Вікові дуби

Підготувала: Захарченко Аріна,вихованка гуртків Лохвицького міського ЕНЦУМ Полтавської області
Керівник: Хиль Наталія Василівна

Ми, Захарченко Аріна, Гарагуля Анастасія, Смірнова Олена, Смірнова Анастасія, Лисенко Дарина вихованці гуртка « Юний натураліст » Лохвицького міського еколого-натуралістичного центру учнівської молоді. Природа рідного краю – найбільше багатство нашого народу. Лохвицький район де ми проживаємо знаходиться на півночі Полтавщини, територія нашого краю багата на рослинний та тваринний світ , на поклади корисних копалин . Надзвичайно актуальним є питання збереження природи і прогрес у розвитку природоохоронної роботи. Свідченням цього є створення у нашому районі природо-заповідного фонду, заказників місцевого значення, ботанічних памяток природи. Однією з таких памяток природи є віковий дуб, що знаходиться в с. Яхники. Нам гуртківцям стало цікаво дізнатися історію походження цього дуба та побачити його. Тому ми разом з керівником гуртка Хиль Наталією Василівною здійснили одноденний похід до цієї ботанічної пам’ятки природи. Третього червня 2015 року о 8. 00 ми вирушили в дорогу . Відстань від м.Лохвиця до с. Яхники становить 12 км., цей шлях ми подолали за 2,5 години.
Проходячи по селу ми вирішили зайти до сільської бібліотеки, в надії на те, що нам нададуть будь- яку інформацію про історію та походження дуба. Нас привітно зустріла бібліотекар села Буравльова Валентина Іванівна та надала нам всі необхідні відомості про нього. Ми дуже вдячні Валентині Іванівні за допомогу.
З великим бажанням та нетерпінням ми пішли до дуба, який знаходиться по вул. Зарічка . Місцеві жителі залюбки підказали нам шлях до цієї памятки природи. Проходячи вулицею ліворуч ми побачили криницю і підійшли до неї втамувати спрагу
Нашому здивуванню та обуренню не було меж. Таке красиве місце з цілющою водою було занедбане різним сміттям: пластикові та стекляні бутилки, пакети, різний непотріб засмітчували цей красний кусочок природи. Вона ( природа) нас благала про допомогу, тому не гаючи часу ми приступили до роботи. Через деякий час це місце мало зовсім інший вигляд.
Зробивши гарну справу ми вирушили далі. На решті ми дійшли до дуба, що росте у лісі. Гордий велетень, старий уже, є одним з найстаріших дубів – патріархів Полтавщини ти України. Колись це була територія сільської лікарні, поряд знаходився садок.
Дерево має велику розгалужену крону, на гілках дерев багато гнізд птахів.
Походили тихенько, затамувавши подих…Прислухались. І почули справжні лісові хори. Біля одного гнізда на гілочці зібралась вся сімя соловейків, заливаються , як сопілка. Біля, іншого проспівала іволга, наче скрипка. Чути , як бє дятел в стовбур, наче вправний бубнар.
Дерево має багата зламів гілок, біля яких постійно метушаться горобчики, то залізаючи туди то вилізають з них.
Діаметр стовбура – близько 2м., висота- понад 30м.. В цілому дуб має задовільний стан.
Біля дуба стоїть знак – ботанічна памятка природи. Цьому дереву надано охоронний статус серед перших ботанічних памяток природи в 1970 році.
Територія біля дуба чиста: сміття, зрубок, іншого бруду не було. Але на жаль дерево обросло різними бурянами, що досягали чималих розмірів. Ми вирішили, що потрібно обов’язково очистити дерево від бурянів, і взялися за роботу.
По праву сторону дуба зростали великі кущі бузини чорної, по ліву сторону – багато кущів бузка звичайного. Позаду дуба велика кількість дерев акації білої.
Багато гарного побачили поряд дуба, тут зростало багато травянистих рослин: кропива дика, подорожник середній, підмаренник мякий, перстач прямостоячий, кропива дводомна, грицики звичайні…
Неподалік від дуба лежало його осіннє листя та жолуді, які зберегли свій вигляд і до сьогодні.
Втомлені , але щасливі повернулися додому. Любити природу – означає вивчати її, спостерігати, аналізувати, і вона, розкриваючи дивовижні таємниці, озветься у вашій душі радістю життя!
Ми хочемо поділитися з вами відомостями та даними про цей дуб,які за любки нам надала Буравльова В. І. бібліотекар Яхницької сільської бібліотеки.
Ось іще одна легенда, яка також пов’язана з дивом-дубом, який росте в центрі помістя Сукових. За інформацією, яку вдалось отримати від різних джерел, дізналися, що Івахники належали Лохвицькому сотнику М.Гамалії.
