Останні записи

Ціна сталі

«У нас хороша медицина. розповідає медик Тетяна Волинько.
Люди тут не доживають до пенсії. Їх життя забирають шахти та хвороби.

Середня тривалість життя чоловіків у Донецьку – 53-55 років.

Перше місце серед причин смертності – захворювання систем кровообігу, друге – онко.

Хворі також молоді мами, які мають народжувати дітей…

«Я вчора ввечері хотів відчинити вікно – по¬дихати свіжим повітрям. Але відразу ж зачинив, бо відчув, як важко дихати через забруднен¬ня…», – слухаючи цю сентенцію журналіста британської телерадіокомпанії «Бі-бі-сі» Алекса Кірбі я подумки обурювалась: «Ну, треба ж таке! Ці іноземці в Україні бачать лише погане…»

Алекс разом зі своїми колегами зі Швейцарії приїхав до Донецька за програмою ООН поділи¬тись із нами, українськими, білоруськими та мол¬довським журналістами, своїм досвідом роботи в екологічній журналістиці.

Звичайно, слова про повітря – просто ху¬дожній вимисел, розрахований на наївних бри¬танських слухачів, – вирішила я. – Місто – як місто. Широкі проспекти, багато парків, троянди на вулицях.
Донецьк мені трохи нагадав наш Молодіж¬ний в кращі часи – труби заводів, але й багато зелені, квітів…

Наступного ранку я прокинулася від відчут¬тя, що важко дихати. Якась гидота щільно за¬била моє горло й тиснула. Її не можна було ні запити водою, ні пропхнути далі…
Я зрозуміла: Алекс Кірбі нічого не вигадував. У Донецьку таки дійсно нічим дихати!
Запитала сусідку по кімнаті, як вона себе по¬чуває. Виявилось, симптоми схожі. «А я думала, у мене ускладнення після аварії», – поділилась зі мною білоруска Тетяна. Такі ж «ускладнення» відчули й інші колеги.

У теорії

Їдемо «в поля». Себто на місця репортажів.
Зупинка перша – одне з найкращих підпри¬ємств міста – металургійний комплекс ЗАТ «Донецьксталь» (ДМЗ – скорочено називає його народ).

Прохідна вражає: темно-червоні троянди, просторі дитячі майданчики, штучні озерця з ле¬бедями. Навіть храм. Кажуть, є і зоопарк…

«Підприємство активно працює над модерні¬зацією виробництва, запровадженням екологіч¬но безпечних технологій, – розповідає Геннадій Дорошенко, начальник відділу охорони навко-лишнього середовища філії ЗАТ. – Розроблена довгострокова програма природоохоронних за¬ходів; замінюються старі мартенівські печі на нові, електроплавильні. Суттєво покращились санітарні умови робочих місць, встановлена су¬часна система вентиляції…»

…реальність

Заходимо в цех, де сталь плавлять на старих мартенах. Біля відкритого полум’я височенної печі стоїть робітник. Якимось довгим інструмен¬том щось поправляє, близько нахиляючись до палаючого кратера… Всередині печі – півтори-дві тисячі градусів за Цельсієм.
Скільки ж відчуває на собі людина? Зна¬ючі кажуть: за зміну сталевар випиває піввідра води.
Допитливість переборює жах. Намагаюся ближче підійти до печі, аби сфотографувати. Супроводжуючі нервують.

Як тільки спрацьовує спалах фотоапарата, помічаю дивну річ: згори щось сиплеться, схоже на новорічний серпантин. Знову спалах – знову сиплеться… Дивно.

Ранкове відчуття стисненості в горлі не по¬лишає. Дихати все важче. Та що ж це таке?! Помічаю, як білий аркуш мого блокноту вкрива¬ється тонким шаром темно-сірого пилу…
Один із працівників цеху, доки начальство відволіклося, пояснює: «У повітрі – відсотків 30 графіту».

(Графіт – у сталеливарному цеху – побіч¬ний продукт плавки. Береться він з вугілля, яким нагрівають печі. Маленькі частки графі¬ту весь час сипляться з печей та ковша, що че¬рез весь цех перевозить розплавлену сталь. Це вони забивають легені сталеварів…)
«Боже, як же ви дихаєте?» А де ж витяжка? «Он», – показує робітник на дірку у стелі. Як же тут можна працювати? – Сталевар сумно посмі¬хається: «А де краще? Так і ж мартени – з 18** якогось року – в Макіївці, і в Маріуполі, на заводі Ілліча – всюди! У нас хоч модернізацію обіцяють, електропечі… Працювати ж десь треба».

