Інспекторські байки, або ж Казки на щодня

«Спостерігаючи за скупченнями птахів, – розповідає кандидат біологічних наук Іван Русєв, – ми стали свідками того, що невідомі люди на човні тягнуть сітки з води. Ми почекали в засідці, й коли вони виходили на берег, стали все фотографувати. А знімальна група одного з центральних телеканалів, яка якраз готувала разом з нами сюжет про дику природу, знімала все на телекамеру.

Браконьєри витягли сім мішків уже відсортованої за розмірами і видами риби. Коли вони закінчували, ми вийшли і попросили показати документи. Вони відмовилися і швидко вкрилися плащами й куртками, щоб не було видно облич. А потім взагалі втекли на човні, залишивши мішки з рибою та відкритий автомобіль на березі лиману. Сіток у човні в них не було.

Ми одразу зателефонували до прокуратури та міліції. Усі на словах обіцяли допомогти, але насправді намагалися перекласти відповідальність на когось іншого. І тільки завдяки тому, що у нас були впливові знайомі в Одесі, вдалося «умовити» міліцію приїхати.

Через годину човен з інспектором та його братом повернувся. На руках у нього були сітки й акт, за яким він начебто вилучив ті мішки з рибою. Навіть номерний нагрудний знак повісив на куртку. На запитання, чому втекли, залишивши мішки з рибою, вони відповіли, що було багато браконьєрів і вони поїхали терміново їх ловити (?!). Однак на акваторії ніяких човнів видно не було, й сіток у цей час ніхто не витягав із води. Тож усе це лише казки-байки. Гадаю, вони чкурнули, щоб у якомусь своєму лігвищі узяти сітки й акти, щоб так спробувати виправдатися.

Потім таки приїхали міліціонери. Опитали всіх. Потім приїхала рибінспекція. Потім приїхав майстер ділянки парку і т.д.

Потім було дуже багато дзвінків від усяких «доброзичливців», які хотіли зупинити вихід телесюжету в ефір. А коли сюжет таки вийшов, нас стали лякати судом. Але ми знаємо, що правда за нами і що нас підтримує увесь екологічний рух не тільки України, а й СНД».

Хто зупинить обкрадання природи й держави?

Коментуючи цю історію, головний державний екоінспектор України Павло Жила пообіцяв провести належне розслідування і покарати винних.

Що ж, похвальна рішучість. Але назагал (не рахуючи подвижницьку діяльність окремих ентузіастів у погонах) роботу екоінспекції у боротьбі з браконьєрством громадськість оцінює невисоко. Так, екоактивісти проаналізували, як різні державні установи ведуть боротьбу з незаконним продажем браконьєрських знарядь – сіток, капканів тощо на ринках України. На думку директора Київського еколого-культурного центру Володимира Борейка, хоч щось робить лише міліція. Рибінспекція займається тільки рибальськими браконьєрськими знаряддями (не звертаючи уваги, наприклад, на капкани), та й то не дуже охоче. А екоінспекція, незважаючи на те, що має доволі широкі повноваження, взагалі самоусувається від боротьби з незаконним продажем браконьєрських знарядь. Міська влада, адміністрації ринків, міські управління торгівлі також не звертають уваги на цю проблему. От і озброюються браконьєри – як на Одещині, про що свідчить наведений вище приклад із «підприємливим» інспектором, так і в інших областях – до зубів.

Тому громадськості доводиться воювати з розкраданням природи, як-то кажуть, і за себе, і за «того хлопця». Ще 2006 року Київський еколого-культурний центр ініціював комплексну кампанію боротьби з продажем браконьєрських сіток на ринках України.

2008 року до неї приєдналася Громада рибалок України. В основу кампанії було покладено ідею про те, що набагато ефективніше боротися з браконьєрством шляхом вилучення й знищення браконьєрських знарядь у місцях їх масового продажу, ніж вишукувати часто добре замасковані сітки, капкани тощо по лісах і водоймах. («Селянська правда» свого часу писала про те, наскільки небезпечні китайські синтетичні сітки для водних тварин і про необхідність заборонити продаж «китайок».)

У червні 2011-го в Україні було ухвалено розроблений з ініціативи громадськості Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про тваринний світ» щодо посилення заходів боротьби із браконьєрством». Таким чином вдалося заборонити виготовлення, продаж і ввезення до України браконьєрських знарядь – капканів, сіток з волосіні, кротоловок, отрут, електровудок, острог тощо.

Закон суворий, та хто його боїться…

Але сам по собі закон – ніщо. Тому громадськість стала активно відстежувати його виконання. До кампанії долучилися також Дніпропетровське відділення Української екологічної ліги, Асоціація зоозахисних організацій України (активісти з Одеси, Ужгорода, Києва й Сум), дружини охорони природи «Зелене Майбутнє» та «Зелена Таврида», харківський «Зелений Фронт». Упродовж півроку було обстежено всі великі ринки всіх 25 обласних центрів України, а також багато районних ринків.

Результати громадських перевірок у другій половині 2011 року засвідчили, що загальний обсяг продажу браконьєрських знарядь є доволі значним. За попередніми підрахунками, за півроку на всіх обласних і районних ринках України продається близько 3–4 тисяч капканів, 2 тисячі кротоловок, 10–20 тисяч сіток, 2 тонни отрути проти кротів, 300–400 «драчів» (спеціальний великий гострий гачок, яким «видирають» рибу із зимувальних ям; при цьому багато риби небезпечно травмується і гине), 100 петель (виготовляються із міцного дроту і встановлюються на стежках, якими пересуваються тварини. Потрапивши до такої петлі, тварина починає борсатися і сама себе душить). При цьому більш ніж половина браконьєрських знарядь зосереджено на центральних ринках обласних центрів України. Ось кілька прикладів.

На Центральному ринку Сімферополя виявлено 7 точок продажу капканів, 4 – продажу сіток. На Центральному ринку Херсона – чотири і п’ять точок відповідно. В Одесі браконьєрів постачають щонайменше на п’яти ринках, зокрема на знаменитому з давніх-давен Привозі. Торгують забороненим крамом на центральних ринках Рівного, Сум, Хмельницького, Запоріжжя та інших міст. І на нецентральних – теж торгують. Список «точок», власники яких ігнорують закон – яток, магазинчиків, прилавків тощо, – можна продовжити; він займає кілька сторінок.

Вже менше й переважно з-під поли

Але тієї вольниці, яка була до ухвалення закону та доки громадськість не взялася викривати торговців знаряддями живодерства, вже немає. Якщо проаналізувати, як громадська кампанія вплинула на продаж окремих видів браконьєрського краму, матимемо таку картину. Сітки на ринках, як правило, продаються з-під поли. Ринкові торговці добре знають, що сітки продавати не можна і за це штрафують. Хоча у Миколаєві, Донецьку, Полтаві, Запоріжжі та Луганську ще торгують майже відкрито. При цьому на ринках у Миколаєві, Вінниці й Запоріжжі розклеєно оголошення про продаж і виготовлення сіток на замовлення.

Капкани, кротоловки, «драчі», петлі, отрути проти кротів на ринках продаються відкрито. Про заборону продавати капкани знає приблизно одна четверта опитаних продавців. Про заборону продажу кротоловок, драчів, петель і отрут проти кротів не знає практично ніхто.

На всіх трьох найбільших українських оптових ринках (Одеса, Харків і Хмельницький) сітки продаються з-під поли й тільки в 3-5 місцях, причому на одеському ринку «Сьомий кілометр» на дверях рибальських магазинчиків навіть прикріплені таблички «Сіток немає» (це при тому, що ще два роки тому ці ринки буквально було завалено китайськими сітками). Практично припинено продаж сіток на ринках Києва, де ще 2 роки тому їх відкрито продавали на більш як 20 ринках.

Вже до кінця 2011 року ринкові торговці стали скаржитися на гострий дефіцит китайських сіток (завдяки новому закону митниця перекрила ввезення сіток з Китаю через Одеський порт, куди ще 2 роки тому вони завозилися контейнерами). Тепер торговці розпродають китайські сітки зі своїх старих запасів. Саморобні українські сітки ніхто практично не продає, тому що вони коштують на порядок більше (10-метрова китайська сітка коштує 20 грн, а такої ж довжини саморобна українська – 200–300 грн).

Що ж до капканів і кротоловок, то єдиний оптовий ринок, де вони масово продавалися, – Барабашовський у Харкові. Після громадських перевірок і рейдів міліції деякі продавці капканів на ринках інших міст стали скаржитися на те, що в Харкові капкани перестали виробляти й продавати (за деяким даними, капкани ще підпільно виготовляються в Києві й Івано-Франківську).

Завезення отрут проти кротів імпортного виробництва – «Фюштпатрон» з Угорщини й «Кротобій» та «Анти-Кріт» з Росії – тепер також перекрито українською митницею. Однак залишається в продажу отрута «Кротомор», що підпільно виготовляється в Україні (точно місце виготовлення поки встановити не вдалося, це або Київ, або Рівне).

Електровудки ж підпільно виготовляються в Україні й реалізуються через Інтернет або через знайомих – на замовлення.

Кроти не винні

Особливу загрозу для навколишнього середовища й здоров'я людини становлять 2 тонни отрут, що накопичилися на ринках. Ці отрути використовуються проти кротів та інших дрібних земляних диких тварин – зінських щенят (сліпаків), бурозубок, ховрашків, хом'яків, полівок, землерийок тощо. А якщо порахувати ще й отрути, які лежать на складах та в магазинах для садівників і городників, то загальна кількість може сягати 10–20 тонн. Ці отрути не тільки знищують диких тварин, частину з яких занесено до Червоної книги України, а й отруюють ґрунт і підземні води, завдають шкоди здоров'ю самих садівників та городників. На жаль, незаконний продаж отрут проти диких тварин на ринках України залишається поки що поза увагою Мінприроди України й міліції.

Від редакції.  Якщо громадськість не знизить активності, то через 2–3 роки можна очікувати різкого спаду продажу браконьєрських знарядь на українських ринках і в підсумку – певного зниження рівня браконьєрства в країні.

Але вседозволеність у торгівлі браконьєрським крамом – лише одна з причин, які спровокували шалене зростання розкрадання природних багатств. І здолати решту причин громадськість самотужки не в змозі. Про це повинна подбати саме держава, влада.

Корупцію в контролюючих і правоохоронних органах можна побороти тільки тоді, коли буде на те політична воля – а сьогодні вони не лише погано виконують свою роботу, але часто ще й «кришують» браконьєрський бізнес. Поки що ж законодавство – і загальне, і спеціальне – виписано на користь браконьєрів і «кришувальників», а не на користь природи.

Тільки розумна соціальна політика може знизити рівень бідності й, відповідно, зменшити кількість тих порушників, які беруться за острогу чи берданку лише тому, що не можуть інакше прогодувати родину. Поки що ж влада лише множить кількість бідних та нужденних.

Тільки коли перевага буде віддана суспільному, громадському, а не збагаченню за рахунок передачі у приватні руки всіх бодай чимось цінних шматочків природи, люди будуть бережливіше ставитися до цього спільного, а не житимуть за принципом «вкраду, поки не вкрали інші». Нині ж влада допомагає розкрадати і роздавати за хабарі народне добро.

Тільки чесність і прозорість влади в усіх питаннях дозволить отримати повну і точну картину того, що відбувається у наших лісах та озерах, що у свою чергу допоможе зрозуміти, що ж треба насамперед робити для порятунку нашої флори та фауни. Поки що ж влада приховує реальний стан справ або намагається перекласти відповідальність на когось іще, крім себе.

То навіщо нам така влада?

Олег ЛИСТОПАД

«Селянська правда», №12, 27 січня 2012
На фото І. Русєва: Браконьєри ховають обличчя

Досвід Вишневого, як і досвід виборів президента у 2005 році (див. «Це був Хічкок!!!» http://pryroda.in.ua/lystopad/vybory-pry-svichkah/ ) треба уважно вивчити, проаналізувати і знайти рецепти протистояти масовим фальсифікаціям, які 100-відсотково нас чекають.

Свято «підрахуйства» у Вишневому

Тема виборів міського голови Вишневого у ЗМІ висвітлювалася вельми поверхово. А даремно. Бо те, що трапилося у цьому містечку під Києвом, наступної осені чекатиме всю Україну, якщо громадськість знову виявиться такою байдужою до власної долі, як цього разу.

Історію «торжества народовладдя» у Вишневому можна почати з того, як у лютому 2011 року законно обраного мера міста Миколу Ляшенка було скинуто з посади внаслідок змови регіональної більшості у міськраді за участі «тушок» – перекинчиків від інших політичних сил. Відтоді містом керував секретар міськради, член Партії регіонів (хто б сумнівався!) Ілля Діков. Добре, мабуть, керував, бо його однопартійці були цілком задоволені, та все ж прагнули зберегти його (і свої) здобутки недоторканними надалі. Тому й поставили собі за завдання узаконити панування Партії регіонів у місті. А для цього треба було за будь-яку ціну обрати міським головою саме пана Дікова і нікого більше.

«За будь-яку ціну» – це не просто вислів. Свою зацікавленість у тому, щоб у місті був саме «потрібний» мер, недвозначно висловив голова обласної адміністрації, «регіонал» Анатолій Присяжнюк, який відверто висловив Іллі Дікову свою підтримку. На одній з 14 виборчих дільниць міста нашому колезі-журналісту так і сказали: «Ви що хочете робіть, а ми свої 70% візьмемо!». І можете повірити: йшлося не про одностайну підтримку населенням кандидата від правлячої партії, а зовсім про інше.

Почалося все з ретельного відбору противників майбутнього мера. Тим із них, хто міг являти хоч якусь небезпеку, було відмовлено у реєстрації під сміховинними приводами, що не витримували жодної критики. Залишилися лише «технічні» кандидати – підставні особи, про яких навіть у самому Вишневому ніхто не чув. Те, що це були саме підставні особи, є й ще одне підтвердження – їхні представники та спостерігачі, замість спостерігати за законністю дій виборчих комісій, всіляко допомагали їм чинити порушення та беззаконня. Втім, про це трохи згодом.

Напередодні виборів одному з кандидатів від реальної політичної сили вдалося відновити реєстрацію через суд, але часу ввести своїх представників до складу виборчих комісій він уже не мав. Так само на нього не було виділено виборчий фонд, тобто він не міг законним чином здійснювати агітацію.

Отак і вийшло, що все місто було геть обвішане плакатами від одного-єдиного «правильного» кандидата. Давно не доводилося бачити, як на виборчих дільницях величезна купа народу юрмиться біля дощок з портретами та біографіями інших кандидатів. Втім, нічого дивного – адже про існування більшості цих кандидатів люди вперше чули!

Втім, як з’ясувалося, справді альтернативний кандидат насправді був лише один – той, що відновив реєстрацію через суд, місцевий підприємець Вадим Курбатов, решта – суто «технічні» кандидати, які працювали на перемогу Іллі Дікова. Варто було подивитися, як вони єдиною командою заважали журналістам виявляти численні порушення під час виборів, зокрема – масові вкидання до виборчих урн товстих пачок бюлетенів. І за їхньою поведінкою неможливо було розрізнити, хто тут – від влади, а хто – нібито «незалежний».

Чого варта була, наприклад, картина, як четверо «спостерігачів» трусять урну, щоб розсипати щойно вкинуту пачку бюлетенів! Коли ж наш кореспондент спробував сфотографувати факт вкидання чергової пачки (до речі, вкинув її не випадковий перехожий, а член комісії!), відбулося цікаве дійство, що нагадувало знаменитий «Танок із шаблями» з балету «Гаяне». Ось тільки замість музики Хачатуряна лунав акомпанемент істеричних вигуків: «Ви не маєте права тут фотографувати!», «Ви дивіться, він ще й штовхається!», хоча насправді штовхали саме мене.

Комісія проголосувала за видалення мене із залу, що і було зроблено з допомогою міліції. Заодно видалили й іншого журналіста, присутнього на дільниці: доти до нього претензій не було, але ж раптом і він, крий Боже, теж щось таке помітить? Навіщо ж ризикувати! Копія цього дивовижного, по суті – дикунського рішення по праву прикрашає наш допис. А найцікавіше, що рішення складено на вже приготовленому заздалегідь бланку, лишалося тільки вписати прізвище… Добре підготувалися, нема чого й казати! Ось що означає – якщо влада в руках, чхати на закон і демократію!

Але я хоча б вийшов цілий. На інших дільницях занадто спостережливим поталанило менше: на одній колегу, заламавши йому руки, викинули з приміщення зовсім не міліціонери, а здоровезні «братки», що прибули за викликом як «альтернативний орган правопорядку», на іншій взагалі побили занадто спостережливу жінку… Не кажучи вже про те, що спостерігачам забороняли підходити до столу, де перераховували бюлетені, та інші подібні «нюанси». Одне слово, «свято народовладдя» вдалося на славу!

Певна річ, на ці всі та багато інших порушень було подано численні скарги. Але голова міської виборчої комісії Володимир Ніколаєнко радісно повідомив на телекамеру, що їх залишено без розгляду. Справді, а навіщо? Адже завдання партії виконано! Інша річ, якби пройшов «непотрібний» кандидат…

Кажуть, що на місцевому рівні партійність кандидата не так важлива, головне, аби був добрий господарник. Частка правди тут є, але ось що цікаво: щоб підсолодити людям гірку піґулку виборів без вибору, у місті саме цього дня було влаштовано пишний ярмарок і концерт за участі не лише місцевих виконавців, а й запрошених з Києва зірок не те щоб видатних, але добре «розкручених» (на зразок Михайла Поплавського), отже, дорогих.

Не кажучи вже про пухкенькі конверти, які наприкінці виборів якісь люди майже не криючись вручали вірним слугам влади з виборчих комісій та їхнім попихачам – представникам начебто незалежних кандидатів. Якщо це кошти з кишень самих вишнівців, то хіба такий господарник потрібен місту? Якщо ж допомогла обласна адміністрація, то це ще гірше: гроші забрані не лише з Вишневого, а ще з десятків таких самих міст області…

Щодо результатів цих, так би мовити, «виборів» скажу одне: 70% голосів – це, мабуть, єдина обіцянка за всю історію Партії регіонів, яку було виконано. Якщо ж кого цікавлять конкретні цифри – намалюйте їх самі, вони будуть не менш вірогідними, ніж офіційно оприлюднені…

І насамкінець: кажуть, ніби ці вибори стали «генеральною репетицією» парламентських, що, як відомо, мають відбутися у жовтні наступного року. Якщо й там відбуватиметься таке саме, то рятуй нас Боже!

Володимир КОЛЮБАКІН

«Селянська правда від Івана Бокого», №149, 20 грудня 2011

Страшне і водночас смішне повідомлення нещодавно оприлюднила прес-служба Державного агентства земельних ресурсів: лише за дев’ять місяців минулого року земельні інспектори зафіксували 488 випадків зняття родючого шару ґрунту без спеціального дозволу; тільки офіційної шкоди від цього «бізнесу» нараховано на понад 9,8 млн гривень; водночас загалом за цей період виявлено 31,8 тис. порушень земельного законодавства на загальній площі близько 1,6 млн гектарів, за що до адміністративної відповідальності притягнуто більш ніж 13,4 тис. осіб, на яких накладено штрафів на суму понад 3, 57 млн грн, з яких було стягнено 2,18 млн грн, або 61 відсоток від загальної суми.