Велика кількість легенд пов’язана з поміщиками Суковими, які володіли землями в с.Івахники. В мальовничому куточку с.Шмиглі, на березі р.Суха Лохвиця знаходиться колишній маєток поміщиків Сукових, збудований в 17 ст. Праворуч, розгойдуючи своїми шатами, розкинувся Сулимівський ліс, ліворуч – рукотворний ставок, де розводили рибу. А криниця, біля маєтку, і сьогодні наповнює груди цілющою прохолодою.
Серед багатьох будівель, в центрі помістя, розкинувши свої могутні гілки, немовби той крилатий птах, росте багатовіковий дуб. Минають руки, століття, але цей велетень по цей день милує око односельців. За легендою, яку переказують жителі села, саме під цим крилатим красенем-велетнем відпочивав, писав свої вірші, можливо робив якісь нариси до картин Т.Г.Шевченко.
Недаремно саме цей крилатий красень, який росте на Яхниківській землі близько 700 літ, являється ботанічною пам’яткою та охороняється державою. Тому з певністю можна сказати, що цей велетень є однією Після його смерті залишилися сини – Іван, Степан, Олександр, Йосип, Федір. Саме Степан одержав у спадщину с.Івахники і службу в Лохвицькій сотні другим бунчужним. Помирає він молодим і залишає дружину з двома синами і дочкою Тетяною, яка згодом виходить заміж за лікаря М.Сукова. Вдова ж Степана Гамалії одержує в 1729 році універсал на село. Та чоловік Сукової помирає рано.
На сьогоднішній день в селі залишився недобудований шлях, який сполучає с.Яхники з с.Степуки. Оскільки ця дорога залишилася недобудованою, існує легенда, яка розповідає про причини будівництва і чому він залишився недобудований. Записана легенда з вуст жительки Яхники Віри Гнатівни Зубець у віршованій формі.
Скільки літ, скільки зим пройшло від того
Як почула я розповідь про дуба старого
Про те, як в нього сила і краса,
Що в вишині він підпирає небеса
Зразу ж схотілося сходити до нього
І побачити «витязя» оцього
Ще здалеку видно його можуть
Його охопляють чоловік п’ять, мабуть.
Постава красива
Але і історія дуба особлива.
Пані Сукова у нас у селі проживала
І чудова поміщиця, і гарно усім керувала
А страх, яка була багата
Мабуть, золота мала повну хату
Але не мала чоловіка
Щоб жити з ним до скону віку
Та зжалилась над нею доля
І здійснилась панни воля
Коханого собі знайшла
Листи писати почала
І згодом доля їх звела
Був той, як красень подольський,
А звався він – пан Сокольський
І припали один до одного уста
І серця калатали
І любов їх все зроста, зроста
І клятву вони дали
Щоб від одного і до іншого села
Дорога щастя в них була
А коли з’єднаються ці путі
То буде весілля в їх житті
І почали дорогу прокладати
Ніхто не хотів ні їсти, ні спати
Але біда була не за горами
Не хотіла, щоб щастя було між панами
Посварила, роз’єднала
І дорога до щастя надії не мала
«Весіллю оцьому не буть!» –
Сказала Сукова, приховуючи лють,
Й Сокольський став проти:
«Сама будуй чудові гроти»
Ось тоді з’явився дуб на світ
Але й поміщиці було немало літ
Багатства в неї не вбувало
За це їй варвари спокою не давали
Дубу сказавши декілька слів у стані журби
Поклавши зопалу корені скарби
Дуб здобув велику славу
На цілісіньку Полтаву
Зараз він стоїть
Хоч йому понад сімсот літ
І сонце його сушить, і дощик умиває
І онуків пагінців він має
І дубочок скаже: «Я за нього молюсь,
бо він найкращий прадідусь».
За цією легендою поміщиця Т.Сукова переховувала у своєму маєтку скарб. Саме він і став фатальним у долі поміщиці.
Йшов 1917 рік. В Петрограді більшовики за допомогою зброї встановлюють свою владу. Селяни України з нетерпінням очікують вирішення багатьох соціальних проблем. По всій Україні відбувається процес встановлення більшовицької влади. 20 листопада 1918 року страшна звістка сколихнула село і болем відзначилась в серцях жителів. З метою пограбування була вбита поміщиця Сукова, освічена, інтелігентна людина, одна з небагатьох меценатів села за переказами односельців.
Вранці, 20 листопада, знаходячись в одній з кімнат свого маєтку перед дзеркалом, пострілом з рушниці була вбита поміщиця Сукова. Про скоєний злочин згадується в місцевій повітовій газеті. А дзеркало, перед яким стояла поміщиця, і до сьогодні зберігається в шкільному краєзнавчому музеї. Але навіть після цих страшних подій в маєтності Сукових навколо скарбу, ця легенда немовби примара блукає селом, передаючись з уст в уста. І сьогодні можна почути з вуст багатьох старожителів розповідь про скарби, які приховуючи від більшовицької влади, сховала в своєму маєтку Сукова.

 

This entry was posted in 2 етап, 2015, Полтавщина. Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *