Останні записи

Чупакабра як діагноз українського суспільства

Чупакабра (з іспанського «сhupacabras», «chupar» – ссати й «cabra» – коза, тобто – «козячий вампір») – міфічна істота. Згідно з легендою, чупакабра вбиває тварин (переважно кіз) і висмоктує в них кров. Легенда про чупакабру бере початок в 1950-х роках, коли в Пуерто-Ріко виявили кілька мертвих кіз, у яких нібито була висмоктана кров. У середині 1990-х років легенда масово поширилася світом завдяки телебаченню та Інтернету.

Український психоз

В Україні вперше чупакабра «з’явилася» 2003 року у Збаразькому районі Тернопільської області. Але справжня епідемія «чупакабризації» починається у 2009–2010 рр. – в українських ЗМІ з’явилася ціла хвиля повідомлень. Воно й не дивно – коли в усіх сферах життя влада влаштовує людям жахіття за жахіттям, суспільство опиняється у стані масового психозу і свято вірить будь-якій дурниці.

Заголовки газетних і телевізійних репортажів нагадували вісті з фронтів. Ось лише найепатажніші з них: «В Україні вбито дитинча чупакабри», «Слід української чупакабри ще не простиг», «У Києві нишпорить жахлива чупакабра», «На Сумщині чупакабра-мутант напала на школяра, мало не відкусивши йому руку», « У Рівненській області на жінку напала чупакабра», «На Сумщині чергова жертва чупакабри», «Зв’язок між появою НЛО й чупакабри знайшли в Україні», «Чупакабра висмоктала мозок у кози», «Загадковий монстр загризає собак», «Нічний вампір» преться на схід», «Чупакабра вже добралася до нас», «Чупакабра, побачивши людину, без розбігу перестрибнула через паркан заввишки метр шістдесят!», «Чупакабра накинулася на дівчинку», «Чупакабра тероризує Україну» і т.д. До газетних та інтернетних журналістів підключилися телеканали: «1+1», «Україна», НТВ, а СТБ (Вікна) показали у червні–липні 2009 р. три(!) репортажі про чупакабру. Уфологи провели спеціальну експедицію з пошуку чупакабри, заразом вивчивши зв’язок між появою НЛО й чупакабри, а рівненська міліція звернулася до місцевих жителів з проханням інформувати її про будь-яку нову появу чупакабри.

Нове Середньовіччя

І народ… повірив у чупакабру. Чупакабра стала ввижатися в усьому, що ворушиться. Чупакабра нападала на кроликів, курей, зламувала клітки, вбивала корів, коней, нападала на людей. Знаходили її мумії, кістяки. Одного чоловіка чупакабра покусала в його власному ліжку. До кінця 2011 р. пошукова система Яндекс давала 478 тис. посилань на українську чупакабру.

Такому рейтингу може позаздрити будь-який народний депутат, не кажучи вже про президента та прем’єра.

Міф про чупакабру може бути затребуваний тільки у неосвіченому, заляканому і хворому суспільстві. Схоже, що в Україні запанувало Середньовіччя. Так, маємо усі ознаки: падіння авторитету науки, поява усіляких пройдисвітів – ворожок, екстрасенсів, астрологів, які дають суспільству поради, як жити, практично в усіх засобах масової інформації. Повертаються мракобісні традиції й забобони, алхімія й астрологія.

Спростування міфу

Розмови про чупакабру точаться уже більш як півстоліття. Однак ніхто її дотепер не спіймав. Ловили, вбивали кого завгодно, але не злу міфічну істоту. 2005 року в США піймали капканом «чупакабру», яка тероризувала американських і мексиканських фермерів. Аналіз ДНК показав, що загадкова істота виявилася хворим і дуже старим лисим койотом. 2009 року на Чернігівщині теж піймали «чупакабру» – нею виявилася біла лисиця. У Старосамбірському районі Львівської області в усіх злодіяннях «чупакабри» виявилася винною величезна вівчарка, а в селі Заставне Золочівського району – доберман. Також у ролі чупакабри побували і єнотовидний собака, і старий бездомний кіт, і звичайна лисиця.

Наведені факти свідчать про те, що під маскою злої «чупакабри» найчастіше ховаються різні дикі або бездомні тварини, зазвичай старі або хворі, які не можуть добувати собі їжу в дикій природі і тому йдуть красти на ферму або в садибу.

Про міфічність «страшного звіра» свідчить і проста арифметика. Адже для того, щоб підтримувати популяцію, потрібно щонайменше кілька сотень особин. Їм треба чимось харчуватися. Отже, «знекровлених трупів кроликів», задавлених курей, убитих корів має бути набагато більше, ніж зафіксовано «очевидцями».

До речі, з приводу цих самих «знекровлених трупів кроликів», які нібито залишаються після відвідування селянського подвір’я «чупакаброю», «яка висмоктує» у них кров. Будь-який зоолог знає, що тхори й куниці, вполювавши курку або кролика, можуть висмоктати кров зі своїх жертв.

Нерідко у повідомленнях про «чупакабру» пишуть, що хазяйські собаки не гавкали або були злякані. Це теж звичайна реакція полохливих дворових псів на вовка або великого бродячого собаки. Не завжди дворові пси брешуть і на тхорів, пацюків, куниць, їжаків, білок, іншу дрібну живність. А тим часом куниця або тхір може передушити всіх курей або кроликів.

Характерно, що в численних публікаціях про «чупакабру» практично немає посилань на думку офіційної науки. Зоологи, екологи, ветеринари мовчать, зате охоче коментують уфологи, або, в крайньому разі, керівники мисливських товариств районного масштабу.

