. 2011 року тут зібрано непоганий врожай зернових – 125 тис. тонн. Тваринники теж постаралися. Виробництво м’яса становило 1,5 тис. тонн, молока – 12 тис. тонн. Трудові досягнення хліборобів району 2011 року відзначено Харківською обласною державною адміністрацією. Тепер усе це стало непотрібним?

«Завдяки» розумацькому вугільному проекту пропаде не тільки золота орна земелька, а й природні її еталони. Адже на цій території розташовано два заказники місцевого значення – «Новодмитрівський» і «Чабанне». У цих заказниках оберігаються фрагменти малозмінених природних ландшафтів із цілинними ділянками слобожанських степів. Території заказників мають особливу цінність – більше у районі степів практично немає. Тільки тут можна побачити ковилу, катран татарський та інші види рідкісних степових рослин, зокрема й лікарських. Серед трав цього степового раю гудуть такі рідкісні комахи-запильники, як джміль моховий та джміль глинистий (обох занесено до Червоної Книги України). І рідкісні, і звичайні заповідні комахи не лінуються літати й за межі заказників, підвищуючи урожаї сільгосподарських культур.

За дурною головою і ногам нема спокою

Розробка родовища призведе також до зневоднювання району і забруднення підземних і поверхневих вод. Більш за все, доведеться завозити воду до міста Барвенкове та прилеглих сіл. Або ж тягнути сюди спеціальний водогін. Наче немає інших проблем і немає на що витратити кошти.

Добре відомо, що у гірські виробітки «тікає» вода з верніх водоносних горизонтів. І виробітці байдуже, що вона всмоктує – непридатну для пиття, забруднену нітратами «верховодку» чи глибші шари чистої питної води. Враховуючи глибину залягання основного шару цього родовища (96–404 м) і його потужність (до кількох десятків метрів), при його розробці в утворені порожнечі неминуче полине вода. У літературі наводяться такі коментарі про це родовище: «Гідрогеологічні умови складні, для освоєння буде потрібно попереднє осушення».

«Водна» монета має й інший бік: при підтопленні виробітків ґрунтовими водами відбувається забруднення водоносних горизонтів питної води. Крім того, забруднені води, що відкачуються при роботі шахт і кар'єрів, скидаються в ріки й водойми.

На забуваймо, що дощові й талі води, просочуючись через терикони й відвали, забруднюються токсичними речовинами, які є у вугіллі й породі; водорозчинними солями, а потім потрапляють знов у річки й озера, у підземні води.

Такі проблеми є в усіх регіонах із розвиненими гірськими виробітками. В Україні це насамперед Донбас і Придніпров'я (зокрема й Олександрійське буровугільне родовище), де практично немає чистої питної води. Прикладом наслідків виходу шахтних вод на поверхню може слугувати відносно недавня надзвичайна подія в селищі Червоний Кут Антрацитівського району Луганської області. У жовтні 2011 року вода в ріці Міусик стала червоного кольору через підвищений вміст заліза й марганцю, забруднилося і Янівське водосховище, що постачає питною водою смт Червоний Кут, м. Вахрушево, м. Красний Луч та інші населені пункти із загальною чисельністю населення близько 150 тис. осіб.

Внаслідок розробки Новодмитрівського родовища бурого вугілля виникає небезпека втрати питної води для м. Барвенкове й прилеглих сіл.

І сюди – гаряче, і туди – боляче

Крім проблем з врожаями та водою, розумацький вугільний проект ще й нормально дихати не дасть. Забруднення повітря при видобутку вугілля відбувається внаслідок вітрової ерозії. Щороку з 1 га терикона середньої величини видувається більш як 35 тонн породи. Враховуючи величину можливих териконів (відвалів) при видобутку вугілля на Новодмитрівському родовищі, величина викидів може сягнути тисячі тонн пилу.

Та пил – це ще не вся проблема. Породи териконів (відвалів) містять до 2,5% сірки й 3–20% вугілля, внаслідок чого вони загоряються, виділяючи шкідливі гази упродовж багатьох років.

Пил і продукти горіння териконів негативно  впливають на стан довкілля в радіусі до 100 км. Ця гидота осідає на навколишні ниви, внаслідок чого ті втрачають свою родючість, а вирощені тут продукти аж ніяк не назвеш екологічно чистими.

Нагодують калачем, та в спину рогачем

Щоб зберегти унікальні родючі землі й природні степові ділянки, не допустити екологічної катастрофи й соціальних, продовольчих, економічних проблем у регіоні, Новодмитрівське родовище не розроблялося більш як 50 років з моменту відкриття, хоча й було добре вивчене вже в 60-ті роки ХХ століття. Буре вугілля цього родовища дуже низької якості, містить велику кількість вологи (40–50%), сірки (до 9,2 %), має високу зольність (18–40%).