Страшно ось чому. Офіційна шкода від зняття верхнього шару ґрунту з одного квадратного метра поля – 32 копійки, з гектара землі – 32 тисячі гривень. А тут у такий спосіб налічили майже десять мільйонів отакої «шкоди»! Тобто за дев’ять місяців чорнозем вивезли й продали з щонайменше трьохсот гектарів. Не по 32 «офіційні» копійки, а за тисячі й мільйони доларів!
Смішно й від іншої арифметики: зафіксовано 32 тисячі порушень земельного законодавства, а протоколів навіть про адміністративні правопорушення складено чомусь удвічі менше – 16,2 тис. Не думайте, що на решту порушень відреагували суворіше, з допомогою Кримінального кодексу. Ні, іншим порушникам просто виписали приписи з вимогою «припинення порушень та усунення негативних наслідків». Але й за ті 16,2 тис. «протокольних» порушень до адміністративної відповідальності притягнуто тільки 13,4 тис. осіб, на яких накладено 3,57 млн грн штрафів, а стягнено лише 2,18 млн. Третина порушників, певно, в якісь інші кабінети занесли свої «штрафи».

А «проілюстрували» в Держземагентстві своє повідомлення випадком з Київщини. Тут, виявляється, знімало і вивозило чорнозем ціле підприємство з промовистою назвою ТОВ «Регіон-ґрунт». Воно робило це на підставі… договору з одним із власників земельного паю. І таким чином зачистило від ґрунтового шару більш як 1,2 га землі. Ось до чого призводить розпаювання і приватизація сільгоспземель! Що ж буде, якщо наступного року ці паї взагалі дозволять вільно продавати?!

«Земельні інспектори склали відповідний акт та вжили потрібних заходів щодо притягнення до відповідальності порушників земельного законодавства», – сказано в повідомленні прес-служби Держземагентства. Однак і в цьому випадку, який земельні чиновники вирішили обрати для показового прикладу боротьби з грабіжниками наших чорноземів, є одна сумнівна деталь – 1,2 га «обдертої» землі. За «офіційними» підрахунками – майже 40 тисяч гривень шкоди, а це ще порушення, якби ж інспектори зафіксували зняття ґрунту принаймні на 1,6 га, то був би вже злочин. Бо кримінальна відповідальність у таких випадках настає тільки тоді, коли розмір шкоди перевищує 50 тисяч гривень. Може, то горе-підприємці обмежують свої апетити «згідно із законодавством», а, може, й землеміри недолічують соток всупереч закону?!

«Враховуючи актуальність порушеного питання, вивчається питання підготовки пропозицій про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності громадян та посадових осіб за порушення зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу та незаконного заволодіння ґрунтовим покривом земель», – грізно підводить риску Держземагентство. Однак уже одне словосполучення «вивчається питання підготовки пропозицій» говорить про те, що карати фактично за наслідування гітлерівського способу грабування України при цій владі ніхто не буде. А якщо буде, то знову штрафами, адже йдеться тільки про зміни до кодексу про адмінпорушення.

Останнім часом наші чиновники часто кажуть, що тіньовий ринок землі утворився в Україні через те, що немає законного такого ринку. Лідер українських соціалістів Олександр Мороз щоразу відповідає їм: тіньовий ринок землі мусить «регулюватися» не земельним чи адміністративним законодавством, а Кримінальним кодексом, треба, щоб останній працював і тоді проблем не буде! На жаль, чинна влада Мороза не хоче слухати, бо ж, якщо копнути, чорноземи крадуть не Микола з Петром… Микола з Петром тільки насипають землю екскаваторами в КамАЗи, а керують ними і рахують виручку Микола Миколайович і Петро Петрович – власники фірм на зразок «Регіон-ґрунту». Хто помітить тут кримінал, якщо земельні злочинці й земельні охоронці ходять під одним «дахом»?!

Газета «Селянська правда від Івана Бокого» однією з перших порушила на люд цю проблему («Гірка доля чорнозему» http://pryroda.in.ua/lystopad/girka-dolya-chornozemu/ «Чорнозем крадуть, а міліція вдає дурня» http://pryroda.in.ua/lis/chornozem-kradut-a-militsiya-korchyt-durnya/, «Українські чорноземи волають про допомогу!» http://pryroda.in.ua/lystopad/ukrayihski-chornozemy-volayut-pro-dopomohu/ та інші статті). Нині ця тема поширилася і на телевізійні екрани: он наші колеги-телевізійники, після кількох сюжетів, що залишилися без реакції правоохоронців, замовили в Інтернеті дві вантажівки з чорноземом і вказали для доставки адреси двох обласних прокуратур. Машини привезли «свіжий товар», а вартові закону й цього нібито не помітили. Більше того, позаторік у Києві перекинулася вантажівка з чорноземом. Сталося це ніби навмисно якраз навпроти Київської ОДА на площі Лесі Українки. Рукою кинути до Генпрокуратури! Даішники оформили ДТП, комунальники прибрали тонни чорнозему. Більше ніхто цим не зацікавився. Бо їхала родюча земля, певно, в так зване Царське село, що неподалік. Хто там живе – самі знаєте.

Ті, хто пропонує у законі про ринок землі закріпити право купувати наші поля й іноземцям, і юридичним особам, стверджує: ніде ж земля не дінеться, її не вивезуть за кордон. Як бачимо, можуть вивезти і землю. Німці ж так робили. Тепер свої ж навчилися у німців. Різниця тільки в тім, що перші були окупантами, загарбниками чужого, а наші земельні мародери грабують і нівечать матір рідну… То чий злочин страшніший, кримінальніший?

Почнеться продаж паїв – торгуватимуть чорноземами не тільки фірми, а цілі холдинги. Україна ж має третину всіх чорноземів світу. І на них облизуються з усіх боків.

Олег ПЕТРЕНКО

«Селянська правда», №10, 24січня 2012

Бійці загону "Беркут" "каруселять" за відкріпними талонами у Корчуватому

Якщо хтось із екологістів хоче узяти участь у наступних (жовтень 2012) парламентських виборах у будь-якому статусі, то їм варто пам’ятати як нинішній президент та його команда діяли у 2004-му. І шукати протиотруту.

Це був Хічкок

або Свідчення очевидців грубих порушень під час другого туру виборів Президента України у 2004 році

Коли я почув про масові порушення виборчого законодавства у Донецькій області, то відразу подзвонив давньму товаришу Володі Березіні у Артемівськ (Донецька обл). І попав у десятку! Той як завжди був у центрі подій - координував роботу Групи міжнародних спостерігачів від ENEMO (Європейська мережа громадських організацій, що займаються моніторингом виборів). Володимир переслав мені текст стенограми засідання цієї групи. Ось найхарактерніші витримки з цього документу (переклад з російської).
"Бондирєв (Росія): ... мені дали дані о 20.25! У мене [на виборчій дільниці] було 3 тис. виборців. Як можна так швидко підрахувати?
Петрова (Росія): Невелике місто Константинівка, 51-й округ. На час відкриття виборчої дільниці виборців було 2186 чоловік. До кінця виборів кількість виборців збільшилося на 200 чоловік... на наших очах член виборчої комісії заповнювала списки виборців за якимось чернетками. Після нашого зауваження вона це сховала.

Потім на 2,5 години вибори були зупинені, тому що скінчилися бюлетені. Прийшло майже 100 виборців, що реально живуть на цій території. 60 чоловік із них пішли, а 40 залишилися чекати. Привезли ще 30 бюлетенів. 10 осіб так і не проголосували. Що це за люди -- 200 чоловік, що були внесені в списки додатково протягом цих 3-х тижнів [після 1-го туру]? Невідомо. Чому не вистачило бюлетенів? Невідомо.
...нас намагалися підкупити. Спочатку запросили мого колегу на бесіду і сказали: закрийте очі на ті порушення, що у нас є. Було запропоновано 600 доларів [кожному]...
Ревяка (Бєларусь): Спостерігала на 53-му територіальному окрузі. На 45-й дільниці після підрахунку голосів я одержала на руки протокол засідання комісії. Коли я приїхала в територіальну комісію, дані не збіглися рівно не 100 голосів.
Маммаді (Азербайджан): Працювали з Ольгою Лук'яненко з Росії в Горлівці. Це був Хічкок! Тому що це був якийсь жах. Ми там виявилися в ролі заручників. Коли ми знайшли там недоліки і правопорушення, нам сказали: "Ми вас до ранку не відпустимо". Замкнули двері і змусили підписати документи.
Маммішев (Азербайджан): ...урни на багатьох дільницх не були опечатані, до списків виборців нас не допускали.
Афандієва (Азербайджан): ...нам надійшов сигнал про те, що член комісії від Ющенка -- Довбиш Василь Петрович затриманий міліцією і повезений у невідомому напрямку. Ми кинулися в міліцію, з'ясували, що він знаходиться в суді. На той час, поки ми приїхали в суд, розгляд уже закінчився і винесли постанову про адміністративне порушення. Нібито він проводив агітацію на користь Ющенка. Хоча нам він пояснив, що в зв'язку з тим, що на цій дільниці лише 299 виборців, а заяв "на дім" вони одержали 73 (тобто фактично третину), то Довбиш попросився супроводжувати машину з урнами. Йому відмовили. Він сів на велосипед і поїхав за машиною.  І по трьох з восьми адрес він з'ясував, що заяв узагалі не подавали. Після чого його затримали три співробітники міліції.
Назаренко (Росія): Ми працювали в Константинівці на 51-му окрузі на 22-й дільниці. Люди прямо в нас на очах голосували за ксерокопією паспорта. На наші питання голова комісії відповів, що теркомісія дозволила...
...на 30-й дільниці, коли я виїхав у теркомісію, на другого спостерігача (Маммадова з Азербайджану), коли вона просто дістала фотоапарат, було фактично вчинено напад. Якийсь чоловік накинувся на неї з кулаками і почав перед обличчям розмахувати руками і залякувати. До мордобою справа не дійшла, але це довело її до нервового зриву і вивело із себе. Тобто стан стресу і сльози на очах. І тільки через годину, коли я приїхав і ми стали один одного підтримувати, вона якось заспокоїлася.
І в цей же час тут же були присутні всі члени комісії і троє міліціонерів! Фото цієї людини я зробив. Пізніше ми з'ясували, що це був спостерігач на цій дільниці від Партії регіонів.
Баратинскі (Польща): Я був з командою поляків на 46-му територіальному округу в Артемівську... Ось дуже красива картинка (показує кольоровий буклет) -- це молитва за раба Божого Віктора Януковича, щоб виборці просто молилися на Януковича. На одній дільниці це роздавали всім.
(Цій інформації я вірю особливо, бо аналогічний випадок зафіксував у Києві. Тут "відзначилася" у день виборів Деміївська церква. Невідомий повідомив телефоном, що батюшка у своїй проповіді закликає прихожан голосувати за Януковича. Коли я прибув до церкви, служба вже закінчилася, але на прилавку, де торгували свічками та іконками, все ще висів плакат із портретом цього кандидата в Президенти та закликом голосувати саме за нього.= О.Л.)
Дорофеєв (Росія): Ми працювали в Маріуполі. Мені здається, що ми пробули в якомусь нереальному світі, де всі знають, що один одного обманюють і роблять вигляд, що вони цього не знають. От таке в мене склалося загальне враження.
Були факти голосування за інших: людина приходить, а її підпис уже стоїть... нас просто не допускали до роботи в комісії. Доводилося дзвонити нашим людям у Донецьк, потім у Київ. Після цього нас уже стали пускати скрізь. Загальне ставлення було як до ворогів народу в 37-у році.
Аласгарли (Азербайджан): Ми відвідали дільниці 6, 7, 8, 11, 12, 13, 14, 26, 32, 33, 34, 36, 38 54, округ Макіївка. В усіх виборчих комісіях, крім 6-ї, не було членів комісій або спостерігачів -- представників Ющенка. Голови комісій заявили, що вони прийшли, а потім залишили комісію. Коли ми наполегливо зажадали пред'явити нам представників Ющенка, голова заявив, що їх не існує.
Багін (координатор по Горлівці): Я хочу пояснити, як робилися 100%. Гарантію перемоги [Януковичу] повинна була дати явка до 100%. Як? -- Заява на голосування вдома. Наприклад, на дільниці 61 із близько 2400 виборців -- 490 заяв (під ксерокс). Вписано прізвище і якусь карлючку, начебто ця людина подала заяву. Це було і на інших дільницях. На дільниці №16 був випадок: прийшла жінка із сином -- їй не дали бюлетень, тому що вона вже проголосувала вдома. "Карусель" була скрізь.
Лєпьошкіна (Росія): Я приїхала до міста, де живе моя знайома, прийшла в комісію і запитала: чи проголосувала така-то. Мені відповіли: звичайно, обидві. Тоді я здивувалася і запитала: як обидві? Вона [давно] живе одна.
Імранова (Азербайджан): Єнакієве. На дільниці, де ми були, з п'яти годин світло виключили і вони двері закрили і припинили голосування. Коли ми підійшли до дільниці о пів на восьму, то побачили юрбу 30--40 чоловік, що кричали, стукали і вимагали, щоб ми втрутилися.
Ні міліції, нікого не було. Світло дали о дев'ятій. Тобто там голосування було припинено о 5-й годині. Коли ми пішли в окружну комісію, то виявилося, що у всьому окрузі з п'яти до семи не було світла, але вже опів на дев'яту(!) всі прийшли з протоколами з дільниць. ...по дві, три тисячі виборців на дільниці. Коли вони встигли?
Тепер другий момент: як велося засідання окружної комісії. Усупереч усім законам представникам Ющенка не давали слова, вони не могли задавати питання, вони не могли свою думку викласти..."

І дещо із власного досвіду

Грубі порушення були навіть у "цивілізованому" Києві. Я особисто був свідком кількох із них, коли чергував як журналіст у штабі Ющенка по Голосіївському району столиці. День віиборів почався з того, що у Корчуватому, на 5-й та 7-й дільницях за відкріпними стали масово голосувати бійці загону "Беркут", судячи з номерів їхніх трьох автобусів -- з Одеси. Одні -- у формі, інші -- у спортивних костюмах і кросівках на босу ногу. Ці другі, ще й стрижені, скидались не на міліціонерів, а на кіношних бандитів. Капітан, якого я попросив повідомити мету перебування у Києві, від коментарів відмовився, сказавши лише, що вони не на завданні. А на прохання пояснити, як він розуміє поняття "офіцерська честь", відповів тим, що розвернувся і підтюпцем побіг до автобуса. Інші "беркутівці" казали, що вони приїхали в гості. -- "Що, усі сто чоловік -- до одної тещі?" -- "Ні, нас міністр запросив". Один з бійців, переконавшись, що я виключив диктофон, проказав стиха: "Забагато тут у вас Ющенка, треба ж розбавити". Люди кричали бійцям, які ховали обличчя у коміри бушлатів: "Подивіться нам у очі! Кого захищаєте? Бандитів?" Коли увечері 5-й канал показав голосування "Беркута", але автобус був уже з рівненськими номерами й у іншому районі Києва, я упізнав знайомі обличчя.

В обід дільницях, що на мікрорайоні Теремки-1, громадяни затримали трьох мешканців Корсунь-Шевченківського, які примудрилися проголосувати за відкріпними талонами на кількох дільницях. Один із затриманих розповів, що їх загітували поїхати до Києва невідомі в день виборів прямо у центрі містечка, пообіцявши потім гарно заплатити. Треба віддати належне міліції, оперативна група якої швидко прибула за викликом громадян, а також її співробітникам, що чергували на дільниці й сприяли наведенню порядку. Хоча у першому турі, як повідомили мені у районному штабі Віктора Ющенка, на подібні виклики міліція реагувала мляво.

Були й інші "пригоди", але побувати скрізь просто не вистачило сил та часу. Ніч, яку я провів на 23-й дільниці, спостерігаючи за підрахунком голосів, минула майже спокійно. Лише десь об 11-й годині приїжджав ЗМОП -- хтось подзвонив до міліції і повідомив, що на дільниці б'ють вікна. Двері були зачинені, тож увійти усередину ЗМОПівці не змогли. Та ще й місцеві жителі кружляли довкола у чеканні результатів. Поспілкувавшись через вікно з черговим по дільниці міліцейським капітаном, ЗМОП поїхав геть. За Ющенка на цій дільниці віддали голоси 1709 громадян, за Януковича -- 405.
Щоб переголосування 26 грудня пройшло чесно, на кожній дільниці - особливо у східних областях - повинні бути чесні люди. Багато чесних людей. Повторення описаного "бєспредєлу" не можна допустити.

Олег Листопад

Саме так журналісти назвали нардепів Чорновола, Кінаха та Терьохіна

Бюро журналістських розслідувань «Свідомо» та низка громадських організацій назвали нардепів Тараса Чорновола, Сергія Терьохіна та Анатолія Кінаха найактивнішими лобістами алкогольної та тютюнової індустрії. Оскільки горілка та цигарки відчутно вкорочують народу віку, то й призи «переможці» отримали відповідні – у вигляді коси на зразок тієї, з якою зображують Смерть. Самим же виробникам отрут (а також, мабуть, і названим лобістам) ці вироби дають відчутні прибутки, тому Чорновола нагородили «золотою» косою, Кінаха – «срібною», а Терьохіна – «бронзовою». Недарма ж номінанти з усіх сил гальмували збільшення акцизів на тютюнові вироби, чинили активний спротив забороні куріння у громадських місцях тощо.

«Почесне» четверте місце у рейтингу «косарів смерті» отримала нардеп від Партії регіонів Олена Бондаренко. Саме їй приписують майстерне блокування закону про цілковиту заборону реклами тютюнових виробів. Пані Бондаренко є заступником голови «неприбуткового» Комітету з питань свободи слова. Але саме через цей комітет проходять усі законопроекти, пов’язані з рекламою, яка, як відомо, є рушієм торгівлі.

Тютюнова зрада у Верховній Раді

Цілковита заборона реклами тютюну зменшує його споживання на шість відсотків. Для країни, де курять десятки мільйонів, це означає вивільнення з димових пут цієї отрути сотень тисяч людей. А головне – менше підлітків буде у ці тенета вплутуватися. У друкованих ЗМІ, на телебаченні й радіо, на вуличних стендах (бігбордах тощо) таку рекламу кілька років тому вже заборонили. Але залишилися Інтернет, реклама на кіосках, реклама під виглядом «куштування» та «тестування» цигарок та інші хитрі лазівки. Більш як рік тому, ще восени 2010-го, Верховна Рада проголосувала у першому читанні за закон, яким і ці маневри торгашів смертю блокувалися. Але другого читання і голосування за цей законопроект довелося чекати цілий рік!!!

Почалися апаратні ігри, щоразу знаходилися причини не включати антитютюновий закон до порядку денного ВР, для чогось (втім, зрозуміло, для чого насправді) було створено «робочу групу з доопрацювання».

Тихою сапою

Громадськість усе ж домоглася другого читання закону і його ухвалення. Але тютюнові компанії, як виявилося, не збиралися просто так поступатися своїми прибутками. Не встигли депутатські кнопки охолонути після голосування, як лобісти виробників тютюнового зілля заходилися тихцем коригувати «кусючий» текст.

Що ж саме відбулося? За інформацією одного з авторів закону, народного депутата Лесі Оробець, з прийнятого парламентом законопроекту №5164 («Щодо заборони реклами, спонсорства та стимулювання продажів тютюнових виробів») на етапі узгодження тексту Комітетом з питань свободи слова та інформації ВР та юридичним управлінням Апарату ВРУ зник ряд важливих норм. Фальсифікатори викреслили (з уже проголосованого законопроекту!) пункт, яким тютюновим компаніям забороняється спонсорувати масові заходи (і, відповідно, згадувати на них себе «хороших»). Також зникла заборона на рекламу тютюнових виробів у пунктах продажу (себто – біля кіосків, кас гіпер- та супермаркетів тощо – там, де ми простоюємо у чергах чимало часу і читаємо все, що на очі потрапить. – О. Л.).

Тобто зміст закону навіть не відповідав його назві. Пильні депутати та громадськість написали про це Литвину. Відтоді минув майже місяць. І що, ви чули щось про цей скандал (а це таки скандал)? Чи, може, хтось подав у відставку? Чи прокуратура після проведеної з помпою прес-конференції почала розслідування? Та ні, «тиша навкруги», просто як у популярній пісні.