Місцеві громадські активісти розповідають: молодь в ливарні цехи не поспішає. Заманюють робітників із периферії, де люди живуть і працю¬ють ще в гірших умовах.
Шоковані побаченим, журналісти знову до¬питують фахівця, що відповідає на підприємстві за екологію. «Викиди у нас не перевищують норм, – запевняє журналістів Г.Дорошенко. – Ми сертифіковані за стандартами ISO. Ста¬вимо фільтри, які за показниками пилу кращі за європейські нормативи… А що робітники респі¬раторів не носять – самі винні».

Їдкий дим зі заводської труби підозріло рудого кольору відволікає увагу від слів охоронця природи
«Промисловість Донецької області викидає в повітря стільки забруднюючих речовин стільки, скільки Запорізька, Дніпропетровська і Луганська разом узяті», – сказав на прес-конференції Сергій Третяков, керівник державного управління охорони довкілля Донеччини.

Основними забруднювачами по¬вітря С.Третяков називає 7 коксохі¬мічних підприємств, 6 металургійних комбінатів, 5 ТЕЦ та 120 шахт.

До переліку найбільш небезпеч¬них забруднювачів повітря міста До¬нецька протягом багатьох років вхо¬дять діоксид азоту, формальдегід, пил, бенз(а)пирен. Концентрація цих речовин перевищує гранично допус¬тимі норми. У Макіївці приблизно такий же набір. У Горлівці та Маріуполі додається ще й аміак, в Єнакієвому – сірководень.

Чим донецький менталітет відрізняється від львівського?

Як вам живеться поруч із металургійним комбінатом? – запитували ми у мешканців До¬нецька. «Нормально, – каже старенький дідусь, що присів на причілок супермаркету з авоською з порожніми пляшками.

– Нормально? А як вікно відчиняєте ніяких сторонніх запахів не відчуваєте?

– Нормально. А вікон я не відчиняю. Нема як їх відчиняти… Я все життя пропрацював на тому металургійному комбінаті, ні на що краще ніж малосімейка не заробив»
.
Поруч паркується сріблясте авто середнього класу. Виходить чоловік років 35 в елегантному костюмі. «Як вам живеться?..» – «Нормально!» – «Та невже?» – Бачачи наші круглі очі, чоловік усміхається: «Я родом з Макіївки. Бачив і не такі жахи. Працював на шахті. Так що зараз мені жи-веться пре-чу-дово. Займаюсь торгівлею. Звіс¬но, мав би гроші, втік би на Багами. Та поки не маю».

«Звичайно, відчуваємо сморід від ДМЗ», – каже охоронець одного з бутіків. Чоловік та¬кож у Донецьку недавно, переїхав із окраїни, де, каже, ще страшніше.

Продавець магазину зізналась: дитина часто хворіє, уся зарплата йде лише на ліки. Та й серед колег багато онкохворих. Але куди подінешся? Дітей же годувати чимось треба…
«Як люди можуть бути такими байдужими до власного здоров’я? – дивується львівська журналістка Наталка Горбань. – Це якась зовсім інша психологія. У нас в Карпатах спробу¬вали пестициди скинути, так все село піднялось на протест».

Донецькі активісти-екологи кажуть: жити біля ДМЗ в Донецьку престижно – центр міста. Люди платять великі гроші, щоб купити квартиру в житловому кварталі, що межує з парканом сталеливарного комбінату.

«Якщо в Данії чи Швеції за викид SO2 в навколишнє середовище підприємства платять по 5400-6940 євро за кубометр, то в Україні – всього – 9. Чом би за¬водським трубам не диміти? – говорить Тетяна Волинько, кандидат медичних наук, заступник директора НДІ медико-екологічних проблем Донбасу та вугіль¬ної промисловості. – Спочатку мешканці Донецька та регіону по 8-12 годин пра-цюють на металургійних підприємствах та шахтах, а потім виходять дихати тим, що вони, так би мовити, напрацювали… Звичайно, імунітет дуже ослаблений».