Усе це робить «ціну» за його видобуток невиправдано високою, а обіцянки вигоди – брехливими. До того ж, незрозуміло, яким чином пан Без’язичний, начальник управління паливно-енергетичного комплексу ХОДА, може виготовити «…7 млн тонн бензину або дизельного палива на рік» при видобутку бурого вугілля 3,5–4 млн тонн на рік (390 млн. тонн запасів ділимо на 100-літню перспективу розробки). Бо досвід аналогічних робіт у ПАР, де виробництво палива з бурого вугілля ведеться промисловими масштабами з 70-х років минулого століття (компанія «Sasol»), свідчить, що на 7 млн тонн рідкого палива «іде» не 3–4, а цілих 47 млн тонн бурого вугілля.

Ці аргументи перекреслюють хвацько-рекламні заяви влади, які, вочевидь,  потрібні для залучення інвесторів і приспання пильності громадськості. Лише цього уточнення щодо енергетичної цінності буровугільної сировини достатньо, щоб зрозуміти, що енергетична проблема не тільки України, а й Харківської області не може бути вирішена за рахунок розробки Новодмитрівського родовища.

Екологічна громадськість Харківщини закликає зберегти унікальні землі Барвенківського району, не допустити багатогранної катастрофи в регіоні. Не варто піддаватися оманливій пропаганді щодо видобутку «золотих гір» Новодмитрівського родовища. Це гори порожньої балаканини, які обернуться горами порожньої породи териконів і кар'єрів.

Олег ПЕРЕГОН, Олег ЛИСТОПАД

«Селянська правда», №54, 11 травня 2012

Закон має купу ляпів і грубих помилок, зокрема, вносить зміни до Адмінкодексу, якими державні екологічні інспектори будуть позбавлені права складати протоколи та виносити рішення про накладання штрафів!

І це при тому,  що розгул браконьєрства в Україні просто жахливий. А рахунок випадків браконьєрства іде на сотні тисяч!

Сюжет про браконьєрські знаряддя та злочинний законопроект № 10218 можна подивитися на "Новому каналі"

В останні дні минулого року на сайті Міністерства регіонального розвитку, будівництва й ЖКГ з’явилися проекти нових державних будівельних норм (ДБН), зокрема ДБН Б.1.1-ХХ-201Х «Склад і зміст генерального плану населеного пункту».

«Аналіз цих документів засвідчив: проект нових ДБН передбачає невиправдане обмеження доступу до більшості матеріалів текстової та графічної частин генеральних планів населених пунктів грифом «для службового користування», – каже голова неурядової організації Східноукраїнський центр громадянських ініціатив Володимир Щербаченко.

А це вам знати «нє паложено»?

Такі обмеження суперечать ч.2 ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», згідно з якою публічна інформація є відкритою (крім певних випадків, обумовлених знову ж таки законом). Це так само суперечить ч.11 ст.17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка зобов'язує органи місцевого самоврядування забезпечити загальну доступність генерального плану населеного пункту шляхом його розміщення на своєму офіційному веб-сайті, у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, й у загальнодоступному місці у своєму приміщенні. Ця вимога стосується всього документа, крім частини, що становить державну таємницю та належить до інформації з обмеженим доступом згідно з законодавством.

Натомість нові ДБН фактично роблять доступними для громадян лише брошуру з основними положеннями генерального плану й окремі графічні матеріали, які будуть доступними ЛИШЕ під час громадських обговорень.

«Селянська правда від Івана Бокого» вже попереджала своїх читачів про обмеження прав громадян, які запровадив розроблений представниками українських олігархів-забудовників – Лисовим, Парцхаладзе та іншими під керівництвом штатного «Мальчиша-Плохиша» нинішньої влади Сергія Тігіпка («Будуватимуть і нас не спитають», "Селянська правда"№19, 17 лютого 2011).

Частину найодіозніших положень закону президент Янукович ветував, але з багатьма іншими і Янукович, і Верховна Рада погодилися. Як наслідок новий закон наче сталевим котком розтрощив чинне на сьогодні екологічне законодавство, прибрав на шляху недобросовісних забудовників перепону у вигляді екологічної експертизи. Натомість передбачає здійснення державної експертизи у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань будівництва та архітектури. Тобто – Мінрегіонбудом. Отже, виникне ситуація, коли це міністерство самостійно встановлюватиме для себе правила, змушуватиме всіх дотримуватись цих правил і само себе контролюватиме, адже навіть процедуру громадського обговорення перетворено на фарс. А громадські слухання як форма обговорення проектів містобудівної документації та місцевих правил забудови вилучаються із Закону України «Про планування і забудову територій». І без цього конфліктів навколо знищених забудовниками скверів, алей, парків, дитячих та спортивних майданчиків – сотні, а що чекати в майбутньому?

Засекречення ДБН, окрім іншого, породить нові спроби вивести загарбницькі плани олігархів щодо земель населених пунктів з-під контролю громадськості, з-під контролю людей, які живуть в наших містах, містечках, селищах…

Підлість «під ялинку»

«Процедура розроблення Державних будівельних норм (ДБН) детально регламентується Постановою КМУ №543, – нагадує заступник голови Координаційної Ради харківської громадської організації "Зелений Фронт"                                        Олег Перегон. – До того ж, проект ДБН регулює питання, що стосуються реалізації та захисту прав і свобод громадян, адже визначає у скількох примірниках має виготовлятися генеральний план міста, які графічні матеріали слід виготовляти для громадських обговорень, яка частина проекту генерального плану оприлюднюється на веб-сайті тощо. А це означає, що на розробку ДБН поширюється дія Постанови КМУ від 3 листопада 2010 р. №996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики».

