Водоймища села Сухоліси

Учасники: Павло та Ілона Котовщик, учні 6-го класу Сухоліського НВК «ЗОШ 1-2 ст-дитячий садок»

Село Сухоліси Київської області Білоцерківського району розташоване під самісіньким лісом-весь лісовий масив займає площу 4500га, пройшовши через ліс 4 кілометри можна потрапити до річки Рось, неподалік якої розміщене стародавнє городище та тягнеться Зміїний вал. Про ці памятки ми писали в одній із своїх конкурсних робіт. Річка Рось – річка дуже цікава,про неї можна розповідати довго. Але в нашій роботі мова піде не про неї,а про водоймища, які розташовані безпосередньо неподалік самих Сухоліс.

1.Сухоліський став.

Між лісом та селом біля Сухоліського лісництва розмістився невеличкий ставок: мальовничий, в віночку плакучих ів та верб, зарослий осокою. На березі сидять де-не-де рибалки – вудять рибу. На протилежній від села стороні ставка є щось на зразок піщаного пляжу, там пологий спуск, рівненька ділянка білого пісочку. Прямісінько над ставком стоїть сосновий бір: пахне хвоєю, шумлять величні сосни, співають птахи. Є три чи чотири дерев`яних столи та лави – місце для відпочинку. Але: ставок зовсім не придатний для купання. Давним давно він замулився, заріс ряскою, зацвів… Колись тут був цілий комплекс для відпочинку. Стояла дерев`яна сцена, були десятки лав та столів. Тут традиційно проходили народні гуляння свята Івана Купала, які в нас співпадають з Днем села. Став був розчищений, на мілководді на чистенькому пісочку бовталася малеча, в прозорій воді плавали старші діти та дорослі. Це було, здається, ще до нашого народження. Потім ставок поступово замулився: кажуть, що забилося підземне джерело, яке постачало в ставок чисту воду. Столики та лави частково зникли, частково їх навіщось хтось поламав… Івана Купала почали святкувати біля сільської ради. Як на наш погляд – біля ставка набагато краще і цікавіше, але нашої думки не питають, ставок не чистять (чули таке, що потрібна техніка, якої мабуть чи немає ,чи хтось не хоче ,чи не може дати…), а влітку та восени прямісінько попід стежкою до ставка ростуть бабки та решітки. Якось одного разу ми обходили майже весь ліс в пошуках грибів і вже верталися розчаровані додому, як раптом натрапили на цілу купу грибів під Сухоліським ставком неподалік села!

2.«Бурчак».

Між околицею лісу і селом у нас є цікава місцина, яку в нашому селі називають «берегом», поскільки там грунтові води дуже близько підступають до поверхні грунту. Там протікає потічок, який по місцевому називається «бурчак», можливо тому що навесні він наповнюється водою і починає «бурчати»? Це невеличкий за розміром потічок який впадає в Сухоліський став. Він зарослий ряскою, мілкий і, на жаль, не зовсім чистий… Неподалік бурчака, ближче до лісу, ми знайшли рослину яку в нашій місцевості ми не зустрічали більше ніде: там росте плаун. Його зовсім небагато, знайшли ми його лише в трьох місцинах.

3.Піщані кар`єри.

Якщо трішки пройти від Сухоліського ставка по лісовій дорозі в сторону лісу, то ми потрапимо до старих піщаних кар`єрів.
Їх є два: один називається «старий», а інший – «новий», хоча і в тому , і в іншому вже давно не проводять видобуток піску, обидва заросли деревами. В «старому» кар`єрі ростуть величезні сосни, акація, де-не-де – вільха чи береза, в новому кар`єрі біля величезних сосон та акацій ростуть невеличкі сосонки та ялиночки – їх посадили не так давно.
В «новий» кар`єр ходимо збирати маслюки, в «старий» – зеленушки. Обидва кар`єри виглядають дуже мальовниче, в них запросто можна знімати різні по жанру фільми: від пригодницьких бойовиків до фільмів жахів. Загальна картина кар`єрів просто на очах міняється від природних факторів: світить сонечко – навколо красиво і життєрадісно, набігли чорні хмари  – і по спині чомусь починають бігати «мурашки». Якось ми потрапили в «новий» кар`єр перед грозою: небо було затягнуте чорними хмарами. Лопотіли назад на надзвуковій швидкості, весь час оглядаючись назад…Тим більш про «старий» кар`єр, який знаходиться поряд з «новим»,  ходять дуже моторошні оповідки: мовляв, щось там живе: чи то чупакабра,чи то ще якась нечисть… Переказувати ці чутки ми не будемо, але в когось обовязково є якийсь двоюрідний дядько чи п`ятиюрідна бабуся, які щось таке бачили чи щось таке чули…
І в «старому», і в «новому» кар’єрі вода знаходиться близько під поверхнею грунта. То тут, то там трапляються калюжі, болітця і навіть ставочки.Вони замулені, заболочені, зарослі осокою. Але це зараз так. Ще як наша мама була нашого віку, в новому кар’єрі був чудовий великий і чистий ставок. І дорослі, і діти залюбки бовталися в ньому в свій вільний час. З часом ставок замулився, затягнувся і тепер на його місці залишилася калюжа, яка заросла осокою та іншими болотними рослинами… Ми його ледь знайшли. Шкода… Ми хочемо купатися! І, мабуть, не тільки ми. Всі наші друзі, однокласники та знайомі ох які б були раді, аби в нашому селі було місце для купання! До річки йти далеко – 4 кілометри – та й мама самих не відпускає… Інша справа, якби водоймище було безпосередньо в Сухолісах. Але з кар’єром справа така самісінька,  як і з ставком: розчищати нам місце для купання ніхто не спішить…
Повертаючись з річки Рось ,ми вирішили зрізати дорогу і поїхати до села через кар’єр (основна дорога до села веде в об`їзд кар’єрів), помітивши невеличку стежечку, яка, на нашу думку, вела в потрібному нам напрямку. Потрапили ми на дуже цікаву стежину: ця стежка знаходилася на стику двох кар’єрів, вона петляла то вверх, то вниз, то впиралася в велику сосну, яка росла над урвищем, то звиваючись гадюкою, різко повертала в сторону. Поскільки ми тягли з собою ще й велосипеди, то в результаті ми отримали екстремальну прогулянку на гірській дорозі… Стежина не мала логічного завершення, тобто не вела нікуди: губилася в непролазних хащах в десятку метрів від дороги, яка вела вже безпосередньо до села. На «стежині скаутів» (так ми її назвали, з недавніх пір ми зацікавилися цією організацією і вже майже являємося членами Білоцерківського Пласту (пластуни-українські скаути)) ми знайшли цікаву споруду: отже, комусь ця стежина також припала до смаку, як і нам. Через декілька днів ми повернулися на «стежину скаутів», щоб поглянути на неї ще раз, вже ми були без велосипедів. Господаря споруди ми не знайшли, але ми думаємо, що він не буде проти, якщо ми покажемо стежку та споруду своїм друзям -скаутам ,яких ми мріємо привести в це місце ,та своїм однокласникам.

4.Від авторів.

Чим більше ми мандруємо лісами-полями, тим більше впевнюємося в тому, що живемо на благословенній, Богом даній землі. Краса природи просто вражає. Людям властиво їхати світ за очі, в чужі країни, за моря, гори й долини, і не бачити того, що знаходиться в них під боком. Ми всі захоплювалися красою, ну наприклад, Кримського півострова і якось байдуже ставилися до власних пейзажів. Дивно, але чомусь більшість людей чинять саме так…
І ще: куди б ми не заїхали, в який би глухий кутик не потрапили – скрізь зустрічаються сліди людини. В поганому розумінні цього словосполучення. Там пуста пляшка, тут шматок газети, а ще дальші якась ганчірка валяється… Неприємно. Ми писали про водоймища – наша сама велика мрія, щоб їх розчистили, щоб вони стали придатними для купання. Але навіть якщо й не розчистять, то хоча б зберегти нам те, що є: не забруднювати їх сміттям, ну невже так важко винести сміття де-інде, а не кинути в ставок?! Хай хоч жабкам буде комфортно купатися, як уже не нам…

This entry was posted in 2 етап, 2015, Київщина and tagged . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *