Останні записи

Чому цього року так багато кровососів і як з ними співіснувати?

Коли відчуваю, як засвербіла шкіра від уприскування комарячої слини, або коли відчищаю чергову криваву пляму на шпалерах від розчавленого дзизкотуна — лаюся і проклинаю. Коли бачу, як відмахуючись від комариної хмари, шашличники з прокльонами вибігають з лісу і вибирають для відпочинку не зелену галявинку, а пивбар, — радію.

Кращі за собак і колючий дріт
Радію, бо менше буде кострищ на лузі, пластикових пляшок та пакетів на галявинах, гострих скляних уламків біля води і під водою. Комарики стережуть природу від нерадивих синів і дочок цієї ж природи не гірше, ніж собаки й колючий дріт. Завдяки цій гвардії пташки зможуть спокійно вивести пташенят у гнізді під калиновим кущем. І болотні іриси матимуть шанс доцвісти і дати насіння, а не впасти зів’ялими під сміттєвим баком гамірливого міста. А ще комарі — це пожива для рибок-пташок. Буде чим вигодовувати жовтороту малечу, буде чим поживитися жабкам і ропухам. І за це теж варто подякувати кусючому племені.

Цього року комарина гвардія особливо численна. Причина: вдосталь тепла і вологи. Око радіє, помічаючи залиті луки, наповнені водою ковбані, стариці, калюжі і калюжки. Адже комарі відкладають яйця у воду. Й у воді живуть їхні лялечки та личинки. Наче маленькі підводні човни, вони виринають час від часу на поверхню, висовуючи назовні свої дихальні трубки.

З цих лялечок вилупляться нові комарики. Самці днів десять поїдять нектару і відлетять у той світ. А самки будуть шукати щось живе, аби напитися крові, наглитатися білків, які так потрібні для відкладання яєць і продовження роду.

Досконалий кровосос
Свою криваву справу комарі роблять уже майже 170 мільйонів років (до речі, стародавні комарі були втричі більші за сучасні види). У процесі еволюції нижня губа комарів перетворилася на трубочку-хоботок. Всередині неї — кілька схожих на стилети-пилочки щелеп. Щелепами комар прорізає дірочку в шкірі і занурює глибше хоботок до рівня наших кровоносних капілярів. Також у хоботку є двоє канальців. Одним каналом комар вприскує антикоагулянт (речовину, яка не дає згортатися крові). Антикоагулянт діє також як місцеве знеболювальне. Іншим канальцем вампірчик втягує кров.

Часто питають, чому одних комарі кусають більше, інших — менше. Ці комахи реагують на тепло, світло, запах (зокрема, поту), вуглекислоту, яку ми видихаємо, рух. Тож найкращий спосіб уникнути укусу — не дихати, не потіти, не випромінювати тепло. Я знаю тільки один стан, у якому досягається подібна комбінація, але життя таке прекрасне, що краще вже хай їдять нас комарі, а не черви.

Щоб не покусали, або кого отруює отрута
Найліпший спосіб уберегтися від укусу комара — механічний. Себто ставити сітки на вікна, надворі — вдягати накомарники, а тих, хто прокрався -таки у кімнату або знайшов незахищену ділянку вашого дорогоцінного тіла, — бити чим під руку підвернеться. (Варіант для збереження чистоти шпалер — пилосос). Чому механічний спосіб найліпший? Бо нешкідливий для нашого здоров’я.

Адже майже всі інші розрекламовані засоби — отрута! Умовно розділимо цю хімію на репеленти (хімічні речовини, які відлякують комах) і фумігатори (фумігація — отруєння парами або газами). Є ще важка артилерія — дихлофос та його похідні, але про них і так усім відомо.

Отже, репеленти. Штучні хімпрепарати. В їх складі є діючі речовини, що належать за своєю токсичністю до III та IV класу (найвищий клас токсичності — перший). Їх випускають у вигляді лосьйонів, емульсій, кремів, аерозолів і наносять на шкіру та/або одяг. Ефективність репеленту залежить від концентрації діючої речовини і температури довкілля.

Фумігатори містять піретроїди — штучні аналоги природних отрут піретринів, які є в деяких видах ромашки роду піретрум. Піретрини викликають параліч, а потім і загибель комах. Тож якщо побачите у вашому ромашковому чаї дохлого комара, не спішить казати, що він утопився. Та й вам не раджу пити надто міцний ромашковий трунок.

Та повернімося до фумігаторів, які зазвичай випускають у вигляді пластинок, спіралей і аерозолів. Ефективність фумігатора залежить від площі приміщення, в якому його використовують. Цей димовий пристрій починає діяти приблизно через годину після включення приладу в розетку (підпалювання спіралі), тривалість ефекту — 8–10 годин.

Суть і в репелентів, і у фумігаторів, як бачите, одна. Всі вони отруйні для комах. І так само для людей. Для комах отруйні у маленьких дозах, для людей — у великих. Якщо у вас хвора печінка, то доза отрути, яку може витримати організм, — значно менша, ніж для здорових людей. Також особливо вразливі до будь-яких отрут діти й вагітні жінки, люди із послабленим імунітетом і ще багато категорій гомо сапієнс. Тому читайте надуважно інструкції, ретельно їх дотримуйтеся, за можливості — порадьтеся з лікарем. Додержуйтеся загальних правил безпеки, зокрема пам’я?тайте: фумігатор не можна застосовувати у маленьких не провітрюваних приміщеннях; кремові репеленти не можна втирати; дітям не можна використовувати спиртові аерозолі — вони швидше вбираються в шкіру. І ще багато різних «не можна» та «не рекомендується».