Чому ж член уряду в особі одного з лідерів владної Партії регіонів Анатолія Близнюка так погано виконує урядову ж постанову про співпрацю з громадськістю??? Проект було опубліковано, але так «закопано» в і без того складному сайті міністерства, що знайти його можна, якщо точно знати, де ця «схованка». Не кажу вже про те, що сайт весь час «зависає».

«Відповідно до положень згаданих вище законів та постанов Мінрегіонбуд, – веде далі О. Перегон, – мав би на офіційному веб-сайті оприлюднити не тільки проект ДБН, а й пояснювальну записку до нього та інформацію про розроблення ДБН із зазначенням організації-розробника та адреси, за якою приймаються пропозиції». І де ці додатки?

Крім того, з огляду на те, що цей проект має важливе суспільне значення, щодо нього в обов'язковому порядку мали бути розпочаті консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення. Але на сайті немає інформаційного повідомлення про громадське обговорення, пояснювальної записки та адреси, за якою приймаються пропозиції.

Влада насобачилася неприємні, навіть я б сказав, підлі речі, «впарювати» народу «під ялинку» – у той час, коли люди розслабляються в очікуванні свят і не надто активно реагують на «сюрпризи». Розмістили проект ДБН «Склад і зміст генерального плану населеного пункту» у День Святого Миколая – 19 грудня 2011 р. А поряд – одночасно ще чотири проекти ДБН. Давайте будемо чесними, пане міністре, і визнаємо, що передноворічні та різдвяні святкування практично унеможливлювали ознайомлення громадськості з цими текстами і не дають можливості підготувати зауваження у визначений законом місячний термін, тобто до 19 січня 2012 р. Я вже не кажу про те, що сільське населення, яке теж мешкає у «населених пунктах», не має такої можливості, як городяни, вільно користуватися Інтернетом – просто через те, що немає нормального зв’язку. А у «районках» я щось цих ДБНів не бачив. І про збори громад для обговорення цих норм теж не чув. Це так Мінрегіонбуд збирається врахувати думку українських громадян?

У зв’язку із непрозорістю процедури ухвалення Державних будівельних норм громадськість вимагає від Мінрегіонбуду провести громадські обговорення проекту ДБН Б.1.1-ХХ-201Х «Склад і зміст генерального плану населеного пункту». А також – привести проекти ДБН у відповідність до норм українського законодавства про доступ до публічної інформації.

А нам усім ця історія ще раз нагадала, що з екранів телевізорів нинішні владці говорять одне, а на ділі чинять зовсім інакше. Тож час пошукати для керівних посад у державі чесних. І починати треба з найближчих виборів – виборів до Верховної Ради, які відбудуться вже у жовтні цього року.

Олег ЛИСТОПАД

«Селянська правда», №47, 20 квітня 2012

Інформацію у зашифрованому вигляді передано куда надо.

Якщо ви зможете прочитати запис, ні у якому разі не розголошуйте його зміст! А то вороги зможуть дізнатися. До речі, пара американських славістів намагалася розшифрувати повідомлення. Не змогли...

– Постійні покупці павільйону, – каже його продавчиня Валентина Сивець, – заборону згори завозити від сусідів м'ясо-молочні вироби сприйняли з недовірою. Вбачають у цьому каверзи великих вітчизняних комерсантів. Мовляв, білоруси своїми сирами, маслом та сметаною за високими радянськими стандартами псують їм всю картину. Так люди купували те, що пропонують з прилавків, і носами не крутили, а досить було білорусам з’явитись у торговельній мережі, як почалося… Білоруське вершкове масло кілограмами беруть, а місцевих товаровиробників минають.

Дивуватися з цього факту, мабуть, і не варто. Скільки разів доводилося чути від знайомих про проблеми зі здоров’ям після вживання молока або масла, яке випускають місцеві молочарі. Воно, вочевидь, неспроста з телеекранів не сходить реклама різних там медпрепаратів від шлунково-кишкових проблем, а на магазинних прилавках з’явилася сила-силенна різних біокефірів та заквасок, які лікують роздуті животи наших співвітчизників. Ну, не можуть українські шлунки справно переварювати те, для чого не створені. Кокосову олію, наприклад, або пальмову, завезену нашими капіталістами бозна звідки. Це вам не сало.

Тут шлунок треба мати не те, що залізний, а покритий емаллю зсередини. Може, тоді й проскочать без хворобливих наслідків оті помиї з чужоземними домішками.

Цими днями виконувачка обов’язків директора ДП «Полтавастандартметрологія» Алла Миронова оприлюднила досить вражаючий факт: «Рослинний жир останнім часом став справжньою бідою вітчизняної молокопереробної галузі, – зауважила вона. – Торік нашим випробувальним центром досліджено на вміст стеринової фракції 316 зразків різноманітної молочної продукції різних полтавських товаровиробників. В результаті рослинний жир виявили у зразках вершкового масла, уявіть собі, в кожному третьому із 107 перевірених зразків молока, та ще у кількох зразках сухого молока!»

