Останні записи

ДУНАЙСЬКІ «ГРАБЛІ»

фото НУО Відродження

Абразія берега Сасика. Фото НУО Відродження

Одеська облрада ухвалила звернення до Кабміну про виділення коштів на проектування та будівництво комплексу водопостачальних споруд для подачі дунайської води на Дунай-Дністровську зрошувальну систему. Цього разу налагодити полив придунайських земель хочуть, обминаючи сумнозвісне озеро Сасик з його екологічними проблемами.

Погляньте на карту України, аби пригадати, на якій відстані гирло Дунаю від гирла Дніпра і скільки між ними розташовано лиманів, річок і степових долин. У 80-х роках минулого століття Дунай-Дністровська зрошувальна система задумувалася проектантами як фрагмент величезного «перекидного водогосподарського комплексу Дунай – Дніпро», який розпадався на певні системні елементи: канал Дунай – Сасик; Сасикське водосховище, канал Сасик – Дністер; далі Дністер – Південний Буг, із залученням природних резервуарів у вигляді проміжних лиманів, і так аж до самого Славутича.

Я був одним із перших, хто ще в 1986-у, коли споруджувалися лише елементи Дунай-Дністровської системи, активно виступив в пресі проти спорудження цього екологічного божевілля. Проблема полягала передусім у гірко-солоному морському лимані Сасик (до 35 км завдовжки і до 11 км завширшки), який, відгородивши 14-кілометровою вузькою дамбою, проектанти прагнули перетворити на прісне озеро-водосховище. Уявлялося це дійство дуже просто: солону воду викачати, а прісну з Дунаю закачати, і ось вам прісне водосховище для поливу усіх нив, від Дунаю до Дністра!

Ще тоді я «прискіпувався» до проектантів та інженерів-будівельників з дуже незручними запитаннями: «Гаразд, солону воду ви перекачаєте в море, а тисячі й тисячі кубометрів засоленого мулу, товщина якого сягає двох і більше метрів, ви теж вийматимете й вивозитимете? Ні?! Але ж на цьому степовому морі часті, особливо восени та навесні, шторми. Перший же шторм збурить мул і, замість прісного озера, ви отримаєте солянку». А ще я запитував, чи впевнені вони, що цей велетенський лиман не має джерел із солоною морською або дуже мінералізованою водою. І чи переконані вони, що зв’язку із морем не буде через нижні шари ґрунту попід їхньою дамбою? І це притому, що й сама вода Дунаю, цієї «каналізаційної труби Європи», дуже й дуже забруднена. Проте відповідь на ці принципові запитання та на сумніви деяких екологів-науковців була одна: «Рішення прийнято на рівні уряду і ЦК, кошти виділено, а наша справа – будувати!».

1986 року грязі Сасика були такими ж лікувальними, як і куяльницькі. Борисівський грязелікувальний курорт на Сасику входив до п’ятірки найкращих курортів такого напряму в СРСР. Там же діяв і цілорічний дитячий туберкульозний санаторій, оскільки повітря над лиманом теж мало лікувальні властивості. Тобто були всі передумови перетворити Сасик на всесвітньовідомий курорт, але… Вже наприкінці 80-х років з’ясувалося, що понад 30 тисяч га поливної землі виявилися засоленими та осолонцьованими, тобто земля почала перетворюватися на неродючу й небезпечну для всіх, кого вона годує. На напівпустелю. Внаслідок порушення зв’язку з морем та опріснення, вода в озері стала «ні морською, ні прісною», а рівень озера значно піднявся, що теж мало негативні значення.

В офіційному «Обґрунтуванні», яким облрада сьогодні супроводжує своє звернення щодо відбудови Дунай-Дністровської зрошувальної системи, не зазначено, який саме варіант подачі води у спраглі степи буде обрано зараз. Мовлено лише, що «проектно-дослідним інститутом «Укрпівдендіпроводгосп» Держводгоспу України розроблено декілька варіантів подачі дунайської води для поливу земель Дунай-Дністровської зрошувальної системи». А що ж буде з Сасиком? Про це у зверненні нема нічого. Але в «Обґрунтуванні» офіційно визнається: «Передбачалось, що опріснення Сасицького водосховища настане впродовж 1–2 років його експлуатації, через багаторазові відкачування дуже мінералізованих вод (18-20 г/дм3) у Чорне море та подачі доброякісної дунайської води через канал Дунай – Сасик. Але продовжити будівництво каналу Дунай – Дніпро, внаслідок певних економічних та політичних змін не вдалося».

Так, це щастя, що прокласти канал до Дніпра нашим «каналізаторам» не вдалося, бо тоді ми занапастили б не десятки, а сотні тисяч гектарів українських чорноземів. Що ж до «багаторазових відкачувань», то, скільки б цю воду не перекачували, поки залишаються мільйони тонн засоленого донного мулу, та з дна озера б’ють солоні джерела, вода в ньому все одно буде неякісною. І потім, це ж хто зумів переконати наших науковців, що вода в Дунаї «доброякісна»?

Одначе знову повернімося до свіженького «Обґрунтування», яким хочуть реанімувати фізично і морально застарілу зрошувальну систему: «Водогосподарськими організаціями Держводгоспу України було вжито низку інженерно-технічних заходів щодо водообміну та опріснення джерела водопостачання Дунай-Дністровської зрошувальної системи. Але, у зв’язку з тим, що сасицька вода характеризується високим вмістом токсичних іонів натрію і хлору та нормальної соди, має лужну реакцію, крім того, містить важкі метали (свинець, кадмій, кобальт), іригаційна якість її за агрономічними та екологічними критеріями в теперішній час обмежено придатна для зрошення. Поливи такою водою викликають вторинне осолонцювання чорноземних ґрунтів, погіршення їх структурного стану, збільшення щільності будови та підлуження орного шару грунтів, внаслідок чого вони втрачають родючість та деградують. Через незадовільну іригаційну оцінку поливної води Сасицького водосховища, згадані зрошувані землі практично не поливаються з 1995 року…».

Тобто, якість води – погана! Але ж у Дунаї – не набагато краща! І у випадку використання води із Сасику, і у випадку подачі води напряму з Дунаю (що обійдеться дуж-ж-же дорого!) на поля піде не вода, а казна що. Для чого ж знову наступати на «екологічні граблі»?

І як можна розпочинати будь-які проекти у цьому регіоні, не вирішивши кардинальним чином проблеми самого Сасика? Він що, далі «цвістиме», загниватиме й отруюватиме життя всьому навколишньому світові? Науковці з Інституту гідробіології НАН України; Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень, а також кількох інших спеціалізованих установ пропонують прорити дамбу, знову поєднати Сасик із морем і, повернувши до природного, Богом заповіданого статусу морського лиману, дозволити Природі самій вдатися до його відродження.

Найоптимістичніші з нинішніх прогнозів: за певної ширини «прорви» в дамбі, зробленої – це обов’язково! – у певну пору року, Сасик уже через 45 діб може перетворитися на класичний морський лиман. Щоправда, я не піддавався б такому оптимізмові, бо вважаю, що на цілковите екологічне відродження лиману підуть роки, та й то невідомо, чи вдасться відродити його в повному обсязі. Але колись же треба повертати борги Природі та відмолювати свої власні гріхи. Так, на це відродження теж знадобляться певні кошти, проте збитки від бездіяльності виявляться значно більшими, причому за всіма можливими вимірами.

Богдан СУШИНСЬКИЙ

«Селянська правда». 24 липня 2009

Leave a Reply