Зняти міністра охорони природи України Георгія Філіпчука та його заступника з питань охорони живої природи Миколу Мовчана вимагають численні громадські організації. Ці вимоги ніяк не пов’язані з безкінечними з’ясуваннями стосунків між членами «кааліції». Просто активісти природоохоронного руху вважають, що такі високі посади не можуть обіймати люди, які ігнорують закони України.
Міністерство природи є, природи – немає!
Ви давно бачили на прилавках п’ятикілограмового сома або, скажімо, метрову щуку? Давно? Отож-бо! Навіть неозброєним оком помітно, що за останні двадцять років в Україні катастрофічно скоротилися запаси промислових риб. Так, за даними доктора біологічних наук Сергія Межжеріна, запасів ляща залишилося 20% від колишнього багатства, щуки – 2-3% , судака – 10 %, сома – 1-2%.
Особливе занепокоєння викликають осетрові. Чотири види цих риб – білуга чорноморська, шип, стерлядь і осетр атлантичний – «прописалися» уже в першому українському виданні Червоної книги. Тому любителі царської юшки вдовольнялися переважно «масовими» севрюгою й чорноморським осетром. Але й цих швидко добили. Сьогодні чисельність севрюги й чорноморського осетра становить менш як 1% від того, що було. Щоправда, заступник голови Держкомрибгоспу Василь Чернік із даними Межжеріна не погоджується...
Бутерброд із «сотенною»
Та винищення рідкісних риб триває. Причина проста: жадібність. Адже коштують сто грамів чорної ікри щонайменше сто гривень. От і «працюють» у поті чола браконьєри усіх мастей на Азові й на Чорному морі, примудряючись заробити за сезон і на престижну іномарку, і ще багато на що. Причому податків з цього бізнесу вони не платять.
Що ж робити? Як урятувати осетрових? На думку природоохоронців, найперше потрібно занести стерлядь і атлантичного осетра до Червоної книги. Зрозуміло, що найзатятіших браконьєрів це не зупинить, але усе ж може знизити рівень незаконного вилову. Адже такси, за якими нараховують збитки за знищення червонокнижних тварин, набагато вищі, ніж за звичайних. Наприклад, за шкоду, заподіяну незаконною заготовлею ікри червонокнижних осетрових, стягується сума в розмірі двадцятиразової вартості заготовленої ікри відповідно до діючих роздрібних цін на ікру вищого сорту.
Проте найголовніше – резонанс у суспільстві. Статус «занесений до Червоної книги» таки змушує контролюючі органі хоч якось, але – працювати.
Наука вимагає жертв. Чи – жерти?
Як на мене, аргументи переконливі, й усі державні органи повинні дружно, обома руками голосувати за «почервоніння» чорної ікри. Але ні профільне рибоохоронне відомство – Держкомрибгосп, ні головне природоохоронне міністерство ентузіазму щось не виявляють. На останньому засіданні Комісії з Червоної книги Віктор Чернік заявив, що таке рішення паралізує роботу риборозводних заводів. На його думку, тоді стане неможливим ловити плідників (з яких вичавлюють ікру та молоки, щоб штучно запліднити і потім виростити мальків. Плідники при цьому гинуть. – О.Л.). А тільки штучне розведення, на думку Віктора Григоровича, може врятувати осетрів від вимирання.
За інформацією директора Київського еколого-культурного центру (КЕКЦ) Володимира Борейка, офіційна щорічна квота на вилов осетрових з науковими і роборозводними цілями – 8 тонн. Зоологи дивуються: для чого стільки? А може, вистачило б на порядок менше? До речі, 8 тонн риби у період нересту дають більш як дві тонни ікри. Виходить, що «за красиві очі» риборозплідники хочуть отримати понад два мільйони гривень???
«Потреба ловити осетрів для відтворення не витримує ніякої критики, – говорить Сергій Межжерін. – По-перше, у нас немає хороших рибозаводів, крім, мабуть, одного – в Херсонській області. Але й він не здатний забезпечити надійне й достатнє відтворення осетрових на рівні 10 млн личинок на рік. Отже, ефективність штучного нересту на порядок нижче природного. Для чого ж тоді проріджувати й без того негусті ряди осетрових, якщо в Дунаї, наприклад, відбувається ще природний нерест? Природні нерестовища в нас поки ще є, ось нехай осетри на них і нерестяться».