І це при тому, що Полтавщина сьогодні на першому місці в Україні з кількості поголів’я великої рогатої худоби і виробляє близько 14 відсотків загальнодержавних обсягів молока.

Утім, виконувачка обов’язків директора ДП «Полтавастандартметрологія» вразила тоді й ще одним фактом: цього року рослинний жир виявили у зразках сироватки та молока-сировини, яке одне з молокопереробних підприємств закупило у… заготівельників.

– До цього часу лишається невідомим, – зауважила Алла Миронова, – яким же чином зібране молоко в населення могло «зажиритися» пальмовою та кокосовою олією, навіть не перетнувши територію молокозаводу? Відповідь на це питання могли б дати фірми, які збирають молоко, адже їм вже давно відомі такі технології.

Взагалі-то дивуватися з того, що заготівельники «бродяжать» молоко ще до того, як здадуть його на завод, навряд чи варто. Все упирається в прибутки. Чим більше молока – тим більше грошей. Не селянинові, звісно, а тому, хто в нього купує. А як збільшити вихід сировини, якщо селянські господарства останнім часом, через низьку ціну на молоко, збувають своїх «квіток» та «берізок», – розвести водою, а щоб жирність відповідала нормі, долити… кокосової олії. І байдуже, що пальми на Полтавщині не ростуть. Та чого не вдієш заради надприбутків? А ви ще дивуєтесь, як воно ото так, що дійна череда в Україні, за статистичними даними, з початку року зменшилась на 0,5 відсотка, а вибір молочної продукції в маркетах такий, ніби корів тримають не те що у кожному селянському дворі по три голови одразу, а й навіть у міських квартирах.

І якщо в народі вже кажуть: нема на них Лукашенка, то для влади, і президента також, це тривожний сигнал.

Фахівці ДП «Полтавастандартметрологія» схиляються до думки, що сьогодні як ніколи вкрай потрібно контролювати на вміст рослинного жиру і готову продукцію, особливо ту, яка потрапляє до санаторіїв, дитячих садочків, лікарень. Бо надії на свідомість товаровиробників аж ніякої. Дикий капітал совісті не має і не матиме. Підтвердженням тому недавній випадок, коли до випробувального центру на дослідження надійшло вершкове масло, відібране лікарем одного з пенітенціарних закладів області. Заклад розжився на цей продукт через тендерну закупівлю. В результаті проведених досліджень з’ясувалося, що масло на 85 відсотків складається з рослинного жиру.

Ось і дивуйтеся після цього, чого у вас, любі співвітчизники, роздуває животи. Якщо так і далі піде в Україні з якістю вітчизняного провіанту, то навряд чи минеться лише здуттям або проносом. І не таке ще може статися, не доведи Господи.

Що ж робити, щоб не сталось отого всього? Та поновити практику обов’язкового дослідження молокопродуктів на вміст рослинних жирів, а ще ввести жорстку відповідальність виробників за випуск неякісних харчів. Тільки щоб відповідальність та була не формальною. Може, Януковичу все-таки треба брати приклад з Лукашенка і нещадно садити в кутузку всіх, хто труїть наш народ? Одними балачками це зло не побороти. Не можна давати волі капіталу і далі заганяти людей у могилу.
Ольга ПОЛТАВЕЦЬ,
Полтавська область

"Селянська правда від Івана Бокого", №35, 23 березня 2012

А скільки таких дерибанів відбулося і ще відбудеться - поки при владі усе ті ж мародери - не має значення, під прапорами якого кольору вони удуть на грабіж...

Війна за золотий пісок

До одного із санаторіїв «Укрпрофоздоровниці» у селищі Затока (Одеська обл.) зайшли три десятки чоловіків у камуфляжі. У руках – автомати Калашникова, на поясах – кобури з пістолетами. Увірвались до дирекції, потрощили меблі, зламали сейф. Працівники закладу із жахом дивилися на цей штурм.

Операція «Погром»
«Слава Богу, що наліт стався не під час курортного сезону, коли тут повно мам із маленькими дітьми», – говорить тимчасовий в. о. директора санаторію Володимир Максименко.

Загарбники шукали печатку, але цього разу їм не пощастило: атрибут у цей час був у Максименка, який виїхав у справах до Одеси.

– Щойно дізнався про погром, відразу ж відправив печатку від гріха подалі –до Києва, в наш центральний офіс. І заяву про напад написав до міліції. Поки те, поки се, поки перевіряли інформацію. Але врешті-решт дали команду УБОЗу, який звільнив базу, а нападників завіз до Одеси для свідчень. Не знаю, чи справжні були в них автомати, чи, може, макети “під Калаш” – є такі і газові, і пневматичні. Але навіть з пневматики можна пробити руку чи ногу.

Подальша наша розмова засвідчила, що ці події – типова спроба рейдерського захоплення. Тільки цього разу любителям чужого не пощастило.