Як журналісти створюють міфи

29 серпня 2011 р. одне з українських інформаційних агентств опублікувало замітку «Морська чупакабра нападає на людей». Повідомлення являє собою яскравий зразок журналістської «качки». Наведемо текст повністю: «За словами очевидців, кілька днів тому в Криму в селищі Орджонікідзе на одному з пляжів на 25-річну дівчину напала невідома тварина. Люди нібито бачили, як у туристки було вирвано шматок м’яса з живота. Але офіційного підтвердження даної інформації поки що немає.

Один із перехожих розповів, що трагедія сталася близько 9 години вечора, коли було вже темно. Двоє дівчат плавали в морі неподалік берега. Раптом одна з них миттєво пішла під воду. А друга встигла схопити подругу за волосся й витягти на берег, перш ніж чупакабра втопила здобич.

Як стверджує якийсь Дмитро, постраждала була сильно травмована. Невідома тварина вирвала шматок м’яса до самої селезінки. Туристку одразу ж доправили у найближчу лікарню Феодосії, де дівчина померла за кілька годин».

Виникає безліч питань: чому не зазначено точно пляж, де сталася трагедія, не названо імені постраждалої, свідків, лікарні, куди відвезли жертву, чому немає підтвердження офіційних осіб (в замітці навіть зазначено, що «офіційного підтвердження даної інформації поки немає»). Цікаво, що в замітці немає вказівки ще й на точне джерело інформації. Як випливає з матеріалу, журналіст сам особисто не був свідком події. Усі ці, з дозволу сказати, «факти» було висмоктано з пальця або взято зі стелі.

Журналісти – палії війни з усім живим

«Сенсаційні» повідомлення про появу снігової людини, лохнеського чудовиська, НЛО, інопланетян та інших неоднозначних природних (точніше – неприродних) явищ періодично з’являються на сторінках преси й екранах телевізорів. Ця інформація, як правило, невинна і не має негативних наслідків для дикої природи. Зовсім інша річ – байки про чупакабру. Усі вони просочені лютою ненавистю до братів наших менших. Сюжети всі однотипні: чупакабра напала на сільськогосподарських тварин або людей і за це її вбили. Громадська думка апріорі, без суду й слідства, виносить смертний вирок чупакабрі, навіть незважаючи на те, що гіпотетично це може бути невідомий науці звір.

Міфи про злісну й кровожерливу чупакабру, які поширюють журналісти, виховують у людей ненависть до диких тварин, які через хвороби або старість можуть зайти на хазяйське подвір’я – лисиць, вовків, єнотоподібних собак, до бродячих собак і кішок. А також до куниць, тхорів, кротів, бобрів, яструбів, граків, лунів, шулік, сов, кажанів, жаб, змій та інших так званих «шкідливих» і «нечистих» тварин.

Століттями, тисячоліттями людство виховує в собі ненависть, знищуючи види тварин або рослин, яких називають «шкідливими» або «нечистими». Чи варто дивуватися тому, що потім ця ненависть спрямовується на «шкідливі» раси та народи, провокуючи війни, погроми, геноцид.

Раніше ненависть до братів наших менших живилася чутками, міфами й забобонами, які виникали внаслідок неосвіченості. Тепер її плекають засоби масової інформації. Будь-який звичайнісінький набіг лисиці або тхора на курятник завдяки міфу про чупакабру стає актуальним і цікавим для необтяженого інтелектом читача (глядача). Такі замітки й телерепортажі виховують людей у страху й ненависті до диких тварин. Причому свідомо нав’язується тільки один спосіб вирішення проблеми – вбивство тварини.

В Україні – екологічна криза. Скорочується чисельність населення, тривалість життя людей, збільшується кількість хронічно хворих, зростає число звалищ, забруднюються повітря й водойми, зростає кількість видів тварин, занесених до Червоної книги. Але ці теми не дуже-то й цікавлять українських журналістів. А ось тема «чупакабри», яка не тільки розпалює ненависть до всього живого, а й відволікає суспільство від вирішення важливих екологічних проблем – «на коні”.

Відповідальність держави і компенсації

Конфлікт між людиною й дикими тваринами був вічно й триватиме до кінця світу. Тому, на наш погляд, потрібно не розпалювати цей конфлікт, а намагатися навчити людей терпимості до диких тварин, одночасно створивши систему виплат компенсацій потерпілим за завдані збитки від вовків, лисиць, тхорів, яструбів та інших тварин.
Стаття 35 Закону України « Про тваринний світ», ухваленого ще 2001 року, говорить, що «Шкода, заподіяна власникам і користувачам об’єктами тваринного світу, підлягає відшкодуванню в порядку, передбаченому законодавством». Виплачувана потерпілим компенсація, як свідчить досвід інших країн, наприклад, Польщі, сприяє зменшенню негативного ставлення до диких тварин і, як результат, зниженню рівня браконьєрства з причин «кровної помсти». Однак за 10 років, що минули від дня ухвалення цього закону, Мінприроди так і не розробило хоч якийсь порядок застосування цієї статті, а без цього підзаконного акта закон не працює.
По суті, держава самоусунулася від розв’язання конфлікту «людина­–дика тварина». Втім, на жаль, як і від виконання багатьох інших своїх обов’язків. Ось і живе в свідомості людей «чупакабра», хоч у природі її немає, ось і живуть нездорові настрої у суспільстві навколо створеної уявою міфічної істоти, роблячи з нас рабів низьких пристрастей.

Володимир Борейко

Переклад з російської – Олег Листопад

Переклад з експертної, редагування – Олег Листопад

Стилістичні та граматичні правки – Тетяна Саворона

«Селянська правда» №58, 22 травня 2012

Leave a Reply