Останні записи

Еколог iз свiтовим iм’ям. Володимир Станчинський (1882 – 1942)

 

 Ця людина є засновником вiтчизняної екологiї. На жаль, за останнi пiвсторiччя iм’я В. В. Станчинського на Заходi, в Америцi згадувалося частiше, нiж на батькiвщинi.

Володимир Володимирович Станчинський народився 20 квiтня 1882 р. у Москвi в сiм’ї iнженера.

Поступивши на природниче вiддiлення фiзико-математичного факультету МДУ, вiн спецiалiзується спочатку в академiка М. А. Мензбiра, але в 1902 р. був звiльнений з унiверситету за революцiйну дiяльнiсть. Свої науковi заняття продовжив у Нiмеччинi, куди емiгрував, в Гейдельбергському унiверситетi. Пiсля II-го з’їзду РСДРП вступив у партiю меншовикiв, з якою не поривав до листопада 1917 року, мав партiйну кличку «Мчанов». З 1915 по 1917 р. служив в армiї. У лютому 1917 року бере активну участь в органiзацiї московської мiлiцiї, обирається її комiсаром.

У 1920 р. вiн бере участь у створеннi Смоленського унiверситету, де до 1929 р. працював професором зоологiї. В 1925 р. органiзував експедицiю по рiчцi Сож у Смоленськiй та Гомельськiй губернiях. Пiзнiше, на основi зiбраних матерiалiв був створений Березинський заповiдник.

23 липня 1925 року, за вимогою української громадськостi, у заповiдник Асканiя-Нова Раднарком республiки послав авторитетну комiсiю у складi семи професорiв i президента АН УРСР академiка В. Липського. Комiсiя детально обстежила заповiдник i дiйшла до висновку, що, враховуючи свiтове, наукове i велике народногосподарське значення цiлинних степiв заповiдника, вони й надалi повиннi залишатися заповiдними. Було пiдготовлено великий пакет рекомендацiй щодо покращення роботи Асканiї-Нова, багато з яких, на жаль, так i не були виконанi.

Можливо, якраз тодi, ознайомившись з Асканiєю-Нова, В. В. Станчинський i вирiшив перебратися до заповiдника, щоб реалiзувати на практицi всi свої задуми з екологiчних дослiджень.

З квiтня 1929 року Володимир Володимирович стає заступником ректора з наукової частини заповiдника Асканiя-Нова, а через рiк паралельно очолив i кафедру зоологiї хребетних Харкiвського унiверситету.

Це були зорянi часи не лише для самого Станчинського, але й керованого ним наукового вiддiлу заповiдника. Тут вперше в країнi широко запроваджено бiоценологiчнi та екологiчнi дослiдження. Стосовно багатьох розробок Володимиру Володимировичу, як вченому, тодi не було рiвних у свiтi.

З iнiцiативи Станчинського Асканiя-Нова готувалась у вереснi 1931 р. до проведення Всесоюзного з’їзду з охорони природи, якому, на жаль, так i не судилось вiдбутися.

У травнi 1930 р. дуже цiкавi матерiали про Асканiю-Нова були повiдомленi В. В. Станчинським та його учнями на IV Всесоюзному з’їздi зоологiв, анатомiв та гiстологiв у Києвi. Зал з великим iнтересом вислухав повiдомлення асканiйцiв про екологiчнi дослiдження.

6 листопада 1933 г. Станчинського запросили у Харкiвське ДПУ, звiдки вiн не повернувся.

Як свiдчать архiвнi матерiали СНБ України, вже в першiй декадi жовтня 1933 р. Днiпропетровським обласним управлiнням ДПУ було заарештовувано працiвникiв Асканiї-Нова: О. П. Гуналi, С. I. Медвєдєва, К. Є. Сiянко – всього 16 осiб. Потiм ще чотирьох. Пiсля перших же допитiв 15 з них «зiзналися» в участi у контрреволюцiйнiй асканiйськiй органiзацiї, очолюванiй професорами В. В. Станчинським, О. О. Серебровським, М. М. Завадовським. Але головною постаттю, проти якої спрямованi свiдчення, був Володимир Володимирович.

А тим часом у Харковi було вiдмiнено черговий, п’ятий Всесоюзний з’їзд зоологiв, анатомiв та гiстологiв, органiзатором якого був Станчинський, розсипанi набори його статей.

24 лютого 1934 р. судовою трiйкою при Колегiї ДПУ УРСР Володимира Володимировича за статтями 54-11 и 54-7 КК УРСР засуджено до 5 рокiв виправних робiт.

Спочатку В. В. Станчинський утримувався у в’язницi м. Харкова. Згодом, у липнi 1934 р., його направили працювати, звичайно ж, пiд наглядом органiв, зоотехнiком в Одеську область, у радгосп-санаторiй РК мiлiцiї iм. Балицького (поблизу станцiї Роздiльна), а в липнi 1935 – у радгосп НКВС УРСР iм. Калiнiна в Бориспiльський район Київської областi. Весь цей час вiн залишався в’язнем (так званим розконвойованим). Працював вiн добре, вважався ударником, нагороджувався грамотами. Йому дозволили займатися наукою, i вiн пiдготував до друку 2 книги з екологiї та курс зоогеографiї для студентiв унiверситету. У березнi 1936 р. В. В. Станчинський надсилає прокурору по спецсправах Мальцеву прохання про дострокове звiльнення. 4 травня 1936 р. засiданням трiйки НКВС УРСР В. В. Станчинського достроково звiльняють.

Деякий час вiн нiде не мiг влаштуватися працювати, одначе допомiг знайомий Г. Л. Граве, директор Центрально-Лiсового заповiдника (Калiнiнська обл.). Вiн взяв Станчинського до себе заступником з наукової роботи, i вже у червнi 1936 р. сiм’я Станчинських переїхала у заповiдник. Садиба заповiдника мiстилася у селищi Нелiдово.

У Центральному лiсовому заповiднику В. В. Станчинський з подвоєною енергiєю продовжує перерванi дослiдження, бере участь у роботi пленумiв Комiтету по заповiдниках. Знову видаються його працi, у тому числi перекладенi на грузинську та українську мови у спiвавторствi з професором, вiдомим екологом Д. Н. Кашкаровим. Кiлькiсть його наукових праць наближається до 100.

Почалася вiйна. Уже наступного дня, 23 червня, сержант держбезпеки Цвєтков пiдписує постанову i ордер №155 на арешт вченого. 29 червня начальник нелiдовських чекiстiв сержант Бутилкiн заарештовує Станчинського. При обшуку конфiскували два фамiльнi дуельнi пiстолети, кiлька зарубiжних банкнот та сконструйований сином вченого невеликий ламповий приймач. Вiдiбране листування обсягом 150 сторiнок пiзнiше чекiсти спалили.

Станчинського звинувачували по статтi 58 – пункти 6 та 10 (частина перша) – в шпигунствi та антирадянськiй агiтацiї: «Навеснi 1941 року Станчинський серед спiвробiтникiв заповiдника розповсюджував наклепницькi вимисли по вiдношенню до комунiстiв, а також витлумачував у антирадянському дусi рiшення XVIII партконференцiї», – сказано у документах слiдства. Пригадали й «асканiйську справу». Допитував слiдчий Курусенко.

Але вчений все заперечував. I помiчник прокурора МВО Козинець 6 вересня навiть винiс постанову про припинення справи, однак через мiсяць, «враховуючи умови воєнного часу», вiдмiнив своє рiшення i передав матерiали в Особливу Нараду при НКВС СРСР.

1 вересня 1941 року В. В. Станчинський писав на iм’я голови Особливої Наради при НКВС СРСР, що вiн восени 1933 р. дав вигаданi свiдчення i ввiв в оману органи держбезпеки та просить переглянути його справу. 21 лютого 1942 р. постановою Особливої Наради при НКВС СРСР за статтею 58 вiн був засуджений до 8 рокiв виправно-трудових таборiв «за антирадянськi висловлення i як соцiально-небезпечний елемент».

У Вологодськiй в’язницi у Володимира Володимировича прогресувала хвороба серця – мiокардит. 20 березня його перевели у лiкарняну камеру, а 29 березня вчений помирає. Мiсце поховання невiдоме. Реабiлiтований В. В. Станчинський посмертно.

В.Є. Борейко

Розстріляна екологія

Нариси про репресованих діячів охорони природи україни

(За матеріалами досліджень Комісії із заповідної справи та охорони дикої природи УЕА «Зелений світ» — В. Борейко, В. Грищенко, Г. Дремлюга, О. Листопад)

«Зелений світ», екологічна газета України

Спеціальний випуск №10-11

Серпень 1994 року

Над номером працювали: С. Желяскова, О. Листопад, М. Прилуцький, Е. Яцеленко,

Фото із особистих архівів, матеріалів СБ України та ін. джерел

Фото перезнімали О. Шелудько, Ю Самеляк, С. Полюх, В. Борейко

Leave a Reply