Початок історії покладено чотири роки тому, коли попередник Максименка уклав угоду про спільну діяльність із певним товариством з обмеженою відповідальністю. ТОВ мало провести роботи із реконструкції санаторного господарства, зокрема, побудувати очисні споруди. У підсумку очікували підвищення рентабельності санаторію і, відповідно, зростання його прибутків. Якими вже 2008-го року санаторій мав почати ділитися з партнером.

Роботи йшли аж ніяк не ударними темпами, аферою пахло дедалі відвертіше. Не дочекавшись адекватної реакції з боку попереднього директора, «Укрпрофоздоровниця» не стала продовжувати з ним контракт. Але коли до закінчення контракту залишалося сім днів, стався той напад. Разом із автоматниками був і колишній директор. Якби вони захопили печатку – півсанаторію профспілки вже не побачили б ніколи.

Коли «зашкалює» тонометр
З того часу санаторій у «підвішеному» стані. Справа щодо злощасної угоди про спільну діяльність без кінця розглядається у судах.

– Замучився судитися, – каже Максименко. – До того ж, після усіх пригод у мене стався жахливий гіпертонічний криз. Який саме був тиск – не знаю, тонометр зашкалювало. Два місяці майже нічого не їв.

За цей час новий директор помітно змарнів, схуд на двадцять кілограмів. Тільки це не те схуднення, яке додає здоров’я та шарму, та й Максименко – не модель…

За начебто вкладені “у справу” півтора мільйона гривень ТОВ вимагає – ні, не грошей, хай навіть і з відсотками. А більше як половину території санаторію. Воно й не дивно. Гроші – папірці, а от земля тут золота. Точніше – пісок, адже санаторій розташований на піщаній косі й місцеві пляжі вважаються одними з найкращих у Причорномор’ї.

Щоб точно з’ясувати хто що кому винен, санаторій замовив експертизу вартості виконаних робіт. Підозра щодо завищення суми «інвестицій» виникла після того, як виявилося, що корпус “очисних споруд” не має навіть фундаменту. А велося будівництво напівлегально, без проекту.

Пограбованих – десять мільйонів
Засновники «Укрпрофоздоровниці» – Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності (фактично – державна установа, подібна до Пенсійного фонду) та Федерація профспілок України (ФПУ). Можна (і треба!!!) критикувати нинішні профспілки за беззубість та стиль роботи керівництва, можна сперечатися щодо ролі ФПУ в сучасному українському суспільстві тощо. Але у будь-якому разі варто пам’ятати, що справжні власники профспілкового майна – це десять мільйонів членів цієї організації. І в правовій державі розпоряджатися колективною власністю мільйонів людей повинні саме ці мільйони. А держава має надійно захищати це право і цю власність – законами та їх суворим виконанням.

Небезпечність одеського прецеденту ще й у тому, що кожна успішна рейдерська провокує інших рейдерів на захоплення профспілкового та іншого колективного та й державного майна.

Ще не так давно багато підприємств мали власні санаторії-профілакторії, бази відпочинку, дитячі табори. Сьогодні цього вже практично немає. Ці заклади або продано, або віддано в оренду комерційним структурам, або непридатні для використання за призначенням. Краще чи гірше, але фактично тільки профспілки продовжують виконувати найважливішу соціальну функцію з реабілітації трудящих, відновлення їхнього здоров’я. Саме у цій системі працює понад 100 реабілітаційних відділень, десятки тисяч місць для санаторного лікування.

Не є таємницею, що в розпал сезону в санаторіях здебільшого відпочивають ті, хто може заплатити чималу повну вартість путівки, – до цього змушує санаторії сьогоднішній непростий ринковий час. Але водночас профспілкові санаторії щорічно реалізують понад 200 тисяч путівок за соціально низькими цінами, практично за собівартістю. Гадаєте, що нові власники управлятимуть краще, знизять ціни, вкладатимуть гроші в медичне обладнання? Ні, не будуть. Про це свідчить доля тих закладів, які свого часу профспілки передали в комунальну власність. Жоден з них не використовують за призначенням. Приміром, санаторій ім. Куйбишева в Ялті передали в комунальну власність 1996 року. Два корпуси продано комерційним структурам, у парковій зоні побудовано багатоповерхові житлові будинки. Ще один ялтинський санаторій – «Гірник» – переданий у комунальну власність 2000 року. Як оздоровниця він не використовується. Санаторій «Жовтень» у Євпаторії переданий у комунальну власність в 1998 р. Проданий комерційним структурам. Як оздоровниця не використовується. Список можна продовжити.