Куди втекти?

Загиджене повітря – це ще не все. Місто й окраїни окупували терикони. Це височенні сірі гори – залишки породи, з якої забрали вугілля. Час від часу від контакту з киснем терикони загоряються. Горять вони роками. А разом із теплом викидають у повітря всі ті шкідливі, часом радіоактивні, речо¬вини, які винесли з собою з-під землі.

Поруч із відвалами із шахт розташовуються залишки плавки сталі (доменні шлаки). Вони також виростають у височенні кучугури…

Усього на Донбасі екологи нарахували біль¬ше 4 мільярдів тонн відходів.

«У нас є установка-драга, на якій операто¬ри змінюються кожні два роки. Одні помирають від раку, на їх місце приходять інші, – розповідає Максим, представник екологічної організації «Роза вітрів» дорогою до Макіївки. – Там же, біля старого терикону, – ставок зі стічними вода¬ми. Якимось дивом у ставку завелися карасі. Мабуть, мутанти. Так люди з Донецька на вихідні їздять туди відпочивати – рибку половити, дітей «на свіже повітря» вивозять. Ніхто навіть не за-мислюється, що потім буде з тією дитиною».

Я згадала наш Кременчук, в якому ще, сла¬ва Богу, залишились чисті, зелені окраїни.

Згадала, Потоки і Дмитрику, де влітку в та¬борах відпочивають наші діти, а кременчужани вихідними вибираються поплавати у Пслі, бо в Дніпрі вже купатися неможливо.

У що перетворяться ці місця, коли поруч, під Комсомольськом запрацює металургійний комбінат «Ворскла-сталь»? Як швидко околиці обростуть горами зі шламів – залишків плавки сталі? Як швидко з вод Псла зникнуть лілеї? А дачі кременчужан перетворяться в занедбані пустки?
Невже ми мовчки чекатимемо цього? Невже ми згодні платити таку ціну за те, щоб черговий мільярдер став мультимільярде¬ром? Невже ми готові чужі статки примно-жувати ціною здоров’я власних дітей?

Юлія Билина

Вечірній Кременчук, 23 жовтня 2008

Читайте на эту тему также:

Обіцяти – не мішки тягати або Чим зігріємось завтра?

http://pryroda.in.ua/lystopad/obicyati-%e2%80%93-ne-mishki-tyagati-abo-chim-zigriyemos-zavtra/

 

НА БОЧКАХ С ПОРОХОМ И ЯДОМ

http://pryroda.in.ua/lystopad/na-bochkax-s-poroxom-i-yadom/

 

Как дела, экоДОНБАСС?

http://pryroda.in.ua/lystopad/kak-dela-ekodonbass/

 

Донецк и другие: жизнь за допустимыми пределами

http://pryroda.in.ua/lystopad/doneck-i-drugie-zhizn-za-dopustimymi-predelami/

 

В четыре минуты пополуночи

http://pryroda.in.ua/lystopad/v-chetyre-minuty-popolunochi/

 

Все будет Донбасс?.. или чего ждать Севастополю от угольного терминала

http://pryroda.in.ua/lystopad/vse-budet-donbass-ili-chego-zhdat-sevastopolyu-ot-ugolnogo-terminala/

 

Нужны ли Запорожской области новые разработки железных руд?

http://pryroda.in.ua/lystopad/nuzhny-li-zaporozhskoj-oblasti-novye-razrabotki-zheleznyx-rud/

 

Кому – руда, а кому – біда

http://pryroda.in.ua/lystopad/komu-%e2%80%93-ruda-a-komu-%e2%80%93-bida/

 

Терриконы требуют цветов

http://pryroda.in.ua/lystopad/terrikony-trebuyut-cvetov/

 

Ціна сталі

http://pryroda.in.ua/lystopad/cina-stali/

 

Уголь есть, да счастья нет

http://pryroda.in.ua/lystopad/ugol-est-da-schastya-net/

 

БЕРЕЖІТЬ ЧОЛОВІКІВ

http://pryroda.in.ua/lystopad/berezhit-cholovikiv/

 

“Вбити звичку”

http://pryroda.in.ua/lystopad/vbiti-zvichku/

 

 

Leave a Reply