Нещодавно я мав телефонну розмову із заступником міністра екології Миколою Мовчаном (тим самим, якого громадськість вимагає зняти з посади). Він теж став на бік риборозвідників: «А як же вони працюватимуть»? – запитав мене Микола Миколайович. На що я у свою чергу запитав його: «Кого ви маєте захищати: природу чи бізнес? Рибу чи рибопідприємців?» Якщо друге, то може варто йти працювати в інше відомство?
А головне, хто сказав, що всі можливості для риборозведення буде блоковано? Зовсім ні. Просто зараз рішення про науковий або інший вид лову осетрових ухвалюють чиновники Держкомрибгоспу. У разі ж занесення видів до Червоної книги їхню долю вирішуватиме Національна комісія із Червоної книги, яка складається з 15 осіб (третина – чиновники, зокрема є й з Держкомрибгоспу, дві третини – вчені). Працює ця комісія гласно. Тож «протягти» слабковмотивоване рішення про вилов осетрових через неї буде досить непросто. Чи не тому ламаються списи навколо доволі простого питання?
Хто хазяїн міністерського слова?
Вимагати звільнення людини – того ж Мовчана – за те, що вона має свою думку, було б несправедливо. Але, як я вже казав, громадськість ополчилася на міністерське керівництво за інше. Річ у тому, що Червона книга повинна перевидаватися кожні десять років. Том «Тварини» востаннє видавався 1994-го. Виходить, відповідно до закону, його треба було перевидати 2004-го. Згаяли – майже п'ять років. Міністр охорони природи давно мав би підписати наказ, яким затверджується оновлений (зокрема й з осетрами) список видів, які охороняються, а Кабмін – видати цей список (з ілюстраціями та різними додатками – тобто те, що й називають у нас зазвичай Червоною книгою). Хтось скаже: але ж криза, грошей на видання немає. По-перше, – ще й року немає, як криза, чому ж не видали книжку раніше? По-друге, гроші таки є, їх знайшли у цільовому фонді.
Але перш ніж видавати книжку, треба юридично затвердити її зміст. Згідно із законом, міністр має підписати відповідний наказ, яким затверджуються списки червонокнижних тварин. Що ж заважає панові Філіпчуку поставити свій автограф під наказом? Адже навіть без гарної книжки цей підпис УЖЕ! став би охоронною грамотою для тварин, які зникають. Головне – саме цей наказ, а не красива книжка, яка є просто ілюстрацією до нього. І ще одна деталь: цей наказ треба зареєструвати належним чином у Мін’юсті. Під час нашої телефонної розмови пан Мовчан намагався, як то кажуть, навішати мені локшину на вуха: наказ уже є! Але тільки-но я поцікавився, чи зареєстрований він у Мін’юсті, Микола Миколайович почав розповідати, що треба ще порадитись із громадськістю, що остаточне рішення не ухвалене тощо. Я став уточнювати, що ж то за громадськість. Виявилося – усе ті ж власники і керівники риборозводинх підприємств.
Ніяких нарад такого роду Закон не передбачає. Повноваження щодо цього повністю віддані Комісії з Червоної книги. І новий список особливо охоронюваних тварин сформовано і затверджено нею вже давно. І нинішньому міністрові його вже не раз подавали на підпис. Але доводи вчених так до уваги й не прийнято.
Закон про Червону книгу було ухвалено 2002 року. Тоді нинішній міністр охорони природи України Георгій Філіпчук був народним депутатом і, наскільки мені відомо, голосував за ухвалення цього закону. Чому ж тепер він ігнорує закон? Чи не тому, що стало модним у нашому політичному «бомонді» демонструвати кричущий правовий нігілізм? Спочатку ухвалити закон, тим самим закликаючи країну за ним жити, а потім самому ж його й ігнорувати. Як у того короля у виконанні геніального Євгена Леонова із фільму «Звичайне диво»: «Я хазяїн своєму слову: хочу – даю, хочу – назад беру».
Суд іде!
Не чекаючи милості від чиновників, екологісти вирішили діяти рішуче. І подали позов до Окружного Адміністративного суду міста Києва. Суд визнав переконливими доводи громадських організацій «Київський еколого-культурний центр» та «ЕкоПраво-Київ» і прийняв до розгляду справу про бездіяльність Мінприроди й Кабміну щодо вчасного ведення й видання Червоної книги. Керівник «ЕкоПраво-Київ» Борис Васильківський визнає, що змушувати чиновників працювати як слід через суд доводиться останнім часом досить часто, й радить природоохоронцям активніше використовувати такий метод.
А може, треба усе ж таки поміняти чиновників – на більш законослухняних?
Олег Листопад Селянська правда, №63, субота, 30 травня
Читайте також:
Останні коментарі