Нині, за інформацією гендиректора Одеського представництва «Укрпрофоздоровниці» Л. Рогатіної, тільки в цій південній області у судах розглядають шість справ щодо спроб заволодіння майном профспілкових санаторіїв…

Виникає справедливе запитання: що це за держава, де люди з автоматами вдираються до санаторіїв? Що це за країна, де через “дірки” у законодавстві пройдисвіти можуть легко відбирати чужу власність?
Втім, у той час як рейдери з державними портфелями та депутатськими мандатами кладуть собі у кишеню цілу країну, дивуватися одеській війні на пляжі не випадає

Олег ЛИСТОПАД
Селянська правда, №89, 6 листопада 2008

Завдяки наполегливості і принциповості селяни захистили свої пасовища та сіножаті від бандитського дерибану

Як це було

Про цю історію «Селянська правда» розповідала двічі: у № 107 за 13 вересня минулого року (матеріал називався «Червона земля») і у № 125 від 25 жовтня 2011 року («Землю не віддавати!»). Нагадаємо про неї ще раз: маємо якраз той випадок, коли «повторення – мати навчання».

Отож, у селі Червоне Сумського району селяни впродовж багатьох десятиліть користувалися громадськими сіножатями і пасовищами, розташованими вздовж Псла. Місцевість по-народному називається Гусинцями. Розповідають, ще не так давно річка бігла під самісіньким селом, навесні розливалась і підтоплювала крайні хати. Тож якось у людей терпець урвався, вони взяли в руки лопати, щось десь прокопали – і Псел змінив своє русло, а площа заплавних лук за селом стала значно більшою. На тих луках і випасали селяни свою худобу, і багато хто, особливо, останніми роками, лише завдяки цьому підробітку зводив кінці з кінцями.

Після краху місцевого колгоспу, якому належали пасовища і сіножаті, господарство встигло передати їх сільраді. Ми вже цитували в газеті той документ: рішення сільської ради, датоване 1 жовтня 2001 року. Там чорним по білому написано: оскільки агрофірма «Червоносільська» не використовує сіножаті й пасовища, бо позбулася худоби, «залишити дані площі в землях запасу та резерву сільської ради».

Вже пізніше, після виходу в «Селянській правді» двох згаданих статей, виявилось, що є й інші документи, які доводять: луки належали і нині належать територіальній громаді с. Червоне. Ніхто не має права ними розпоряджатися без згоди місцевих жителів. Згідно з довідкою державного підприємства «Сумський інститут землеустрою», ще 1996 року було виготовлено проектну документацію, якою визначено характер розташованих за селом земель. «Для забезпечення потреби в кормах для худоби, що у власності громадян», зазначеною документацією було передбачено виділення 186,6 га угідь для сінокосіння та випасання худоби. У довідці однозначно стверджується: «ці землі не передавались колективному господарству».

Виходить, сільській раді навіть не обов’язково було приймати від агрофірми луки на свій баланс, бо ті землі й так належали територіальній громаді села. Щонайменше два документи – за 1996 і 2001 роки – свідчать про те, що землями, які стали предметом конфлікту, має розпоряджатися не районна, а сільська влада.

Виготовленою 1996 року проектною документацією земельний масив загальною площею 186,6 га розмежовується за цільовим призначенням. Частину угідь виділено «для потреб худоби жителів с. Червоне», частину «включено до складу прибережної смуги земель водного фонду». Решта землі була визначена як прибережна смуга та лісові насадження.

Земельний кодекс було прийнято пізніше – 25 жовтня 2001 року, і в ньому зазначається: хто раніше якою землею користувався, той нею може користуватися й надалі. Нові правові норми, передбачені у Земельному кодексі, стосуються нових користувачів, що документуватимуть свої права та стосунки вже після 25 жовтня 2001 року.

Однак у лютому 2011 року селяни випадково дізналися, що Сумська районна державна адміністрація хоче роздати їхні луки вздовж Псла «крутим» городянам. У списках претендентів на ділянки по 12 соток «для ведення садівництва і городництва» значилась і донька голови РДА. З лютого керівник району завізував розпорядження № 78, де йшлося про виділення землі, і додаток до нього – список прізвищ 50-ти щасливчиків.

Наголосимо ще раз: згідно із Земельним кодексом, землями у межах населеного пункту може розпоряджатися тільки територіальна громада цього пункту, і лише землею за межами села – районна держадміністрація. Під час нашої зустрічі з головою Сумської РДА Валерієм Коваленком я його запитав: чи знає чільник району про те, що є документи, згідно з якими заплавні луки за Червоним перебувають під юрисдикцією не райдержадміністрації, а територіальної громади цього села? Валерій Іванович тоді відповів, що не знає.

У Червоному одна за одною відбулись дві сходки селян: одна 27 лютого, друга – 10 квітня 2011 року. Порядок денний один і той самий: ситуація навколо громадських пасовищ і сіножатей, які райдержадміністрація хоче відібрати у людей. На одному із зібрань червоносельці проголосували за висловлення недовіри голові Сумської РДА Валерію Коваленку.

Закон і беззаконня

Для захисту своїх інтересів селяни створили ініціативну групу, яку очолив Іван Каравай. Іван Миколайович – армійський полковник у відставці, нині працює на виробництві, і можна лише уявити, яке фізичне і моральне навантаження впало на плечі цієї людини. До речі, вже не вперше: перед цим Каравай допомагав червоносельцям «вирвати» у місцевого бізнесмена плату за земельні паї. Із завданням впорався на «відмінно».