Чим допоможе зелена аптека…
Кажуть, що комарів відлякують аромати перцевої м’яти, базиліка, чебрецю, гвоздики, полину, помідорного бадилля, меліси, лаванди, волоського горіха, черемхи тощо. По-перше, зі свого досвіду скажу, що натирання, скажімо, олією гвоздики, справді певний час утримує комарів на відстані. Але відстань ця невелика, і комахи все одно в’ються навколо із противним дзижчанням. По-друге, натиратися доводиться мало не з голови до ніг, бо на незмащену ділянку відразу сідає комар і тиче рилом у шкіру. По-третє, запах гвоздики, як на мене, доволі різкий і неприємний.

Щодо, скажімо, бадилля помідорів, то особисто в мене на нього алергія. Тож і вам раджу, перш ніж змаститися чимось запашним, спробувати для початку невелику дозу і подивитися, як буде реагувати організм. До речі, у традиційній в’єтнамській «зірочці» намішано чимало із перерахованих вище олій (почитайте склад на упаковці), тим-то, мабуть, вона така й ефективна. І не забувайте, що рослинні ліки — це теж ліки. Їх передозування може викликати головний біль, нудоту та інші побічні дії.

…і що скаже наука?
Є й інші способи — ультразвуковий, наприклад. Тут, щоправда, треба мати поблизу розетку, в яку втикається прилад, що випромінює хвилі певної частоти. Комарі, кажуть, цього не люблять. Чи то сприймають прилад за кажана і ховаються, аби їх не з’їли, чи то просто у них макітра тріщить від такого ультрагаласу.
Ще науковці розробили біологічний (себто не шкідливий для нас із вами і для довкілля) препарат бактокуліцид. Це токсини певного виду бактерій, які мають дуже вузький напрям дії. Цей біологічний інсектицид, як й інші мікробіологічні препарати, — кишкова отрута для личинок усіх видів комарів. Бактокуліцид, потрапляючи з кормом в організм личинок, порушує травний процес, і личинки гинуть. Себто дорослі кровососи не вилуплюються! Препарат спрацьовує за кілька годин або кілька днів — залежно від того, скільки цього куліциду ви накидали у ставок або калюжу у підвалі.

Чого я тут згадав підвал? Бо існує умовна група міських комарів. Вони розмножуються саме у підвалах. Плодяться цілий рік: і влітку, і взимку. У підвалах тепло, з дірявих труб та іржавих вентилів накрапає водичка. Комарики плодяться і вентиляційними шахтами піднімаються на найвищі поверхи, щоб нагадати нам про те, що природа є навіть у бетонних хащах.

Проникнути в клітини і — убити
Про вищезгадані методи подекуди можна прочитати у пресі і навіть купити ці препарати або прилади. А ось про що ніхто не писав і не пише, це про можливість контролювати чисельність комарів за допомогою їхніх внутрішньо?клітинних паразитів. Наприклад, за допомогою мікроспоридій. Це одноклітинні тварини. Дуже специфічні і дуже високоспеціалізовані. Живуть вони лише всередині клітин інших організмів, добряче псуючи цим організмам здоров’я, а то й життя. Той, хто навчиться керувати активністю мікроспоридій, навчиться керувати і чисельністю їхніх хазяїв, зокрема комарів.

В Україні вивченням мікроспоридій займається професор Інституту біології університету імені Тараса Шевченка Петро Кілочицький. Коли Інститут був іще просто біологічним факультетом, а я — студентом-зоологом, то мав честь під керівництвом Петра Яковича робити дипломну роботу про цих самих мікроспоридій. Досі пам’ятаю, як ми ловили у калюжах на околиці Києва личинок комарів, як чекали, поки вони стануть дорослими комарами, як годували їх власною кров’ю, щоб кровососи дожили до певного часу. Майже як у тій казці, де головний герой дозволяє комарам, що помирають з голоду, напитися своєї крові, а вони на віддяку згодом рятують його життя. Хоч у нас усе було не так романтично — просто просовували оголену руку у марлевий садок із комарами і терпляче чекали, поки вони сядуть і поснідають-пообідають. Нам важливо було, щоб у яєчниках комарих сформувалися яйця. І щоб потім можна було визначити, чи вже заражені майбутні комарики мікроспоридіями.

Згодом ми псували очі над оптичним мікроскопом і легені — над препаратами для мікроскопа електронного. Я, скажу чесно, легко відбувся, бо комарі та їх паразити були лише коротким епізодом у моєму студентському житті. А ось Петро Якович присвятив цим тварюкам, можна сказати, все життя. У 2002 році захистив докторську дисертацію «Еколого-фауністичний аналіз мікроспоридій кровосисних комарів України». Продовжує викладати студентам зоологічні та інші біологічні премудрості. На запитання про перспективи нашої вітчизняної науки і зокрема про можливість прориву у контролі за комарами відповідає реалістично-песимістичною сумною посмішкою.

А поки українська наука животіє, ми залишаємося із комарами фактично сам на сам. Втім, хіба я не говорив, що комарі — це здорово, бо вони… Одне слово, читайте статтю з початку!

Leave a Reply