Ви спитаєте: як це можливо, щоб у вищому законодавчому органі країни фальсифікували закони? Та що тут дивного. Влада всіх видів і всіх рівнів давно вже працює не на народ, а на себе.

Ось і в цьому разі бачимо, що гучні кримінальні справи проти продажних чиновників не лякають фальсифікаторів. Адже на кону – величезні суми грошей. Українська філія однієї з тютюнових транснаціональних корпорацій заробила за минулий рік на нашому з вами здоров’ї півмільярда доларів, ще однієї  – чотириста мільйонів «зелених». І це при тому, що умови ведення бізнесу в Україні визнано міжнародними експертами одними з найгірших у світі. Як же це тютюновим баронам вдалося? Чи не тому, що торгівля наркотиками – як нелегальними, так і дозволеними – нікотином та алкоголем, дає надприбутки за будь-якої влади?

І жодного цента з цих надприбутків торговці тютюновою отрутою  втрачати не збираються. Так само, як і їхні агенти впливу в органах української влади.

Скільки саме отримали люди, які безпосередньо «перекроювали» ухвалений парламентом текст перед поданням на підпис голові ВР, і чи отримували напевне – невідомо, за руку їх ніхто не ловив. Але інших, крім фінансово-кримінальних, причин того, що з тексту випали невигідні для тютюнових баронів рядки, щось мені на думку не спадає. Давно відомо, що нечисті на руку депутати (не всі, не всі, чесні поки що теж є) та їхня обслуга отримують чималі грошенята – від десяти тисяч доларів за депутатський запит до півмільйона за голос при якомусь вирішальному для товстосумів-олігархів голосуванні. Скільки коштував «шахер-махер» з антитютюновим законом, історія поки що не знає…

На день написання цього матеріалу проголосований депутатами закон вже три місяці (порушено всі норми й правила, всі регламенти: йдемо на рекорд?) не оформлено належним чином і не підписано головою ВР!!!

Гіркий присмак перемоги

Навіть якщо історія зі спробою фальсифікації закінчиться на користь порядності та чесності, гіркий присмак залишиться. До того ж, тютюнові лобісти навставляли палиць у колеса цього закону і без останніх махінацій.

«Чортикам з табакерки», як їх називають у колах противників диявольського зілля, у ході «доопрацювання» вдалося вивести з-під заборони чимало видів тютюнової реклами. Зокрема, у місцях продажу й далі працюватимуть відеомонітори, висітимуть величезні плакати і наклейки, які закликатимуть купувати цигарки, бо, згідно з чинним законодавством, вони є не рекламою, а «інформацією». Зрозуміло, що заборонити дітям читати цю «інформацію» нереально. Отже, красиві картинки засмічуватимуть юні мізки і зомбуватимуть дітей як майбутніх курців. Фактично не вдалося заборонити й надсилання тютюнової реклами поштою, електронною поштою, засобами мобільного зв’язку, бо таку рекламу новий закон обмежує тільки в тому разі, якщо вона розсилається «невизначеному колу осіб». Та тютюнові ловці душ своє «коло» давно визначили, адже вони мають величезні бази даних, які створили у ході різноманітних конкурсів, вікторин, лотерей тощо.

А ще залишається реклама на тютюнових пачках, прозорій упаковці на таких пачках, на вкладках до них.

Плюси та мінуси

«Обмеження реклами тютюнових виробів – це безумовна перемога для України, – каже Ганна Гопко з коаліції «За вільну від тютюнового диму Україну». – Водночас це не стовідсоткова заборона всіх форм реклами тютюну. Депутатам не вистачило сил, щоб за всю історію України (це була вже третя спроба – нікотинові барони двічі зривали ухвалення закону! – О. Л.) повністю заборонити рекламу повільної смерті! Тютюновій індустрії вдалося відстояти свої інтереси і вона вміє використовувати шпаринки в законі. Хоча, знаючи, які баталії були навколо законопроекту, варто порадіти, що він таки дійшов до зали і в другому читанні був проголосований. А тим часом суспільству варто чекати нових «гачків», на які тютюнові магнати ловитимуть підлітків та молодь».

«В цілому ми задоволені ухваленням закону, – каже Тарас Шевченко, директор Інституту медіаправа. – Разом з тим, ухвалений закон не на 100% відповідає вимогам антитютюнової Конвенції ВООЗ. Тютюновим лобістам, яких переважна більшість у робочій групі з підготовки закону, вдалося зменшити його силу. На жаль, нам не вдалося переконати депутатів і зробити заборону справді повною».

«Я сподіваюсь, що через 6 місяців (закон має набути чинності через півроку. – О. Л.) ми таки не побачимо більше тютюнових дискотек; «дегустацій» цигарок; дівчат, що чіпляються до перехожих, пропонуючи оцінити новий вид тютюнової отрути чи інших маркетингових заходів, – каже Андрій Скіпальський з центру «Життя». – Україна поетапно зменшує свою залежність від куріння. Це важливі зміни, які ми відчуємо в недалекому майбутньому».

Справді, хочеться відчути такі позитивні зміни. І не тільки на антитютюновому фронті, а й у всіх сферах українського життя.

Але схоже, що ці зміни можливі тільки після заміни нинішньої влади олігархів на владу народу.

Довідка: 2006 року Україна ратифікувала обов’язкову до виконання міжнародну угоду – Рамкову конвенцію ВООЗ із боротьби проти тютюну, яка зобов’язує Україну до 4 вересня 2011 року повністю заборонити рекламу тютюнових виробів.

Згідно з результатами масового соціологічного опитування, оприлюдненого Всесвітньою організацією охорони здоров’я, за цілковиту заборону реклами тютюнових виробів виступають 70% громадян України.
Олег Листопад
«Селянська правда», №3, 6 січня 2012

У мене зберігаються ці тексти ще на гидкому зеленоватому папері, розмножені на радянського зразка множильному апараті. А відскановано текст з спецвипуску газети "Дрогобицька панорама". Публікували ці документи й інші газети. Пам’ятаю, як ми з Борейком ходили умовляти надрукувати їх у газету "Молодь України" , яка тоді була органом ЦК ЛКСМУ. Умовили - правда лише на статут.

Заповедная система России, создававшаяся в течение последних 95 лет, сейчас быстро разрушается и приходит в упадок

З Лісового форуму Грінпіс Росії

11 января 2012 года заповедной системе Российской Федерации исполняется 95 лет. 11 января 1917 год (29 декабря 1916 года по старому стилю) в России был создан первый заповедник - "Баргузинский" на севере Байкала. Дата создания заповедника считается днем рождения уникальной заповедной системы России, которая с тех пор, несмотря на революции, войны и другие потрясения, развивалась и крепла. Заповедная система России заслуженно считается одной из наиболее развитых в мире, но в последнее время она быстро разрушается и приходит в упадок.

Символично, что сам Баргузинский заповедник как природоохранное учреждение не дожил до 95-летия. Приказом министра природных ресурсов РФ Ю.П.Трутнева от 14 сентября 2011 года № 743 он был слит с Забайкальским национальным парком в единое учреждение. Территория заповедника осталась, но административное реформирование может привести к утрате уникальных специалистов, обеспечивавших сохранность природы заповедника на протяжении многих лет, и к утрате природных ценностей, для сбережения которых нужен именно заповедный режим. Вообще, объединение двух совершенно разных по задачам и особенностям природоохранного режима территорий - заповедника и национального парка - отражает идею МПР о фактическом превращении заповедников в национальные парки, и в целом о вовлечении заповедных территорий в разнообразные виды хозяйственного использования. Попытки вовлечения заповедных территорий в разнообразную хозяйственную деятельность - от добычи полезных ископаемых до строительства чиновничьих дач и развлекательных заведений - в последние годы стали устрашающе массовыми. Если ситуация будет развиваться и дальше так, как сейчас, до своего столетнего юбилея российская заповедная система может просто не дожить.

В последние годы власть не развивала систему особо охраняемых природных территорий России, а разрушала ее сразу по многим направлениям - меняла границы, изымала участки территории, незаконно осваивала земли, изменяла основополагающие юридические нормы, заменяла квалифицированных специалистов удобными назначенцами и т.д. Программы создания новых федеральных особо охраняемых природных территорий как федерального, так и регионального уровня практически нигде не выполнялись, а если и выполнялись, то в малой степени и с огромными потерями природных ценностей.

Одна из самых "горячих точек" на карте заповедной системы России - Кавказ, где, похоже, отрабатываются методы борьбы с охраняемыми территориями и теми, кто их защищает. В проекте строительства туристического кластера на Северном Кавказе говорится о создании пяти горнолыжных курортов, четыре из которых затронут территории федеральных особо охраняемых природных территорий. Курорт "Лагонаки" планируется разместить на территории Кавказского заповедника, включенного в границы участка всемирного наследия ЮНЕСКО "Западный Кавказ". Комитет всемирного наследия считает, что это недопустимо, но это никак не отражается на позиции российской власти.

Еще одна напасть природы Кавказа - строительство дороги к несуществующей метеорологической станции, которое связывают со строительством очередной правительственной резиденции «Лунная поляна». На сайте госзакупок zakupki.gov.ru был объявлен конкурс на разработку проектной документации дороги. Хотя она пройдет по Кавказскому заповеднику, Минприроды не собирается принимать должных мер - 10 октября 2011 года замминистра МПР Р.Гизатулин в интервью радиостанции "Свобода" заявил, что "никакого ущерба заповеднику не будет".

С целью облегчить прохождение подобных проектов в базовое законодательство по особо охраняемым природным территориям не один раз вносились серьезные изменения. К примеру, 30 ноября 2011 года Президент подписал закон "О внесении изменений в Федеральный закон «Об особых экономических зонах в Российской Федерации» и отдельные законодательные акты Российской Федерации»". Эти поправки предполагают такие изменения закона "Об особо охраняемых природных территориях", которые позволят строить любые туристические и спортивные объекты на биосферных полигонах биосферных заповедников и сдавать их земли в аренду. В перечень же основных задач заповедников вошел так называемый "познавательный туризм" (без четких ограничений, обеспечивающих сохранность заповедных территорий).

Хотя поправки в закон внесены, чтобы узаконить строительство комплекса "Лагонаки" в Кавказском заповеднике, под удар в результате поставлены более сорока российских биосферных заповедников. "Познавательный туризм", который можно толковать очень широко, открывает возможности для бесконтрольного освоения всех заповедников России. В этом вопросе авторов поправок поддерживает Правительство в целом и Минприроды в частности, которые приняли Концепцию развития системы ООПТ до 2020 года, где усиленно пропагандируется развитие туризма в заповедниках.

Иногда, чтобы не переписывать закон и не вносить поправки, чиновники поступают ещё проще - в последние годы с помощью изменению границ очевидно нелегальное освоение особо ценных территорий неоднократно приобретало вид законности.

Так, 3 марта 2011 года Минприроды утвердило Положение о заповеднике "Утриш", которым исключило из него те территории, ради сохранения которых он и задумывался. Таким образом было формально оправдано строительство физкультурно-оздоровительного комплекса Управления делами Президента РФ, рекреационных объектов властей Краснодарского края, и дорог к ним, в том числе якобы "противопожарной", проходящей по самой ценной территории.

Другой пример - начавшаяся летом 2011 года добыча золота на месторождении "Чудное" в Республике Коми. Взрывные и иные работы начались на участке объекта всемирного наследия "Девственные леса Коми", который незаконно изъяли из национального парка "Югыд ва". Работы продолжаются, несмотря на принципиально отрицательную позицию ЮНЕСКО и протесты общественности.

Этим же летом ОАО Газпром, игнорируя мнение специалистов в области охраны природы и Комитета всемирного наследия ЮНЕСКО, начало проектно-изыскательские работы по строительству газопровода "Алтай". С большой вероятностью именно они вызвали катастрофический пожар, который уничтожил около 4000 га уникальных степных сообществ на уникальном плато "Укок" (являющемся участком объекта всемирного наследия "Золотые горы Алтая").

К сожалению, во всех последних скандалах, связанных с ООПТ, правоохранительные органы склонны поддерживать сильных мира сего, вместо того, чтобы встать на сторону закона. Это четко проявилось в истории с национальным парком "Югыд ва", с незаконными работами по прокладке газопровода через плато Укок, с "противопожарной дорогой" на Утрише.

Внешнее давление на ООПТ подкрепляется соответствующей работой со штатом заповедников. Кадровая политика МПР уже привела к тому, что оставшиеся специалисты просят защиты от министерства, отвечающего за сбережение уникальной российской природы.

В прошлом году к Дмитрию Медведеву обратились работники Прибайкальского национального парка. Они просили защитить парк от разрушительного руководства со стороны МПР и произвола нового директора О.Апанасика, успевшего засветиться в громком коррупционном скандале. Администрация Президента переправила письмо не куда-нибудь, а именно в МПР, после чего в нацпарке начались репрессии против подписавшихся. Сейчас практически всех, кто обратился к Президенту либо уволили, либо заставили отказаться от своего мнения. Прошлым летом департамент Росприроднадзора по СФО выявил в деятельности парка значительные нарушения, однако заметных мер, ни с его стороны, ни со стороны МПР так и не было принято.

Громкий кадровый скандал случился и в Приокско-Террасном биосферном заповеднике, половина сотрудников которого потребовала от МПР разобраться с деятельностью нового директора. Министерская проверка выявила огромное количество нарушений, но и в этом случае директор не понес существенного наказания и продолжает работать.

При этом Минприроды продолжает пополнять руководство заповедников и нацпарков людьми без подходящего опыта и образования, не понимающими специфики работы особо охраняемых природных территорий. Среди новых руководителей - замглавы Тарумовского района республики Дагестан, директор лесхоза в Карелии, бывший начальник отдела Минэкономразвития и др.

В 2011 году, несмотря на заявления федеральных чиновников, в России не создано ни одного заповедника или национального парка, а запланированные территории, такие как нацпарк "Ладожские шхеры", уничтожаются пожарами, рубками и захватами земель.

От федеральных властей не отстают и региональные. На слуху решение руководства Алтайского края о возможности добычи полезных ископаемых в Залесовском заказнике, а также отказ подмосковного правительства от создания природного парка "Журавлиный край", территория которого в самое ближайшее время может быть застроена коттеджами. Но это лишь вершина айсберга - на самом деле в большинстве регионов страны системы региональных охраняемых природных территорий (заказников, памятников природы и других) очень быстро теряют свою природную ценность под натиском безудержного, безжалостного и совершенно нерационального хозяйственного освоения.

В заключение процитируем известные слова писателя М.М.Пришвина: "охранять природу - значит охранять Родину". В те периоды нашей истории, когда слово "Родина" означало для властей страны нечто важное, заповедная система развивалась, хотя и не без проблем. Сейчас она разрушается и деградирует, причем главным ее разрушителем является именно власть в широком смысле этого слова.

Источник: Лесной форум Гринпис России, 10 янв 2012 http://www.forestforum.ru/viewtopic.php?f=9&t=11043&view=unread#unread

Прати руками та спати у три яруси

Так нам пропонує жити «радєтєль» за усіх українських бідних та убогих пан міністр-мільйонер Сергій Тігіпко. Саме з його подачі у кількох районах Волинської, Кіровоградської і Чернігівської областей пройшов експеримент із впровадження методів непрямої оцінки доходів громадян для призначення соціальної допомоги. Зокрема, інспектори управлінь праці й соціального захисту мали опитати сусідів про доходи отримувачів державної підтримки: матерів-одиначок, багатодітних родин та інших. А саме: чи мають вони кондиціонер, сучасний велосипед, скутер, посудомийну машину, чи не роблять ремонт з використанням дорогих будматеріалів тощо.

І хоча на кожному розі урядовці заявляли, що йдеться лише про збирання інформації і ніхто нікого не позбавлятиме державної допомоги, на практиці це виходило інакше. Приміром, волинській родині, у якій 14 дітей, перестали виплачувати допомогу через те, що вони почали будувати новий будинок. А в іншому випадку поставили під сумнів законність виплати допомоги матері двох дітей, запримітивши в її оселі пральну машину-автомат.

Чи варто за такого ставлення держави до сім’ї дивуватися прогнозам вчених, які обіцяють вимирання українців? Щоправда, є розбіжності в оцінках. Відповідно до даних Світового банку, до 2025 року населення України зменшиться до 37 млн. А в ООН стверджують, що до середини нинішнього століття у нашій країні проживатиме лише 26 млн осіб. Вітчизняні вчені малюють трохи кращу картинку. Так, на семінарі, який проводив нещодавно Фонд народонаселення ООН, я почув прогнози Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ. За ними 2025 року в Україні проживатиме 42 мільйони осіб, а 2050-го – менш ніж сорок.

«Збідніння України на людей відбувається тоді, коли світ усе ще переживає наслідки „демографічного вибуху”, – каже завідувач відділу проблем якості демографічних процесів Ірина Курило. – Безпрецедентне зростання чисельності населення світу відбулося через повсюдне значне зниження рівня смертності у поєднанні зі збереженням високої народжуваності в країнах Африки, Азії та Латинської Америки.
Чисельність населення світу, яка 1900 року становила трохи менш як 1,7 млрд осіб, за сторіччя (до 2000 р.) зросла до 6,1 млрд, а ще через десять років вже наблизилась до 7 млрд осіб (на середину 2011 р. населення світу становило 6 млрд 987 млн. осіб). З них 5,7 млрд проживає у менш розвинутих країнах світу, у т. ч. понад 1,3 млрд осіб – у Китаї (хоча я б Китай до «менш розвинутих» вже не відносив. – О.Л.); понад 1,2 млрд – в Індії».

За світ хвилюватися не варто?
Чи треба нам перейматися проблемами світового перенаселення? «Деякі фахівці вже тривалий час наголошують, що планета перенаселена, – каже пані Ірина, – і вважають, що подальше збільшення чисельності населення неминуче призведе до глобальної екологічної катастрофи. Однак значна частина демографів (серед них – і експерти ООН) схиляються до думки, що прискорене зростання чисельності населення світу – явище порівняно короткочасне і незабаром припиниться. За прогнозами ООН, середньорічний приріст населення світу на найближчі роки очікується на рівні 75–77 млн осіб, з них майже 73 млн припадає на найменш розвинуті регіони світу. Тож у 2015 р. чисельність населення становитиме майже 7,3 млрд осіб. Відмітки 8 млрд досягнемо наприкінці першої чверті нинішнього сторіччя, а наприкінці його першої половини чисельність населення сягне 9,3 млрд осіб і, за очікуваннями, надалі стабілізується. Показово, що нині країни, які розвиваються, все ширше визнають необхідність подальшого зниження темпів зростання чисельності їхнього населення як умови для ослаблення тиску на довкілля, джерела енергії, для досягнення певних цілей соціально-економічного розвитку тощо».

Тож за світ хвилюватися не варто. Нам би власні проблеми повирішувати.

Ми – Європа. Але – найубогіша
За тенденціями зменшення людності ми багато у чому схожі з Європою. Хоча це не та схожість, до якої треба прагнути. Тим більше, що у цивілізованій Європі причини збезлюднення інші. «Специфіка демографічної ситуації у нашій країні за період її незалежності, – продовжує Ірина Курило, – полягає у поєднанні масштабної депопуляції з погіршенням певних якісних характеристик населення (насамперед, його здоров’я), що дає підстави характеризувати її як затяжну демографічну кризу. Україну на тлі розвинутих європейських країн вирізняють доволі несприятливі значення основних демографічних показників: нижчий від середньоєвропейського рівень народжуваності та високий, характерний переважно для менш розвинутих країн (простіше кажучи ми опинилися на рівні країн, які ледь-ледь позбулися людожерства. – О.Л.) рівень смертності, що зумовлює масштабність і сталість депопуляції».