31 березня 2011 року прокуратурі Сумського району, відповідаючи на звернення ініціативної групи, довелося опротестовувати розпорядження голови райдержадміністрації № 78 як таке, що прийняте з порушеннями чинного законодавства. Але далі події розгортались за накатаною схемою. Двоє громадян зі списку осіб, що претендували на дачні ділянки у Червоному, звернулися до суду з позовом проти райдержадміністрації. Нібито районна влада демонструє бездіяльність, оскільки час іде, а проектів землеустрою дачникам не погоджують. 25 травня 2011 року Сумський окружний адміністративний суд позов задовольнив. І голова РДА Валерій Коваленко на виконання рішення суду підписує розпорядження №540, яке має цілком зрозумілу назву: «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність». У додатку до цього рішення вже не 50, а 48 прізвищ.

На судове засідання, яке дало підстави голові РДА підписати розпорядження №540, нікого із представників територіальної громади села не запросили. Коли я запитав у В. Коваленка, чому так сталося, він відповів:

– Кого суд вважав за потрібне, того й запросив. Представник райдержадміністрації побував там як відповідач. У нас не було ніякої можливості виграти той суд. Я й так тягнув з підписанням розпорядження №540 до останнього.

В. Коваленка можна було зрозуміти, він намагався врятувати від розбазарювання землі Сумського району, але закони у нас такі, що ця місія виявилась нездійсненною. Кожен громадянин України, розтлумачив голова РДА, має право на безплатне одержання земельної ділянки: до 12 соток – під дачу, до 2 га – для ведення особистого селянського господарства і так далі. І що тут поробиш?

– Кожна відмова елементарно оскаржується в суді, – резюмував В. Коваленко, – і судові рішення доводиться виконувати.

За судом- суд

Однак ухвала суду, яка розв‘язала руки голові РДА, насправді зобов‘язала виконавчий орган районної влади «вчинити дії» лише у тому разі, якщо це «не суперечить закону або не порушує чиї-небудь права, свободи та інтереси». Тобто В. Коваленко міг розпорядження №540 і не підписувати, запросто довівши, що така його дія порушує права та інтереси територіальної громади с. Червоне. Але чомусь підписав! Чому?

Чим далі, тим таких запитань у людей ставало більше.Через те, що засідання Сумського окружного адміністративного суду провели таємно від жителів Червоного, сільрада, як уповноважений орган територіальної громади, пропустила строки апеляційного оскарження рішення у Харківському апеляційному адміністративному суді. З великими труднощами керівникові ініціативної групи селян І. Караваю вдалося добитися поновлення строку на апеляційне оскарження у Харкові постанови Сумського окружного адміністративного суду. Але зовсім несподівано повівся голова Сумської РДА Валерій Коваленко. 21 листопада 2011 року за його підписом до Харкова було спрямовано «Заперечення на апеляційну скаргу». Під час нашої зустрічі у серпні Валерій Іванович розповідав, що райдержадміністрація виступала у сумському суді як відповідач і була не проти того, щоб справу виграти, але, на жаль, програла, і тому довелося віддати міським «дачникам» сільську землю. А у «Запереченні на апеляційну скаргу» чорним по білому написано, що «Сумська районна державна адміністрація заперечує апеляційну скаргу та вважає постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25 травня 2011 року законною та обґрунтованою». Більше того: далі голова Сумської РДА взагалі вводить в оману Харківський апеляційний адмінсуд, сповіщаючи, що «розглядалася справа щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, тобто земель державної власності». А в наступному абзаці В. Коваленко додає фразу, після якої грати роль захисника селян у нього вже не залишається жодного шансу: «Отже, інтереси Червоненської сільської ради ніяким чином не зачіпаються».

Як казав один відомий літературний герой Ільфа і Петрова на ім‘я Остап, – «конгеніально»!

Під час нашої зустрічі В. Коваленко скаржився, що охочих до землі так багато і протистояти їм так важко, що райдержадміністрація намагається всіма доступними способами утримати у державній та комунальній власності бодай найціннішу землю. Але після тієї розмови, як згодом виявилось, голова РДА підписав ще два розпорядження – №№ 940 і 941. У тих документах – списки нових претендентів на землю села Червоного. Кільком з них виділяється по 12 соток, а кільком – уже по 2 га – «для ведення особистого селянського господарства». Вдалося роздобути карту-схему тієї поділеної на клаптики землі. Виявилось, що «сильні світу цього», почавши з 48 «дачних» ділянок, опісля намалювали їх на плані аж 83! І це – без семи 2-гектарних ділянок, які, мабуть, домалювали пізніше. Але вже й без тих 14 га видно, що частина «дач» залізла у лісові насадження, а частина заглибилась у водоохоронну смугу Псла. На карті-схемі передбачено також додаткові об’єкти соціальної інфраструктури: дорога, автомобільна стоянка, крамниця, дитячий майданчик (з басейном!), кафе, сауна, «громадський пляж» тощо.

Абсолютно ясно, що у разі реалізації цього проекту селянські корови опинилися б на голодному пайку. Їм не лише не було б де пастися – навіть напитися води стало б недосяжною розкішшю, бо дачний масив повністю відрізає худобі дорогу до річки.

13 грудня 2011 року колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду під головуванням судді А. Григорова на своєму засіданні прийняла постанову, якою скасувала ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 25 травня 2011 року. Судом першої інстанції зобов‘язано «прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі».

Ухвала харківського суду повністю вибиває ґрунт з-під ніг голови Сумської РДА Валерія Коваленка. Рішення № 540, з якого почалась «роздача» сільської землі, він нібито підписав на виконання судового рішення, яким райдержадміністрацію зобов‘язано «вчинити дії» і віддати позивачам землю. Харківський апеляційний адмінсуд від такого нелегкого обов‘язку Валерія Івановича звільнив. Що тепер робитиме голова РДА зі своїми аж 5-ма торішніми розпорядженнями, які стосуються роздачі червоненської землі і які він нібито не хотів, але через судове рішення був змушений підписати?

Театр кількох акторів

Ініціативна група селян, Червоненська сільрада і вся територіальна громада села одержали видатну перемогу: зберегли землю, залишену у спадок батьками, для своїх нащадків. На жаль, сьогодні таке відбувається нечасто. Щастить тим територіальним громадам, на захист інтересів яких стають люди, здатні на справжнє подвижництво. Аж тричі голова ініціативної групи І. Каравай їздив до харківського суду. Після роботи сідав на поїзд і прибував на вокзал о 2-й ночі, там ночував і чекав, поки судді відчинять двері своїх кабінетів. І так – щоразу. Гроші на ті відрядження і для адвоката, котрий готував папери, збирали всім селом.

Куди тільки не зверталась ініціативна група, намагаючись, паралельно із варіантом судового розгляду використати й інші мирні способи розв’язання проблеми. Допомоги так і не дочекались, аж поки самі не виграли справу в суді. Однак виграли не остаточно: жодного з 5-ти розпоряджень голови райдержадміністрації щодо приватизації громадської землі, досі так ніхто і не скасував.

Щоб порадитись, що робити далі, ініціативна група на чолі з І. Караваєм на вечір 25 січня оголосила сільські сходини. Вони мали відбутись у клубі, розташованому в самісінькому центрі Червоного.

Коли я вийшов із рейсового автобуса і підійшов ближче до великої будівлі, не повірив своїм очам: біля клубу стояло більше десятка автівок, зокрема дуже «крутих». Прибуття на зібрання поважних гостей виявилось несподіванкою навіть для Івана Каравая.

У першому ряді клубних крісел розмістились заступник голови Сумської облдержадміністрації Сергій Слизький, начальник управління агропромислового розвитку ОДА Володимир Івченко, керівник обласного управління земельних ресурсів Сергій Дедерко, заступник голови Сумської райдержадміністрації Ірина Корнієнко і багато інших начальників, котрих раніше у селі ніхто не бачив. У залі навіть було помічено колишнього нардепа і відомого олігарха, а нині – куратора Сумщини від БЮТу Олександра Волкова. Що й казати, мудро хтось колись підмітив: у поразки, як правило, буває лише один винуватець, зате у перемоги завжди – багато авторів.

С. Слизький одразу ж узяв ініціативу у свої руки. Він запевнив, що президент Віктор Янукович і голова облдержадміністрації Юрій Чмирь не допустять, аби від чиновників десь постраждали інтереси громади. «Якщо чиновники не працюватимуть для людей, їх буде покарано», – пообіцяв заступник губернатора, зриваючи оплески. У різних варіантах він пізніше повторив цю фразу ще тричі, додавши, що голова облдержадміністрації Юрій Чмирь категорично проти розбазарювання землі у Сумському районі.

Те, що відбувалось, було дуже схоже на початок виборчої кампанії. У сільському клубі зібралося кілька сотень людей. У нетопленому приміщенні було дуже холодно, але, попри холод і те, що у клубі не було жодного мікрофона, люди поривались виговоритись. Чиновникам довелося слухати.

Учасники зібрання утворили робочу групу, до складу якої увійшли члени колишньої ініціативної групи: Іван Каравай, Олександр Теліженко, Надія Лиманчук та інші авторитетні червоносельці. С. Слизький запропонував включити до команди фахівців з питань сільськогосподарського виробництва, юриспруденції та земельних відносин. І ще раз запевнив, що влада зробить усе можливе, щоб відстояти інтереси громади, а винних в ігноруванні селянських проблем буде покарано.

Мабуть, заступник губернатора мав на увазі голову Сумської РДА Валерія Коваленка, і земля у Червоному, мабуть, тут ні до чого. Кілька днів тому в Степанівці Сумського району відбулися дочасні вибори депутата Сумської райради. Переміг кандидат від опозиції. Представник партії влади посів аж третє місце. Тривожний дзвіночок! Це вам не розбазарювання землі – таке напередодні «великих виборів» не пробачають.

Тим часом Червоним ширяться чутки, що претенденти на селянську землю, затверджені першим розпорядженням голови РДА, гарячково заходилися виготовляти держакти на право власності на чужі ділянки.

Володимир Чернов,

Сумська область

«Селянська правда», №21, 17 лютого 2012