А ще відмінність наша від Європи у тому, що народ наш геть хворий. Це виявляється у значних масштабах передчасної смертності й інвалідизації; збільшенні захворюваності на важкі та небезпечні хвороби; зростанні кількості хронічних хворих. У підсумку маємо низьку (за європейськими взірцями) середню тривалість життя, особливо для чоловіків. Ситуацію не змінили принципово навіть ті позитивні зрушення у смертності й тривалості життя населення, які мали місце у нашій країні в останні три роки: чоловіки в Україні допоки мають тривалість життя на 13 років меншу, ніж середня у країнах ЄС, а українські жінки живуть на 7 років менше, ніж в ЄС.

Залишаються лише пенсіонери
Україна належить до країн з високим рівнем постаріння населення: за часткою осіб віком 60 років і старше вона замикає групу з 25 найстаріших країн світу. Але при цьому найстарших вікових груп (понад 70 або старших 80 років) у нас порівняно мало – як ми вже бачили з цифр, до таких років мало хто доживає.

До всіх демографічних бід треба додати й міграцію. З України виїжджають ті, хто міг би успішно працювати на її благо: молоді й працездатні люди. А серед них – молоді жінки, які народять вже не українських, а італійських, іспанських, португальських, врешті-решт –польських, російських, чеських громадян. Не забуваймо й про те, що з країни масово їдуть високоосвічені, талановиті, розумні. Ті, хто мав би поставити Україну у ряд високотехнологічних, інтелектуальних, справді сучасних країн. Та доля їх тепер – «ставити» інші держави.

Отже, їдуть. І будуть їхати. Бо зараз уряд олігархів вирішує, чи поставити тепер експеримент з тотального стеження за бідними по усій країні. І навіть якщо до парламентських виборів-2012 тігіпки й побояться таке втнути, то щось таки зроблять через рік. Судячи з безлічі надцінних «ініціатив», можновладці бачать лише один шлях економії бюджетних коштів – виключно за рахунок малозабезпечених громадян. Бо ініціатива з введення рекламованого як кроку до соціальної справедливості «податку на розкіш» – це суцільна профанація, яка нічого до бюджету не додасть. Реальним кроком до створення суспільства соціальної справедливості став би прогресивний податок – суттєве (у деяких країнах воно складає до 40–50%) збільшення податку на великі та надвеликі доходи. Це саме те, що пропонують українські соціалісти і чого як вогню бояться олігархи.

Те, що очікувати такого кроку не варто, показує, наприклад, небажання уряду трохи потрусити міжнародні корпорації, які продають українцям отруту у вигляді тютюну. За минулий рік українські філії цих компаній заробили по мільярду гривень (це – чистий прибуток!!!) на здоров’ї українців. Експерти пропонують підняти акцизи на цигарки і таким чином отримати для бюджету додатково 5 млрд гривень у 2012 році. Але попри стогнання про важкість наповнення Державного бюджету уряд ніяких кроків до підвищення акцизів не робить, ніяких такого роду пропозицій до ВР не надходило і надавати їх ніхто поки що не збирається.
Додам також, що зазирати до власних кишень олігархи суспільству не дозволяють і дуже-дуже сердяться, коли їхні статки й дорогі примхи стають предметом суспільного обговорення.

Ось така вона, нинішня влада. Ось такі вони, нинішні владці. Зрозуміло, що втрачати свої крісла вони не збираються – якщо тільки ми не вирвемо з-під них ці зручні предмети меблів, обравши до органів влади замість олігархів та їхніх прислужників тих, хто думає про народ і захищає простих людей.
Олег ЛИСТОПАД

"Селянська правда", №1, 1 січня 2012

Як до Києва рачки
Пан Хобзей розказав у своєму титульному виступі, що в нашій країні медицина занадто обтяжлива для Державного бюджету – і ліжкомісць у лікарнях забагато, і вузьких спеціалістів, і ще багато чого – занадто, надміру, понад тощо. Врятує нас від цього «марнотратства» медична реформа. Замість звичних педіатрів та терапевтів будуть у нас сімейні лікарі. З усіма проблемами – до них! І відразу всі поздоровшають, рідше потраплятимуть до лікарень, менше турбуватимуть усяких там лор-лікарів та неврологів. Далі – скорочуємо і кількість лікарень, і кількість лікарів. Що буде з вивільненими коштами, пан Микола не сказав, а з виступів інших учасників випливало, нібито вони підуть на підвищення зарплати тим медикам, які залишаться. Але, знаючи фінансову практику нашого уряду, думаю, що просто скоротять на цю суму «переобтяжений бюджет» – та й по тому.

Про майбутні зміни та блага для всієї України написано у проекті закону "Про особливості діяльності закладів охорони здоров'я". А поки що вирішили попрактикуватися на Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та Києві. І щодо цих областей закон вже ухвалили – влітку цього року Президент Янукович закон підписав. Тож вінничани та інші – чекайте, буде вам скоро ха-ра-шо. А я щось погано уявляю, як наша дільнична терапевт, яка все своє довге-предовге медичне життя лікувала дорослих (здебільшого пенсіонерів), пройде курси перепідготовки і стане, крім дідусів-бабусь, лікувати ще й гамірну малечу. Не можу також зрозуміти, як це нам стане «харашо», якщо і сьогодні у моїй районній (столичній!!! – а що ж тоді у регіонах?) черга перед кабінетом терапевта – як за копченою ковбасою у радянські часи. Яким чином нам стане «харашо», якщо й сьогодні потрапити на прийом до окуліста, невролога, ендокринолога, кардіолога – проблема з проблем???

Про особливості сільської медицини у виступі представника міністерства нічого сказано не було, тому я не втримався і запитав: «А чи включає ця така хороша медична реформа ще й будівництво доріг, прокладення нових телефонних кабелів, встановлення станцій мобільного зв’язку? Бо сьогодні – щоб отримати поки що «нереформовані» медичні послуги, селянинові доводиться їхати роздовбаною асфальтівкою (а то й ґрунтівкою) до райцентру. А маршрутка – раз на день, і за чималі гроші. А щоб викликати «швидку», то або треба йти на сусідню вулицю до кума дзвонити зі стаціонарного телефону (на усе чималеньке село – лише півдесятка номерів, більше зношена старенька АТС не може обслужити), або лізти на грушу, щоб подзвонити з «мобіли», бо інакше «не бере». А у «швидкої» ще й не завжди є бензин… І чим тоді краща «оновлена» медицина, якщо доступ до неї залишиться усе той же – ніякий?

Зітхнув Микола Кузьмич – видно, не я перший про це питаю, і завчено так почав розповідати, що, справді, інфраструктура в сільській місцевості недосконала, що разом з медичною реформою треба одночасно впроваджувати інші реформи, що треба й дороги будувати, і зв’язок поліпшувати, і адмінреформу гідно завершити. А про те, що грошей ні на дороги, ні на зв’язок нема і не буде, всі осідають в олігархів у офшорах, – не сказав. Хто ж йому це вголос казати дозволить… Правлять же в нас олігархи! А влада їм просто прислуговує – від Президента до останнього клерка.

Для чого Табачнику медінститути?
Вголос про хиби «реформи» сказав хіба що президент Всеукраїнського лікарського товариства Олег Мусій. За його словами, від первинного проекту закону, за яким мають реформувати медицину і який довго обговорювала та суттєво доповнила свого часу громадськість, залишилося заледве 20%. Критично він висловився і про сам спосіб реформування, зазначивши, що МОЗ треба реформувати «зі сторони». Воно й правда, які ж чиновники реформують своє відомство без того, щоб поліпшити життя? Собі…

«Чому медична реформа непопулярна? – запитав Мусій. – А тому, що люди не розуміють, що їх чекає завтра. Зокрема не розуміють і самі медики. Що буде через два роки? Через п’ять? Що буде із зарплатою? З навантаженням?». Нагадав пан Олег і про кадрові проблеми, які навряд чи вдасться нам наскоком реформувати. Половина українських лікарів – пенсійного віку, перевчати їх і важко, й економічно невигідно. І поповнення молодими кадрами теж чекати не варто. 2010 року дипломи сімейних лікарів отримали лише 460 випускників. Із них сьогодні працюють за фахом аж… 200 осіб!

А якщо додати до цього руйнування медичної освіти як такої… У своєму виступі Мусій вкрай негативно відгукнувся про ідею передати медичні навчальні заклади з підпорядкування МОЗ у підпорядкування Міносвіти (у Кабінеті Міністрів вже проголосовано постанову, якою всі медичні освітні заклади підпорядковуються Міністерству освіти і науки, молоді та спорту. Поки що документ погоджується). Внаслідок цього кроку виникне проблема із клінічними базами – нині багато медичних кафедр при лікарнях, і доступ до них забезпечує Міністерство охорони здоров'я. Також Мусій боїться, що Академію післядипломної медичної освіти переформатують у звичайний факультет. Ось вам і кваліфікація лікарів…

Мінус  на мінус
Це у математиці буде плюс, а у житті… От на тій же дискусії дали слово представникам Кам’янця-Подільського та Комсомольська, щоб вони розповіли про свій позитивний досвід з реформування медицини. «Комсомольці», наприклад, розповіли, що завдяки реформі народ став рідше викликати «швидку», тому з п’яти бригад залишили три. А в цей час у мене за спиною лікарі запитували один в одного: «А якщо станеться велика аварія або стихійне лихо, що тоді робити?» А я для себе відмітив: з точки зору боротьби з надзвичайними ситуаціями нинішня реформа непродумана. І що робити, раптом епідемія того ж грипу?

Ні, я зовсім не проти реформ. Я розумію, що лише 17% медиків у нас сьогодні працює на так званій первинній допомозі (нині це – фельдшери, медсестри, педіатри та терапевти). А всі інші – в поліклініках (зокрема – у профільних), лікарнях, у спеціалізованих центрах тощо. Мабуть, це неправильно і щось треба змінювати. Але чому ж так грубо, так однобоко, так по-хамськи, я б навіть сказав, це робиться?

У 1970–1980 роки ООН визнала стан здоров’я громадян СРСР одним з найкращих у світі. Такі високі показники забезпечила не тільки система охорони здоров’я, а й різні соціальні чинники. А сьогодні влада про них забуває. Нестабільна економіка, низька якість питної води та харчів, зневага до людини на всіх рівнях влади – усе це нищить здоров’я народу, і жодна медицина, навіть побудована за найкращими моделями, тут не допоможе. Але визнавати своєї провини за те, що довела народ до краю, олігархічна верхівка не хоче. Як і реформувати стосунки влада – суспільство, влада – народ на користь суспільства і народу. А починати треба саме з цього. А вже тоді можна говорити і про реформи медицини. А поки що всі реформи в Україні спрямовані на одне: як зекономити на людях.

Спасіння потопельників…
Так-так, справа рук самих потопельників. Тому я уважно слухав виступ екс-міністра охорони здоров’я Миколи Поліщука, який нагадав, що широкий розвиток фізкультури та спорту зменшує захворюваність на 30%. Справді, здоровий спосіб життя – важлива річ. І зарядку треба робити. Але як бути тим «хронікам», болячки яких пробіжкою не лікуються? І як позбутися залежним своїх звичок, коли влада не хоче всерйоз боротися з поширенням алкогольної та тютюнової зарази? Коли уряд не піднімає акцизи на тютюн у той час, коли ціни на харчі зростають? Коли Верховна Рада більше року не ухвалює закон про повну заборону тютюнової реклами? Коли навіть смішну за своїми обсягами (шість мільйонів гривень на п’ять років) Державну програму зменшення шкідливого впливу тютюну на здоров'я населення на період до 2012 року – і ту уряд закрив. Так і не витративши на неї ані копійки! А саме у цій Програмі було закладено кошти на «гарячі» телефонні лінії, за якими мала б надаватися консультаційна допомога тим, хто хоче кинути курити.

А щодо спорту… Про дворові спортивні майданчики навіть у Києві ніхто після Олександра Омельченка не згадує. Що вже казати про село, де вся «соціалка» поросла бур’янами після «успішного» розвалу колгоспів і радгоспів сьогоднішніми ж «реформаторами», хіба що перефарбованими нині в інші кольори.

Тому, коли знову настане час обирати тих, хто стане біля керма реформ, пам’ятайте, хто що обіцяв і хто що насправді зробив… Це теж хороший спосіб врятувати себе.

Олег ЛИСТОПАД

"Селянська правда", №150, 23 грудня 2011

Як захистити вітчизняний продукт

Скрізь зменшення удвічі-тричі. Дійшло до того, що немає з чого виготовити знамениті карпатські вовняні ковдри – ліжники. Торговці зі знаменитого гуртового ринку у Косові (Івано-Франківщина) скаржилися мені, що доводиться купувати сировину у сусідній Молдові!

Постійні читачі «Селянської правди від Івана Бокого» легко назвуть головну причину такого занепаду галузі – провальну політику влади у сільському господарстві. Чи – відсутність такої політики.

«Китайці» наступають
Але є й інші фактори (втім, теж викликані байдужістю владців до проблем простих українців). Зокрема – засилля іноземної, часто – низької якості й за демпінговими цінами – закордонної продукції. А вітчизняний виробник не може реалізувати вироблене і змушений або працювати собі в збиток, а то й узагалі закривати свою ферму, майстерню, виробничу лінію та їхати на заробітки світ за очі. Адже йдеться не тільки про овечі м’ясо, вовну та хутро. Зараз навіть національні, начебто українські сувеніри, на Андріївському узвозі у Києві можуть виявитися завезеними з Китаю!

І це при тому, що в Україні існує попит на якісну вітчизняну продукцію! Про це кореспонденту «Селянської правди від Івана Бокого» заявив представник однієї із загальноукраїнських продтоварних торгових мереж: «Ми готові надати полиці якісним товарам з Карпат вже сьогодні».

– І скільки це коштуватиме виробникам, – поцікавився я, знаючи, що «заселення» якогось бренду на полиці супермаркетів коштує грубих грошей.

– Безкоштовно, – відповів директор західного відділення цієї торгової мережі, – покупець уже шукає справжні харчі з Карпат, і за умови, що вони мають сертифікат якості, ми будемо раді покупцеві такий запропонувати. Це обіцяє нам вигоду, тому й – безкоштовно.
Підтвердженням того, що карпатськими харчами можна торгувати вигідно, я побачив вже через півгодини, коли учасники семінару «Створення Карпатського бренду» (що відбувся днями на Львівщині), у кулуарах якого й відбувалася ця розмова, за півгодини розкупили сири, вироблені на сільській сироварні у закарпатському Нижньому Селищі. («Селянська правда» вже писала про цю ініціативу підприємливих селищан).

Від чого захищає «кулінарна» парасолька?
З проблемою засилля іноземних товарів доводиться стикатися й іншим країнам, навіть таким економічно успішним, як Швейцарія. Там якось дійшло до того, що у північних кантонах (щось типу наших районів) не можна було у кафе чи ресторації з’їсти страву, приготовану з місцевих продуктів, чи купити такі харчі у магазині. Тоді сільгоспвиробники, крамарі та власники закладів громадського харчування домовилися, щоб на якісних місцевих харчах ставити свого роду знак якості. І дружно рекламувати усе, що цією міткою буде позначене. У світовій практиці такий знак і все, що з ним пов’язано, називається бренд. У даному разі зроблене з місцевої сировини та належним чином сертифіковане їдло стали позначати стилізованим малюнком корони з відповідним написом («Кулінаріум»). Ініціативу підтримали 24 організації – виробники, переробники, місцевий супермаркет, гастрономічні асоціації, місцева влада, сільськогосподарські навчальні заклади та гастрономічний журнал. На загальних зборах обрали для контролю за якістю комісію з п’яти осіб та правління – з восьми. А для виконання поточної роботи найняли сімох працівників (увага – на неповний робочий день! – бо усе це робилося переважно на власні кошти, які тамтешній народ вміє економити). Втім, від держави підтримка теж була, і цілком реальна.

Держава пообіцяла допомогти й українцям – у створенні та «розкрутці» карпатського бренду. Ні, не українська держава, де там нашій владі про таке подумати. Швейцарська, знов-таки. Отакий парадокс…

Нам – треба!
Опитування, проведене громадською організацією «Зелене досьє», засвідчило, що зацікавленість як у виробників «карпатських» товарів та послуг, та й у їхніх потенційних споживачів у особливому карпатському бренді – висока. Та ви й самі мабуть знаєте, що вже згадані ліжники, карпатські трав’яні чаї, гуцульська (бойківська, лемківська тощо) гостинність давно вже стали й без реклами символом справжнього, оригінального, якісного. Але ще чимало виробленого у Карпатах потребує хорошої реклами, кампаній популяризації, «розкрутки». І – спеціального знака, контролю якості того, що під цим знаком випускатиметься. Такого знака варті й соки (на семінарі можна було скуштувати і бузиновий, і чорничний, і грушевий – у київських магазинах я такого смачного ніколи не міг купити); і дерев’яні іграшки – автомобільчики, літаки, чудернацька гусінь тощо (це вам не отруєні дешевими лаками вироби з Південно-Східної Азії); і послуги місцевих міні-готелів та кав’ярень. Про це на семінарі «Створення Карпатського бренду» говорили й заступник голови Асоціації фермерів Львівської області Ярослав Янишин; і власник унікального (уся енергія тут добувається від вітру та сонця) високогірного готелю з Чернівецької області Валерій Чалий; і фермер з господарства «Фільварк-К3» Мар’ян Швець (займається органічним землеробством та скотарством). Усі вони вважають, що такий бренд допоможе боротися з безпардонною і неконтрольованою інтервенцією забугорного ширвжитку, макдональдщиною, грубою імітацією народних традицій.

І чорнобривці, і весільний коровай
Власник садиби сільського туризму Михайло Когут висловився за створення карпатського бренду і від себе, і від односельців. У його селі Березень Городоцького району вже багато років селяни займаються вирощуванням розсади декоративних квітів . Але потужності, як то кажуть, далеко не повністю задіяні. Буде товар популярнішим – село може наростити кількість продукції без зменшення якості у рази.
Сам же Михайло ще підзаробляє, надаючи в оренду реконструйований під банкетну залу підвал. З семінару він мусив негайно повертатися до своєї садиби, бо вже наступного вечора мав зустрічати весілля, проведення якого йому замовили як майстру проводити свята за національними традиціями. «Село хоч і недалеко від Львова (якихось тридцять кілометрів), – каже Михайло, – але у будні та й подекуди у вихідні садиба не заповнена. А буде бренд – сподіваюсь, що стане наша місцина відомішою, а значить – і відвідуванішою. У нас є на що подивитися. Городок (райцентр) вперше згадується ще у Галицько-Волинському літописі 1213 р. Пов’язана ця згадка із боротьбою руських князів Данила Галицького та Мстислава Удатного за землі Галицько-Волинського князівства, на які претендували польський король Лесько й угорський королевич Коломан. А які файні дерев’яні церкви у нас в районі є!»

Так, є ще в Карпатах багато славного та цінного, а особливо – люди. Жаль тільки, що керують нашими містами та селами сьогодні переважно манкурти, здирники та чинуші.

Я вірю, що Карпатський бренд буде створено, жаль тільки що – за загальної байдужості і депутатських рад, і держадміністрацій (хоча є, на щастя, ще у владі патріоти краю – вони брали участь у семінарі й активно підтримують ідею створення бренду, але як же їх мало!).
Від редакції. Створення Карпатського бренду – не єдина цікава й корисна ініціатива, яку українці розвивають сьогодні не лише без підтримки влади, а часто-густо – й усупереч їй. Як то кажуть, бачили очі, що ВИБИРАЛИ. Тож не помиліться з вибором наступного разу!!!

Олег Листопад,

"Селянська правда", №146, 13 грудня 2011

На фото автора: справжні карпатські сири, соки, іграшки тощо